Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.doc
Скачиваний:
142
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
2.52 Mб
Скачать

– Ремарки у драматичних творах. Лапки загрузка... – цитати; – власні назви організацій, книг тощо. Система розділових знаків

*100.Система розділових знаків та їх основні функції. Зміни в сучасній пунктуації

Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему. До цієї системи входять одиничні розділові знаки: крапка, двокрапка, багато крапок (три крапки), кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику і парні: дві коми, два тире,дужки, лапки. Знаки пунктуаційної системи називаються пунктограмами. Роздільну функцію виконують такі розділові знаки: Крапка ділить текст на речення. Знак питаннявиконує таку саму функцію, але разом з тим вказує на те, що ре­чення містить у собі питання.Знак окликутакож розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експре­ сивність мовлення, оклик.Комарозділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.Крапка з комоюфункціонально подібна до коми, але розділяє складні (або усклад­ нені) за буковою граматично рівноправні частини.Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лекси­ ко-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного без­ сполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та при­ чиново-наслідкових зв’язках.Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, а й указує на те, шо в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що Йшлося у першій. Багатокрапок (три крапки)вказує на те, що в реченні не всі його компоненти наявні, речення не закінчене, обірване. Знаквиноски — видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок постав­ лений, має йти частина тексту, яка подається у підрядковій частині сторінки або в кінці тексту.Парні розділові знакидві коми, два тире, дужки, лапки— виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення, коли є потреба їх відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання). У текстах часто поєднуються (збігаються) розділові знаки. Наприклад: Болгарка, мов сонце, розквітла (А з нею дитина мала!), мені усміхнулась привітно і в кухлі води подала… (П. Усенко). Тут поєдналися (збіглися) знак оклику, дужка і кома. Поєднання можуть бути такими: [?!], [!..], [! -], [. [.»] та ін.

ПУНКТУАЦІЯ У написанні питомих українських та засвоєних слів запропоновано такі уточнення або модифікації:

1. У правилі про букву ґ чітко сказано, що її пишемо в українських питомих і засвоєних загальних та власних назвах — прізвищах і топонімах — згідно з вимовою, отже, не тільки в словах дзиґа, ґава, ґуля, ремиґати і т.д., похідних від них прізвищах: Ґудзь, Ґалаґан, Ґонта тощо, а й в інших антропонімах: . Ґалан, Ґеник, Ґжицький, Ґиґа, Ґрещук, Ґриґ,Ґутковський, у географі них назвах: Ґорґани “центральна частина Бескидів, найменше заселена частина Українських Карпат”, Ґоронда, Ґаничі назви сіл на Закарпатті і т.ін.

2. Під впливом галицької традиції в правописі 1928 р. сформульовано правило, за яким на початку слова пишемо тільки і. Але по всій Україні в багатьох лексемах функціонує початковийи. Під впливом написаного зазнає деструкції ця риса живої мови. Функціонування зазначеної голосної на початку слова підтверджує статусияк окрем фонеми української мови, а не позиційного варіанта фонемиі. З огляду на це запропоновано чітке правило: писатиина початку незапозичених та давно засвоєних слів перед приголосниминтар:иншийі т.д.,иній, ирій(пор.вирій),иржа, иржати(пор. діал. гинший, гиржаі под.),индик тощо, а також у відзвуконаслідувальному дієсловіикати(пор.гикати) і похідних вигукуич!

3. В українській мові функціонує невідмінюване слово пів “половина”:пів на шосту, о пів на другу.Здавалося б. що його завжди треба писати окремо від інших. Проте за зразком російської мови, в якій лексемиполіз цим значенням немає, в нас також завели писати словопівразом із наступним(піваркуша, пів’яблука)і через дефіс(пів-Києва).У зв’язку з такою орфографією в лексиконах, зокрема в “Словнику української мови”, натрапляємо в реєстрі на фіктивні словапівгодини“половина години”,півдня“половина дня”,півкілограма “половина кілограма”, півлітра “половина літра” і т.д., що трактуються як невідмінювані іменники! Пропонуємо писати словопівзавжди окремо від сусідніх, якщо воно означає “половина, напр.,: пів години, пів гривні, пів літра, пів яблука, пів Києва і т.д. Якщо з наступним словом елементпів не виражає цього значення, а є префіксом, то його пишемо з ним разом:півколо, південь, північ, піваркуш, півлітра(розм.) “пляшка в пів літра з горілкою або випивка взагалі” і под.

4. Пропонуємо писати апостроф після губних, перед якими стоїть не тільки р,але йл: полб’яний,а не полбяний(полба — різновид пшениці).

5. З огляду на живе мовлення більшості українців, засвідчене діалектологічним “Атласом української мови” (том І, карта 190, том II, карти 174-175). історичну практику, в тому числі й основоположників сучасної літературної мови І.Котляревського (Исолыкрымкы и бахмуткы; роздуть вь ныхъхрабросты огонь), Т.Шевченка (Пошли тоби матер-божа Тіиблагодати Всего того, чого маты Не зуміє даты) та сучасне вживання в багатьох органах масової інформації, практику (зокрема в постійному титулі патріарха Київського і всієї України-Руси), пропонуємо реабілітувати як нормативну флексіюв родовом) відмінку однини іменників третьої відміни з основою на групу приголосних–ст-(вісти, злости, радостиі т.д.), слівРусь Білорусь, осінь, сіль, кров, любов (осени, соли, крови, любови). 

6. У 1945 р. незакономірно нав’язано літературній мові флексію замість(цього не зроблено навіть 1933 р.) в родовом відмінку однини іменників четвертої відміни з суф.-ен-. Тут рекомендовано відновити закінчення-и-:імени, племени, сімени згідно з живою мовою і традицією. До того ж стане монолітною парадигма. Пор.:дитяти, козеняти, курчатиі т.д.

7. Зроблено пропозицію узаконити звертання тільки у формі кличного відмінка: Іване! Іване Івановичу! Пане Іванe, пане професоре, пане генерале, пане Президенте, пане професоре Пилипчуку!

8. Дозволено відмінювання запозичених слів на , коли перед закінченням не стоїть інший голосний:радіо, Маріо,алепальта, ситра, кіна тощо.

9. В опублікованому проекті найновішої редакції “Українського правопису” через недогляд не зазначено, як транскрибувати старослов’янські (церковнослов’янські) тексти української редакції, давньо- і староукраїнські оригінальні та перекладні пам’ятки, новоукраїнські твори, писані етимологічним правописом. В орфографічному кодексі необхідно сказати принаймні про те, що, цитуючи названі вище тексти, на місці букви ыпишемо сучаснуи(сын — син, мыло — мило); на місці буквииміж приголосними і після приголосної в кінці слова — нинішнюи(присно — присно, мило — мило, прииди — прийди), на початку слова і перед йотованими голосними —і (им— ім’я, євангєлиє — євангеліє),на місці буквие (є) між приголосними і після приголосної в кінці слова (нєбєса — небеса, братє — брате),на початку слова та після голосної —є (єго єго, житиєжитіє),на місці буквиусередині і кінці слова —і(лто — літо), на початку слова й після голосної —ї(сти — їсти, є — єї, наш — наші).

Запропоновано внести деякі зміни в правопис іншомовних слів.

10. До “ляльолюкання” не може бути вороття, отже, далі треба писати м’яку або тверду лзалежно від того, як узвичаєне слово в нашій мові:бал, молекула, клас, план, колонія, флот, блуза, апелятив, вакуоля, шлягер, гольф, кльош, блюмінг т.д. У нових запозиченняхлтверду чи м’яку варто писати в згоді з характером приголосного в мові-донорі.

11. Щодо передавання чужомовних g таh, то варто повернутися до академічних правил 1919—1921pp. та проекту 1926p. “Українського правопису”: у загальних назвах пишемо тількиг, незалежно від тогоh (гербарій, гіпотеза та ін.) чиg(газ, газета, гараж, гол, голкіпер, грог) вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах, переважно запозичених через російську мову з англійської, відповідно доhпередбачено писатих:хавбек, хокей, ноу-хау.

12. Відповідно до традицій не пишемо гна початку слів, давно запозичених із грецької мови:арфа, історія, омонім, осанната ін., проте в нових словах, запозичених через західноєвропейські мови, наявний початковийг: гемоглобін, голографія, гомогенний тощо.

13. Але власні назви мусимо писати з максимальним наближенням до звучання їх у чужих мовах, щоб уникнути можливих непорозумінь (пор. вимову прізвища віце-президента GorякГор,тоді як англ.Whoreвимовляєтьсяho:r“повія”), тобто відповідно доgтаhмови-джерела писатиґабог.

У проекті сказано, що відповідно до gтаhвживаємоґабоглише в антропонімах(Ґете, Гюґо, Гейне, Ґеґель тощо) тапохідних від них лексемах. Особисто вважаємо, що відповідно доgтаhмови-джерела треба вживатигчиґтакож у топонімах (Копенгаґен, Ґватемала, Гамбурґ, Гаваї) та похідних від них слів:геґелівський, ґватемальський і т.ін., бо коли заводити нове правило, то воно має охоплювати весь клас власних назв. Тут можливі лише винятки для давніх запозичень:Англія, Греція, Грузія, Ригата деякі інші.

14. На місці грецької θ(передається латинською графікою черезth)в більшості слів у нас усталилася вимова і написаннят: астма, бібліотека, етика, метод, патетика, ритм, театр, троні т.д., в меншій кількостіф: анафема, дифірамб, ефір, міф та ін. В західноукраїнській традиції вимовляютьанатема, етер, міт тощо (до речі в усіх європейських мовах на місці грецькогоθвимовляютьt. В іменах людей відповідно доthу нас закріпилося паралельно:Агафангел — Агатангел, Афіна — Атена, Марфа — Марта, Фекла (Векла) — Текля, Феодосій — Теодосій, Тодосьі т.д. У зв’язку з цим запропоновано як нормативні паралельні форми:ефір — етер, кафедракатедра, марафон — маратон, Гефсиманський — Гетсиманський та ін.

15. До мінімуму зведено випадки подвоєння приголосних в іншомовних словах:тона(замістьтонна),мира(замістьмірра), алеванна, буллата ін.

16. Зазначено, що слова з церковно-релігійної сфери (головно давні запозичення з грецької мови) з правилом “дев’ятки” не пов’язуються, і в них між усіма приголосними пишемои:євангелист, єпископ, митрополит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, прокимен, алилуята ін.

17. Рекомендовано правило “дев’ятки” застосовувати і в іншомовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія, Кордильєри, Занзибар, Сиракузи, Тиморі т.д. Універсалізація цього правила спростить орфографію, усуне суперечності типуДізельідизель.

Особисто думаємо, шо біблійні власні назви з ипотрібно виділити окремо, адже в конфесійній літературі, як правило, пишуть топоніми:Вавилон, Вифанія, Вифлеєм, Галилея, Генисарет, Єрихон, Ливан,гораОливна, Тир, Сидоні ін. Багато біблійних антропонімів стали в українців хресними іменами, тому і в церковно-релігійних текстах треба узаконити вживання їх:Іван, Матвій,, Пилипта под. (див. ще нижче про назви з початковиміа, іо, іу).Отже, в правописі треба узаконити орфографічну практику християнських конфесій, у храмах яких Божа Служба та інші відправи здійснюються українською мовою (УАПЦ, УПЦ Київського патріархату, УГКЦ, УКЦ, різні протестантські конфесії).

18. У чинному орфографічному кодексі є правило, згідно з яким в іншомовних словах після відповідних приголосних перед я, ю, є, їтреба писати апостроф (б’єф, комп’ютер, інтерв’ютощо) з застереженням, що “апостроф не пишеться..., колия, ю позначають м’якшення. приголосних передя, ю (бюджет, бюро, пюпітрі т.д.)”. Але в цих словах вимовляють м’які приголосні переважно активні українсько-російські (російсько-українські) білінгви або особи, що навчилися української мови не від батьків, дідів, бо звичайно всі, хто засвоїв природну українську мову, губні приголосні та йотовані голосні вимовляють окремо, незалежно від того, чи слово своє, чи іншомовне. Принаймні в загальних назвах після губних перед йотованими варто писати апостроф:б’юджет, б’юро, n’юпітр. Таким чином спростимо правопис лексем і не будемо руйнувати природну фонологічну систему української мови.

Досить своєрідна ситуація склалася в нас із передаванням в іншомовних словах jабоі у сполуках із голосними. Споконвіку у слов’янських мовах для уникнення зіяння (гіатусу) в цих випадках розвивалися вставні звуки, переважно відбувалася йотація; це відривають писемні тексти вже з X ст.: июдеи, иєреи, дияконъ, дияволъі т.д. Давні зміни відбиває живе українське мовлення, що яскраво видно в загальних назвах та антропонімах:дяк, Дем’ян, диякон, Касян, Касіян, Лук’ян, Тетянатощо. На початку слова часто початковийи(й) зникав, тому вже в найдавніших пам’ятках писали:Юда, Юдея, Яковъ

19. У церковно-релігійній літературі практикуються написання Яків, Юда(переважно УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ)Іаков, Іуда(переважно УПЦ). Намічено узаконити написанняЯков, Юдаі под., які більше відповідають українській історичній традиції та духові нашої мови.

20. За чинним правописом іншомовні io, joнині передаються то черезіо (іон, іонійським, Іонічнеморе) то черезйо(йод, йота, Йордан, Йорданія та ін.). У церковно-релігійних текстах зустрічаємо написанняЙов, Йона, Йоан та Іов, Іона, Іоан (у правописній практиці відповідних Церков). Тут запропоновано спростити правило й писати всі слова з початковимй: йоаніти, йон, йонічний, Йоан, Йона, Йов (пор. прізвищеЙовенко).

21. За чинною орфографією в іншомовних лексемах після голосних пишемо йотовані є, ї,незалежно від того, чи в мові-джерелі наявна йотація:дієта, руїна, теїн. Правопис 1933p. у таких випадках заборонив йотацію:теін, діета, руіна. Вживання йотованих голоснихе, і — є, ї— після голосних в іншомовних запозиченнях  відновлено в 1945p. Рудиментом орфографії 1933p. нині є написанняпроект і под., незважаючи на те, що в латинській мові, з якого запозичено лексему, в її звуковому складі єй:projectus(пор. цього ж кореняоб’єкт, суб’єкт,рос.проект,англ.project і т.д.). Не виключено, що в написанніпроектвідбивається російська орфоепія (літературна російська вимова орфографемипроект — проэкт).

З огляду на викладене, запропоновано відновити написання єв словіпроекті споріднених.

Наші опоненти, виправдовуючи недоладне введення 1933 p., покликаються на ніби аналогічний випадок у назвіпоет. Їм варто нагадати, що це слово й деякі інші з його коренем увійшли в європейські мови з грецької через латинську, в якій воно вживалося безj:poeta, (ars) poeticaі т.д. (прямим запозиченням із грецької були термінипіїт “поет”піїтика“поетика”).

22. Йотація голосних (а, у, о) нині заборонена. Чудом збереглися написання зия, іятільки в словах із церковно-релігійної сфери:василіянин, диякон, парафіянин, християнство (та похідних них від них), які перебували на периферії радянського слововжитку. Принаймні написанняіявсередині слів іншомовного походження варто реабілітувати. Між іншим,йтут має опору в основах багатьох лексем:артеріяльний(пор.артерія), геніяльний (пор. геній), матеріял(пор.матерія).

23. Запропоновано усунути незакономірний зайвий йу словахпараноя, секвоя, феєрверк, фоє тощо.

24. За сучасною орфографією на місці звукосполуки аиу словах (часто — одного кореня) грецького та латинського походження пишемо тоав-: автор, лавр, фавн, авгурта ін., тоау-: аутекологія, лауреат, фауна, інаугураціятощо. Запропоновано уніфікувати корені таких слів у бік живого мовлення і писатилавреат, фавна, інавгурація.Українці на місці іншомовногоauу запозиченнях звичайно вимовляютьавіз так званим нескладовим .ў—звуком середнім міжвтау.Згідно з практикою усного мовлення запропоновано писатиавзамістьауу словах із латинським коренемaud-io“чути, слухати”:авдит, авдиторія і под. (пор. авдиєнція— починаючи зXVIIст.,авдитор— починаючи зXVIIIст.) тапавза, яке в цій формі засвідчується з XVII ст.

25. У проекті залишено нинішнє правило передавання німецького дифтонга еі.Проте ми вважаємо, шо у власних найменуваннях потрібно б писати, згідно з німецькою літературною орфоепією,ай (Айзенштайн, Ліхтенштайн, Гайне).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]