Лекція №4: Українські землі у складі Литви і Польщі (друга половина хіv – хvі ст.). План.

1. Становлення Литовсько-руської держави (друга пол. ХІV ст.). Устрій держави.

2. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія. Литовсько-руська держава у ХV – поч. ХVІ ст.

3. Захоплення Галичини Польщею. Повстання Мухи.

1. Північний сусід Київської Русі – Литва – намагалась об’єднати свої території з першою. Спробував це здійснити литовський князь Гедимін (1316-1341), який захопив Мінщину, Берестейщину, Волинь, Турово-Пінщину і Київщину. Гедимін почав себе називати “королем литовським і руським”. Для зміцнення своєї держави Гедимін через подружжя своїх дітей нав’язав родинні зв’язки з українськими і білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві.

За Ольгерда (1345-1377) Литва поширила свої володіння на північні і центральні українські землі, які були захоплені майже без опору, бо князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю і боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спершу Чернігівсько-Сіверську землю (Чернігів, Стародуб, Брянськ), а 1362 р. – Київ і Київщину та Переяславщину. У 1363 р. Ольгерд розбив над Синіми Водами татар. Після цієї битви Литва зайняла Поділля.

У всіх зайнятих землях Ольгерд поставив князями своїх синів і родичів. За Ольгерда територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з українських і білоруських земель. Руські князі входили до складу великокняжої ради, посідали високі пости у війську і адміністрації та разом з литовськими панами становили провідну верству держави. Руська мова стала державною мовою, українська освіта, культура, право вільно розвивалися і панували в литовській державі. Православна церква була правлячою, десять (з 12) синів Ольгерда були православними.

2. Після Ольгерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Ягайло (1348-1434), який пробував зміцнити політичну владу Литви, змушений був зблизитися з Польщею.

Причини зближення:

1) Польща відчувала постійний тиск з півночі з боку німців, а Литва – зі сходу Росії;

2) Ягайло заручився підтримкою Польщею у боротьбі за литовський трон з братом Вітовтом.

Тому у 1385 р. Підписано Кревська унія, за якою Ягайло повинен був одружитися з польською королевою Ядвігою. Він пообіцяв навернути на католицизм усю Литву, самому стати католиком і на “вічні часи прилучити свої землі литовські й руські до Корони”. Проте литовська опозиція не погодилася з цими рішеннями і проголосила Вітовта литовським князем у 1392 р. (1392-1430).

Вітовт змінив адміністрацію країни, призначивши удільних князів своїми намісниками. Вітовт поширив межі князівства між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря, досягнувши для своєї держави найбільшої могутності. Однак зазнавши поразки у битві з татарами над р. Ворсклою 1399 р., він припинив рух на схід і був змушений шукати згоди з Ягайлом.

У 1413 р. У Городлі укладено нову литовсько-польську унію, яка обмежувала участь православних у державному управлінні, тільки католики могли брати участь у великокняжій раді. На українських землях засновано католицькі єпископські кафедри.

Ці зміни викликали опозицію, яку очолив брат Ягайла – Свидригайло (1355-1452), прихильний до литовсько-руської співпраці. Він спирався на українсько-білоруську партію, проти політики якої виступили прихильники пропольської організації, керовані Жигмонтом, братом Вітовта. Ставши великим князем , Свидригайло зажадав повернення Литві Поділля, захопленого поляками відразу після смерті Вітовта, і при підтримці українських панів розпочав війну проти Польщі.

Але серед литовських вельмож, невдоволених посиленням впливу української та білоруської знаті в литовській політиці, виникла підтримана поляками змова проти Свидригайла.

У 1435 р. Поразка Свидригайла під Вількомиром від польсько-литовських військ. До влади прийшов Жигмонт, але він був вбитий руськими князями у 1440 р.

Волинське князівство віддали Свидригайлові, а київське – Олександру, чи Олельку, який уже вважався його спадковим володарем – “отчичем”. Близько 1454 р. київський престол успадкував його син Семен і князював аж до 1470 р.

Проте литовська влада ліквідовує у 1452 – Волинське князівство, а в 1470 р. – Київське.

Невдоволені обмеженням своєї ролі в житті країни українські князі почали переходити на бік Москви. У 1481 р. Українські й білоруські князі навіть організували змову на чолі з Михайлом Олельковичем. Але змову було викрито.

Причина тяжіння до Москви – Литва ставала католицькою, а Московія була православною.

Останнім відчайдушним спалахом національної боротьби українських і білоруських князів стало повстання під проводом Михайла Глинського. Однак повстання було придушене і він змушений тікати до Москви.

3. 1349-1370 рр. – Галичина у складі Польщі; 1370-1387 рр. –

Галичина у складі Угорщини. З 1387 р. Буковина опинилась у складі Молдавського князівства.

Ягайло, який став польським королем, виступив прихильником польської колонізації. Він широко надавав польським вельможам і дрібнішій шляхті землі, які колись належали галицьким боярам. Умістах панували німецькі і польські колоністи. Поширювалось магдебурзьке право . українці в українських містах ставали мовби непрошеними гостями.

Ягайло став ревно тут захищати католицьку віру. Латинські біскупства , крім Львова, Перемишля й Холма, засновуються в ново приєднаних землях – в Луцьку, Кам’янці, Києві.

На Україні створюється суцільна експлуатація земель. Здійснювалася денаціоналізація українських панів, ослаблювалося міщанство, руйнувалась православна церква.

У 1434 р. розпочалось запровадження в руських провінціях польського права, створюється польський адміністративний й судовий устрій, шляхетське самоуправління. У Галичині було утворено три воєводства: Руське (Львівська, Галицька, Холмська, Перемишльська та Сяноцька землі), Белзьке та Подільське (Західне Поділля). Кожна земля отримала земський і гродський суди. Встановлювалися місцеві сеймики шляхти й Люблінський коронний трибунал. У 1430 р. прийнято Єдлинський привілей, за яким місцева шляхта зрівняна у правах з польською.

1490-1492 рр. – повстання на Покутті І.Мухи. мав 9-тис. військо.