лекції ПіМ2011pdf

встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники виробничих та функціональних підрозділів організації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Керівники вищого рівня організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Форма піраміди (рис. 5.1) демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців.

Рис. 5.1. Графічне зображення рівнів управління

У табл. 5.1. наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації.

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяється на такі види:

2

-виробничий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

-фінансовий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

-маркетинг – управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну у споживчу цінність.

5.3. Закони, закономірності та принципи менеджменту.

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями – закони, закономірності та принципи. Їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

Закони менеджменту. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту: Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо. Закон

3

інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва. Закон оптимального поєднання централізації та децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Закономірності менеджменту. Об’єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв’язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності: процесу менеджменту; функцій та методів менеджменту; управлінських рішень; керуючої та керованої систем організації; внутрішнього та зовнішнього середовища організації; розвитку менеджменту тощо.

Принципи менеджменту. Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватись на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного

4

розвитку, впровадження інновацій та ін. Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов’язаних елементів. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов’язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінський діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту. Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних форм та засад управління постійно змінювались.

5.4. Сутність, особливості та класифікація функцій менеджменту.

Робота менеджерів саме і полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів для досягнення цілей (елементів виходу) організації. Як менеджери досягають цього? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

1) планування; 2) організування; 3) керування; 4) контролюванння. Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування,

організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл менеджменту» (див.рис.5.2).

Планування

Керівництво

Рис.5.2 Цикл менеджменту

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок - планування, у вівторок - організація і т. д.). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

З розвитком людства виникла необхідність забезпечувати його зростаючі потреби, що супроводжувалося зменшенням сировинних ресурсів. Цей процес передбачав підвищення ефективності всіх видів діяльності на засадах мінімізації витрат і оптимізації результатів, що зумовило поділ і

5

спеціалізацію праці, тобто виникнення різновидів трудових процесів (функцій). У визначенні сутності функцій менеджменту, їхньої класифікації і трактуванні немає однозначності. Одні автори класифікують функції менеджменту за ознакою їх першочерговості в діяльності організації, інші — за пріоритетністю у застосуванні на певних рівнях управління. Але всі погоджуються, що лише комбінування функцій може дати конкретні результати.

Технологія управління організацією (підприємством) є

безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу.

Функції менеджменту — види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу. Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу.

Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об'єднувальну функцію.

Загальні функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні, в усіх управлінських процесах; за допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси; об'єднувальна функція менеджменту — керівництво — пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.

Конкретні функції менеджменту класифікують за:

-ознакою процесів управління — функції управління основним,

допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;

-ознакою об'єкту — функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;

-ознакою елементів виробничо-господарської діяльності — функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.

На сучасному етапі розвитку менеджменту до загальних функцій відносять планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання.

6

5. 5. Загальні, конкретні та об’єднувальні функції менеджменту та їх взаємозв’язок.

Реалізація конкретних функцій, які відображають процес, об'єкт управління або елемент виробничо-господарської діяльності, відбувається завдяки застосуванню загальних функцій (планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання). Загальні функції менеджменту з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об'єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності. Тобто вони набувають відповідного змісту, будучи задіяними в реалізації конкретних функцій менеджменту. Функції планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання вважають загальними (основними) на тій підставі, що будь-яка інша управлінська діяльність здійснюється шляхом послідовного їх застосування, а саме:

-планування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

-організування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

-мотивування працівників, які здійснюють певні процеси, забезпечують діяльність об'єкта, виробничо-господарську діяльність;

-контролювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

-регулювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності.

На підставі досліджень взаємозв'язку функцій відбувається вдосконалення процесу управління, формування ефективної системи менеджменту, усунення зайвих ланок, бюрократичних перепон, подолання опору змінам.

Теоретичні запитання та завдання.

1.Розкрийте сутність терміна „менеджмент” і вкажіть його відмінність від терміна „управління”.

2.Наведіть класифікацію менеджменту за ознакою напрямів реалізації та охарактеризуйте кожен із видів менеджменту.

3.Які основні функції менеджерів? Охарактеризуйте їх.

4.Сформуйте портрет сучасного менеджера: риси, якості, функції,

ролі тощо.

5.У чому полягає необхідність поділу управлінської праці? Що зумовлює вертикальний та горизонтальний поділи?

6.Дайте всебічну характеристику інституційному, управлінському та технічному рівню управління і на прикладах поясність взаємодію між ними.

7

7.Поясність дію законів, закономірностей та принципів менеджменту на прикладі конкретної організації (підприємства, установи, групи, відділу тощо).

8.Охарактеризуйте взаємозв’язки між основними принципами менеджменту.

9.Обґрунтуйте переваги та недоліки трактувань терміна „менеджмент”. Оберіть оптимальний варіант.

10.Яка роль менеджерів та підприємців у розвитку національної ринкової економіки?

Тестові завдання

1.В теорії та практиці науки менеджменту розрізняють три рівні менеджменту:

а) вищий, середній, нижчий; б) фінансовий, виробничий, стратегічний;

в) господарський, інвестиційний, антикризовий; г) малий, середній, великий.

2.Згідно загальних принципів управління підприємством, закріплених ГК України, наймання (призначення) керівника підприємства є:

а) правом трудового колективу; б) місцевих органів державної влади; в) відповідного міністерства; г) правом власника (власників) майна підприємства.

3.Яке із перелічених визначень менеджменту не є вірним:

а) це спосіб, манера спілкування з людьми; б) це відомості щодо характеру та сфери бізнесу; в) це влада та мистецтво керування;

г) це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу організації.

4.До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносяться:

а) постачальники, споживачі, конкуренти, економічні партнери; б) економічна, соціальна, політико-правова, екологічна та ін. складова; в) банкрутство та ліквідація підприємства; кризові явища; г) виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина.

5.До середнього рівня менеджменту належать:

а) невелика група керівників організації: президент (директор), заступники, головний

8

виконавчий директор; б) керівники секторів, груп; майстрів, бригадирів тощо;

в) керівники виробничих та функціональних підрозділів організації; г) робітники, спеціалісти, службовці.

6. До нижчого рівня менеджменту належать:

а) невелика група керівників організації: президент (директор), заступники, головний виконавчий директор;

б) керівники секторів, груп; майстрів, бригадирів тощо; в) керівники виробничих та функціональних підрозділів організації; г) робітники, спеціалісти, службовці.

7. До вищого рівня менеджменту належать:

а) невелика група керівників організації: президент (директор), заступники, головний виконавчий директор;

б) керівники секторів, груп; майстрів, бригадирів тощо; в) керівники виробничих та функціональних підрозділів організації; г) робітники, спеціалісти, службовці.

8.Згідно теорії менеджменту, всі організації використовують чотири основних види ресурсів:

а) трудові, матеріальні, природні, земельні;б) людські, фінансові, фізичні, інформаційні; в) економічні, фізичні, штучні, натуральні;

г) грошові, валютні, кредитні, інноваційні.

9.Технологія управління організацією має характер:

а) циклічний; б) поступальний; в) динамічний; г) пасивний.

10. Завдяки дослідженням взаємозв'язку функцій в організації відбувається:

а) вдосконалення процесу управління; б) формування ефективної системи менеджменту; в) усунення зайвих ланок; г) подолання опору змінам; д) усі відповіді вірні.

9

ТЕМА 6. ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

6.1. Планування та організування як загальні функції менеджменту.

Процес планування формує орієнтир майбутньої діяльності організації. План – це система заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань. Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який

визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року). Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації – її стратегії. Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.

Стратегічне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації.

За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.

У процесі здійснення стратегічного планування необхідно враховувати такі аспекти:

–розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських кадрів

тощо);

–адаптацію до зовнішнього середовища (поліпшення стосунків з оточенням);

–внутрішню координацію (відображення сильних і слабких сторін організації);

–усвідомлення організаційних стратегій (формування організації, здатної вчитися на попередніх стратегічних рішеннях).

Як правило, стратегічне планування, здійснюється невеликим за чисельністю (5–10 осіб) спеціальним плановим відділом, а розроблені ним стратегії повинні розглядатися на нарадах вищого керівництва один раз на рік.

Оперативне планування є логічним розвитком стратегічного планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії. В американському менеджменті його ще називають плануванням реалізації стратегії. Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

10

Для того щоб обраний оперативний план почав впливати на виконавців, він повинен бути формалізований – затверджений через прийняття управлінського рішення.

Якщо стратегічний план зорієнтований здебільшого на управлінський персонал з метою формування напрямів діяльності, то оперативний план є дієвим методом менеджменту, на основі якого організовують свою роботу всі працівники. Отже, планування – це один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності.

Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання та обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організування – вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією. Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

–поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії;

–встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань. Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваженні, відповідальності й делегуванні. Повноваження – обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника. Відповідальність – покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання. Відповідальність має подвійну властивість. З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі й відповідальність. З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність. Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень. Насамперед відповідальним є менеджер, який делегує повноваження. Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників в організації. Делегування – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.

6.2. Види організаційних структур управління.

Побудова організації здійснюється шляхом організаційного проектування. Воно охоплює такі етапи:

11