лекції ПіМ2011pdf

Теоретичні завдання та запитання

1.Що таке підприємництво?

2.Хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності?

3.Назвіть коло осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

4.У чому полягає свобода підприємницької діяльності?

5.На яких основних принципах грунтується підприємницька діяльність?

6.В якому порядку здійснюється реєстрація суб'єктів підприємництва?

7.Хто несе відповідальність за відповідність установчих документів чинному законодавству?

8.Яким чином будуються відносини державних органів з підприємцями?

9.Яким чином підприємець може захистити свої права в разі порушення їх державними або іншими органами?

10.Назвіть існуючі форми добровільних обєднань підприємств та організацій.

Тестові завдання

1. Економічною основою підприємництва є:

а) виробництво товарів; б) приватна власність; в) наявність ресурсів;

г) застосування інновацій.

2. Підприємництво є:

а) формою господарювання; б) фактором виробництва; в) елементом бізнесу.

3. Підприємництво — це:

а) особливий вид діяльності; б) певний тип і стиль суспільної поведінки;

в) комплекс особливих функцій в економіці; г) елемент ефективного господарювання.

4. Мета підприємництва:

а) виконання місії підприємства; б) одержання прибутку; в) реалізація ідей підприємця;

г) задоволення потреб споживача; д) забезпечення високої якості й технічного рівня продукції.

5. Підприємець — це:

а) людина, яка діє в умовах ринку;

21

б) особа, яка несе відповідальність за підприємницьку справу; в) новатор, який розробляє нові технології;

г) енергійна, ініціативна людина, яка діє в умовах поміркованого ризику; д) людина, яка використовує будь-яку можливість із максимальною вигодою; е) людина, яка одержує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям;

є) людина, яка досягає своїх цілей всупереч усьому, якщо це приводить до одержання прибутку.

6.Суб’єктами підприємництва в Україні можуть виступати:

а) громадяни України; б) громадяни інших держав; в) підприємства; г) організації;

д) органи державної влади; е) об’єднання підприємств.

7.Ознаками підприємницької діяльності є такі:

а) прагнення до лідерства; б) орієнтація на досягнення комерційного успіху;

в) інноваційний творчий характер діяльності; г) самостійність у виборі напрямків і методів діяльності; д) підвищений ступінь ризику; е) планування своєї діяльності.

8. Принципи досягнення підприємницького успіху:

а) забезпечувати споживачів товарами за будь-яких обставин; б) зменшувати витрати до мінімуму, прагнучи одержати економію;

в) братися лише за такі справи, для виконання яких у співробітників фірми є знання і навички; г) використовувати старе обладнання, оскільки воно дешевше за нове;

д) розробляти нові і кращі товари, хоча вони потребують більших витрат; е) зберігати стабільні ціни, навіть за умов жорсткої конкуренції; ж) підвищувати або знижувати ціни заради досягнення мети залежно від рівня конкуренції на ринку.

9. Інноваційну модель підприємництва зорієнтовано:

а) на активне використання нових управлінських рішень; б) пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів;

в) максимально ефективне використання наявних у підприємства ресурсів; г) упровадження новітніх технологій.

22

10. Виберіть існуючі типи об’єднань підприємств та організацій згідно законодавства України:

а) добровільні; б) інституційні; в) загальні; г) комерційні.

ТЕМА 2. ТЕХНОЛОГІЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1Засновницькі документи та їх підготування.

Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена в її основу. Заздалегідь слід знати, хто може здійснювати підприємницьку діяльність, а кому забороняється. Крім того, необхідно також бути обізнаним з існуючими обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності. Вибравши вид діяльності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу — підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших підприємницьких структур без цих основних документів неможливе. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднання підприємств тощо) — необхідні статут та установчий договір.

Статут підприємства — це офіційно зареєстрований установчий документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей), як: найменування та місцезнаходження фірми, загальні

23

положення, предмет, цілі та напрямки діяльності фірми, юридичний статус фірми, зовнішньоекономічна діяльність, майно фірми, фонди фірми, виробничо-господарська діяльність, прибуток фірми та його розподіл, відшкодування збитків, органи управління та контролю фірми, організація й оплата праці, компетенція і повноваження органів трудового колективу, облік та звітність, припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об'єднуватися, а «наповнення» цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору.

Установчий договір — це угода (договір), яка укладається між двома або декількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, яка має такі розділи: преамбулу, предмет договору, назву та місцезнаходження фірми, загальні положення договору, юридичний статус фірми, статутний фонд і вклади учасників (засновників), права та обов'язки учасників (засновників), майно фірми (розподіл прибутку), порядок виходу зі складу учасників, форс-мажор, розв'язання суперечок, умови припинення (розірвання) договору, умови та строки набуття договором чинності, інші умови.

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприємницького бізнесу Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

24

2.2.Статутний фонд та порядок його формування.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) потрібен стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд — це сукупність грошових коштів та майна, необхідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути усі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, «ноу-хау», інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на час створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України.

До моменту реєстрації підприємства, яке функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний із його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 50% коштів, як зазначено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий. Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повністю внести свій вклад до статутного фонду.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) — 100 мінімальним заробітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення

25

та інші потреби — забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або у разі ліквідації підприємства, засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно, передане в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки підставою для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримка певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).

Крім статутного фонду підприємства можуть бути утворені інші фонди, наприклад, резервний фонд, страховий фонд, фонд споживання, фонд соціально-економічного розвитку та інші фонди, що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням Зборів учасників підприємства (фірми).

Резервний (страховий) фонд у господарському товаристві створюється у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% від статутного фонду.

2.3.Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені чинним законодавством, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади достовірною інформацією про юридичних та фізичних осіб – підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор – це посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осібпідприємців включає, зокрема:

– перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

26

–перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

–внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

–оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи – підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

–десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

–два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи – підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.

За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Кошти, одержані як реєстраційний збір, зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору.

Документи, які відповідно до вимог подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом.

27

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.

Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюютьсяспеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця.

Убланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

–найменування юридичної особи;

–ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

–місцезнаходження юридичної особи;

–місце проведення державної реєстрації;

–дата проведення державної реєстрації;

–прізвище та ініціали державного реєстратора.

Убланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця зазначаються:

–ім'я фізичної особи - підприємця;

–ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

–місце проживання фізичної особи - підприємця;

–дата проведення державної реєстрації;

–місце проведення державної реєстрації;

–прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням, крім у випадках, передбачених чинним законодавством.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов’язаний передати відповідним органам: управління статистики, Державну податкову

28

адміністрацію, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи, що є підставою для взяття юридичної особи на облік в цих органах.

2.4.Порядок відкриття поточного рахунку в банку.

Згідно з чинним законодавством України всі вільні грошові кошти підприємства повинні в обов'язковому порядку зберігатися в банку, причому підприємства можуть самостійно обирати установу банку, в якій зберігатимуться кошти.

Безготівкові розрахунки передбачають рух коштів по рахунках в банках юридичних чи фізичних осіб. Тому доцільно розглянути питання щодо видів рахунків та порядку їх відкриття.

Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширене сьогодні використання поточних та депозитних рахунків.

Поточні рахунки відкривають суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.

Депозитні рахунки відкривають підприємствам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між клієнтом і банком. Зберігання коштів на депозитному рахунку передбачає виплату відсотків згідно з договором. Законодавством не обмежується кількість відкритих рахунків у банку: одне підприємство може мати їх декілька.

Для відкриття поточних рахунків підприємства надають банку такі документи:

•заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером;

•копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної влади чи іншому уповноваженому органі, засвідчену нотаріально;

•копію належним чином зареєстрованого статуту, завірену нотаріально чи органом реєстрації (підприємства, які діють на підставі засновницького договору, подають нотаріально засвідчену копію цього договору);

•копію документа, який підтверджує поставлення підприємства на податковий облік, завірену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

•картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією. До картки включається також зразок відбитка печатки підприємства.

29

Новостворені підприємства, які ще не мають печатки, та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть не подавати відбиток печатки;

•довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, в якій зазначається найменування установи банку;

•копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

•документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку.

Банк зобов'язаний відкрити поточний рахунок не пізніше десяти днів з моменту подання повного пакета документів.

Між банком та клієнтом укладається договір на розрахунковокасове обслуговування, який є підставою для здійснення банком розрахунків відповідно до потреб підприємства.

Упроцесі господарської діяльності підприємства здійснюють розрахунки з іншими підприємствами, як у готівковій формі, так і без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку банку свого підприємства на відповідні рахунки іншого підприємства.

2.5.Ліцензування підприємницької діяльності.

Згідно з чинним законодавством ліцензуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище і безпеку держави.

Для здійснення підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню, необхідно одержати відповідну ліцензію і додержуватися ліцензійних умов, які встановлює Кабінет Міністрів України.

Ліцензія – це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії має право займатися даним видом господарської діяльності.

Ліцензійні умови – установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

В Україні ліцензуванню підлягають наступні види господарської діяльності:

1)пошук (розвідка) корисних копалин;

2)виробництво, ремонт і реалізація вогнепальної зброї;

3) видобуток і виробництво дорогоцінних металів, дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння;

30