лекції ПіМ2011pdf

-комунальні, які засновані на засадах власності відповідної територіальної громади;

-державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.

Казенні підприємства це такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;

в) підприємство є суб’єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу:

-національні, капітал яких належить підприємцям своєї країни;

-закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

-змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За способом утворення та формування статутного фонду:

-унітарні створюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

-корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на підставі обєднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їхнього спільного управління справами, участі засновників у розподілі доходів та ризиків. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, що засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За галузево-функціональним видом діяльності:

промислові; сільськогосподарські; будівельні; транспортні; торгові; виробничо-торгові; торгово-посередницькі; інноваційно-впроваджувальні; лізингові; банківські; страхові; туристичні тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:

11

-головні (материнські), особливістю є те, що вони контролюють інші фірми;

-дочірні – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

-асоційовані – є формально самостійними, але з різних причин вони залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним цілям;

-філії – на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, мають однакову з ним назву.

За кількістю працівників: великі; середні; малі (дрібні).

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Малими вважаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує суму еквівалентну 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі решта підприємства називаються середніми.

Роль малих підприємств в економіці будь-якої країни є значною, оскільки вони оперативно і гнучко реагують на потреби ринку, тому малі підприємства мають певні преференції в своїй діяльності з боку держави.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми

підприємницької діяльності:

1)одноосібне володіння;

2)партнерство (товариство);

3)корпорація.

Не має особливого значення, яку форму ви оберете сьогодні, ви можете змінити її у майбутньому. Багато хто із приватних підприємців перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від ступеня економічного зростання.

Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах

12

справи. До того ж, прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негативно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівникам органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках досить лише рішення самого підприємця.

Проте ця фірма підприємництва має і значні недоліки, а саме:

1.Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця для розвитку своєї справи здебільшого не вистачає. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2.Повну відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3.Відсутність спеціалізованого управління, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

4.Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

13

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можлтивість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій. По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються

податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте ця форма організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1.Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2.Недостатність досвіду господарювання і несумістність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління товариством.

3.Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства, як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва, значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважають акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на подальший розвиток корпорації. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить вагомі. По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації

підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науковотехнічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше повсякчас збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутство фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій

14

власний фінансовий ризик, якщо купувати акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати тривалий час (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, також має недоліки:

1.Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами та акціонерами корпорації.

2.Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3.У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорацій може організовувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та з обмеженою відповідальністю.

1.5. Господарські товариства. Об’єднання підприємств.

Господарські товариства – підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами об’єднанням їх майна і участі в підприємницькій діяльностітовариства з метою отримання прибутку.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Згідно з Цивільним кодексом України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Учасником господарського товариства можуть бути фізичні або юридичні особи. Товариства поділяють на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язкову особисту "участь (тобто підприємницьку діяльність). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники

15

беруть участь і не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особисто. Як об'єднання капіталів розглядають такі товариства: акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю. До об'єднань осіб відносять повні та командитні товариства. Управління товариством здійснюють загальні збори і правління. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління. Рішення загальних зборів може оскаржити до суду учасник, який був відсутній не зі своєї вини на загальних зборах або голосував проти такого рішення.

Загальні збори своїм рішенням створюють правління та встановлюють його компетенцію і склад. Правління може складатися з однієї чи кількох осіб. Члени правління у будь-який час можуть бути усунені, якщо в статуті не зазначено підстави, з яких допускається усунення членів правління.

Учасники товариств мають такі права: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному установчими документами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Учасники можуть вільно вийти з товариства, якщо у статуті не встановлено обов'язок учасника письмово попередити товариство про свій вихід у визначений строк, який не може перевищувати одного року. Учасник товариства у випадках та порядку, передбачених законом та/або установчими документами, може бути виключений з товариства.

Учасники товариства зобов'язані: додержуватись установчих документів товариства та виконувати рішення загальних зборів; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески у розмірі, в порядку та засобами, які передбачені установчими документами; не розголошувати комерційної таємниці та конфіденційної інформації про діяльність товариства.

Розглянемо коротко господарські товариства, передбачені Цивільним кодексом України.

Повним визнається товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова

16

"повне товариство". Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину необхідна згода всіх учасників товариства. Прибутки та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або іншою угодою учасників. Учасник повного товариства має право за згодою інших учасників товариства передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі. Повне товариство ліквідується на підставах, встановлених Цивільним кодексом України, а також у разі, якщо в товаристві залишається тільки один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Командитним, товариством визнається господарське товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства солідарно усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю в порядку, встановленому для повного товариства. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство". Якщо до найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. До командитного товариства застосовують положення про повне товариство. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписують усі повні учасники. Засновницький договір, крім відомостей, передбачених ст. 88 Цивільного кодексу України, має містити такі відомості: про склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50 % складеного капіталу повного товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчим документом розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою

17

відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а із закінченням цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. У разі необхідності визначити взаємовідносини між собою особи, що засновують товариство з обмеженою відповідальністю, укладають письмовий договір. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статутний капітал цього товариства складається з вартості вкладів його учасників. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених ст. 88 Цивільного кодексу України має містити відомості: про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного форду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, а його учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками у статутний фонд, за недостатності яких - своїм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного. До товариства з додатковою відповідальністю застосовують правила Цивільного кодексу України про товариства з обмеженою відповідальністю — якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Акціонерним визнається господарське товариство, статутний фонд якого поділений на певне число акцій однакової номінальної вартості; кожний учасник несе відповідальність за зобов'язаннями товариства лише у межах належних цьому учаснику акцій. Воно може бути створено юридичними та (або) фізичними особами, а також може бути створене однією особою, чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим, ніж розмір, передбачений законом. Статут акціонерного товариства має містити відомості розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством, про номінальну вартість і кількість їх, про права акціонерів, про склад і компетенцію органів управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою більшістю голосів.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати 2 типи об’єднань підприємств та організацій: 1)

18

добровільні; 2) інституційні – їх створюють в директивному порядку міністерства або Кабінет Міністрів України.

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Об’єднанням підприємств називають господарську організацію, створену на добровільних засадах, у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльностей для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

До найпоширеніших форм добровільних об’єднань підприємств в Україні належать:

Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання (фірм, компаній, організацій), утворені з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, централізацією однієї або кількох функцій, на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів).

Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на основі поєднання їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням ними окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.

Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), на основі фінансвої залежності один від одного, з централізацією функцій науково-технічного та виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльностей.. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.

Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції, асортимент продукції,умови продажу.

Синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.

Трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський

19

комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.

Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма акціонерного об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають кілька банків, які розпоряджаються капталом підприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Нині основними формами добровільних об’єднань підприємств (фірм, компаній) дедалі більше стають концерни, корпорації, та фінансові (промислово-фінансові) групи.

Рис. 1.1. Форми добровільних об’єднань підприємств (фірм, компаній) та організацій.

20