лекції ПіМ2011pdf

В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних

правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема,

необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування, дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг тощо. Набагато менше порівняно з правовими обмеженнями передбачені законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в певному розширенні свободи для суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

-державне замовлення, державне завдання;

-ліцензування, патентування і квотування;

-сертифікація та стандартизація;

-застосування нормативів і лімітів;

-регулювання цін і тарифів;

-надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

-надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Механізм державного регулювання бізнесу - це система заходів,

розроблених державою з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. Вона складається з правових та фінансових механізмів стимулювання й контролю, державних органів і фондів, покликаних займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу. Для регулювання економіки держава використовує як економічні (непрямі),

так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність. При всьому різноманітті як тих, так і інших методів специфіка адміністративних (прямих) методів полягає в тому, що вони є комплексом обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень держави стосовно суб'єктів господарської діяльності. Непрямі (економічні) методи припускають вплив держави на економічні інтереси товаровиробників, створення таких рамок їхньої діяльності, у яких вона може бути вигідною чи невигідною. Адміністративні (прямі) методи значно обмежують свободу економічного вибору, а часом її виключають, утой час як економічні (непрямі) методи залишають повну свободу вибору для суб'єктів господарювання, не обмежуючи її. У цьому перевага непрямих (економічних) методів над адміністративними (прямими) методами. До економічних важелів, які застосовуються державою, належать податки, ціноутворення, перерозподіл доходів, кредитно-фінансові механізми. Адміністративні важелі використовуються державою у разі, якщо економічні методи не придатні або недостатньо ефективні. Жорстке

71

розмежування економічних та адміністративних методів або переважання одних на шкоду іншим - не переконливі. З одного боку, елементи адміністрування несуть у собі будь-який економічний регулятор, з іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тому що воно впливає на поведінку учасників економічного процесу.

Державна політика у сфері обмеження монополізму в бізнесі,

здійснення заходів, які стосуються фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, реалізується уповноваженими на це органами влади та управління. Демонополізація економіки України забезпечується відповідно до спеціальної програми, яка є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щороку затверджується Верховною Радою. Потребують державного регулювання також екологічні наслідки діяльності низки підприємств. Необхідним є проведення природоохоронних заходів, фінансові санкції та жорсткі стандарти господарської діяльності, які гарантують населенню екологічну безпеку. Наступна галузь - визначення й підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення, захист національних інтересів у системі господарських зв'язків. Важливим методом державного регулювання підприємництва є амортизаційна політика - складова частина загальної науково-технічної політики держави. Встановлюючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава тим самим регулює темпи та характер відтворення, насамперед швидкість оновлення основних фондів. Наступний механізм - вплив держави на підприємницьку діяльність за допомогою фіскальної (бюджетної) політики. Вона спрямована, насамперед, на вирівнювання економічних коливань. Здійснюючи лише цю політику, держава не може виконувати свої функції без відповідної кредитно-грошової політики, особливо в умовах економічної кризи. Важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність та економіку країни є інвестиційна політика держави. За допомогою цієї політики держава безпосередньо може впливати на темпи обсягу виробництва, на зміну структури виробництва, на прискорення науково-технічного прогресу.

Основним завданням в умовах переходу до ринкової економіки є звільнення держави від функції основного інвестора та створення таких умов, за яких приватний сектор економіки був би зацікавлений в інвестиційній діяльності. З переходом до ринкових відносин найважливішими важелями держави в управлінні економікою країни є прогнозування, планування та регулювання. Методи планування істотно змінюються. На зміну директивному плануванню, коли підприємство мало працювати за раніше заданою виробничою програмою, приходить індикативне планування. Суть його полягає в розробці та науковому

72

обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів і структур соціальноекономічного розвитку на перспективу та способів їх досягнення. На відміну від директивного, індикативний план є орієнтувальним та цілеобумовленим. У ньому містяться конкретні рекомендації, строки, ресурси та способи їх реалізації. З плануванням тісно пов'язане регулювання. Держава здійснює регулювання у разі, якщо заплановані макроекономічні показники у ході їхньої реалізації не виконуються.

Теоретичні завдання та запитання

1.Система оподаткування підприємницької діяльності та принципи її побудови

2.Сутність податків та їх класифікація.

3.Суспільне призначеня податків та функції, які вони виконують.

4.Основні елементи податків.

5.Охарактеризуйте позабюджетні спеціальні фонди.

6.Джерела надходжень та напрямки використання позабюджетних спеціальних фондів.

7.Спрощені системи оподаткування.

8.Охарактеризуйте необхідність державного регулювання підприємницької діяльності виходить з об'єктивно притаманних державі економічних функцій.

9.Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання

10.Умови та передумови втручання держави в економіку

Тестові завдання

1.Сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави це:

а) система оподаткування; б) загальнодержавні податки і збори; в) місцеві податки і збори; г) оподатковуваний оборот.

2.Законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування це:

а) оподатковуваний оборот; б) податкова ставка; в) одиниця оподаткування; г) податкова пільга.

3.Об’єкт оподаткування – це:

73

а) особа, яка сплачує податок; б) предмет, що підлягає оподаткуванню;

в) джерело, з якого платник сплачує податок. г) дохід платника податку

4. Податкова квота – це:

а) вартісний, фізичний або інший характерний вираз об”єкта оподаткування;

б) встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі;

в) законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування;

г) одиниця виміру об”єкта оподаткування.

5. Акцизний збір – це:

а) збір, який розраховується з доходів підприємства; б) збір, який розраховується у вигляді надбавки до ціни на вироблені та

реалізовані високорентабельні товари; в) збір, який розраховується у вигляді надбавки до ціни на всі

реалізовані товари.

6.До непрямих податків відносять:

а) податок на додану вартість; б) податок з реклами; в) податок на прибуток;

г) податок з власників транспортних засобів.

7.Який з названих обов’язкових зборів належить до місцевих:

а) обов’язкове пенсійне страхування; б) за паркування автотранспорту; в) обов’язкове соціальне страхування; г) акцизний збір

8.Забезпечення надходження та акумуляції коштів фонду, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг це завдання:

а) Пенсійного фонду; б) Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності; в) Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування

на випадок безробіття; г) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань.

74

9.Платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податок на доходи фізичних осіб; б) збір за спеціальне використання води;

в) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; г) земельний податок.

10.Реальним податком є:

а) майнові та прибуткові податки; б) податок (плата) на землю; в) податок на доходи фізичних осіб; г) акцизний збір.

11.Система заходів, розроблених державою з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу:

а) економічні методи впливу на підприємницьку діяльність; б) непрямі методи впливу на підприємницьку діяльність;

в) адміністративні методи впливу на підприємницьку діяльність; г) механізм державного регулювання бізнесу.

12.Діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва:

а) механізм державного регулювання бізнесу; б) державне регулювання підприємницької діяльності;

в) засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання;

г) політика у сфері обмеження монополізму

75

ЧАСТИНА 2. МЕНЕДЖМЕНТ

ТЕМА 5. СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

5.1.Сутність і значення менеджменту. Організації як суб’єкти управління.

Однією із складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту, тобто науково-обгрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

Об’єкт вивчення менеджменту – процес управління виробничо господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Отже, суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої та керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття «менеджмент». Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою.

Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: “управління”; “менеджмент”; “адміністрування”; “керування” тощо.

“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо.

“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

76

“Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії “менеджемнт”, перш за все слід з’ясувати, що таке організація, які цілі її діяльності і чому будь-якою організацією потрібно управляти.

За визначенням Ч.Бернарда: “Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.

Всі організації мають загальні для них характеристики.

1)всі організації використовують чотири основних види ресурсів: людські ресурси; фінансові ресурси; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси.

2)будь-яка організація є відкритою системою, тобто – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, які становлять цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів, та взаємодіють не лише між собою, а й і з зовнішнім середовищем. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

3)розподіл праці в організації. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні розподілити роботу поміж собою.

Розподіл загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним розподілом праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність.

Внаслідок цього об’єктивно виникає необхідність у так званому вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців у середині підрозділів.

Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.

Таким чином, необхідність управління об’єктивно виникає внаслідок горизонтального та вертикального розподілу праці в організації. Оскільки розподілення праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої організації, то всі організації потребують управління.

Організації складаються з формальних та неформальних груп. Формальні групи створюються за бажанням керівника внаслідок вертикального або горизонтального поділів праці з метою виконання

77

певних завдань та досягнення поставлених цілей.

Неформальні групи створюються спонтанно на засадах спеціальної взаємодії.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Що ж таке успіх?

Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

а) виживання, тобто можливість існування якомога довше; б) результативність та ефективність.

Для того щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.

Результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Відносна ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

Діяльність організації залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішні чинники організації: цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси.

Зовнішні чинники поділяють на чинники прямої та непрямої дії. Чинники прямої дії: споживачі постачальники, конкуренти, державні органи влади, законодавчі акти, профспілки, партії, громадські організації тощо.

Чинники непрямої дії: міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, міжнародні економічні відносини, стан економіки тощо.

За способом та метою утворення організації поділяють на: формальні (групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети: підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, кафедри тощо); неформальні( виникають і функціонують спонтанно, входять до складу формальної організації і фактично створюються на засадах урахування спільних інтересів – спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо).

Отже, менеджмент – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

78

“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus”

– рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме: менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; менеджмент - це влада та мистецтво керування; менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

У широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи.

Відомо, що за всіх інших рівних умов, кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. І спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, яке не піддається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інуіцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до: особливостей власного характеру; особливостей підлеглих; особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.

79

5.2.Рівні управління.

Хоч усі керівники відіграють певні ролі та виконують функції, це не означає, що багато керівників у великій організації зайняті виконанням однієї й тієї самої роботи. Організації, досить великі для того, щоб забезпечити чіткий розподіл функцій у роботі керівників та некерівників, як правило, мають такий великий обсяг управлінської роботи, яку також потрібно поділити. Одна з форм поділу управлінської роботи має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників на чолі окремих підрозділів. Така робота скоординовується з метою забезпечення успішної діяльності організації. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також здійснюють координацію. Це відбувається до рівня того керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу — людей, що фізично виробляють продукцію або надають послуги. У результаті такого вертикального поділу праці утворюються рівні управління. Зазвичай в організації, щоб визначити, на якому рівні перебуває один керівник стосовно іншого, слід з'ясувати його посаду.

Незалежно від того, скільки є рівнів управління, керівників традиційно поділяють на три категорії. Соціолог Т. Парсонс розглядає ці рівні управління з погляду функції, що виконує керівник в організації і виділяє такі: технічний; управлінський; інституційний.

Згідно з визначенням Т. Парсонса, особи на технічному рівні в основному займаються щоденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної праці без перешкод у виробництві продукції або наданні послуг. Особи, котрі перебувають на управлінському рівні, здійснюють управління та координацію всередині організації; вони узгоджують форми діяльності різних підрозділів організації. Керівники на інституціональному рівні розробляють довготермінові (перспективні) плани, формулюють цілі, роблять усе, щоб організація адаптувалася до різних змін, керують відносинами між організацією та зовнішнім середовищем, а також суспільством, в якому функціонує певна організація. Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників): керівники низової ланки (операційні управлінці); керівники середньої ланки; керівники вищої ланки.

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний виконавчий директор. На вищому рівні менеджменту формулюється місія та

1