0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Графік 3-4. Крива граничного продукту праці. Граничний продукт праці МРL залежить від кількості праці. Крива МРL спадна, бо зі збільшенням кількості праці МРL зменшується. Фірма наймає працю доти, доки реальна зарплата W/Р не зрівняється із МРL. Тому ця крива є також кривою попиту фірми на працю.

На графіку 3-4 показано, що граничний продукт праці залежить від кількості залученої праці (обсяг капіталу фірми сталий). Інакше кажучи, на цьому графіку показано криву МPL. Оскільки зі збільшенням кількості праці MРL зменшується, ця крива спадна. За будь-якої даної величини реальної заробітної плати фірма найматиме працівників до точки, в якій MPL дорівнює реальній заробітній платі. Отже, крива MPL є також кривою попиту фірми на працю.

Граничний продукт капіталу і попит на капітал. Фірма вирішує, скільки використовувати одиниць капіталу, подібно до того, як вона ухвалює рішення щодо кількості праці. Граничний продукт капіталу (МРК) — це додатковий обсяг продукції, який фірма отримує від застосування додаткової одиниці капіталу за незмінної кількості праці:

MPK = F(K + 1,L) – F(K,L)

Отже, граничний продукт капіталу є різницею між обсягами продукції, виробленої з використанням К + 1 одиниці капіталу і К одиниць капіталу. Як і граничний продукт праці, граничний продукт капіталу спадає.

Збільшення прибутку від використання додаткової одиниці устаткування дорівнює різниці між додатковим виторгом від продажу продукції, одержаної за допомогою цієї одиниці устаткування, і витратами на це устаткування:

прибуток = виторг — витрати

= (Р х МРК) - R

Для максимізації прибутку фірма набуватиме капітал доти, доки МРК не зрівняється з реальною позичковою ціною капіталу:

МРК - R/Р.

Реальна позичкова ціна капіталу — це ціна, виміряна в одиницях продукції, а не-в грошах. Отже, конкурентна фірма, яка максимізує прибуток, ухвалюючи рішення про те, скільки одиниць

праці і капіталу використовувати, дотримується простого правила. Фірма потребує кожного фактора виробництва доти, доки граничний продукт цього фактора не зрівноважується з реальною ціною на нього.

Розподіл національного доходу

Проаналізувавши, як фірма ухвалює рішення щодо використання кожного фактора, ми тепер можемо пояснити, як ринки факторів виробництва розподіляють дохід всієї економіки. Якщо всі фірми в економіці є конкурентними і максимізують прибуток, тоді кожен фактор виробництва оплачують за його граничним внеском у виробничий процес. Інакше кажучи, реальна заробітна плата кожного працівника дорівнює MPL, реальна позичкова ціна капіталу, яку виплачують власникові капіталу, дорівнює МРК. Сумарна реальна зарплата на фактор "праця", отже, становить MPL х L, а сума реального доходу власників капіталу дорівнює МРК х К.

Дохід, який залишається у фірм після того, як вони оплатили усі фактори виробництва, називають економічним-прибутком власників фірм. Реальний економічний прибуток дорівнює:

економічний прибуток = Y — (MPL x L) — (МРК х К).

Оскільки ми хочемо дослідити розподіл національного доходу, згрупуємо члени рівняння так:

Y = (MPL х L) + (МРК х К) + економічний прибуток.

Національний дохід розпадається на дохід на працю, дохід на капітал і економічний прибуток.

Наскільки значним є економічний прибуток? Відповідь досить несподівана: якщо виробничій функції притаманна властивість постійної віддачі від масштабу, то економічний прибуток має дорівнювати нулю. Інакше кажучи, після оплати факторів виробництва нічого не залишається. Цей висновок випливає з відомої теореми Ейлера , яка твердить, що коли виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, то:

F(K, L) - (МРК x K) + (MPL х L).

Якщо кожному факторові виробництва платять його граничний продукт, то сума всіх платежів за фактори виробництва дорівнює загальному обсягові виробленої продукції. Інакше кажучи, постійна віддача від масштабу, максимізація прибутку і конкуренція призводять до того, що економічний прибуток дорівнює нулю.

Якщо економічний прибуток дорівнює нулю, як тоді можна пояснити наявність "прибутку" в економіці? Відповідь полягає в тому, що термін "прибуток" в його звичайному розумінні не збігається з економічним прибутком. Досі припускалося, що є три економічні агенти: наймані працівники, власники капіталу і власники фірм. Весь дохід, отже, ділиться на заробітну плату, дохід на капіталі економічний прибуток. Однак в реальній економіці більшість фірм самі володіють капіталом, який вони

використовують. Оскільки власники фірми є водночас і власниками капіталу, то економічний прибуток і дохід на капітал часто об'єднують. Якщо визначений у цей спосіб прибуток назвати

бухгалтерським прибутком, то можна сказати, що

бухгалтерський прибуток = економічний прибуток + (МРК х К).

За наших припущень - постійна віддача від масштабу, максимізація прибутку і конкуренція — економічний прибуток дорівнює нулю. Якщо ці припущення приблизно правильно описують світ, то "прибуток" у національному рахівництві здебільшого становить дохід на капітал.

Тепер можна відповісти на запитання, поставлене на початку розділу: як дохід в економіці розподіляється від фірм до домогосподарств? Кожен фактор виробництва отримує свій граничний продукт, і платежі за фактори виробництва вичерпують весь дохід. Отже, весь дохід розподіляється на платежі за капітал і платежі за працю відповідно до їх граничної продуктивності.

ПРИКЛАД

"Чорна смерть" і ціни факторів виробництва

Як нам уже відомо, у неокласичній теорії розподілу ціни факторів виробництва дорівнюють їх граничним продуктам. Оскільки граничні продукти залежать від кількості факторів, то зміна величини одного із факторів змінює граничні продукти усіх факторів. Отже, зміна в пропозиції одного фактора виробництва змінює їх рівноважні ціни.

Історія Європи XIV ст. дає нам яскравий приклад впливу кількості факторів на ціни цих факторів. Спалах у 1348 р. бубонної чуми — "чорної смерті" — зменшив за кілька років населення Європи приблизно на одну третину. Оскільки граничний продукт праці зі зменшенням ЇЇ кількості збільшується, сильне скорочення робочої сили збільшило граничний продукт праці. (Економіка перемістилася вліво по кривих на графіках 3-3 і 3-4). Реальна заробітна плата справді зросла — за деякими оцінками, подвоїлася. Селяни, яким вдалось вижити під час чуми, пожинали плоди зростання граничного продукту своєї праці.

Скорочення чисельності робочої сили, спричинене епідемією, вплинуло і на дохід за землю — іншого основного фактора виробництва у середньовічній Європі. Оскільки трудівників для обробітку земель стало менше, кожна додаткова одиниця землі створювала менший додатковий обсяг продукції. Зниження граничного продукту землі призвело до зниження реальної ренти на 50 і більше відсотків. Отже, економічне процвітання селянського класу поєднувалося з падінням доходів класу земельних власників .

3-3. Що визначає попит на товари і послуги?

Нам уже відомо, що визначає рівень виробництва і як дохід від виробництва розподіляється між найманими працівниками і власниками капіталу. Тепер продовжимо нашу мандрівку по схемі кругопотоку (графік 3-1) і розглянемо використання виробленої продукції.

Урозділі 2 визначено чотири компоненти ВВП:

•споживання (С);

•інвестиції (І);

•державні закупівлі (G);

•чистий експорт (NX).

Схема кругопотоку містить тільки перші три компоненти. Для простоти аналізу припустімо, що аналізується закрита економіка — країна, яка не торгує з іншими раїнами. Отже, її чистий експорт завжди дорівнює нулю (макроекономічну теорію відкритої економіки розглянемо у розділі 8).

У закритій економіці вироблені товари і послуги використовують за трьома напрямами. Ці три компоненти ВВП відображені у національних рахунках:

Y = C + 1 + G.

Домогосподарства споживають частину продукції економіки; фірми і домогосподарства використовують частину продукції для здійснення інвестицій; і, нарешті, уряд закуповує частину продукції для задоволення суспільних потреб. Погляньмо, як ВВП розподіляється між цими трьома напрямами.

Споживання

Коли ми їмо, носимо одяг або ходимо в кіно, то споживаємо частину виробленого економікою продукту. Всі форми споживання становлять дві третини ВВП. Оскільки частка споживання така вагома у виробленому продукті, економісти-теоретики багато уваги приділяють тому, як домогосподарства ухвалюють рішення щодо споживання. У розділі 16 ці рішення проаналізуємо детальніше. У цьому розділі з'ясуємо найпростіший варіант поведінки споживача.

Домогосподарства отримують доходи від праці і власності на капітал, сплачують податки державі, а відтак вирішують, яку частину свого післяподаткового доходу споживати, а яку — заощаджувати. Як зазначалось у підрозділі 3-2, дохід, який отримують домогосподарства, дорівнює обсягові продукції економіки У. Уряд тоді оподатковує домогосподарства на суму Т. (Хоч уряд запроваджує різні види податків, такі як особистий прибутковий податок, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість тощо, для простоти об'єднаємо всі ці податки). Ту частину доходу, яка залишилася після сплати всіх податків, Y — T, назвемо використовуваним доходом. Домогосподарства ділять свій використовуваний дохід на споживання і заощадження.

Припустімо, що обсяг споживання прямо залежить від рівня використовуваного доходу. Вищий використовуваний дохід забезпечує більший обсяг споживання.

Отже,

С= C(Y - Т).

Зцього рівняння випливає, що споживання є функцією використовуваного доходу. Залежність між споживанням і використовуваним доходом називають функцією споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) - це величина, на яку змінюється споживання зі збільшенням використовуваного доходу на одиницю. MPC звичайно коливається між нулем та одиницею: додатком одиниця доходу збільшує спожи

вання, але на величину, що менша одиниці. Якщо домогосподарство отримує додаткову одиницю доходу, частину цієї одиниці воно заощаджує. Наприклад, якщо MPC дорівнює 0,7, тоді домогосподарства витрачають 70 центів із кожного додаткового долара використовуваного доходу на споживчі товари та послуги і заощаджують 30 центів.

На графіку 3-5 зображено функцію споживання. Нахил функції споживання показує, наскільки збільшиться обсяг споживання, коли використовуваний дохід збільшиться на 1 долар; тобто MPC є нахилом функції споживання.

Інвестиції

І фірми, і домогосподарства купують інвестиційні товари. Фірми купують інвестиційні товари, щоб збільшити обсяг свого капіталу і відшкодувати зношений капітал. Домашні господарства купують нові будинки, що також є частиною інвестицій. У США обсяг інвестицій в середньому становить 15% ВВП.

Кількість інвестиційних товарів, на які є попит, залежить від процентної ставки, яка вимірює вартість отримання коштів, що використовуються для фінансування інвестицій. Щоб інвестиційний проект був прибутковим, дохід на нього (виторг від збільшення виробництва товарів і послуг у майбутньому) повинен перевищувати витрати на нього (платежі за залучені кошти). Збільшення процентної ставки означає, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів і знижується попит на інвестиційні товари.

Графік 3-5. Функція споживання. Функція споживання пов'язує споживання С із використовуваним доходом Y — T. Гранична схильність до споживання MPC — це величина, на яку збільшується споживання, коли використовуваний дохід зростає на один долар.

Наприклад, припустімо, що фірма має ухвалити рішення з питання: чи варто будувати завод вартістю 1 млн. дол., який щорічно приноситиме 100 000 дол. прибутку, або 10%. Фірма зіставляє цей прибуток із вартістю отримання позики в 1 млн. дол. Якщо процентна ставка нижча 10%, то фірма позичатиме гроші на фінансових ринках та інвестуватиме. Якщо процентна ставка перевищує 10%, — фірма відмовиться від реалізації цього інвестиційного проекту і не будуватиме заводу.

Фірма ухвалить те саме інвестиційне рішення, якщо їй не потрібно брати в позику 1 млн. дол., а вона використовує свої власні кошти. Фірма може покласти цю суму в банк і заробляти процент на неї. Будівництво заводу є прибутковішим, ніж вклад у банк, якщо процентна ставка за депозити є нижчою за 10%-у норму прибутку. Особа, яка хоче купити новий будинок, стоїть перед подібною проблемою. Вища процентна ставка означає більшу вартість позики під заставу нерухомого майна. Іпотечна позика у сумі 100 000 дол. коштує 8000 дол., якщо процентна ставка становить 8%, і 10000 дол. на рік, якщо процентна ставка 10%. Зі збільшенням процентної ставки зростають видатки» пов'язані з купівлею житла, і в результаті попит на нові будинки зменшується.

Вивчаючи роль процентної ставки в економіці, економісти розрізняють номінальну процентну ставку і реальну процентну ставку. Це розмежування особливо доречне, коли загальний рівень цін в економіці змінюється. Номінальна — це процентна ставка, яку сплачують інвестори за взяті в позику гроші. Реальна — це

Графік 3-6. Інвестиційна функція. Інвестиційна функція пов'язує обсяг інвестицій I з реальною процентною ставкою r. Інвестиції залежать від реальної процентної ставки, бо процентна ставка є вартістю отримання позики. Інвестиційна функція спадна: зі зростанням процентної ставки зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів.

номінальна процентна ставка, скориґована на інфляцію. Якщо номінальна процент на ставка становить 8%, а рівень інфляції — 3%, тоді реальна процентна ставка дорівнює 5%. У розділі 7 ми детальніше проаналізуємо взаємозалежність між номінальною і реальною процентними ставками. Тут достатньо зауважити, що реальна процентна ставка вимірює реальну вартість отримання позики і, отже, визначає обсяг інвестицій

Цей аналіз можна підсумувати у вигляді рівняння, що пов'язує інвестиції I з реальною процентною ставкою r.

I = I(r).

На графіку 3-6 показано інвестиційну функцію. Вона спадна, бо із зростанням процентних ставок обсяг інвестицій зменшується.

ДОВІДКА

Розмаїття процентних ставок

Якщо ви заглянете у ділову частину газети, то знайдете повідомлення про різні процентні ставки. По всій цій книзі ми, навпаки, говоритимемо про "процентну ставку" так, ніби в економіці існує лише одна процентна ставка. Єдину відмінність проводимо між номінальною процентною ставкою (не скориґована на інфляцію) і реальною процентною ставкою (скориґована на інфляцію). Майже усі процентні ставки, про які повідомляє преса, є номінальними. Чому преса повідомляє про широке коло процентних ставок? Різні процентні ставки відрізняються між собою за такими трьома ознаками:

 Строк. Окремі позики надаються на короткий період часу, навіть на одну ніч. Інші позики надаються на тридцять років або й більше. Процентна ставка за позику залежить від строку и надання. Процентні ставки за довгострокові позики зазвичай, але не завжди, вищі, ніж за короткострокові.

Позичковий ризик. Ухвалюючи рішення про надання позики, кредитор зважує ймовірність її повернення позичальником. Закон передбачає, що боржники, які не виконують своїх зобов'язань, оголошуються банкрутами. Чим вища ймовірність неповернення позики, тим вища процентна ставка. Найнижчий ступінь позичкового ризику властивий для ділових операцій із державними одиницями; тому державні облігації забезпечують низьку процентну ставку. Інша крайність — фінансово нестабільні корпорації — можуть мобілізувати кошти лише через випуск ганчірних облігацій, за які платять високу процентну ставку, щоб нейтралізувати високий ступінь ризику.

Податковий режим. Процент за різні види облігацій оподатковується неоднаково. Найважливішим є те, що у США власники так званих муніципальних облігацій — облігацій, випущених урядами штатів та місцевими органами влади, — не сплачують федерального прибуткового податку з доходів у вигляді процента на ці облігації. Внаслідок цієї пільги за муніципальні облігації платять нижчу процентну ставку.

Коли ви бачите в газеті дві різні процентні ставки, то завжди можна пояснити різницю між ними, взявши до уваги строк, позичковий ризик та податковий режим позики.

Хоча в економіці наявна велика кількість процентних ставок, макроекономісти здебільшого залишають поза увагою відмінності між ними. Різні процентні ставки зазвичай змінюються в одному і тому самому напрямі. Припущення, що в економіці є лише одна процентна ставка, застосовуємо для простоти нашого аналізу.

______________________________________________________________________________________

Державні закупівлі

Державні закупівлі є третім компонентом попиту на товари і послуги. Уряд закуповує зброю, ракети і послуги державних службовців. Місцеві органи влади купують книги для бібліотек, будують школи і наймають учителів. Уряд на всіх його рівнях будує дороги і виконує інші громадські роботи. Всі ці операції становлять державні закупівлі товарів і послуг, на які у США йде

20% ВВП.

Ці закупівлі є лише одним видом державних видатків. Іншим видом є трансферні платежі домогосподарствам, як-от виплати бідним для підтримання рівня життя і платежі за програмами соціального страхування людям старшого віку. На відміну від державних закупівель, трансферні платежі не пов'язані з виробництвом товарів і наданням послуг в економіці. Тому вони не враховуються у змінній G.

Трансферні платежі опосередковано впливають на попит на товари і послуги. Трансферні платежі є протилежністю податків; вони збільшують використовуваний дохід домогосподарств, тоді як податки зменшують його. Отже, збільшення трансферних платежів, що фінансується за рахунок підвищення податків, не змінює використовуваний дохід. Тепер Т можна визначити по-новому — як податки мінус трансферні платежі. На використовуваний дохід Y-Т впливають податки і трансферні платежі: перші зменшують його, а другі — збільшують.

Якщо державні закупівлі дорівнюють — податки мінус трансферні платежі, тоді G = Т, і уряд має

збалансований бюджет. Якщо G перевищує Т, то уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується збільшенням державного боргу, тобто позиками на фінансових ринках. Якщо G менше, ніж Т, то бюджет має надлишок, який уряд може використати для погашення свого боргу.

Тут ми намагаємося пояснити політичний процес, який веде до конкретної фіскальної політики, тобто політики, яка визначає рівень державних закупівель і податків. Натомість державні закупівлі і податки приймемо за екзогенні змінні. Щоб показати, що ці змінні визначаються поза нашою моделлю національного доходу, запишемо:

G = G

T = T

Однак ми хочемо дослідити вплив фіскальної політики на змінні, що визначаються у межах моделі, або ендогенні змінні. Ендогенними змінними в моделі є споживання, інвестиції та процентна ставка.

Щоб зрозуміти вплив екзогенних змінних на ендогенні, потрібно завершити модель. Це предмет дослідження наступного підрозділу.

3-4. Що забезпечує рівновагу між пропозицією і попитом на товари і послуги?

Повне коло схеми кругопотоку пройдене (графік 3-1). Ми почали з аналізу пропозиції товарів і послуг і завершили його аналізом попиту. Як можна виявити, що усі ці потоки збалансовані? Інакше кажучи, що Гарантує рівність суми споживання, інвестицій та державних закупівель кількості виготовленої продукції? Вирішальну роль у зрівноважуванні пропозиції і попиту відіграє процентна ставка.

Є два підходи до визначення ролі процентної ставки в економіці. По-перше, можна розглянути, як процентна ставка впливає на пропозицію і попит на товари і послуги. По-друге, можна проаналізувати, як процентна ставка впливає на пропозицію і попит па позичкові кошти. Ці два підходи є двома сторонами однієї і тієї ж медалі.

Рівновага на ринку товарів і послуг:

пропозиція і попит на товари і послуги, виготовлені в економіці

У наступних рівняннях підсумовано аналіз попиту на товари і послуги із розділу 3-3.

Y=C+I+G.

C= C( Y–T).

I= I(r).

G=G

T=T

Попит на виготовлену економікою продукцію походить із споживання, інвестування та державних закупівель. Споживання залежить від використовуваного доходу; інвестиції залежать від реальної процентної ставки, а державні закупівлі і податки є екзогенними змінними фіскальної політики.

Врахуємо в нашому аналізі те, що нам уже відомо про пропозицію товарів і послуг. У підрозділі 3-1 зазначалось, що фактори виробництва і виробнича функція визначають обсяг продукції економіки:

Y = F(K, L) = Y

Тепер об'єднаємо рівняння, що описують пропозицію і попит на вироблений продукт. Якщо в тотожність національного доходу підставити функцію споживання та інвестиційну функцію, то отримаємо:

Y = С(Y - Т) + І(r) + G

Оскільки кількісне значення змінних Є і Т встановлює економічна політика, а рівень виробництва Y — фактори виробництва і виробнича функція, то можна записати:

Y= С(Y -Т) + І(r) + G.

Зцього рівняння випливає, що пропозиція продукту дорівнює попитові на продукт, який є сумою споживання, інвестицій та державних закупівель.

Завважте, що процентна ставка г є єдиною змінною, яка ще не визначена в останньому рівнянні. Це має місце внаслідок того, що процентна ставка ще мас відіграти ключову роль: вона повинна змінитись так, щоб гарантувати рівність попиту на товари їх пропозиції. Висока процентна ставка знижує обсяг інвестицій, а отже, зменшує попит на товари і послуги С + І + С Якщо процентна ставка надто висока, інвестиції надто низькі, і попит на товари і послуги стає меншим від пропозиції. Якщо процентна ставка надто низька, інвестиції надто високі, попит перевищує пропозицію. За рівноважної процентної ставки попит на товари і послуги дорівнює пропозиції.

Цей висновок може видаватися не повністю доведеним. Можна поставити запитання: як процентна ставка досягає рівня, що зрівноважує пропозицію і попит на товари і послуги? Відповідь на це запитання дає аналіз функціонування фінансових ринків.

Рівновага на фінансових ринках: пропозиція і попит на позичкові кошти

Оскільки процентна ставка є вартістю отримання позики і водночас доходом ж надані на фінансових ринках позики, роль процентної ставки а економіці можна легше зрозуміти, якщо розглянути фінансові ринки. З Цією метою перепишемо тотожність національного рахівництва як.

Y – C – G = I

Член Y – C – G — це та частина виробленої продукції, яка залишається після задоволення попиту споживачів та уряду; її називають національними заощадженнями, або просто заощадженнями(S). В такій формі запису основна тотожність національних рахунків показує, що заощадження дорівнюють інвестиціям.

Для глибшого розуміння цієї тотожності національні заощадження доцільно поділити на дві частини: заощадження приватного сектора і заощадження уряду:

(Y - Т - С) + (Т - G) = І.

Вираз (Y — Т — С) — використовуваний дохід мінус споживання — становить приватні заощадження. Вираз (Т — G) — державні надходження мінус державні видатки, становить державні заощадження. (Якщо державні видатки перевищують державні надходження, то уряд зводить бюджет із дефіцитом, і державні заощадження є від'ємними). Національні заощадження є сумою приватних і державних заощаджень. Схема кругопотоку на графіку 3-1 дає змогу тлумачити це рівняння: потоки грошових коштів, що надходять на фінансові ринки (приватні і державні заощадження), повинні зрівноважуватися потоками коштів, що витікають з фінансових ринків (інвестиції).

Щоб зрозуміти роль процентної ставки у зрівноважуванні фінансових ринків, підставмо функцію споживання та інвестиційну функцію в тотожність національних рахунків:

Y - С(Y-Т) - G = І(r).

Відтак згадаймо, що G і Т визначає економічна політика, а Y — фактори виробництва та виробнича функція:

Y - С(Y-Т) - G = І(r).

S = I (r)

Графік 3-7. Заощадження, інвестиції та процентна ставка. Процентна ставка змінюється так,

щоб зрівноважити заощадження та інвестиції Вертикальна лінія репрезентує заощадження — пропозицію позичкових коштів. Спадна лінія показує інвестиції — попит на позичкові кошти. У точці перетину цих двох кривих досягається рівноважна процентна ставка.