7. Представництво і довіреність

Представництвом — є правовідносини, в яких одна сторона «представник» зобов'язана або має право вчиняти пра-вочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

• виникає на підставі договору, закону, довіреності, акту орга­нів юридичної особи, а також інших підстав, встановлених законом;

• представник може бути уповноважений на вчинення тих правочинів, право на вчинення яких має та особа, яку він пред­ставляє;

• представник не може вчиняти правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений особою, яку він представляє;

• представник не може вчиняти правочину від імені особи, яку він представляє, в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, крім випадків, передбачених законом.

• Представник зобов'язаний вчиняти правочин особисто. Він може передати свої повноваження частково або повністю ін­ший особі, якщо це спеціально встановлено законом, договором тощо, або якщо представник був змушений до передачі повнова­жень з метою охорони інтересів довірителя.

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх ма­лолітніх та неповнолітніх дітей.

Представництво, яке грунтується на договорі або на акті юри­дичної особи, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність — це письмовий документ, який видається одні­єю особою іншій для представництва її інтересів перед третіми особами (ст. 244 ЦК).

За своєю юридичною природою є одностороннім правочином, видача довіреності не вимагає згоди представника, але він маєправо відмовитися від виконання дій, на які його уповноважує довіритель.

У довіреності має бути вказана особа, на яку видана довіре­ність (представник), особа, яка її видала (довіритель), має бути чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені пред­ставником правочину, вказані місце та дата підписання довірено­сті, оскільки без неї довіреність є нікчемною, прізвище, ім'я та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце прожи­вання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, які представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає, строк дії довіреності. Завжди має письмову форму.

Довіреності залежно від характеру та обсягу повноважень бу­вають:

разові— на вчинення одного правочину (наприклад на продаж будинку або отримання заробітної плати);

спеціальні— на вчинення багатьох правочинів у певній сфері на певний час (наприклад отримання заробітної плати, пенсії, поштового переказу протягом тривалого строку);

загальні (генеральні) — на вчинення багатьох різних правочи­нів в необмеженій кількості у різних сферах діяльності (напри­клад на управління майном та ведення справ учасників договор" спільної діяльності).

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час ска­сувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність, а потім скасувала її, зобов'язана негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб для представництва, перед якими було видано довіреність.

8. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і техніч­ної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'яз­ку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуа­льної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими за­коном.

Суб'єкти інтелектуальної власності— громадяни, юридичні особи, держава.

Об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК) — лі­тературні та художні твори, комп'ютерні програми, фонограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, ви­находи, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування та інші результати інтелектуальної власності.

Усі результати творчої діяльності поділяються на дві групи: перша охороняється авторським правом, а друга (так звана про­мислова власність) — патентним правом.

Майнові права, що належать суб'єктам інтелектуальної влас­ності, можуть передаватися повністю або частково іншій особі за договором, а також у порядку спадкування, якщо інше не перед­бачено законом. Наприклад, художник, який намалював картину, може продати чи подарувати її, але нікому не може передати право авторства на неї.

Авторське право — це сукупність правових норм, якими ре­гулюються майнові та немайнові відносини, пов'язані зі створен­ням і використанням творів літератури, науки та мистецтва. По­ложення авторського права передбачені ЦК та Законом України «Про авторське право та суміжні права».

Авторові належить право:

1. на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені;

1. на недоторканність твору;

2. на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

При виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни до твору чи в його назву. Забороняється без згоди автора супрово­джувати його твори ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими поясненнями.

Авторське право на радіо- і телепередачі належить радіотеле­візійним компаніям, що передають їх, а на твори, включені в ці передачі, — їх авторам. Авторові твору, створеного при виконан­ні службового завдання в науковій чи іншій організації, належить ■особисте немайнове право на цей твір .Використання твору автора (у тому числі переклад на іншу мову) іншими особами допускається лише на підставі договору з автором або його правонаступником, крім випадків, передбаче­них законом.

Допускається без згоди автора, але із зазначенням його імені:

1. використання цитат з опублікованого твору;

1. публічне виконання музичних творів під час офіційних та релігійних церемоній;

2. вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом з метою освіти, навчання, при­ватного дослідження.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Воно переходить у спадщину.