1017798_3F6A5_mihaylichenko_o_v_istoriya_nauki

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

історичних періоди розвитку техніки, яка забезпечувала матеріально технічний стан суспільства на певному етапі свого розвитку:

1–й період – від кам‘яної доби до виникнення перших цивілізацій (від 40 тис. до 8 тис. років до н. е.);

2–й період – від неолітичної до кінця середньовічної доби (від 8 тис років до н.е. до ХІV ст.);

3–й період – рання індустріальна та постіндустріальна доба

(ХVIII – початок XXI ст.)

Але ми не претендуємо остаточно на таке ствердження.

Розділ 1. ВИТОКИ НАУКИ І РОЗВИТОК ТЕХНІКИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Історія науки і техніки прагне показати, як виник, розвивався і змінювався перший устрій техніки первіснообщинного устрою, які технічні удосконалення вплинули на формування устроїв техніки різних стадій розвитку цивілізації.У певні історичні періоди відбуваються технічні революції. Це історичний процес, який здійснюється в період переходу від однієї форми виробництва до іншої. Він пов'язаний з якісно новим рівнем продуктивних сил процесу праці. Суть будь–якої технічної революції полягає в появі і впровадженні винаходів, що викликають переворот (корінні зміни) у засобах праці, видах енергії, технології виробництва, у загальних матеріальних умовах виробничого процесу.

Здобуванням вогню, тобто з перетворенням механічного руху на теплоту, виникає початок людської історії. Штучне видобування вогню підготовлене тривалим періодом обробки каменю. Вогонь спочатку отримували висіканням. Пізніше вогонь стали отримувати тертям.

Здобуванням вогню людина почала споживати м'ясну їжу у вареному виді, що безумовно позначилося на біологічному розвитку людини. Це вперше доставило людині панування над певною силою природи і тим остаточно відокремило людину від тваринного світу. Вогонь не міг врятувати людину від похолодання. Тому довелося перейти до спорудження жител. Тим самим був зроблений наступний крок на шляху пристосування людини до зовнішнього середовища.

Від перших засобів видобування вогню до новітніх технологій сьогодення пройшло багато тисячоліть. Це пов'язано з так званими

–13–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

виробничими і технічними революціями, які супроводжували людство у своєму розвитку впродовж до цього часу.

1.1.Неолітична революція.

Для полегшення класифікації археологічних знахідок данський археолог Християн Юргенсен Томсен11 запропонував розрізнення ранньої історії людства на три періоди археологічних культур: кам'яну добу, бронзову добу й залізну добу.

Кам’яна доба переважно збігається з епохою первіснообщинного ладу і охоплює період, починаючи з виокремлення людини з тваринного стану (біля 1 млн. 800 тис. років тому) і завершуючи епохою поширення перших металів (приблизно 8 тис. років тому на Стародавньому Сході та біля 6–7 тис. років тому в Європі).

ронзова доба або бронзовий вік, епоха бронзи —

історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Залі зна доба(I тис. до н. е.) — період ранньої історії людства, який визначається розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, посуд, зброя, прикраси тощо).

Відомо, що першим винаходом людини було створення ручного рубала – загостреного каменю, що дозволяє рубати дерево або різати м'ясо. Рубало було першим примітивним знаряддям, використання якого виділило людину зі світу мавп–приматів. Дещо пізніше, приблизно 100 тисяч років назад, людина навчилася використати вогонь, який служив не лише для приготування їжі або обігріву, але й був зброєю на полюванні.

Вогонь використовувався у так званому загонному полюванні: розмахуючи факелами, загоничі гнали стадо тварин до засідки, де ховалися мисливці з дубинами і гострими палицями на кшталт списів.

11 Христиан Юргенсен Томсен (дан. Christian Jürgensen Thomsen) (1788–1865)

– данський археолог. Відомий створенням формальної періодизації історії людства на три фундаментальних епохи: кам'яну добу, бронзову добу і залізну добу. Така ідея пропонувалася у наукових колах Європи ще у XVIII ст., але Томсен її обґрунтував з наукової точки зору. Працював у Національному музеї Данії в Копенгагені.

–14–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Археологічні дослідження говорять про надзвичайну ефективність загонного полювання – приміром, на стоянці в Солютрі12 були знайдені кістки 10 тисяч коней, яких заганяли до крутого обриву.

Загонне полювання було головним чинником, що визначав спосіб життя людей кам‘яної доби: вони жили невеликими згуртованими родинами. Колективне полювання вимагало колективізму в повсякденному житті. Первісні люди не знали, що таке приватна власність, вони жили в одній печері і живилися біля одного багаття. Усі чоловіки роду вважалися братами, а усі жінки – сестрами. Сім'я мала інший характер, ніж у наш час: окрім першої дружини кожен чоловік мав інших дружин – усі дружини братів, тобто усі жінки роду вважалися його другими дружинами. У ескімосів дружина брата називалася "аягань" – буквально "моя дружина".

Намагаючися вижити у вічній боротьбі за існування, люди удосконалювали методи полювання. Приблизно 13 тисяч років назад був винайдений лук, що дозволив полювати на птахів і дрібних тварин. З'являється гарпун і набуває поширення рибальство, створюються перші рибальські човни. Разом з полюванням все більше поширюється збирання їстівних рослин, яким зазвичай займалися жінки і діти.

Сенс усіх технічних досягнень давньої людини зводився до спроб розширення його екологічної ніші. Об'єм екологічної ніші визначається розмірами існуючих харчових ресурсів. Технічні досягнення, такі, як освоєння рибальства, призвели до збільшення цих ресурсів, тобто до розширення екологічної ніші та збільшення

населення. За розрахунками вчених, у разі нормальних, сприятливих умов життя, чисельність населення може збільшитись у

два рази. За сто років населення може зрости в 4 рази, за 200 років – в 16 разів, а за 400 років воно може зрости в 256 разів!

Люди кам'яної доби майже завжди жили в умовах нестачі продовольства – тобто, в умовах голоду. Голод призводив до канібалістичних зіткнень між мисливськими родинами. Археологи знаходять

численні докази ознак канібалізму – роздроблені і видовбані кістки людей13.

12 Солютрейська культура, археологічна культура племен початкової пори раннього палеоліту, назва якої походить від печерної стоянки Солютре (Solutré), розташованої в Солютре–Пуї (Франція).

–15–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

залишилася безліч легенд про благополучне, сите життя. От як передавав легенду про Золоте Століття давньогрецький поет Гесіод16 у своїх творах "Теогонія"17 та «Роботи і дні».

Створили покоління людей золоте Боги, що вічно живуть у житлах олімпійських.

Жили ті люди, як боги, зі спокійною і ясною душею, горя не знаючи, не знаючи бід.

І сумна старість до них наближатися не сміла...

Добра недолік був ним ні в чому не відомий.

Великий урожай і щедрий самі давали собою хлібодарні землі18.

Характерно, що громади перших землеробів очолювали жінки, які раніше займалися збиранням і, очевидно, саме жінки " винайшли" землеробство. Унаслідок того, що жінки забезпечували їжею усю родину, вони займали привілейоване положення – для цього періоду характерне панування матріархату 19.

Спочатку основним знаряддям землероба була палка–копалка або сапа. У IV тис. до н. е. був винайдений плуг, в який запрягали волів. Використання плуга вимагало великої фізичної

16Гесіод (грец. ’Ηζιοδος) (Роки життя точно не відомі, але ймовірно він міг би жити в проміжку між кінцем VIII та початком VII ст. до н. е.) – перший відомий на ім'я давньогрецький поет, засновник дидактичного епосу, рапсод. З V ст. до н. е. історики сперечаються про те, хто був першим – Гесіод чи Гомер. Але якщо Гомер напівлегендарний, то Гесіод – цілком історична особа. Гесіод виступає як пророк, «покликаний» музами провіщати істину, перший у грецькій поезії визначає себе як особистість і називає своє ім'я.

17Теогонія (грец. Θεογονία – народження богів) – міфи про походження й родовід богів. Теогонія притаманна політеїстичним релігіям, зокрема, широко відома була вона у грецькій міфології (Словник античної міфології. – К.: Наукова думка, 1985. – 236 с.)

18Гесіод «Роботи і дні» переклад. Режим доступу: http://ukrlit.kiev.ua/zarubijna_literatura/_gesiod/roboty_i_dni.19

19Матріархат (лат. mater – мати і грец. άξρε – влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

–17–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

сили, тому з того часу орання стало справою чоловіків. Коли годувальником роду став чоловік, настав час патріархату 20.

Освоєння землеробства було великим фундаментальним відкриттям, яке призвело до різкого розширення екологічної ніші і до швидкого збільшення чисельності землеробів. Уже в VIII тисячолітті стало відчуватися нестача землі і почалося розселення землеробів на землі навколишніх мисливських племен. З тієї пори починається поширення землеробського культурного кола.

У VII тисячолітті землероби з'явилися на Балканах, у VI тиссячолітті – в долинах Дунаю, Інду і Гангу, а до кінця V тисячоліття

– в Іспанії і Китаї. Мисливські племена, колишні мешканці цих територій або винищувалися, або витіснялися, або підкорялися їм і переймали їхню культуру.

Освоєння землеробства надовго забезпечило людей їжею. Потім виникла потреба у одязі. Раніше мисливці одягалися у звірині шкури. Землероби стали вирощувати рослини з довгими волокнами – насамперед, льон. Люди стали прясти і ткати льняні волокна. Таким чином, з'явилося прядіння і ткацтво. Ще однією проблемою було зберігання зерна, яке знищувалося гризунами.

Ця проблема була розв'язана з винаходом кераміки. Кошики з лози стали обмазувати глиною і обпалювати на вогнищі; потім були створені печі для випалення і гончарний круг. Гончарі стали першими професійними ремісниками, вони жили при громаді і утримувалися общиною.

Дуже важливою для землеробів виявилася проблема житла. Мисливці постійно пересувалися у пошуках здобичі і жили в легких куренях, покритих звіриними шкурами. Землероби жили у будинках, перші будинки будували з необпаленої цегли; потім цеглину стали обпалювати в гончарних печах, але обпалена цеглина була дорога і застосовувався, в основному, для облицювання будівель. У IV тисячолітті в Месопотамії з'явилося ще одно нововведення – чотириколісний віз, що став першим засобом пересування та перевозки монтажів за допомогою биків.

Ще одним відкриттям цього часу було створення перших мідних знарядь. Мідь була рідкісним металом, і спочатку використовувалася як прикраса. Пізніше, у III тисячолітті, було

20 Патріархат (від грец. παηήξ – батько і άξρή – початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Настав за матріархатом і передував виникненню класового суспільства.

–18–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

виявлено, що добавка олова дозволяє отримувати твердішу, ніж мідь, бронзу.

З бронзи стали виготовляти зброю і деякі важливі технічні деталі, наприклад втулки бойових колісниць – проте бронза була ще дорожча за мідь і її поява не привела до поширення металевих знарядь праці.

Освоєння мотигового (сапного) землеробства було першим етапом що змінило життя людей неолітичної революції. Другим етапом стало освоєння іригаційного землеробства 21. При мотиговій технології оброблювана земля швидко виснажувалася, і через два–три роки землероби були вимушені переходити на нову ділянку. За наявності іригації родючість ґрунту відновлюється за рахунок наносів мулу, врожайність залишається стабільно високою і земельні ресурси використовуються повністю.

Іригаційна революція стала фактом у IV тисячолітті до н.е., коли жителі Древньої Месопотамії, шумери, навчилися будувати магістральні іригаційні канали завдовжки в десятки кілометрів. Значне збільшення продуктивності землеробства викликало різке зростання населення, в цей час з'являються численні селища, які розростаються до розмірів міст.

УIII тисячолітті іригаційна революція поширюється на долини Нілу, Інду, у II тисячолітті – на долини Гангу і Хуанхе. Долини великих річок стають основними осередками землеробської цивілізації.

Розвиток іригації привів до нового розширення екологічної ніші людини – проте ми пам'ятаємо, що чисельність населення зростає дуже швидко, за чотириста років вона може зрости в 250 разів. У III тисячолітті щільність населення в річкових долинах зросла в сотні разів і нова екологічна ніша була заповнена. На Близькому Сході почалося перенаселення.

Уперіод колонізації і достатку родові громади не вважали потрібним міняти традиційні принципи колективної праці. Так само, як і полювання, обробка землі здійснювалася спільно на загальному полі і урожай ділився рівномірно між родичами. Такий порядок

землекористування зафіксований джерелами у багатьох прадавніх

21 Іригація або зрошування (англ. Irrigation) – підведення води на поля, що відчувають нестачу вологи, і збільшення її запасів у шарі ґрунту, де знаходяться коріння рослин, з метою збільшення родючості ґрунту.

–19–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

громадах Азії. Іншою традицією, успадкованою землеробами від мисливців було народне зібрання і родова демократія.

Перенаселення проявлялося спочатку рідкісними голодовками в період великих неврожаїв. Община відповідала на нього застосуванням іригації і добрив. Поступово стало виявлятися, що, на відміну від полювання, колективна праця в землеробстві не дає переваги перед індивідуальною працею.

"При колективній праці багато хто лінується і є можливість неповної віддачі сил" – говориться в старовинному китайському трактаті "Люйши чунцю" (Весни та осені пана Люя)22. Найбільш працелюбні селяни стали вимагати виділення ділянки своєї землі і пішли на "хутори".

Перший час селянські наділи підлягали систематичному перерозподілу.

Проте, в галузях більш високого демографічного тиску система наділів швидко привела до появи приватної власності на землю тому, що переділи стримували застосування добрив і місцевої іригації. Приватна власність з'явилася у Дворіччі23 приблизно 2600 років до н.е. У Китаї це сталося у VI–VII ст. до н. е., у Індії і та Італії – у середині I тисячоліття до н.е.

Поява приватної власності викликала розпад общини. Сімейні родини і приватні будинки відокремилися один від одного високими огорожами.

Дружина брата перестала бути "моєю дружиною". Почалося розшарування общини на багатих і бідних. Розподіл ділянок у багатодітних сім'ях призводили до того, що наділи не могли прогодувати землевласників. Селяни брали зерно у борг – так з'явилося лихварство. Селяни втрачали свій наділ. Безземельні батрачили у заможних, просили милостиню на дорогах, багато хто займався розбійними пограбуваннями.

22Люйши чуньцю ("Весни і осені пана Люя") – китайський енциклопедичний трактат (оповідь) епохи Воюючих царств, створений у царстві Цинь під патронажем Люй Бувея, 3 ст. до н. е.

23Межирі ччя, також Месопотамія (грец. Μεζοποηαμία, земля між ріками), або Дворіччя – регіон в Азії. У строгому сенс – це алювіальна рівнина між річками Тигр та Євфрат на території сучасних Іраку та Сирії, однак у звичному вжитку цей термін включає долини обох річок разом із навколишніми низинами, що обмежені Аравійською і Сирійською пустелями на південному заході та заході, Перською затокою на півдні, горами Кавказу і Загросу на півночі.

–20–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Інша частина безземельних зайнялася професійним ремеслом. Ремісники збиралися навколо ринків, щоб міняти свої вироби на хліб – так з'явилися міста і торгівля.

Зростання населення призводило до поступового збільшення землеробів. Відбувалася адаптація людини до нових умов існування. Результатом цієї адаптації стала поява приватної власності, нових сімейних стосунків, розвиток міст, торгівлі, ремесел, мистецтв і науки

– становлення нового суспільства, яке називають "традиційним суспільством" землеробів.

Цей світ був не схожий на колишній світ мисливських громад, і ці зміни були викликані великим фундаментальним відкриттям – опанування землеробства.

Освоєння скотарства.

Нині більшість фахівців вважають, що скотарство з'явилося в одно час або трохи пізніше, ніж землеробство. Маючи надлишки їжі, землероби отримали можливість вигодовувати дитинчат убитих на полюванні тварин – таким чином, відбувалося поступове їхнє одомашнення. У IX – VIII тисячоліттях до н. е. на Близькому Сході були одомашнені кози і вівці, дещо пізніше – велика рогата худоба.

Розселяючись на нові території, землеробські племена приносили з собою навички комплексного господарства землеробського скотарства; у IV – III до н. е. землеробські поселення поширилися на великі простори північного Причорномор'я і Прикаспия. На цих степових просторах мешкали дикі коні, тарпаны, які незабаром були приручені населенням цих місць.

У Прикаспії (теперішньому Казахстані) лише небагато земель були доступні для обробки сапою, і землероби селилися на родючих ділянках в затонах річок. Проте, навколишні степи були рясними пасовищами, на яких паслися великі стада худоби, – так що в господарстві місцевого населення виразно переважало скотарство.

На одному квадратному кілометрі різнотравного степу можна було годувати 6–7 коней або биків, а для прокормлення однієї сім'ї з 5 чоловік було потрібне стадо приблизно в 25 голів великої худоби, отже, щільність населення скотарства в степу могла досягати 1,3 чол./км2.

Таким чином, щільність населення скотарів лише ненабагато перевершує максимальну щільність для мисливців і збирачів; воно в 5– 10 разів менше, ніж у сапних землеробів і в сотні разів менше, ніж у землеробів, що використовують іригацію.

–21–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Намагаючися ввести в господарський обіг видалені пасовища, мешканці степів поступово перейшли до яйлажного скотарства, при якому основне населення залишалося в селищі, а пастухи разом із стадами йшли на все літо на далекі пасовища. Наступним кроком у цьому напрямі стало кочове скотарство; жителі степів стали кочувати разом зі своїми стадами.

Поштовхом до цих швидких і корінних змін, що сталися у VIII столітті до н. е., було нове фундаментальне відкриття – створення кінських вудил. За створенням вудил послідувало освоєння наїзництва, яке перестало бути мистецтвом небагатьох джигітів, стало доступне усім, і усі чоловіки сіли на коней.

Кочівники Середньої Азії зазвичай зимували в районах на південь від Сир–дар'ї, а влітку переганяли свої стада за півтори–дві тисячі кілометрів на багаті пасовища північного Казахстану. Кочування допомогло освоїти північні степи і гірські луги. Кочівники відмовилися від рослинної їжі, вони живилися, головним чином, молоком і молочними продуктами.

Найважливішими винаходами кочівників, без яких було неможливим життя в степах, стали сир і повсть (войлок).

З переходом до кочового скотарства різко змінився увесь вигляд степів. Зникли численні селища, життя тепер проходило у возах, у постійному русі людей разом із стадами від одного пасовища до іншого. Жінки і діти їхали в поставлених на колеса кибитках – але були племена, де на коней сіли і жінки. Грецький історик Геродот передає, що жінки "разом з чоловіками і навіть без них верхи виїжджають на полювання, виступають в похід і носять однаковий одяг з чоловіками".

Археологи свідчать, що в могили жінок – так само як в могили чоловіків – часто клали вудило – символ вершника.

"Вони немов приросли до своїх коней – писав римський історик Амміан Марцеллін24 про гунів, – і часто, сидячи на них, займаються своїм звичайним зайняттям. День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею і продажем, їдять і п'ють, і, схилившись на

24 Амміан Марцеллін (лат. Ammianus Marcellinus) (близько 330– кінець 400) – римський військовик та історик, автор праці з історії Римської держави «Діяння» (лат. «Res gestae»). За походженням – грек з Антіохії. У його «Історії», написаній латинською мовою, висвітлюються події I–IV століть. З 31 його книги збереглися останні 18, що охоплюють 353–378 роки.

–22–