1017798_3F6A5_mihaylichenko_o_v_istoriya_nauki

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Це був справжній тріумф максвелловской трикомпонентної теорії кольору, яка активно застосовується в техніці і сьогодні.

Цікаво, що на зорі розвитку фотографії у Росії, взаємовідносини її з державою складалися не завжди рівно. Відома історія, коли у 1843 році петербурзький дагеротипист Олександр Давиньон задумав вчинити подорож по Росії з метою зняти пам'ятки міст.

Він побував в Москві, на Україні, відправився потім в Сибір. Дагеротипи з далекого краю, невідомого Європі, обіцяли

фотографові вірний успіх. У містах, які проїздив Давиньон, жили на поселенні декабристи. Фотограф зробив декілька портретів, у тому числі портрети Волконського, Панова, Поджіо. У Відділення царської канцелярії поступив донос. За наказом з Петербургу фотограф був заарештований.

Давиньон на слідстві доводив, що портретів революціонерів він не поширював, а виготовляв їх, не знаючи про заборону "знімати зображення з державних злочинців", що усі зроблені ним дагеротипи знаходяться у осіб, яких він фотографував. Проте, жандармами був вчиненй обшук його речей, де не виявилося нічого, окрім зіпсованої дагеротипної дощечки з портретом декабриста Панова. Слідча комісія не виявила злочинного наміру, але жандарми розшукали усі дощечки з портретами, знятими Давиньоном, і знищили їх.

Олександр Давиньон увійшов у історію не лише як один з піонерів дагеротипної справи в Росії, але і тим, що, всупереч заборонам, зумів у 1845 р. зробити портрети декабристів, що мешкали на поселенні в околицях Іркутська.

У 1839 р. у Росії вийшла у світ перша брошура, присвячена дагеротипії: "Опис практичного вживання сьогодення дагеротипа, винайденого Дагером", автором якої був М.Степанов. Цікаво, що в перші роки розвитку фотографії в Росії, вона називалася частіше "світлописом".

–144–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

У 1840–х роках своїми роботами прославився майстер портретної практичної фотографії С.Л.Левицький258, особисто знаючий Дагерра і внісший істотний внесок в удосконалення дагеротипії.

Зафіксувавши чотири покоління династії Романових, Левицький мав виняткове право художньої власності на портрети імператора і імператриці Росії.

Починаючи з 1847 р. Левицький займався конструюванням фотокамер і уперше запропонував використати шкіряне хутро між корпусом апарату і об'єктивною стойкою.

Дагеротипія проіснувала до 1860–х рр., коли її повністю витіснив інший спосіб фотофіксації – за допомогою техніки мокроколлоідного процесу.

У кінці 1870–х років Левицький, що уважно стежив за технічними винаходами Яблочкова П.М., почав проводити досліди зйомки при електриці. Він брав участь в приготуванні вугілля Яблочкова спеціально для цілей фотографії. У 1879 році він першим у Росії знімав художні портрети при

електричному світлі.

Соціальні потрясіння в Росії на початку ХХ ст. послужили причиною того, що багато зразків дагеротипії були втрачені або були значно пошкоджені.

Винахід кінокамери і поява кінематографа.

Історія кіно починається у другій половині 19 ст.

Якщо фотографія як спосіб збереження нерухомих зображень з'явилася ще в першій половині 19 ст., то для того, щоб став можливим

258 Сергій Львович Левицький (1819–1898) – російський фотограф, Одним із перших у Росії Левицький став застосовувати зйомку при дузі вольта, при електричному освітленні, використавши бромжелатинові платівки.

–145–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

процес зйомки і відтворення руху, було потрібно, щоб фотографування відбувалося з короткими витримками.

Як відомо, визнаними винахідниками кінематографу були французи – брати Огюст і Луї Люм‘єр259. Але перша кінематографічна система була винайдена Томасом Едісоном і його інженером Уільямом Діксоном.

Це були два пристроя: "кінетограф" – пристрій, що "записує рух", а інший – "кінетоскоп" – пристрій, що "показує рух". Ця система була розроблена наприкінці 1880–х –

початку 1890–х, патентна заявка на неї була подана в 1891 р., а патент виданий 14 березня 1893 р. Перший комерційний сеанс відбувся 14 квітня 1894.

У звя‘зку з цим, Едісона і Діксона можна було б вважати винахідниками кіно (і так іноді і роблять) але кінетоскоп був розрахований тільки на індивідуальний перегляд, що, очевидно, не дозволило тодішній публіці розгледіти в ньому щось більше, ніж простий атракціон. Через це кінетоскопи через декілька років вийшли із ужитку і популярності.

Апаратура Люм‘єрів виявилася більш зручною, з її допомогою можна було легко знімати і демонструвати фільми на великому екрані, що і зумовило успіх їх винаходу. "Кінематограф" (франц."cinématographe") – саме так називався пристрій Люм‘єрів.

Луї Люм‘єр використав чотири пари перфорацій Едісона і додав кулачковий

передатний механізм, аналогічний швацькій машині. Спеціальні зубці у верхньому положенні входили в отвори перфорації і тягнули за собою плівку, а опускаючись вниз, залишали плівку нерухомій. Головною частиною цього механізму був ексцентрик, відомий механікам з кінця 1870–х років як "ексцентрична передача Трезеля".

Його сінематограф став справжнім портативним знімальним ательє. Кінокамера була легшою, зручнішою, із задовільною швидкістю зйомки. На цьому ж апараті можна було друкувати

259 Огюст Люм'єр (1862–1954) – винахідник кінематографу, старший брат Луї Жана Люм'єра.

–146–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

позитиви. До того ж сінематограф використовувався і як проектор: досить було відкрити задні дверці, встановити за плівкою джерело сильного світла, і окремі кадри, змінюючи один одного непомітно для ока, створювали

зображення, що рухалося.

Спершу, щоб забезпечити успіх свого винаходу, винахідникам довелося заручитися підтримкою наукової громадськості.

22 березня 1895 року в Парижі на конференції, присвяченій розвитку фотографічної промисловості, вчені мужі заслухали доповідь Люм‘єрів про принципи роботи сінематографа. Своє повідомлення винахідники проілюстрували на своєму

апараті документальним короткометражним фільмом "Вихід робітників з фабрики". Свою картину Люм‘єри зняли на швидку руку на власній фабриці фотопластин і фотопаперу в Ліоні.

Зйомка була проведена лише за три дні до майбутньої

доповіді. Така оперативність у використанні нового апарату давала дітищу Люм‘єрів хороші шанси на комерційний успіх.

Перший відкритий кіносеанс був проведений 28 грудня 1895 р. у паризькому "Гранд–кафе" на бульварі Капуцинів. Хоча брати Люм‘єр показали глядачам лише 10 коротеньких кінозамальовок по 50 сек. кожна.

Патентну заявку Люм‘єри подали ще 13 лютого 1895 р. але офіційним днем народження визнається 28 грудня 1895 р., коли був даний перший комерційний сеанс сінематографа в підвалі "Гран кафе" на бульварі Капуцинів.

На початку 1896 р. демонстрація "живих фотографій"(так називався атракціон) у виконанні синематографа Люм‘єрів з

–147–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Але з розвитком торгівлі, банківської справи, техніка ставала усе більш трудомісткою, і думка доручити рахунок машині

залишалося привабливою. Близько 1632 р.

німецький вчений Вільгельм Шиккард261 створив так званий «Лічильний годинник», який сьогодні прийнято вважати першим

калькулятором.

Незабаром, в 1642 році, великий французький вчений Блез Паскаль (1623–1662) створив свою рахункову машину, яка уміла складати і віднімати. Іінший вчений Готфнид Вільгельм Лейбніц (1646–1716) створив машину яка ще уміла множити і ділити.

У 1834 р. англієць Чарльз Беббідж262 розробив конструкцію машини, гідну називатися першим комп'ютером. Але Беббіджу не не вдалось її побудувати: у той час подібна машина могла бути тільки механічною. Але все таки перший

комп'ютер був продуманий до дрібниць і ретельно викреслений.

Окрім креслень, залишилася ще і детальний словесний опис, складений співробітницею Беббиджа

Августой Адою Лавлейс. Його основні частини були такими ж, що і в кожному сучасному комп'ютері: блок введення даних (клавіатура), блок запам'ятовування, блок обчислювання, блок для виведення результату.

Подальший розвиток науки і техніки дозволив побудувати перші обчислювальні машини. Але це трапилося лише у середині 20– го століття. У 1041 р. ученими Гарвардського університету за замовленням ВМС США була створена машина "Марк–1". Це був

261Вільгельм Шиккард нім. Wilhelm Schickard (1592–1635) – німецький учений, астроном, математик і сходознавець, творець першого механічного калькулятора

262Чарльз Беббідж (англ. Charles Babbage (1791–1871) – англійський математик, винахідник першої аналітичної обчислювальної машини

–149–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

монстр вагою близько 35 тонн. "Марк–1" був грунтований на використанні електромеханічних реле і оперував десятковими числами, закодованими на перфострічці. Машина могла маніпулювати числами завдовжки до 23 розрядів. Для перемножування двох 23– розрядних чисел їй було необхідно чотири секунди.

Особливості промислової революції кінця 19 ст.

У 1870–х роках в розвитку світової економіки настав знаменний перелом, цей перелом був пов'язаний з колосальним розширенням світового ринку. У попередній період масштабне будівництво залізниць привело до включення у світову торгівлю великих континентальних галузей.

Поява пароплавів набагато здешевила перевезення по морю. На ринки величезним потоком хлинула американська і російська пшениця – ціни на пшеницю впали в півтора, в два рази. Ці події традиційно називають "світовою аграрною кризою". Вони привели до розорення багатьох поміщиків у Європі але, в той же час, забезпечили дешевим хлібом мільйони робітників.

З того часу намітилася промислова спеціалізація Європи: багато європейських держав тепер жили за рахунок обміну своїх промислових товарів на продовольство. Зростання населення більше не стримувалося розміром орних земель, лихо і кризи, що породжувалися перенаселенням, пішли в минуле. На зміну колишнім законам історії прийшли закони нового індустріального суспільства.

Промислова революція дала в руки європейців нову зброю – рушниці і сталеві гармати. Вже давно було відомо, що рушниці з нарізом у каналі ствола надають кулі обертання, завдяки чому дальність збільшується удвічі, а кучність у 12 разів.

Проте зарядити таку рушницю зі ствола було важкаі, що зменшувало скорострільність.

Ще у 1808 р. за замовленням Наполеона французький зброяр Полі створив казнозарядну рушницю. Проте,

виготовлення казенного затвора вимагало ювелірної точності, а у Полі не було високоточного токарного верстата.

–150–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Пізніше, коли з'явився верстат з супортом Модслі, помічник Полі – німець Йоган Дрейзе263 сконструював голчасту рушницю, яку було у 1841 році прийнято на озброєння прусської армії. Рушниця Дрейзе робила 9 пострілів в хвилину – у 5 разів більше, ніж гладкоствольні рушниці інших армій. Дальність пострілу складала 800 метрів – втричі більше, ніж у інших рушниць.

Одночасно сталася ще одна революція у військовій справі, викликана появою сталевих гармат. Чавун був занадто крихкий і чавунні гармати часто розривалися при пострілі; сталеві гармати дозволяли використати значно потужніший заряд. У 1850–х роках англійський винахідник і підприємець Генрі Бессемер винайшов бессемерівський конвертер, а в 60–х роках французький інженер Еміль Мартен створив мартенівську піч. Після цього було налагоджено промислове виробництво сталі і виробництво сталевих гармат.

У Росії перші сталеві гармати були виготовлені на златоустовском заводі під керівництвом П.М.Обухова264. Потім було організовано виробництво на заводі Обухова

в Петербурзі.

Найбільших успіхів у виробництві артилерійських знарядь досяг німецький промисловець Альфред Крупп265. У 1860–х роках Крупп налагодив масове виробництво казнозарядных нарізних знарядь. Рушниці Дрейзе і гармати Круппа забезпечили

перемоги Пруссії у війнах з Австрією і Францією. Могутня Германська імперія була зобов'язана своїм народженням цій новій зброї.

Винахід ткацького верстата, парової машини, паровоза, пароплава, рушниці і скорострільною сталеві гармати – усе це були фундаментальні відкриття, які викликали появу нового культурного кола, яке називають промисловою цивілізацією.

263Йоганн Николаус фон Дрейзе (нім. Johann Nikolaus von Dreyse (1787–1867)

– збройовий майстер, винахідник системи голчастої ручної вогнепальної зброї.

264Павло Матвійович Обухов (1820–1869) – російський дворянин, дійсний статський радник, гірський інженер, учений–металург, який відкрив спосіб отримання високоякісної сталі. Засновник великого виробництва литої сталі і сталевих гарматних стволів в Росії.

265Альфред Крупп (нім. Alfred Krupp (1812–1887) – німецький промисловець і винахідник, видатний постачальник зброї своєї епохи, що дало йому прізвисько "гарматний король".

–151–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Хвиля нової культури виходила з Англії. Вона швидко охопила європейські держави – насамперед, Францію і Німеччину. У Європі почалася швидка модернізація за англійським зразком, на першій стадії вона включала запозичення техніки – верстатів, парових машин, залізниць.

Друга стадія включала політичні перетворення, У 1848 р. Європу охопила хвиля революцій, прапором яких було скидання монархій і парламентські реформи за англійським зразком.

Росія спробувала опиратися цій модернізації. Почалася війна з Англією і Францією, і рушниці змусили Росію вступити на шлях реформ. У 1860–х роках культурна експансія промислової цивілізації змінилася військовою експансією.

Почалася епоха колоніальних воєн. Увесь світ виявився поділеним між промисловими державами. Англія, скориставшись своєю першістю, створила величезну колоніальну імперію з населенням у 390 млн. чоловік.

Основні винаходи техніки та обладнання у 19 ст.:

1801 рік: Жакардовий ткацький верстат – Жозеф Марі

Жаккар;

1802 рік: Грібний гвинт – Джон Стівенс;

1803 рік: Електричне дугове зварювання – Василь Володимирович Петров;

1804 рік: Паровоз – Річард Тревітік;

1805 рік: Підводний човен «Наутілус» – Роберт

Фултон;

1805 рік: Холодильник – Олівер Еванс;

1806 рік: Двигун внутрішнього згорання – Франсуа

Ісаак де Ріваз;

1807 рік: Пароплав – Роберт Фултон;

1814 рік: Паровоз «Блюхер» – Джордж Стефенсон;

1816 рік: Самокат – Карл Дрез;

1819 рік: Казнозарядна кременева рушниця – Джон

Хол;

1821 рік: Електромотор – Майкл Фарадей;

1822 рік: Фотографія – Жозеф Ньєпс;

1823 рік: Електромагніт – Вільям Стерджен;

1824 рік: Портландцемент – Вільям Аспдін;

1826 рік: Двигун внутрішнього згоряння – Семюел

Морі;

–152–