1017798_3F6A5_mihaylichenko_o_v_istoriya_nauki

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

1827 рік: Гребний гвинт: Джозеф Рессел;

1827 рік: Сірники – Джон Вокер;

1831 рік: Акустичний магнітний телеграф – Джозеф Генрі (запатентував в 1837);

1831 рік: Електрогенератор – Майкл Фарадей, Стефан

Єдлік;

1832 рік: телеграф – Шилінг П. Л.;

1833 рік: Механічний комп'ютер (арифмометр) –

Чарльз Беббідж;

1833 рік: Електродвигун постійного струму – Томас

Девенпорт;

1834 рік: Наждачний папір –запатентований Ісааком Фішером–молодшим;

1834 рік: Система Брайля –Луї Брайль;

1835 рік: Фотографія – Вільям Тальбот;

1835 рік: Револьвер – Семюел Кольт;

1835 ріе: Абетка Морзе – Семюел Морзе;

1835 рік: Електромагнітне реле – Джозеф Генрі;

1837 рік: Фотокамера–дагеротип – Луї Дагер;

1838 рік: Електричний телеграф Чарльза Вітстона (і Семюела Морзе);

1839 рік: Велосипед: Кіркпатрик Макмілан;

1846 рік: Швейна машинка – Еліас Хоу;

1852 рік: Дирижабль – Генрі Гиффард;

1853 рік: Планер – сер Джордж Кейлі;

1858 рік: Підводний телеграфний кабель – Фредерік

Гисборн;

1858 рік: Автоматична рушниця – Олівер Вінчестер, Спенсер, Крістофер;

1861 рік: Винахід гільотини – Жозеф Гільнотен;

1866 рік: Динаміт – Альфред Нобель;

1867 рік: Друкарська машинка – Крістофер Шоулз,

Карлос Гіден;

1869 рік: Пилосос – Айвз Макгаффні;

1876 рік: Телефон — Александр Белл;

1876 рік: Бензиновий карбюратор – Готліб Даймлер;

1876 рік: Дугова електролампа – Павло Миколайович

Яблочков;

1877 рік: Індукційний електромотор – Нікола Тесла;

–153–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

1877 рік: Фонограф – Томас Едісон;

1878 рік: Лампа розжарювання – Джозеф Сван;

1879 рік: Автомобільний бензиновий двигун – Карл

Бенц;

1879 рік: Автомобіль (запатентований) – Джордж

Селдон;

1879 рік: Побудований електричний локомотив –

Ернст Сіменс;

1881 рік: Металошукач – Александер Белл;

1882 рік: Тролейбус (електромот) – Ернст Сіменс;

1883 рік: Електродвигун змінного струму – Нікола

Тесла;

1884 рік: Авторучка – Льюїс Вотерман;

1885 рік: Перший комерційний автомобіль з бензиновим двигуном – Карл Бенц;

1885 рік: Мотоцикл – Готліб Даймлер і Вільгельм

Майбах;

1885 рік: Грамофон – Еміль Берлінер;

1885 рік: Малогабаритна фотокамера – Джордж

Істмен;

1885 рік: Пневматичні шини – Джон Бойд Данлоп;

1888 рік: Кулькова авторучка – Джон Лауд;

1892 рік: Електрозварювальний апарат – Миколай Миколайович Бенардос;

1893 рік: Кінетоскоп – Томас Едісон;

1893 рік: Радіопередавач – Нікола Тесла;

1895 рік: Радіоприймач – Олександр Попов та Гульєльмо Марконі;

1895 рік: Кінематограф – брати Люм‘єр;

1897 рік: Дизельний двигун – Рудольф Дізель;

1898 рік: Радіокеруюче судно – Нікола Тесла;

1899 рік: Електричний автомобільный стартер – Клайд

Колеман;

1899 рік: Газова турбіна – Чарльз Кйортис;

1900 рік: Дирижабль – Фердинанд фон Цеппелін.

Питання для обговорення:

1.У чому полягає завдання історії науки і техніки?

2.Як і чим можна пояснити, що наука і техніка впливають на

–154–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

3.державне, соціальне і громадське життя?

4.Охарактеризуйте можливості науки.

5.Як ви розумієте поняття «техніка»?

6.Дайте загальну характеристику наукових і технічних досягнень, наслідки їх використання в епоху середньовіччя.

7.Яким чином винахід книгодрукування в середньовіччі вплинув на прогрес людства?

8.Сутність наукової революції ХVІІ ст.

9.Дайте характеристику еномічних, технічних і соціальних змін, що привели до промислового перевороту наприкінці ХVІІІ − на початку ХІХ століть.

10.Сутність наукової революції у природознавстві наприкінці ХІХ − на початку ХХ століть.

Рекомендована література до вивчення розділу у соціальній мережі

INTERNET:

1.Кирилин В.А. Страницы истории науки и техники – М.: Наука,

1986. – 456 с.

Доступ: http://nplit.ru/books/item/f00/s00/z0000056/st000.shtml

2.Шухардин С.В. История науки и техники: Учеб. пособие. Ч. 1 – 2.

М., 1974, 1976.

Доступ:http://publ.lib.ru/ARCHIVES/SH/SHUHARDIN_Semen_Viktorovi ch/_Shuhardin_S.V..html

3.Зворыкин А.А. и др. История техники. М.: Изд.соц.–ек. лит–ры,

1962. – 772 с. Доступ: http://ua.bookfi.org/book/1221357

4.Запарий В. В., Нефедов С. А. История науки и техники. – Екатеринбург, 2003. – 310 с.

Доступ: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Science/Zapar/index.php

5.Пікашова Т.Д., Шашкова Л.О. Основи історії науки і техніки: Навч.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 399 с.

Доступ: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Pikash.html

6.Азимов A. Краткая история биологии. – М.: Издательство: Мир,

1967. – 176 с. Доступ: http://www.twirpx.com/file/532140/

7.Аптекарь М.Д. и др. История инженерной деятельности. – К.: изд– во "Аристей", 2003г. – 568 с. Доступ: http://www.twirpx.com/file/912374/

8.Артѐмов В.В. Русские учѐные и изобретатели. – Изд–во Росмен– Пресс, 2003 – 336 с. Доступ: http://www.twirpx.com/file/868441/

–155–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

9.Архимед, Стевин Симон, Галилей Галилео, Паскаль Блез. Начала гидростатики. – Москва, Ленинград: Государственное технико– теоретическое издательство, 1933. – 404 с.

Доступ: http://www.twirpx.com/file/669160/

10.Белькинд Л.Д. История техники. – М.: Издательство: Государственное енергетическое издательство, 1956 – 492 с.

Доступ: http://www.twirpx.com/file/307505/

11.Бернал Дж. Наука в истории общества. – М.: Издательство иностранной литературы, 1956. – 736 с., ил.

Доступ: http://www.twirpx.com/file/251458/

12.Бєсов Л.М. Історія науки і техніки. – Харків: НТУ ХПІ, 2004. – 382

с. Доступ: http://www.twirpx.com/file/646642/

13.Виноградова Г.Н. История науки и приборостроения:Учебное пособие. – СПб: НИУ ИТМО, 2012. – 157 с.

Доступ: http://www.twirpx.com/file/790132/

14.Виргинский В.С. Очерки истории науки и техники ХVI–ХІХ вв. – М.: Просвещение, 1984. – 287 с.

15.Доступ: http://www.twirpx.com/file/168279/

16.Виргинский В.С. Очерки истории науки и техники с древнейших времѐн до середины XV века: Кн. для учителя. – М.: Просвещение,

1993. – 288 с. Доступ: http://www.twirpx.com/file/184102/

Рекомендована література

1.Веселовский О.Н., Шнейберг Я.А. Очерки по истории електротехники. Учебное издание.М.: Издательство МЕИ, 1993.

2.Механика и цивилизация XVII – XIX вв. – М., 1979.

3.Очерки истории естественно научных знаний в древности. – М.,

1982.

4.Очерки истории техники в России (1861 – 1917). – М., 1973, 1975.

5.Очерки истории техники в России с древнейших времен до 60–х гг. XIX в. – М., 1978.

6.Техника в ее историческом развитии (70–е годы XIX – начала ХХ вв.) / Отв. ред. С.В. Шухардин. – М., 1982.

7.Тонков Р.Р. История паровых машин в России. – М., 1972.

8.Уилсон М. Американские ученые и изобретатели. – М., 1975.

9.Френкель В.Я., Явелов Б.Е. Ейнштейн – изобретатель. – М., 1981.

10.Шмутцер Е., Шютц В. Галилео Галилей: Пер. с нем. – М., 1987.

11.Шухардин С.В. История науки и техники: Учеб. пособие. Ч. 1 – 2. –

М., 1974, 1976.

–156–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Розділ 2. ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК НАУКИ ЯК ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

2.1.Наука в історії цивілізацій

Терміни «наука» – science і «учений» – scientist уперше були введені Уїльямом Уевеллом (1794–1866) у його роботі «Філософія індуктивних наук» (1840)266

Наука – галузь людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об‘єктивних знань про дійсність267. Разом з тим, – це складова частина духовної культури суспільства, одна з форм суспільної свідомості268.

Іншими словами, наука – особливий вид пізнавальної діяльності, направлений на отримання, уточнення і виробництво об‘єктивних, системно–організованих і обґрунтованих знань про природу, суспільство і мислення. Основою такої діяльності є збір наукових фактів, їх постійне оновлення і

систематизація, критичний аналіз, синтез нових наукових знань або узагальнень, які не тільки описують спостережувані природні або суспільні явища, але і дозволяють побудувати причинно–наслідкові зв‘язки, прогнозувати, створювати.

Термін «історія науки» вживається у двох значеннях: для позначення реального процесу розвитку науки, а також для визначення тієї галузі знань, яка вивчає цей процес. Реальна історія науки виникла ще в ті часи, коли формувалися засади науки, але визнання її самостійного статусу як галузі знання і наукової дисципліни відноситься до кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Складність предмету історії науки та широта проблематики зумовили її особливе місце в системі наук. Формувалася вона як історія природознавства, а наразі історія науки визнається дисципліною гуманітарного профілю, близькою до загальної історії, філософії і соціології науки.

266 Уїльям Уевелл (1794–1866) – один з найбільш видатних англійських енциклопедистів XIX століття, історик і філософ науки, логік.

267Философский енциклопедический словарь. – М.: «Советская ециклопедия»,

1983. – С.403.

268Український радянський енциклопедичний словник. – К.: «Українська радянська енциклопедія», 1987. – С.487

–157–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Наприкінці ХІХ сторіччя була осмислена проблематика історико–наукових досліджень і історія науки почала розумітися або як окремий розділ тої чи тої дисципліни, або як розділ філософії чи загальної історії культури. Специфіка предмету і завдань історії науки, особливість її дослідницьких програм, місце серед інших дисциплін залишалися предметом дискусій тривалий час.

Саме у ХІХ ст. з‘являються спеціальні дослідження, присвячені історії науки, авторами яких є У.Уевелл, Г.Бокль269 та ін. Відтоді й до сьогодні історія науки як опис реального процесу наукового дослідження постійно та з необхідністю враховує зміни й трансформації існуючих теоретичних уявлень.

Першою і головною причиною виникнення науки є формування суб‘єктно–об‘єктних відносин між людиною і природою, між людиною і навколишнім його середовищем.

Так, уже в епоху Палеоліту (2,6 млн. – 10 тис. років до н.е.) людина створює перші знаряддя праці з каменя і

кістки – сокира, ніж, скребок, спис, лук, стріли, оволодіває вогнем і будує примітивні житла.

В епоху Мезоліту (15 тис. – 6 тис. років до н.е.) людина плете невід, робить човен, займається обробкою дерева, винаходить свердло.

У період Неоліту (9,5 тис. – 3 тис. років до н. е.) людина розвиває гончарне ремесло, опановує землеробство, займається виготовленням глиняного посуду, використовує мотику, серп, веретено, глиняні, зроблені з колод, свайні споруди, оволодіває металами. Використовує тварин як тяглову силу, винаходить колісні вози, гончарне колесо, парусник, хутра. На початок першого тисячоліття до наший ери з‘являються знаряддя праці із заліза.

Другою причиною формування науки є виникнення пізнавальної діяльності людини.

Розвиток науки був складовою частиною загального процесу інтелектуального розвитку людського розуму і становлення людської цивілізації. Тому розвиток науки треба розглядати у поєднанні з такими процесами:

виникнення, розвиток та формування мови;

269 Генрі Томас Бокль (1821–1862) – англійський історик і соціолог. Автор книги «Історія цивілізації в Англії».

–158–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

виникнення та розвиток писемності;

виникнення та розвиток логіки мислення;

формування світогляду.

Наука в сучасному розумінні почала складатися з XVI–XVII століть. У ході історичного розвитку її вплив вийшов за межі розвитку техніки і технології. Наука перетворилася на найважливіший соціальний, гуманітарний інститут, що впливає на всі сфери суспільства і культуру.

Як свідчить досвід, об'єм наукової діяльності з XVII століття подвоюється приблизно кожні 10–15 років (зростання відкриттів, наукової інформації, числа науковців).

До однієї з першочергових проблем історії науки відносять проблему періодизації.

Зазвичай, з найдавніших часів виділяють такі періоди розвитку науки:

Переднаука – зародження науки в цивілізаціях Стародавнього Сходу: астрології, геометрії, писемності, нумерології.

нтична наука – формування перших наукових теорій

(атомізм) і складання перших наукових трактатів в епоху Античності: астрономія Птолемея270, ботаніка Теофраста271, геометрія Евкліда272, фізика Аристотеля273, винаходи Герона274 а також появу перших протонаучних співтовариств у вигляді академій.

270 Клавдій Птолемей (біля 87–165) – давньогрецький астроном, математик, оптик, теоретик музики і географ. У період з 127 по 151 роках жив в Александрії, де проводив астрономічні спостереження. Птолемей сформулював складну геоцентричну модель світу з епіциклами, яка була прийнята у західному і арабському світі і проіснувала більше тисячоліття до створення геліоцентричної системи Миколи Коперника.

271Теофраст, або Феофраст, або Тіртамос, або Тіртам (біля 370–285 до н. е.) – давньогрецький філософ, природодослідник, теоретик музики. Написав дві книги про рослини: «Історію рослин» і «Причини рослин».

272Євклід або Евклід (біля 300 р. до н. е.) – давньогрецький математик. Основний твір Евкліда називається Початки і складається з тринадцяти книг. Першій книзі передує список постулатів і аксіом. Як правило, постулати задають базові побудови, а аксіоми – загальні правила висновку при операції з величинами.

273Аристотель (384–322 до н. е.) – давньогрецький філософ і учений. Учень Платона. З 343 до н. е. – вихователь Олександра Македонського. У 335/4 р. до н. е. заснував Лікей (Ліцей, або перипатетичну школу). Основоположник формальної логіки. Створив понятійний апарат, який до цього часу використовується у філософській науці.

–159–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

А.Ейнштейна280, гіпотеза Великого Вибуху281, теорія катастроф Рене Тома282, фрактальна геометрія Б.Мандельброта283, ін.

Існують і інші можливі розподіли на періоди, поєднуючі логічні характеристики ступеня значущості осмислення людиною природних та соціальних явищ у послідовному хронологічному порядку:

докласичний – рання античність, пошук абсолютної істини, спостереження і роздум, використання людиною методів спостережень, аналогій;

класичний (XVI–XVII ст.) – поява цілеспрямованого дослідження явищ природи шляхом експериментів, вводиться принцип детермінізму, підвищується значущість науки у суспільному житті;

неокласичний (кінець XIX ст.) – поява могутніх наукових теорій, наприклад, теорії відносності, пошук відносної істини, де принцип детермінізму не завжди застосовний;

постнеокласичний (кінець XX ст.) – з‘являється синергетика284, нанотехнології285, розширюється наочне поле пізнання, наука виходить за свої межі і проникає в інші галузі свідомості.

280Альберт Ейнштейн (нім. Albert Einstein; 1879–1955) – один із засновників сучасної теоретичної фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року, громадський діяч–гуманіст. Жив у Німеччині (1879–1893, 1914–1933), Швейцарії (1893–1914) і США (1933–1955). Почесний доктор близько 20 провідних університетів світу, член багатьох Академій наук, зокрема іноземний почесний член АН СРСР (1926). Розробив декілька теорій у галузі фізики, зокрема, – спеціальна теорія відносності (1905), загальна теорія відносності (1907–1916).

281Великий Вибух (англ. Big Bang) – космологічна теорія початку розширення Всесвіту, перед яким Всесвіт знаходився в сингулярному стані, що характеризується нескінченною щільністю і температурою речовин.

282Рене Фредерік Том (фр. Renй Frйdйric Thom; 1923–2002) – французький математик. Займався теорією особливостей, де створив найвідоміший її розділ

– теорію катастроф, найбільш відому по книзі «Структурна стійкість і морфогенез», яку Том прагнув застосувати до різних питань, – від лінгвістики до пояснення форми квіток.

283Бенуа Мандельброт (фр. Benoоt B. Mandelbrot; 1924–2010) – французький і американський математик, творець фрактальної геометрії. Фрактал (лат. fractus

– роздроблений, зламаний, розбитий) – складна геометрична фігура, що володіє властивістю самоподібності, тобто складена з декількох частин, кожна з яких подібна до всієї фігури цілком.

284Синергетика (від давньогрецької «сумісна діяльність») – міждисциплінарний напрям наукових досліджень, завданням якого є вивчення

–161–