6.2 Організаційна структура та її аспекти
Структура, яка відображує синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення установленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.
Згідно з іншим визначенням, організаційна структура – це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальне, або неформальне вираження й охоплює два аспекти:
1) канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
2) інформацію, яка передається цими каналами.
Організаційна структура управління визначається як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).
Згідно з цим визначенням, основними елементами організаційної структури управління є:
1) склад та структура функцій управління;
2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
4) склад самостійних структурних підрозділів;
5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
6) інформаційні зв'язки.
Організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам управленої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін в управленій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передавання інформації);
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
9) простота (легкість для персоналу, розуміння та пристосування до даної форми управління, участь у реалізації мети організації).
6.3 Класифікація організаційних структур управління
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом (рис. 6.1):
1. Бюрократичні структури.
2. Адаптивні структури.
Історично першим сформувався бюрократичний тип. Відповідну концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив на початку XX ст. німецький соціолог Макс Вебер. Він запропонував нормативну модель раціональної бюрократії, яка кардинально змінювала системи комутації, звітності, оплати праці, структури робіт, відносин на виробництві, що діяли раніше. В основі цієї моделі – уявлення про підприємства як про «організовані організації», що пред'являють суворі вимоги як до людей, так і до структур, у рамках яких вони діють.
Головні поняття бюрократичного типу структури управління – раціональність, відповідальність та ієрархічність. Сам М. Вебер вважав центральним пунктом концепції виключення змішування «людини» і «посади», тому що склад і зміст управлінських робіт повинні визначатися виходячи з потреб організації, а не людей, які у ній працюють. Чітко сформульовані розпорядження по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишає місця для прояву суб'єктивізму й індивідуального підходу. У цьому полягає принципова відмінність бюрократичної структури від общинної, що історично передувала їй, де головна роль приділяється партнерству і майстерності.
Рисунок 6.1 – Класифікація організаційних структур управління
Бюрократичні структури управління показали свою ефективність, особливо у великих і надвеликих організаціях, в яких необхідно забезпечувати злагоджену, чітку роботу великих колективів людей, що працюють на єдину мету.