2. Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним та адміністративним правами, які охоплюють діяльність держави загалом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи та політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та її органів у всіх галузях, зокрема і в галузі фінансів. Форма державного устрою, розподіл у державі влади, участь народних мас в управлінні державою, співвідношення державної влади та місцевого самоврядування — все впливає на конкретні форми фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права та обов’язки посадових осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встановлюють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здійснення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право межує з трудовим у частині щодо регулювання відносин з приводу утворення та витрачання коштів Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування.

3. Відповідно до Постанови Верховної Ради України вiд 04.12.2007 № 4-VI «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції у відповідних сферах відання з таких питань:

− державної бюджетної політики та міжбюджетних відносин;

− Державного бюджету України (включно з питаннями доходів, видатків бюджету, контролю за виконанням бюджету);

− бюджетного процесу;

− оцінки відповідності законопроектів вимогам Бюджетного кодексу України;

− діяльності державних фінансових органів;

− діяльності Рахункової палати; {Підпункт 4 пункту 1 доповнено абзацом згідно з Постановою ВР N 6-VI від 13.2007 }

4. Бюджетні права — це систематизована форма відображення юридичних норм, що визначають бюджетний устрій, склад доходів і видатків бюджетів, повноваження органів державної влади й управління щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету, а також порядок затвердження звітів про його виконання.

Бюджетні права розмежовані між законодавчою і виконавчою владами загальнодержавного і місцевого рівня. Основний зміст бюджетних повноважень полягає у праві одержувати доходи, розподіляти бюджетні кошти та використовувати їх за цільовим призначенням.

Бюджетно-правові положення державних і місцевих органів влади узагальнені і становлять сукупність таких прав:

а) право на власний бюджет;

б) право на отримання власних доходів і залучення їх до бюджету;

в) право використання бюджетних коштів на потреби державних та місцевих органів влади за призначенням;

г) право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

д) право утворення і використання у межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного суб´єкта у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.

Зміст бюджетних прав України зумовлений такими характеристиками:

а) суверенітет (на основі цих прав у розпорядження відповідного державного органу влади входить утворення бюджетів різних рівнів, які необхідні для функціонування України як незалежної держави, для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань);

б) регулювання міжбюджетних відносин (для забезпечення бюджетного регулювання держава закріпила за Державним (центральним) бюджетом загальнодержавні податки і збори, а за місцевим — місцеві податки і збори. Доходи, що закріплені за місцевими бюджетами, доходи, які передаються з бюджету вищого рівня до нижчого, також закріплені державою);

в) розміщення та групування доходів і видатків відбуваються згідно з бюджетною класифікацією (вона дає можливість отримати уявлення про структуру бюджету, джерела його доходів, склад платників).

5. Коло обов'язків головного бухгалтера обмежено нормами чинного законодавства. Крім того, деякі з них може бути докладніше розшифровано та уточнено в посадовій інструкції. Про те, як її скласти і який вигляд вона може мати, ми розповімо дещо пізніше, а зараз звернемося до чинного законодавства, норми якого регламентують основні обов'язки бухгалтера.

Законом про бухоблік. Відповідно до п. 7 ст. 8 Закону про бухоблік головний бухгалтер підприємства:

– забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання та подання в установлені терміни фінансової звітності;

– організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

– бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних із нестачею та відшкодуванням витрат щодо таких нестач, крадіжками та псуванням активів підприємства;

– забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою у всіх випадках, крім виконання ним функцій касира, оскільки його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов'язаних зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. У разі якщо головний бухгалтер погодиться виконувати функції касира (звичайно, за наявності відповідного наказу керівника), з ним обов'язково має бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Однак, незважаючи на це, у деяких випадках головного бухгалтера може бути притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Наприклад, відповідно до ст. 134 КЗпП стосовно бухгалтера можна виділити такі випадки:

– майно чи інші цінності було отримано ним під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

– шкоду заподіяно його діями, що мають ознаку діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (до цього випадку необхідно ставитися особливо обережно, тому що Кримінальним кодексом для цієї ситуації передбачено ряд статей);

– шкоду заподіяно ним, коли він перебував у нетверезому стані;

– шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням чи умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством йому в користування;

– шкоду заподіяно не при виконанні трудових обов'язків.