87. Визначення сум податкових та грошових зобов'язань.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи;виключено;днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, що оскаржувались.День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

88. З метою формування валютних фондів України Верховна Рада України постановляє: 1. Установити, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становить не менше 30 процентів, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти:до Державного валютного фонду України - за ставками згідно з додатком;до валютних фондів місцевих Рад народних депутатів - за ставкою 5 процентів, який розподіляється відповідно до статті 12 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність".Інші вилучення валютних коштів забороняються.До суми виручки, що підлягає оподаткуванню, не зараховуються транспортні, страхові та інші накладні витрати в іноземній валюті, а також витрати по придбанню сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, технологій, обладнання і запасних частин, придбаних за іноземну валюту і використаних для потреб власного виробництва.Оподаткуванню підлягає валютна виручка від експортних операцій незалежно від способу їх здійснення (самостійно або через посередника) і характеру угод, включаючи реалізацію продукції (робіт, послуг) в Україні з оплатою в іноземній валюті. 2. Установити, що ставка податку на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) у межах державного замовлення зменшується на 5 процентних пунктів за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.Валютна виручка, одержана від експорту продукції (робіт, послуг), виробленої на обладнанні або за технологіями, придбаними за рахунок кредитних ресурсів банків в іноземній валюті (власних або залучених), не оподатковується в частині, що спрямовується на погашення заборгованості за цими кредитами.3. З метою запобігання подвійному оподаткуванню встановити, що доход суб'єкта підприємницької діяльності, який оподатковується згідно з чинним законодавством, зменшується на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку. При цьому виручка в іноземній валюті перераховується у валюту, що діє на території України, за встановленим Національним банком України курсом на дату надходження валютних коштів на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності.4. Дія цієї постанови не поширюється на продаж зерна твердої та м'якої пшениці, кукурудзи, рису, гороху, інших зернобобових культур, насіння соняшнику на умовах.5. Валютна виручка суб'єктів підприємницької діяльності від експорту продукції (робіт, послуг) підлягає обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках в Україні, якщо інше не дозволено Національним банком України.6. Дозволити громадянам України та громадянам інших держав відкривати в уповноважених банках України валютні рахунки без підтвердження джерел одержання валютних коштів.7. Кабінету Міністрів України:розробити і довести до відома суб'єктів підприємницької діяльності порядок сплати податку на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг);подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають з цієї постанови.8. Національному банку України з метою впорядкування валютного ринку України в місячний строк провести організаційну роботу по створенню української валютної біржі, запровадити порядок міжбанківських торгів іноземною валютою.9. Кабінету Міністрів України і Національному банку України встановити єдиний порядок звітності про переміщення валютних коштів і продукції через митний кордон України.

89. Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають фізичним або юридичним особам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від банка (кредитора) до позичальника (дебітора) і в протилежному напрямку. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. Принципи кредитування можна розділити на дві групи:загальноекономічні принципи, що відповідають всім економічним категоріям (цілеспрямованість, диференційованість);принципи, що відображають сутність функції кредиту (строковість, забезпеченість, платність).У Положенні НБК "Про кредитування" перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

90. Національний банк виконує такі функції: 1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації,

коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему

грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; 9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків; 10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; 11) здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку; 12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та

валютних відносин; 17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; 18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку; 19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; 20) визначає особливості функціонування банківської системиУкраїни в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку; 21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання

функцій Національного банку України; 22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить

банківську таємницю; 23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах

своєї компетенції, визначеної законом.

91. Неподаткові доходи є частиною доходів держави (державних доходів). Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.

Митні платежі бувають двох видів: державне мито і мито, що стягується митницями на кордоні держави.Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридичне значущих дій уповноваженими на те компетентними органами в інтересах юридичних і фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення.

Ставки державного мита визначаються декількома методами: у відсотках (до ціни договору, вартості майна, позову і т.ін.); в твердих сумах: а) в абсолютних грошових сумах; б) в сумах, обчислених у відповідних частинах до офіційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, неоподатковуваний мінімум заробітної плати). Мито вид митного платежу, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом). Поряд із чисто фіскальними, мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар’єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних по відношенню до національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

92. Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку. Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

93. В залежності від того, кому належать кредитні та кредитно-фінансові заклади, в країнах з ринковою економікою розрізняються: державні кредитні та кредитно-фінансові заклади; приватні кредитні та кредитно-фінансові заклади. Відповідно до Положення Національного банку України «Про кредитування» у кредитних договорах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін. У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі не менше 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку, а також відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі до 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку.

За порушення умов Положення «Про кредитування» до комерційних банків можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 62 Закону України «Про Національний банк України».

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення —- порушувати у суді справу про банкрутство.

94. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов'язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;в інших випадках за згодою сторін.

Розрахунки гарантованими дорученнями. У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку "сума до оплати літерами".

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує.Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

95. Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Розрахунок чеком здійснюється:1 - постачальник передає товар покупцеві; 2 - покупець передає чек постачальнику; 3 - постачальник передає чек у свій банк; 4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

96. Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також уповноважені банки та інші фінансові установи, підлягають валютному контролю. Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв'язку України та Державну митну службу України.

Компетенція зазначених органів розмежовується так:

Національний банк України: - здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; - забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. . Повноваження Національного банку України та Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання :1. Національний банк України у сфері валютного регулювання: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в

іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних

цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету; установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції

та операції уповноважених банків. 2. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України

ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в

частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 цього Декрету; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.