Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Українська народна республіка доби Директорії.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
141.31 Кб
Скачать

Українська народна республіка доби Директорії

1.Встановлення влади Директорії. Універсал Директорії «другої» унр

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.

Однак Директорії не вдалося надовго втримати владу. Опозиція П. Скоропадському складалася з політичних угруповань, які мали різні інтереси, пріоритети та орієнтації. Частково саме цим пояснюються нечіткість програмних засад, суперечливість та недалекоглядність внутрішньої політики Директорії. 8 січня 1919 року було проголошено ліквідацію приватної власності на землю, але в руках заможних селян перебували ділянки площею до 15 десятин землі, а власність польських, австрійських та німецьких поміщиків лишалася недоторканною. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату для його здійснення посилювали соціальне напруження та невизначеність ситуації. Не сприяли консолідації суспільства і хвиля арештів, і безрозбірливе закриття утворених за гетьмана установ (існував навіть проект закриття Академії Наук «як витвору гетьманату»), заборона вживання російської мови і позбавлення політичних прав усієї інтелігенції. Внаслідок цього Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин а допомоги кваліфікованих кадрів. її влада суттєво послаблювалася і відсутністю чіткої моделі державотворення. На цю роль тоді претендували три форми суспільної організації: парламентська республіка, республіка Рад та військова диктатура. За час свого існування Директорія певною мірою апробувала кожну з цих моделей, але обрала військову диктатуру.

1. Повстання проти гетьманського режиму. Встановлення Директорії в Україні

У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П. Скоропадського. Було вирішено не поспішати з відновленням Української Народної Республіки, а визначити оптимальну форму державного правління після перемоги повстання. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР — Директорію — у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії спішно прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила — формування Січових стрільців, і переходять до активних бойових дій.

Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 року) найбільш боєздатних сил гетьмана питання про владу було вирішене: на початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. Проте вже через півтора місяця вона змушена була під ударами збройних формувань радянської Росії залишити українську столицю. З цього моменту для Директорії розпочинався період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки, нескінченних переїздів (Вінниця — Проскурів — Рівне — Станіслав — Кам'янець-Подільський), періодичних реорганізацій уряду (урядовий кабінет змінював свій склад шість разів, його очолювали по черзі В. Чехівський, С. Остапенко, Б. Мартос, І. Мазепа, В. Пилипенко) та кардинальних змін офіційної політичної лінії. Протягом свого існування Директорія поступово еволюціонізувала до диктатури військових на чолі з С Петлюрою.

Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С Петлюра емігрує за кордон[8, c. 312-313].

Прихід Директорії до влади свідчив про її сильні сторони. Він був забезпечений вдало вибраним моментом для атаки на гетьманський режим, адже саме в середині листопада 1918 р. П. Скоропадський тільки-но лишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні, відмовився від державної незалежності України та проголосив непопулярний проросійський курс. Уміло нейтралізувавши німців (було укладено угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою), перетягнувши на свій бік значну частину гетьманських військ (за Січовими стрільцями Є. Коновальця на бік повсталих досить швидко перейшли ще вісім інших гетьманських корпусів), проголосивши популярні в народі гасла (радикальна аграрна реформа, відновлення 8-годинного робочого дня та ін.), Директорія забезпечила собі перемогу.

Момент захоплення влади був кульмінацією її успіху. Саме тоді чітко виявилися сильні сторони Директорії, оскільки вона, хоч і на короткий період, стала виразником інтересів більшості населення. її виступ, який на початку багато хто вважав авантюрою, досяг успіху тільки тому, що спирався на піднесення народної активності, на масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного режиму. Саме ці обставини дали змогу Директорії зібрати численну армію (у грудні 1918 р. у її складі було 100 тис. осіб, за іншими даними — 300 тис.) і протягом кількох тижнів взяти під контроль майже всю територію України. Сильною стороною Директорії було й те, що під своїми знаменами вона зібрала хоча і різних за поглядами, але досить впливових та авторитетних лідерів — В. Винниченка, С. Петлюру, М. Шаповала, М. Порша та ін. Це сприяло формуванню, хоча і не монолітного, але сильного анти-гетьманського фронту.

Влітку й восени 1918 р. по всій території України вибухнули могутні селянські повстання, спрямовані проти гетьманської влади. Розуміючи, що Німеччина неминуче програє війну і намагаючись утримати владу, гетьман Скоропадський намагається заручитися підтримкою країн Антанти. Він проголошує Акт федерації Української Держави з майбутньою небільшовицькою Росією, оскільки противників більшовицького режиму підтримували країни Антанти. Новий уряд було призначено з російських монархістів - прихильників відновлення «єдиної і неподільної Росії». Ці дії гетьмана викликали обурення в українських колах і прискорили антигетьманське повстання.

Директорія була утворена лівими українськими партіями. Основні причини її утворення:

• невдоволення внутрішньою політикою гетьманського режиму, який діяв в інтересах великих власників; бажання лівих партій відновити УНР;

• розуміння неминучості поразки в ході Першої світової війни Німеччини, яка була основним союзником гетьмана Скоропадського.

Український національний союз на чолі з В. Винниченком та Всеукраїнський земський союз на чолі з С Петлюрою створили у листопаді 1918 р. Директорію з п'яти чоловік для керівництва антигетьманським повстанням і відновлення УНР. До її складу увійшли В. Винниченко, С Петлюра, Ф. Швець, О. Андрієвський, А. Макаренко. Головою Директорії став В. Винниченко. Основною військовою силою повстання були Українські січові стрільці на чолі з полковником Є. Коновальцем, які стояли у Білій Церкві. Звідси 16 листопада 1918 р. почався наступ січових стрільців, повстанських загонів, десятків тисяч селян на Київ.

14 грудня 1918 р. німці залишили Київ, забравши з собою Скоропадського. До влади прийшла Директорія. Війська Директорії, що нараховували на цей час 100 тисяч чоловік, також наступали в південному напрямку і до початку грудня взяли під контроль Одесу[4, c. 340-342].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.