56. Види податків та зборів

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Загальнодержавні податки та збори

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий

конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю;

збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і

хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

57. У Податковому кодексі податок на прибуток підприємств зазнав «революційних» змін, які пов'язані, насамперед, із необхідністю усунення багатьох розбіжностей між правилами податкового обліку та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо визнання й оцінки доходів та витрат. У цій консультації розглянемо основні його положення щодо оподаткування прибутку підприємств, зокрема особливості розрахунку доходів та витрат для визначення об'єкта оподаткування, порядок нарахування цього податку, застовування пільг тощо. Відповідно до ст. 134 ПК об'єктом обкладення податком на прибуток є:прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом змен-шення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду; дохід (прибуток) нерезидента із джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 розд. III ПК.

Тобто порівняно з чинним на сьогодні Законом про прибуток при визначенні об'єкта оподаткування більше не застосовуватимуться терміни «валовий дохід» та «валові витрати», а просто «дохід» та «витрати», як у бухгалтерському обліку, а також «собівартість». доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економіч-ній зоні, так і за їх межами (фактично визначення цього терміна збігається з визначенням валового доходу в Законі про прибуток); витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, у результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, унаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).»; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг - це витрати, прямо пов'язані із виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розд. III ПК.

58. Відповідно до р. ІІ. ст. 6 Закону України «Про єдиний митний тариф», мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни, тобто ввозяться, вивозяться або прямують транзитом . Введення мита може мати на меті декілька цілей серед яких фіскальні, економічні, політичні. На відміну від інших податків стягнення мита переслідує не стільки фіскальні цілі (формування доходної частини бюджету), митна політика здебільшого спрямована на формування раціональної структури експорту-імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави у цю сферу. Введення мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави чи надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів .В економічно розвинених країнах найпоширенішим є мито, яке стягується з товарів, що ввозяться до країн, тобто регулюванню підлягає лише імпорт. Експорт товарів регулюється, як правило, у країнах з невисоким рівнем економічного розвитку . Платниками мита є будь-які юридичні чи фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно ст. 4 Закону України «Про єдиний митний тариф». Об’єкт оподаткування - митна вартість товарів або інших предметів, що переміщуються через митний кордон. Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації р. ІІ ст. 17 Закону України.Існує два види мита: ввізне - сплачується по товарах , що імпортуються; вивізне - по товарах , які експортуються;

Мито нараховується митними органами, відповідно до ст. 5 Закону України «Про митну справу» до таких органів належать: Державна митна служба України; Регіональні митниці;Митниці;Спеціалізовані митні управління та організації; Установи і навчальні заклади.

59. Ефективне функціонування економіки важко уявити без системи розрахунків між суб'єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. У розрахунках і платежах, що здійснюються установами банків, знаходять відображення практично всі види економічних відносин у суспільстві. І все це неможливе без взаємних розрахунків між банками - міжбанківських розрахунків.

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. Більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:— внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);— міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівкового-грошового обігу є обмежена.

Основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу - раціональна організація грошового обороту, як найшвидше залучення готівки до кас банків, подальше зміцнення готівкового обігу; прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою, аналіз стану збалансованості грошових доходів і витрат стану збалансованості грошових доходів і витрат населення; обмеження готівкової емісії економічно обгрунтованими вимогами зростання обігу готівки тощо.Таким чином, стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

60. Усі суб'єкти господарювання повинні правильно, відповідно до діючих нормативних документів організовувати зберігання та витрачання коштів, своєчасно розраховуватися за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, виконавцями робіт, надавачами послуг, ланками фінансово-кредитної системи, установами та організаціями, як правило, у безготівковому порядку через установи банків та під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної дисципліни. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів, несвоєчасні розрахунки та платежі підприємства сплачують на користь відповідних суб'єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, недотримки.У разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них відповідно до Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" від 11.05.99 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у таких розмірах: • за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми, виявленої понад лімітну готівку за кожен день; • за неоприбуткування в касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованих сум; • за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомоги всіх видів, компенсацій, за наявності заборгованості з податків — у розмірі здійснених виплат;

• за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за використання раніше виданих коштів — у розмірі 25 % сум, виданих під звіт;• за здійснення розрахунків готівкою без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівки, — у розмірі витраченої суми;• за використання отриманої в установах банків готівки не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої суми;• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен випадок такого невстановлення. Крім того, чинним законодавством та договорами можуть бути передбачені додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов'язань.