- •2. Структура культуры.
- •3. Понятие культуры.
- •4. Культура и цивилизация, их взаимосвязь. Концепции Тойнби, Шпендлера.
- •6. Функции культуры.
- •7. Антические взгляды на культуру.
- •8. Переосмысление культуры деятелями Просвещения.
- •9. Новые идеи в трудах украинских деятелей культуры 17-18 ст. Сковорода.
- •10. Взгляды Шевченко на культурно-историческое развитие украинского народа.
- •11 . Научная и культурная деятельность Грушевского.
- •12 Основные концепции и взгляды на развитие культуры Украины в современных условиях.
- •13. Биосферная концепция культуры Вернандского.
- •14. Культуроантропология и социология культуры.
- •15. Национальное и общечеловеческое в современной культуре.
- •16. Культурологические проблемы Украины в разработках деятелей 2-30 гг. 20 ст.
- •17. Взгляды Драгоманова и Франка по вопросам культуры.
- •18. Массовая и элитарная культура, проблема из взаимодействия.
- •19. Нтр, их роль в развитии современного этапа культуры.
- •20. Религия в духовном наследии человечества.
- •21. Культура и право: проблемы взаимодействия и функционирования.
- •22. Проблемы обновления современной украинской культуры.
- •24. Древняя культура на территории Украины.
- •25. Формирование культуры восточных славян.
- •27. Особенности развития Киевской Руси в период феодальной раздробленности.
- •28. Значение и традиции культуры Киевской Руси.
- •30. Культура и природа: проблема соотношения.
- •31. Гуманисты и их идеи в культуре Руси-Украины.
- •32. Развитие научных знаний в Киеской Руси. Право.
- •33. Литературное творчество 10-13 ст. Слово о полку Игоревом.
- •34. Условия культурного развития украинских земель в составе вкл.
- •35. Культурно-национальное возрождение на рубеже 16-17 ст.
- •36. Культурно-образовательная деятельность мастеров 17 ст.
- •37. Братства и их роль в развитии культуры.
- •38. Состояние украинской культуры в 18 ст.
- •39. Национально-культурное развитие Украины на рубеже 18-19 ст.
- •40. Формирование нового літературного языка. Котляревский.
- •41. Происхождение и распространение письменности у восточных славян.
- •43. Шевченко и проблемы самоутверждения украинской нации.
- •44. Литература и изобразительное искусство Украины в 19 ст.
- •45. Процесс духовного развития украинского народа на рубеже 19-20 ст.
- •46. Национально-культурное движение на западноукраинских землях в 19 ст.
- •47. Культурные процессы в Украине в 20-30 гг 20 ст.
- •48. Памятники и деятели культуры Вашего края.
- •49. Деятельность мастеров искусства 50-80 гг. 20 ст.
- •50. Состояние украинской культуры на рубеже 20-21 ст. Перспективы развития.
- •51. Деятельность украинской диаспоры в сфере культуры.
- •52. Укранский модерн.
- •53. Шестидесятники и их вклад в развитие культуры.
- •54. Явление массовой культуры.
- •55. Феномен украинской советской культуры.
- •56. Творческое наследние Довженко.
- •57. Культура украинского народа в контексте европейской культуры.
- •58. Украинский авангард и европейская художественная культура конца 19 – начала 20 ст.
- •59. Украинский постмодерн.
- •60. Развитие культуры национальных меньшинств в независимой Украине.
- •61. Современная музика в Украине.
- •Академічна музика
- •Популярна музика
47. Культурные процессы в Украине в 20-30 гг 20 ст.
Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.
Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікавлена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, підвищенні їхнього культурного рівня. Системі, що формувалася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль в історичному процесі. Водночас реалізація сталінського «великого стрибка» вимагала певного освітнього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим зумовлюється неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень у 20—30-х роках. Характерними рисами духовного життя суспільства в цей час стали, з одного боку новаторство і пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продукування культури, а з іншого — форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.
Для подальшого розвитку духовного життя суспільства принципове значення мала ліквідація неписьменності. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю, а в травні 1921 р. Раднарком УРСР ухвалив постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від 8 до 50 років мало вчитися читати і писати. У 1923 р. виникло добровільне товариство «Геть неписьменність!», яке створювало пункти ліквідації неписьменності (лікнепи), їхня мережа швидко розросталася. Якщо 1923 р. у республіці функціонувало 574 пункти ліквідації неписьменності з контингентом 17,1 тис. учнів, то 1930 р. — вже 30 тис. пунктів і 1640 тис. учнів. Внаслідок цього в 1927 р. в Україні письменними були 70% дорослого населення в містах і 50% у селах. Всього за два десятиріччя радянської влади в УРСР ліквідували неписьменність майже 10 млн. осіб. У 1939 р. кількість письменних у республіці зросла майже до 85%.
До середини 30-х років, після низки експериментів 20-х років, закінчилося формування радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові державні програми навчання, підручники, жорсткий розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятися на початкову, середню спеціальну, вищу. Швидкими темпами зростала кількість учнів: у 1932/1933 навчальному році в школах республіки навчалося понад 4,5 млн. осіб — майже вдвічі більше, ніж у 1928/1929 навчальному році.
Наприкінці 30-х років система обов'язкової семирічної освіти в містах України в цілому сформувалася, було створено передумови для здійснення загальної середньої освіти в містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти на селі.
Поряд з цими значними успіхами в системі народної освіти визрівала низка серйозних проблем, адже форсована індустріалізація деформувала не тільки розвиток сільського господарства, а й шкільництва. Саме потреби індустрії зумовили надмірне захоплення виробничим навчанням учнів, що суттєво знижувало рівень загальнотеоретичної підготовки, зумовило згортання предметів гуманітарного циклу. У 1930 р. загальноосвітня школа стала на шлях так званої політехнізації, а насправді — ремісництва. На посилення цих негативних тенденцій вказував Нарком освіти України М. Скрипник на Всесоюзній партійній нараді (1930): «Ми маємо багато пропозицій про звуження загальноосвітніх дисциплін: на практиці в багатьох випадках усі загальноосвітні дисципліни зводять нанівець. Тут т. Бубнов зачитав програми наших шкіл ФЗУ, 3% припадає на загальноосвітні політичні дисципліни.