Розділ и

Загальна характеристика

Конституційно-правового статусу людини

І громадянина в Україні

11.1. Правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права

Етимологічно поняття правового статусу особи (від лат. зіаіиз — ста­новище) пов'язане з правовим становищем індивіда як суб'єкта пра­ва в суспільстві та державі, учасника суспільних відносин і свідомої діяльності. Це становище визначається не тільки юридичними, а й іншими соціальними нормами, а тому називається соціальним (суспільним) статусом особи. Він визначається всією сукупністю еко-номічних, політичних, моральних та інших засад життєдіяльності суспільства і держави в конкретний період розвитку.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» широко використову-ються в законодавстві.

Термін «людина» визначає людську істоту з природного погляду як невід'ємну складову живої природи, живий організм, що підко-ряється біологічним законам і який з огляду на особливості свідо-мості та психіки пристосований до суспільного способу буття разом із собі подібними. Кожна людина народжується з ознаками належності до людського роду та рядом індивідуальних рис, які притаманні

29

Розділ 11

тільки їй і які змінюються та розвиваються у неї упродовж життя (вік, зовнішність, інтелект тощо).

Людина — соціальна істота, бо народжується, живе, спілкується у певному суспільстві, за відповідних соціально-історичних умов. Відповідно права і свободи людини виникають у результаті самого факту її народження. Однак, зрозуміло, людина народжується не тільки в певному суспільстві, а й у певній державі.

Суб'єктом права людина визнається конституцією, іншими зако­нами держави. Важливо, щоб її правове становище було чітким і відповідало загальносвітовим досягненням у галузі прав людини.

Слід зазначити, шо Україна як одна з держав—засновниць Організації Об'єднаних Націй відповідно до ст. 55 Статуту ООН взя­ла на себе зобов'язання сприяти загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх. А це означає, що національне законодавство в цій галузі має відповідати міжнародно-правовим стандартам.

Якщо людиною народжуються, то громадянином стають. Відпо­відно поняття «громадянин» застосовується до особи, яка знаходиться у правовому зв'язку із конкретною державою — через громадянство цієї держави. Громадянин наділений певним обсягом прав, які закріплюються за ним у результаті його належності до певної держа­ви. Таким чином, кожен громадянин наділений комплексом прав, що належать до загальноприйнятих прав людини, а також усіх прав гро-мадянина, що визнаються у конкретній державі.

Спільним для понять «особа» і «громадянин» є те, що вони стосу-ються тієї самої людини, але якщо «особа» визначає її місце в суспільстві, то «громадянин» — у державі. Зокрема, «особою», тобто членом суспільства, можуть бути не тільки громадянин конкретно'! держави, а й іноземець та особа без громадянства, які проживають на її території. Правове становище останніх визначається лише статусом прав людини, який забезпечується кожною державою на консти-туційних засадах та міжнародно-правових нормах.

Відповідно правовий статус іноземного громадянина, особи без гро­мадянства є самостійними категоріями, водночас з огляду на те, що во­ни формуються на основі правового становища громадянина конкрет-ної держави, доцільно говорити про правове становище особи загалом.

Правовий статус особи визначається нормами різних галузей права. Конституційне право встановлює основоположний для всіх

30

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

конституційно-правовий статус особи, відтак усі інші статуей є похідними від нього і такими, що його доповнюють, розвивають. При цьому слід зважати, що поняття «правовий статус особи» значно шир-ше поняття «конституційний статус особи».

Зокрема, при визначенні суб'єкта прав людини конституції різних держав застосовують, як правило, формулювання: «кожна людина», «кожний», «будь-хто», «усі», «ніхто», «жодна людина», або вирази — «гарантується свобода, право» та ін. Якщо йдеться про закріплення прав, які надаються тільки особам — громадянам відповідної держави, то вживаються відповідно терміни «громадя-нин», «громадяни» та ін.

Отже, подібні термінологічні розрізнення грунтуються на розрізненні правового статусу, насамперед обсягу прав, свобод люди­ни і громадянина.

Правовий статус особи, що є основою її правового становища, є лише частиною її суспільного статусу. Як зазначається у спеціальній літературі, правове становище особи — це складне поняття, що вклю-чає загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, сво-боди та обов'язки людини і громадянина, а також гаранта реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина¹.

Юридичне оформлення відповідного становища особи в суспільстві й державі починається, зокрема, з того, що людина, гро-мадянин визнаються суб'єктом права, наділяються при цьому пра-водієздатністю (правосуб'єктністю), що дає змогу певним особам вступати у відповідні правовідносини. Правосуб'єктність дає змогу відрізнити правовий від інших соціальних статусів особи (економічного та ін.).

Так, загальна конституційна правоздатність і дієздатність — це здатність людини і громадянина мати конституційні права, свободи, нести обов'язки і відповідно — здатність особи своїми діями набува-ти відповідні правоможливості, виконувати покладені конституційні обов'язки, особисто відповідати за їх невиконання. Обсяг консти-туційної правоздатності, яка виникає з моменту народження, є рівним для всіх, незалежно від статі, соціального походження чи інших ознак. Обсяг, наприклад, визначеної конституційної дієздат-

¹ Основьі государства и права. — Одесса, 1997. — С. 65.

31

Розділ 11

ності не може бути обмежений, крім випадків, передбачених Консти-туцією України.

Правовий статус зумовлюється насамперед існуючими формою державного правління, політичним режимом, характером суспільних відносин, іншими умовами, в яких він складається і функціонує.

Для правових систем держав світу характерні різноманітні концеп-туальні підходи до визначення правового статусу людини і громадя-нина. При цьому основи правового статусу особи визначаються кон-ституціями більшості держав майже однаково.

За ліберальною концепцією (так звана концепція західного права), яка базується на пріоритеті особистості перед суспільством і державою, кожна людина (громадянин) від моменту народження має невід'ємні природні права, при здійсненні яких обмеження можливе, як прави­ло, лише в інтересах, зокрема, охорони суспільного ладу, правопоряд­ку, здоров'я й моральності населення, захисту прав і свобод інших лю­дей та ін. Ліберальна концепція прав людини сповідує насамперед значення свободи, незалежності людини від держави. Особлива увага традиційно приділяється особистим та політичним правам і свободам. Новітні конституції значно розширюють також соціальні, економічні та інші права. При цьому обов'язки людини і громадянина встановлю-ються, як правило, в обмеженому вигляді. Ліберальна концепція прав людини є на сьогодні найпоширенішою у світі.

Чинна Конституція України під впливом західних ідей консти-туціоналізму підтримала ліберальну концепцію прав людини. Зокре­ма, одним із принципів конституційного ладу, закріпленим у ст. 3 Основного Закону, є визнання в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності й безпеки наивищою соціальною цінністю. Закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визна-чають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідальна пе­ред людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Можливість обме­ження конституційних прав і свобод людини і громадянина не допу-скається, крім випадків, передбачених Конституцією України, наприклад в умовах военного або надзвичайного стану (ст. 64 Основ­ного Закону).

Так звана соціалістична (колективістська) концепція правовий ста­тус особи пов'язує з правами і обов'язками насамперед громадянина. Ця модель побудована на пріоритеті прав колективу (суспільства, спільнот, класів, об'єднань), держави стосовно особи, індивідуума.

32

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Обгрунтовується, що людина може реалізувати свої права або ви-конувати покладені на неї обов'язки тільки у відповідній спільності людей, певних об'єднаннях. Верховним є принцип абсолютного під-порядкування особи (індивідуума) колективу, державі, суспільству.

Такий підхід у закріпленні прав був характерний, зокрема, для ра-дянських конституцій (СРСР, союзних і автономних республік СРСР), конституцій колишніх європейських держав соціалістичного табору. В сучасний період подібна модель з деякими особливостями застосовується в конституціях таких соціалістичних держав, як КНДР, Куба, В'єтнам, Китай.

Характерним для встановлення правового статусу в межах відповідної моделі є те, що, наприклад, природні права, поділ прав особи на права людини і права громадянина не визнаються, однак встановлюються в конституціях. Як правило, в повному обсязі закріплюються політичні права громадян. Основними вважаються соціальні, економічні права як найважливіші для трудящої людини. Проте й вони можуть бути обмежені в інтересах суспільства і соціалістичної держави, яка, як визначається, є виразником колек-тивної волі всіх трудящих. Причому певні права, закріплені в консти­туціях, надаються, як правило, тільки «трудящим» (громадянам і не-громадянам). Наслідком такого підходу є неоднаковий правовий статус різних категорій осіб. Встановлюється досить широке коло обов'язків особи (громадян), деякі з яких мають насамперед мораль-не значення (як-то, берегти честь батьківщини та ін.) і не забезпечені юридичними механізмами їх здійснення.

Слід зазначити, що з часом колективістська модель правового ста­тусу особи певним чином вплинула на ліберальну концепцію. Зокре­ма, це стосується випадків конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в суспільних інтересах, захисту консти-туційного ладу тощо. Наприклад, згідно з Конституцією України власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству (ч. 3 ст. 13). Забороняються, зокрема, утворення і діяльність політичних партій, громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль­ства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі (ст. 37).

2-8152

33

Розділ 11

Свої особливості має закріплення правового статусу особи у звичаєвому праві мусульманських країн (ісламська модель). Як відомо, статус особи визначається за шаріатом — системою етико-правових приписів ісламу щодо правил поведінки мусульманина, який і на сьогодні, коли в законодавство багатьох мусульманських держав вже давно проникли концепції західного права, залишається основою правової системи частини азіатських та африканських країн, регулює відносини, не охоплені законодавством.

При проголошенні рівності усіх мусульман перед законом, зокре-ма рівності чоловіка і жінки, конституційні акти багатьох арабських держав містять застереження — «за шаріатом». Хоча загалом консти-туційне формулювання не зумовлює обмежень у конституційних пра­вах, деякі держави не надають жінкам виборчих прав, обмежуються їх, зокрема, майнові, сімейні (шлюбні) та інші права. Характерно, що при реалізації правового статусу особи домінуючими є не права і сво-боди, а виконання обов'язків перед аллахом, громадою правовірних.

Водночас варто зазначити, що ці та деякі інші концептуальні підходи¹ щодо питання про правовий статус людини і громадянина в умовах сучасного зближення правових систем у процесі глобалізації уніфікуються відповідно до міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини.

Поряд з цим у питаннях приведення національних норм у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини і громадянина існують деякі проблеми.

Серед таких, зокрема: по-перше, проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права в національному законодавстві, а саме легалізація (визнання) і практична реалізація однієї з існуючих доктринальнихтеорій щодо встановлення правового статусу; по-дру-ге, наявність у міжнародного співтовариства запобіжних заходів, що застосовуються до держави, яка порушила взяті на себе за міжнарод-

¹ Окрім названих моделей правового статусу особи, виділяють, зокрема, ще т.зв. кон-фуціансько-китайську та індо-буддистську моделі, відповідно до яких права людини уявляються як явище морально-духовне, а не юридичне. Теж здебільшого не юридич-ний, а колективістський традиційно-звичаєвий характер має конструкція прав людини у звичаєвому (традиційному) праві окремих держав (характерна для системи усних правових звичаїв різних племен Африки, Азії, Океанії, в окремих регіонах Латинської Америки). Докладніше: Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньій опьіт. — М., 1998. — С. 97, 105; Глухарева Л. И. Права человека в совре­менном мире (социально-философские основьі и государственно-правовое регулиро­вание). — М., 2003.

34

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

ними нормами зобов'язання. У міжнародному праві на універсально-му рівні існує певний міжнародно-правовий механізм, який спрямо-ваний на забезпечення дотримання прав і свобод у кожній окремій державі. Однак міжнародне співтовариство не має права втручатися у внутрішні справи конкретно/держави, не вправі також диктувати, які міжнародні норми та повинна імплементувати у свое національне за-конодавство. I якщо яка-небудь держава відмовляється від подібного, її ніхто не може змусити. В такому разі единим знаряддям міжнарод-ної спільноти може бути суто політичний або економічний тиск, але аж ніяк не правовий¹.

У юридичній літературі не існує единого тлумачення структури правового статусу особи. Переважно цей статус визначають як су-купність прав, свобод і обов'язків особи, оскільки насамперед завдя-ки їм він реалізується. Крім того, до структури правового статусу включають також громадянство, законні інтереси, гарантії здійснен-ня прав і обов'язків².

Деякі теоретики права до структурних елементів правового статусу особи зараховують також правосуб'єктність як його підставу і не-обхідну передумову суб'єкта бути учасником правовідносин; юридич-ну відповідальність³.

За характером правового регулювання теоретики права розрізня-ють такі види правового статусу, як:

• загальний або конституційний статус людини і громадянина;

• спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян;

• індивідуальний статус, який характеризує вік, стать тощо.

Загальний правовий статус — це статус особи як людини і громадя­нина держави. Він визначається насамперед конституцією держави, конституційними законами. Конституційні права, свободи і обов'яз-ки людини і громадянина є визначальними для формування загаль-ного статусу особи, становлять основний зміст конституційно-право-

Баймуратов М. Правовой статус человека и гражданина в конституциях государств Восточной Европьі: сравнительно-правовой анализ конституций и их соотношение с международньіми стандартами // Порівняльно-правові дослідження. — 2001. — №1. —С. 148.

Общая теория прав человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. — М., 1996. — С. 30.

Напр.: Витрук Н. В. Основьі теории положення личности в социалистическом обще­стве. — М., 1979. — С. 39; КолодійА. М., ОлійникА. Ю. Права людини і громадянина в Україні. — К., 2003. — С. 132; Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — X., 2001.-С. 380 та ін.

35

Розділ 11

вих відносин, нерідко мають особливий організаційно-правовий ме-ханізм реалізації та захисту.

Цей статус є загальним і однаковим для всіх, характеризуется відносною стабільністю.

Важливою рисою конституційно-правового статусу є принцип рівності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, рівності їх перед законом. Він не залежить, наприклад, від етнічного та соціаль-ного походження, майнового стану, політичних, релігійних та інших переконань та інших ознак. Рівність усіх перед законом є важливою ознакою демократичної, правової держави. Показово, що засади рівності конституційно-правового статусу особи в тій чи іншій формі закріплюються у всіх демократичних конституціях.

Спеціальний статус особи зумовлений особливостями становища і інтересами, потребами, соціально-функціональною активністю (віком, родом діяльності тощо) окремих категорій суб'єктів права (наприклад, виборців, військовослужбовців, депутатів, службових осіб, студентів, суддів, пенсіонерів та ін.). Відповідно до конкретних особливостей чинне законодавство адресує певному колу осіб спеціальні, додаткові права та обов'язки.

Наприклад, Закон України «Про освіту» встановлює права та обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажерів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів як визначених учас-ників навчально-виховного процесу. Згідно зі ст. 51 цього закону на-звані суб'єкти мають право, зокрема, на навчання для здобуття пев-ного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів; вибір закладу освіти, форми навчання, індивідуальних програм, позакласних занять; одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, в тому числі за кордон; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздо-ровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у об'єднанні громадян; безпечні і нешкідливі умови на­вчання та праці та ін. Серед обов'язків визначеного кола учасників навчально-виховного процесу, наприклад, додержання законодавст-ва, моральних, естетичних норм; систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти (ст. 52 закону).

Спеціальний статус виконує роль загального статусу для певної ка-тегорії осіб, конкретизує його. Цей статус може встановлюватися

36

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

нормами конкретної галузі права (конституційно-правовий статус народного депутата України, статус суддів та ін.) або мати комплекс -ний характер (правовий статус посадових, службових осіб). На відміну від загального статусу спеціальний, як правило, не є, постійним.

Індивідуальний статус особи є статусом індивідуума, особистості (людини, громадянина). Він становить персоніфіковані права, обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особли-востях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконан-ня тощо)¹. Цей статус не є статичним, незмінним, а є рухливим, оскільки змінюється відповідно до перемін у житті людини (громадя­нина). I якщо загальний (конституційний) є единим, то кількість індивідуальнихрівна кількості осіб, що проживають або тимчасово на законних підставах знаходяться на території держави.

Правове становище конкретної особи в державі й суспільстві (лю­дини, громадянина) є сукупністю загального, спеціального та індивідуального статусів відповідно до конкретних правовідносин.

Основоположним для всіх правових статусів особи, як зазначало-ся, є конституційний, який визначається лише нормами Основного Закону, на відміну від конституційно-правового статусу, що формується нормами Конституції та інших конституційних законів (наприклад, законами України «Про громадянство», «Про статус народних депутатів України» та ін.). Тобто поняття «конституційно-правовий статус особи» є ширшим від поняття «конституційний статус особи».

Наприклад, за визначенням О. Фрицького, під конституційно-правовим статусом розуміють загальні основоположні засади, за до-помогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, а також гаранта їх здійснення, тоб­то можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів².

Визначальні засади конституційного статусу зосереджені голо-вним чином у спеціальному II розділі Конституції України — «Права,

¹ Скакун О. Ф. Цит. праця. — С. 381.

² Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К., 2004. — С. 121.

37

Розділ 11

свободи та обов'язки людини і громадянина», деякі з них — у інших розділ ах.

Закріплена Конституцією система прав і свобод людини і громадя­нина максимально імплементувала положення міжнародно-правових актів, таких як Загальна декларація прав людини, прийнята Генераль-ною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про грома-дянські і політичні права людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основопояожних свобод людини 1950р. та ін. Враховані та-кож досягнення світового конституціоналізму, національної наукової думки, практика конституційного будівництва, ментальність Українського народу.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина — поняття комплексне. Він може бути представлений конкретними структурни-ми елементами, які в сукупності відображають закріплене на консти-туційному рівні правове становище людини і громадянина в суспільстві й державі.

Оскільки, як зазначалося, немає единого підходу у трактуванні правового статусу особи в науковій, відповідно в навчальній, літера-турі існують різні конструкції основних структурних елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Зокрема, до структури конституційного статусу особи в Україні за-раховують: громадянство; правосуб'єктність особи; основні права, свободи, законні інтереси й обов'язки; правові принципи; гаранта правового статусу, серед яких — юридична відповідальність¹. Крім то­го, до цього переліку додаються як окремі елементи, наприклад «відповідні правові норми»².

Визначаються також окремо структура конституційно-правового статусу людини і конституційно-правового статусу громадянина. Структурними елементами першого є: правосуб'єктність людини; принципи конституційно-правового статусу; права, свободи людини

¹ Тодика Ю. М. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина // Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавсько- го. — К., 2002. —С. 119.

² Фрицький О. Ф. Цит. праця. — С. 121; Кравченко В. В. Конституційне право Ук­ раїни: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 111. Див. також, напр.: Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. —С. 125-126.

38

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

і громадянина та гарантії їх реалізації (як центральний елемент цього статусу); обов'язки людини та гарантії їх виконання. Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає та-кож певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

При цьому конституційно-правовий статус іноземця (іноземного громадянина) і особи без громадянства охоплює сукупність еле­ментів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, і, крім того, включає, по-перше, такі, що випливають із тимчасового правового зв'язку з Українською державою, додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, — наявність певного правового зв'язку між ним і іноземною державою, що не може ігноруватися Україною¹.

Структура загального (конституційного) правового статусу, за визначенням деяких науковців, складається з таких елементів, як: статусні правові норми і правові відносини; суб'єктивні права і юридичні обов'язки; громадянство; правові принципи і юридичні гарантії; законні інтереси особи як дозволені нормативно-правовими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами, соціальними цінностями, послугами²; правосуб'єктність; юридична відповідальність³.

Різноманітність наукових підходів у трактуванні структурних еле­ментів конституційно-правового статусу особи в Україні, їх функціонального призначення свідчить, на нашу думку, про неодно-значну роль кожного із них (деякі елементи є предметом нашого по-дальшого розгляду) у формуванні відповідного юридичного статусу

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Права людини і громадянина. — К., 2004. — С. 79-80.

3 подібним підходом не погоджується, наприклад, О. Скакун, яка вважає, що інте­рес як потреба особи передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту держа-ви. Як категорія позаправова інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Відповідно інтерес є елементом соціального статусу особи, а не правового (Скакун О. Ф. Цит. праця. — С. 379). "КолодійА.М., ОлійникА.Ю. Цит. праця. — С. 133. Також див: ТодикаЮ.Н., Тодьі-кч О. Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. — К., 2004, — С. 153.

39

Розділ 11

особи, яку в літературі поділяють на первинну і вторинну. Водночас у своїй єдності структурні елементи є важливим фактором реалізації конституційного і загалом правового статусу людини і громадянина в Україні.

За всієї багатоманітності поглядів, якщо не головним, то цент-ральним елементом, основою конституційно-правового статусу виз-наються права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Консти-туційні права, свободи та обов'язки є основоположними, фундамен-тальними правами, свободами та обов'язками людини і громадянина, що юридично виражають невід'ємну людську природу і наділені юри-дичним верховенством. Власне, конституційними вони стають після закріплення їх у Конституції.

За змістом конституційні права, свободи та обов'язки є основни-ми, оскільки заїхдопомогою найбільш повно проявляються і регулю-ються істотні суспільні відносини, зв'язки між державою і особою, формується и правовий статус. Саме вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволення її законних інтересів.

Певно, що важливою умовою (передумовою) участі у відповідних правовідносинах є конституційна правоздатність і дієздатність люди­ни і громадянина.

Відповідною умовою набуття найбільшого обсягу основних прав, свобод та обов'язків, не виключаючи доцільності розглядати цей інститут як структурний елемент конституційно-правового статусу, можна назвати і громадянство, оскільки правове становище особи в державі залежить насамперед від того, чи є вона громадянином цієї держави.

Це є свідченням також того, що конституційно-правовий статус наділений власним змістом, складається як з основних, так і похідних структурних елементів, які потребують свого подальшого науково-те-оретичного дослідження. Відтак елементи конституційно-правового статусу людини і громадянина мають розташовуватися за певною схемою відповідно до закріпленої конституційно-правової ідеології, насамперед конституційного положення про співвідношення між людиною, визнаною найвишою соціальною цінністю, і державою, про те, що права і свободи людини повинні визначати зміст і спрямо-ваність діяльності держави. Ці та інші визначальні положення закріплюються як загальні засади конституційного ладу в розділі I Основного Закону, розділ II починається із визначення основних принципів щодо прав, свобод та обов'язків, порядку їх здійснення,

40

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

що загалом відповідає існуючим міжнародно-правовим стандартам у цій галузі. Після цього, по порядку, закріплюються права і свободи людини і громадянина, далі — їх конституційні гарантії та консти-туційні обов'язки людини і громадянина.

Такий підхід, на наш погляд, насамперед дає можливість ствер-джувати, що закріплений конституційно-правовий статус особи є системним утворенням.

Принципи конституційно-правового статусу особи. Загалом їх мож-на визначити як основоположні ідеї, на яких базується правове ста­новище людини і громадянина в державі й суспільстві, реалізуються основні права, свободи та обов'язки, є одним з важливих його елементів.

В узагальненому вигляді¹ основними принципами конституційно-правового статусу особи, конституційно-правового інституту прав і свобод людини і громадянина в Україні можна визначити такі прин­ципи, як:

• визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недотор-канності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України);

• вільності й рівності людини у своїх правах (ст. 21);

• невідчужуваності і непорушності її прав і свобод (ст. 21);

• невичерпності прав і свобод людини і громадянина (ст. 22);

• гарантованості прав і свобод людини і громадянина і неможли-вості їх скасування (ст. 3, ст. 22);

• неприпустимості звуження змісту та обсягу закріплених Кон-ституцією прав і свобод людини та громадянина (ст. 22);

• рівності громадян перед законом (ст. 24); права і свободи люди­ни і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання (части на третя ст. 24 );

— неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, окрім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64);

Як правило, відповідні принципи у вітчизняній спеціальній літературі форму-люються у широкому і вузькому розуміннях (Див., напр.: Погорілко В. Ф. Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст Основного Закону. — К., 1997. — С. 42-44; Колодій А. М., Олійник А. Ю. Цит. праця. — С. 133-138; Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С 128-136).

2а-Хі52

41

Розділ 11

• єдності прав та обов'язків людини і громадянина. Він полягає у тому, що не повинно бути прав без обов'язків, як не повинно бути обов'язків без прав. Лише в процесі реалізації обов'язків здійснюють-ся і права, які їм відповідають. У свою чергу здійснення прав пород-жує ті чи інші обов'язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї;

• відповідності міжнародним стандартам прав і свобод людини, закріплених у Конституції України.

Таким чином, конституційно-правовий статус особи — це насампе-ред система встановлених конституційним законодавством, наділених юридичним верховенством і гарантованих державою фундаментальних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, які у сукупності з інши-ми правовими елементами (категоріями) (правосуб'єктністю, громадянством, принципами та ін.) визначають становище людини і громадянина у суспільстві та державі.

11.2. Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Права, свобода та обов'язки людини і громадянина є центральним елементом, основою конституційно-правового статусу особи. Саме у правах, свободах та обов'язках юридично оформляються стандарти поведінки особи, що визнаються і гарантуються державою. Через них розкриваються основні принципи взаємовідносин між державою та осо­бою, які на конкретному етапі держава вважає можливими, суспільно корисними та доцільними чи обов'язковими.

Конституція України виділяє основні права, свободи людини та права і свободи громадянина. Таким чином, на конституційному рівні закріплюються загальнолюдські цінності, шо свого часу були стверджені в результаті буржуазних революцій, втілені в міжнародно-правових нормах, що встановлюють сучасні міжнародні стандарти в галузі прав людини, формування яких розпочалося після Другої світової війни зі створенням Організації Об'єднаних Націй (в 1945 р.), членом і засновником якої є Україна. У Статуті ООН був закріплений обов'язок держав здійснювати співробітництво на шляху розвитку поваги до прав й основних свобод людини без жодної дискримінації. Слід зазначити, що важко знайти інший інститут

42

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

сучасного міжнародного права, де існувала б така кількість договорів, пактів, угод, конвенцій щодо прав і свобод людини і громадянина.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення су­часного розуміння сутності прав і свобод людини, а саме природно-правовий та позитивістський¹.

Основою природно-правового напряму стала концепція, заснована на теорії природного (природженого) права, що розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження (до таких, зокрема, відносять право на особисту свободу, власність, свободу поглядів, думки, слова та ін.). Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, забезпечувати умови для їх реалізації, охороняти від будь-яких посягань.

Позитивістський напрям характерний тим, що правами людини вважаються лише ті, що встановлюються і надаються їй державою, яка «дарує» їх людині.

Обидва підходи знайшли свое втілення в конституціях держав світу. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження набув закріплення у консти­туціях США, Франції, Італії, Іспанії та ін. Наприклад, у конституціях Австрії, Німеччини, — позитивістський. Основний Закон нашої дер-жави спирається на природно-правову концепцію прав людини.

Сучасна демократична доктрина прав і свобод людини і громадя­нина не розглядає названі концепції як антиподи. I це зрозуміло. На-лежність людині прав від народження зумовлює захист і забезпечен-ня їх державою, що потребує, зокрема, законодавчого закріплення. Права людини, не закріплені в позитивному праві (конституційних та інших законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту. Конституційна практика багатьох держав усунула протистояння природно-правового та пози-тивістського напрямів до сутності прав людини шляхом консти-туційного встановлення основних прав та свобод.

Права людини — це її можливості, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід'ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві.

Можна сказати, що права в загальному розумінні² — це, по-перше, можливості людини діяти певним чином або утримуватися від певних

¹ Основи демократії: Посібник / За ред. А. М. Колодія. — К., 2002. — С. 161-162. іоп ^^{азова ви}користана позиція П. Рабіновича (Права людини: Підручник. — К.,

43

Розділ 11

вчинків з тим, щобзабезпечити свое нормальне існування, свійрозвиток, задоволення власних потреб. При цьому саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати, і є основними правами.

Міра «нормальності» існування визначається біологічною і соціальною обгрунтованістю потреб людини, які не є незмінними, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових докумен­тах з прав людини. Суттєвим у розумінні основних прав і свобод лю­дини є їх закріплення в конституціях держав та міжнародно-правових актах. При цьому визначення основних прав людини не принижує значення інших похідних прав, які в кожній державі можуть мати свої національні особливості.

По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «належністю» кожної людської істоти, яка не може бути позбавлена їх, оскільки інакше вона не зможе формуватися, виявляти себе саме як людина, особистість. Вони виникають з моменту її народження, є невідчужу-ваними, тобто невід'ємними від неї.

По-третє, ці можливості людини, їхзміст та обсяг залежать насам-перед від можливостей усього суспільства, рівня його економічного, соціального та іншого розвитку. От же, права людини — явище насампе-ред загальносуспільне, бо породжуються вони самим суспільством, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.

Серед інших ознак основних прав людини називають і такі: це можливості, що:

• не обмежені територією держави (позатериторіальні), оскільки існують незалежно від державного визнання, поза зв'язком їх носія з конкретною державою;

• певною мірою не залежать від національної належності людини (позанаціональні): як загальнолюдська цінність вони належать їй вже тому, що вона є людиною, через факт її народження як природні, невідчужувані права. Права походять від людської природи і покли-кані формувати та підтримувати в людини почуття власної гідності, її індивідуальність;

• мають правовий характер, оскільки визначені законодавчо — на национальному, міжнародному рівнях.

Слід зазначити, що в конституційному праві немає единого уніфікованого підходу до визначення прав людини, проте розуміння цього поняття через філософську категорію «можливостей» прита-манне багатьом науковцям.

44

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Свобода людини — це також спосіб можливої та дозволеної по-ведінки людини в суспільстві. Тобто і поняття прав людини, і поняття її свобод відображають можливості людини. Як і права людини, свобо-ди — це соціальне благо суспільства, визначальний показник ступеня демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і гро-мадянського суспільства. У цьому полягає принципова спільність цих понять, а тому їх часто ототожнюють між собою, «свободи» здебільшо-го використовуються як синонім поняття прав людини.

Водночас права і свободи людини не є цілком тотожними явища-ми. Розрізняються вони, як наголошується в спеціальній літературі, головним чином шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення¹. Права людини можуть бути здійснені, як правило, за наявності пев-них юридичних засобів, «механізмів». Наприклад, право на звернен-ня, право на працю, право на соціальне забезпечення та деякі інші конституційні права не можуть бути реалізовані без відповідної вста-новленої державою юридичної процедури.

Свободи людини як можливості, що грунтуються на максимально вільному самовизначенні особи (наприклад, свобода пересування, свобода думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переко-нань; свобода світогляду і віросповідання), зазвичай можуть здійсню-ватися і без такої допомоги держави: вона зобов'язана гарантувати відповідні правоможливості, охороняти та їх захищати від будь-яких посягань.

Питання співвідношення прав і свобод, як і прав людини і прав громадянина, багато в чому визначаються конституцією, яка, зро-зуміло, не може вмістити всі права та свободи людини і громадянина, а лише закріплює найважливіші та найсуттєвіші з них.

За основними компонентами права людини і права громадянина збігаються. У своїй основі право громадянина є завжди право на те, шо потрібно людині, на те, що надається їй законом, гарантується і захищається державою.

Водночас права людини і права громадянина є тісно взаємозалеж-ними поняттями, однак не є тотожними. Оскільки громадянин — людина, яка законом визнається юридично надежною конкретній Державі, його права і свободи, а також і обов'язки виникають з інсти-

Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004.-С. 94-95.

45

Розділ 11

туту громадянства — стійкого правового зв'язку між фізичною осо­бою і державою, що породжує взаємні права та обов'язки. Тому права громадянина на відміну від прав людини є територіальними, національними.

На відміну від прав людини, заснованих на теорії природного (природженого) права, права громадянина базуються на пози-тивістській теорії сутності прав.

Тому, мабуть, неприпустимо ані ототожнювати права людини і громадянина, оскільки їх походження та природа різні, ані розривати їх.

Отже, конституційні права і свобода людини — це закріплені в Конституції України права і свободи, які належать кожній людині, незалежно від наявності чи відсутності правового зв'язку між нею і Українською державою (громадянства). У Основному Законі суб'єкти прав людини визначаються як «кожна людина...», «кожен...», «ніхто...», «усі...» та ін.

Під правами і свободами громадянина слід розуміти закріплені в Основному Законі України права і свободи, які належать лише громадя-нам України. Такими, зокрема, є політичні права (право на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих ре­ферендумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та ін.), суб'єкти яких чітко визначені — «громадяни України...» або ж просто — «громадя-ни...». Втім, не слід забувати, що громадянин держави є також носієм і тих прав, що визначаються як права людини.

Правова система будь-якої держави відводить значне місце правам та свободам людини і громадянина. Визнання і закріплення у Кон­ституції, інших актах чинного законодавства прав та свобод людини і громадянина, їх обсяг, види і зміст у сучасних умовах є однією з акту-альних, пріоритетних і найважливіших проблем сучасної цивілізації.

Становлення і розвиток прав людини і громадянина — важлива ознака ступеня демократизації всіх політичних, суспільних, гро-мадських інститутів і їхніх взаємовідносин з державою, ступеня зрілості громадянського суспільства, ознака, що характеризує певну державу як правову чи навпаки.

У Конституції України права і свободи людини і громадянина закріплені у спеціальному розділі II «Права, свободи та обов'язки лю­дини і громадянина», структурно розміщеному після розділу I «Загальні засади», де закріплені основні засади конституційного ладу нашої держави, що підкреслює значущість інституту прав і свобод

46

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

людини і громадянина. Принагідно нагадаємо, то в схемі розташу-вання конституційних інститутів періоду радянського консти-туціоналізму (зокрема, Конституція СРСР 1936 р.) цей інститут посідає п'яте (передостаннє) місце.

Майже третина статей Конституції, за підрахунками спеціалістів, присвячена саме правам і свободам людини і громадянина, серед яких і ті, що жодного разу не закріплювалися в українських консти­туційних актах, а також ті, формулювання яких, як правило, змісто-вно відповідають положенням фундаментальних міжнародно-право-вих актів з прав людини. Власне, конституційними права і свободи людини і громадянина стають після закріплення їх в Основному Законі, який підніс їх на якісно вищий рівень.

Для конституційно-правового регулювання основних прав і сво­бод людини і громадянина в Україні на сучасному етапі порівняно з минулим, радянським, етапом характерними є такі взаємопов'язані тенденції, як: розширення каталогу прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов'язків; пріоритетність не соціально-економічних, як це було раніше, а громадянських і політичних прав і свобод; орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і звуження гаран-тованості економічних, соціальних і культурних (духовних) прав; звуження кола конституційних обов'язків; загалом посилення юридичних гарантій прав і свобод¹.

Конституційним правам і свободам людини і громадянина прита-манні певні властивості і риси, що зумовлюють їхню вирішальну роль у визначенні правового статусу особи в суспільстві і державі, її кон­ституційно-правового статусу. Вони відрізняються від інших прав за змістом та формою закріплення, є основними за змістом не тільки фактично, а і юридично, оскільки визначені на конституційному рівні.

Юридична природа конституційних прав і свобод людини і грома­дянина проявляється в таких, зокрема, специфічних правових влас-тивостях: ці права і свободи наділені верховенством, всі інші права і

Конституційне право України: Шдручник для студентів вищих навч. закладів / За Ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 124.

47

Розділ 11

свободи мають відповідати їм; вони є юридичною основою консти-туційно-правового статусу особи, на підставі якої є можливості виникнення інших не менш важливих прав і свобод, що розвивають, деталізують основні права і свободи; зміст і обсяг конституційних прав і свобод однакові для усіх суб'єктів.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадяни-на в юридичній науковій і в навчальній літературі здійснюється за різними критеріями.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх поділу на конкретні групи, але передбачає пев-ну послідовність їх викладу

Зокрема, за суб'єктом права і свободи поділяють на права і свобо­ди людини, права і свободи громадянина, права і свободи іноземців та осіб без громадянства, права і свободи окремих категорій людей.

За формою здійснення — на індивідуальні й колективні (наприклад, право на страйк є тільки колективним правом).

За часом, з якого права і свободи належать людині, — на природні та інші.

За значенням їх для особи — на основні (життєво необхідні) і нео-сновні (доповнюючі, конкретизуючі) тощо.

Наприклад, за черговістю проголошення, закріплення у консти-туціях права прийнято поділяти на три покоління. Правами першого покоління є невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права, такі як: право на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання та ін. Ці права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права (зокрема, в перших актах англійського, американського та французь-кого конституціоналізму XVII—XVIII ст.), а згодом і в актах міжнарод-ного права.

Права першого покоління є основою індивідуальної свободи і кваліфікуються як система так званих негативних прав, що убезпечу-ють особу від будь-яких посягань, у тому числі від втручання самої держави, у сфери, врегульовані цими правами, створюють можли­вості для участі громадян у політичному житті.

Друге покоління прав людини сформовано у процесі довготривалої боротьби народів за поліпшення економічного становища та підви-щення свого культурного статусу шляхом поглиблення особистих

48

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

(громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав — право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на освіту та ін. Права другого покоління називають ще системою пози-тивних прав, оскільки вони здебільшого можуть реалізуватися за сприяння держави.

Слід зазначити, що у юридичній літературі поділ на перше і друге покоління прав за критерієм їх поділу на «негативні» і «позитивні» в деяких випадках заперечується. Так, Л. Гусейнов вважає, що тра-дииійний принцип, відповідно до якого права людини — це тільки права проти держави, не відповідає сучасній доктрині прав людини, у якій перевага віддається ідеї захисту прав державою, а не ідеї захисту від держави. Тому поділ міжнародних зобов'язань у галузі прав люди­ни на позитивні та негативні хоч і має велике практичне значення, проте не може бути використаний для розрізнення першого і другого поколінь прав людини.

На думку цього науковця, не існує жодного права людини, яке можна було б вважати цілком гарантованим за відсутності будь-яких позитивних зобов'язань держави. Тому права людини доцільно поділяти на дві групи: до першої належать права, з яких випливають тільки позитивні зобов'язання, а до другої — права, що потребують як негативних, так і позитивних зобов'язань. Відмінність між двома зазначеними групами прав людини полягає не в тому факті, що «втру-чання» держави потрібно або ні, а в мірі, в якій це «втручання» необхідне. Реальність така, що здебільшого позитивні зобов'язання не прямо випливають із формулювань відповідних положень, а є ре­зультатом їх розширеного тлумачення, заснованого на принципі ефективного захисту прав людини¹.

Трете покоління прав на відміну від перших двох поколінь, які є індивідуальними правами, складають колективні права — народу, нації, спільностей, асоціацій (об'єднань). Такими, зокрема, є право на самовизначення, на розвиток, право на мир, на екологічно безпеч-не довкілля, на доступ до світової культурно!' спадщини та ін.), які не можуть бути реалізовані окремим індивідуумом.

Слід зазначити, що теоретичне розуміння прав людини вже пов'язується з четвертим поколенням прав (зокрема, до таких відно-сять, наприклад, право на евтаназію та ін.).

¹ Гусейнов Л. Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов'язань у га­лузі прав людини: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — К., 2000. — С. 51-63.

49

Розділ 11

Найбільшого поширення серед конституціоналістів набула кла-сифікація прав і свобод із урахуванням сфер життєдіяльності суспільства (політичної; економічної, соціальної, культурно!' та інших), життя і діяльності людини або громадянина; змісту суб'єктивних потреб та інтересів, що зумовлюють характерні консти-туційно-правові відносини. Залежно від того, у якій сфері переважно використовується конкретне суб'єктивне конституційне право осо­би, конституційні права і свободи людини і громадянина прийнято поділяти на:

• громадянські або особисті права та свободи;

• політичні права та свободи;

• економічні права та свободи;

• соціальні права та свободи;

• культурні права та свободи¹.

Громадянські або особисті права та свободи надають людині мож-ливість вільно розпоряджатися собою, користуватися невідчужува-ними благами особистої свободи, забезпечують життєво необхідні умови існування, є гарантією від будь-якого незаконного втручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності (право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність жит-ла та ін.).

Політичні права та свободи відображають можливості громадян брати участь у суспільно-політичних відносинах, у здійсненні влади, у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування (право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах та референдумах, на об'єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонст­раций, виборчі права та деякі ін.).

Соціальні и економічні права та свободи покликані забезпечити особі належний життєвий рівень, право на власність і працю, прояв-ляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і

¹ Деякі автори виділяють такі групи основних прав, як: фізичні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права (Див., напр.: КолодійА. М., Олійник А. Ю. Цит. праця. — С. 167). О. Фрицький, зокрема, визначає окремими трупами природні (особисті), громадянські, політичні права і свободи, про-голошені буржуазними рєволюціями; соціально-економічні, які Грунтувалися на соціальному вченні; колективні, абосолідарні, права, проголошені, головним чином, країнами третьего світу (Фрицький О. Ф. Цит. праця. — С. 172.

50

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві ма-теріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю, на приватну власність, на житло, на соціальне забезпечення та ін.).

Культурні права та свободи — це можливості збереження та роз-витку національної самобутності людини, доступу до духовних досяг-нень свого народу, всього людства, їх засвоєння і використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті (право на освіту, на навчання рідною мовою; на свободу наукової, технічної і художньої творчості та ін.)¹.

В юридичній літературі існують також об'єднуючі класифікації. Зокрема, виділяють соціально-економічні, соціально-культурні пра­ва і свободи.

Назви конституційних прав і свобод частково випливають, зокре­ма, із назв і положень міжнародних документів, що закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини, — Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Водночас у юридичній літературі висловлюється думка, що так звана видова класифікація прав людини, котра відображена у назвах міжнародних пактів, хоча й була на час їх прийняття значним кроком уперед, нині уже навряд чи видається взірцевою і не завжди задоволь-няє правореалізаційну та правозахисну практику. Зокрема, П. Рабіно-вич вважає, що класифікувати права людини слід насамперед за змістом (характером) людських потреб, що ними забезпечуються. Він виділяє такі групи основних прав, як: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні, політичні права².

Крім того, в якісно нову групу конституційних прав людини і громадянина виділяють, зокрема, екологічні права. Обгрунтовується також виділення в самостійну групу так званих духовних прав і сво­бод³.

Не заперечуючи обгрунтованості різних підходів до класифікації основних прав та свобод, ми дотримуємося найбільш усталеної, а

¹ Оскільки в юридичній літературі, в тому числі навчальній, існують різні підходи до типології прав і свобод, детальніше вони розглядаються в наступних розділах, при- свячених конкретним правам і свободам.

² Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 10-11.

³ Напр.: Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1998; Шумак I. Духовні права і свободи людини — права людини нового покоління // Право України. — 2005. — № 2.

51

Розділ 11

тому подальший виклад конкретних конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні нами здійснюється відповідно до неї.

Звісно й ця, як і будь-яка класифікація, є дещо умовною, оскільки конституційні права людини і громадянина реалізуються у певних сферах суспільного життя, що часто переплітаються між собою. Мож-ливі випадки, коли одне і те ж право належить одночасно до двох і більше кваліфікаційних фуп (наприклад, право на звернення фор­мально відносять, як правило, до політичних прав, хоча його можна віднести і до соціальних. Наприклад, право людини на звернення зі скаргою про поновлення порушеного права).

Крім того, на нашу думку, подібна класифікація не впливає на обсяг конституційних прав і свобод, зміст чи рівень їхньої гарантова-ності, водночас сприяє глибшому розумінню їх сутності та соціально-го призначення, поліпшуючи їх практичне застосування.

Отже, конституційні права і свободи як правова категорія являють собою досить розгалужену і водночас внутрішньо узгоджену систему, що охоплює своїм регулюючим впливом усі найважливіші сфери життєдіяльності людини: особисту (приватну), політичну, соціальну, економічну, культурнута ін.

Держава, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати права, сво­боди людини і громадянина в свою чергу має право вимагати від особи певної (необхідної, доцільної) поведінки, об'єктивно зумов-леної законними інтересами, потребами інших осіб, соціальних фуп, самої держави, всього суспільства, зафіксованої в юридичних нормах.

Таким чином, держава від свого імені, від імені всього суспільства формулює свої вимоги до особи через встановлення обов'язків лю­дини і громадянина, юридичної відповідальності за їх невиконання. Отже, необхідність певної поведінки — головна і вирішальна ознака будь-якого юридичного обов'язку. Виконання обов'язків є переду-мовою реалізації конституційних прав і свобод, засобом їх забезпе-чення.

Конституційні обов'язки є обов'язковим елементом консти-туційно-правового статусу особи. Можна сказати, шо за формою конституційні обов'язки людини і громадянина є видом юридичних обов'язків, які являють собою встановлену Конституцією і законами України необхідність поведінки людини і громадянина, гарантовану і забезпечену державою відповідним механізмом їх здійснення.

52

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Отже, конституційні права, свободи та обов'язки є основополож-ними, фундаментальними правами, свободами та обов'язками люди­ни і громадянина, що юридично виражають невід'ємну людську природу, наділені юридичним верховенством, є виразником не тільки фактичного і юридичного статусу особи в державі, суспільстві, спосо­бом взаємовідносин людей між собою, з суспільством взагалі, а й ознакою його зрілості, ступеня демократичності держави.

11.3. Механізм реалізації і гарантії прав та свобод людини і громадянина

За Конституцією Україна визнається демократичною державою. Система закріплених у Основному Законі прав та свобод людини і громадянина свідчить про високий рівень демократа' в Україні. Голо-вний критерш у визначенні держави демократичною полягає в реальнш реалізації проголошених прав та свобод людини і громадянина. Ре-алізація, охорона та захист прав та свобод людини і громадянина є виз-начальною ознакою гуманістичного та цивілізованого рівня будь-якого суспільства. Тому в розділі I «Загальні засади» Конституції України введені в дію такі важливі положення: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держа­ва відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез-печення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).

Для реалізації конституційно закріплених прав та свобод людини і громадянина в Україні потрібно мати налагоджений механізм їх ре­алізації. Термін «механізм» розуміється як спосіб функціонування, система засобів впливу¹.

У конституційно-правовій літературі поряд з терміном «механізм реалізації прав та свобод людини і громадянина» нині вживаються терміни «механізм реалізації і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина»², «механізм реалізації, гарантії та захист прав і

' Общая теория государства и права: Академ, курс: В 2-х т. / Под ред. М. Н. Марчен­ко. — М., 1998. — Т. 2: Теория права. — С. 438-439.

² Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. По-горілко: Монографія. — К., 2003. — С. 178-179.

53

Розділ 11

свобод людини і громадянина»¹, «конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав»², «юридичний механізм захисту прав громадянина»³. Крім того, ряд правознавців ототожнюють механізм захисту прав та свобод людини і громадянина з політичними, ідео-логічними, організаційними та юридичними (правовими) гарантіями них прав⁴. Проте більшість вчених вважає, що гаранта є складовою ме-ханізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина, який включає поряд з гарантіями й інші соціально-правові інститути. У зв'язку з цим останніми роками дедалі частіше в юридичній науці вживається термін «механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина»⁵.

Таке розмаїття термінів потребує дати тлумачення, з'ясувати, який зміст у них вкладається і що, власне, під ним треба розуміти.

Вітчизняні правознавці, які досліджують права та свободи людини і громадянина в Україні, схиляються до думки, що реалізація прав і свобод — це форма їх буття, що зводиться до переведення соціальних благ, закріплених нормами права, у стан їх можливого і дійсного ви-користання конкретною особою (особами) з метою задоволення своїх різноманітних потреб і інтересів.

Механізм реалізації суб'єктивних прав (тобто міри дозволеної по-ведінки особи, закріпленої в правових нормах) визначають як єдність правових засобів, за допомогою яких матеріалізуються права та свободи людей.

Механізм реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина — це відносно відокремлена сукупність конституційних елементів, за допомогою яких в умовах додержання законності, з позиції гуманізму і соціальної справедливості кожною людиною і громадянином України здійснюються його конституційні можли-

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдручник. — К., 2002. — С. 173.

² Там само. — С. 175.

³ Святоцький О. Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (істори- ко-правове дослідження): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X., 1995. — С. 11-14.

⁴ Терехин В. А. Государственно-правовой механизм обеспечення прав и свобод граждан: понятие и структура // Правовая политика и правовая жизнь. — 2004. — №2. — С. 143.

⁵ Мордовец А.С. Социально-юридический механизм обеспечення прав человека и гражданина: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Саратов, 1997; Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики. — К., 2000; Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Шдручник / Пер. з рос. — X., 2001. — С. 190; Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. — К., 2003. — С. 217-242.

54

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

вості, долаються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди прак­тичному втіленню можливого у повсякденне життя.

Механізм реалізації прав та свобод людини і громадянина — цілісне явище, що складається з певної сукупності структурних еле-ментів.

До елементів механізму реалізації суб'єктивних прав у вузькому ро-зумінні відносять: 1) юридично значущу діяльність суб'єктів; 2) стадії реалізації суб'єктивного права.

До елементів механізму реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків людини та громадянина, у широкому розумінні, відносять: а) конституційні норми, що закріплюють суб'єктивні права; б) самі конституційні права та свободи, їх зміст, структуру та гарантії здійснення; в) юридичні обов'язки; г) юридичну діяльність, що є сутністю реалізації конституційного права; г) законність і пра-восвідомість людини та громадянина, що забезпечують правильне розуміння ними своїх конституційних прав, свобод та обов'язків і кожного права окремо, шляхів їх реалізації; д) стадії реалізації кожно­го конкретного конституційного права¹.

Механізм реалізації прав та свобод людини і громадянина не може бути зведений до механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Під механізмом забезпечення прав та свобод людини і громадяни­на розуміють комплекс взаємозв'язаних і взаємодіючих нормативно-правових передумов, юридичних засобів та загальносоціальних умов, які створюють комплекс можливостей для повноцінноїреалізації прав і сво­бод, їх охорони від потенційних правопорушень та захисту прав і свобод, які зазнали порушення. Саме таке визначення дає можливість найбільш повно розкрити соціально-правову сутність і призначення механізму забезпечення прав і свобод особи як складного, багатоас-пектного і водночас цілісного явища правової дійсності².

Основними підсистемами механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина є:

• механізм забезпечення реалізації;

• механізм забезпечення охорони;

¹ КолодійА.М., ОлійникА.Ю. Цит. праця. — С. 218-219.

² Волинка К. Г. Теоретичні аспекти механізму забезпечення прав і свобод особи // Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — К., 2000. — Вип. 7. — С. 79.

55

Розділ 11

— механізм забезпечення захисту.

Забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина визна-чається як форма забезпечення прав і свобод, в якій відображається діяльність по створенню належних юридичних і фактичних умов без-перешкодного і найбільш повного використання соціальних благ, опосередкованих правами і свободами, для максимального задово-лення інтересів і потреб. У цій підсистемі забезпечення прав і свобод залучаються всі його складові елементи: як суто юридичні, так і загальносоціальні.

Забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина визна-чається як форма забезпечення прав і свобод, яка виражає діяльність, спрямовану на запобігання будь-яких порушень прав і свобод особи, шляхом витіснення негативних факторів соціального середовища, що можуть спровокувати або сприяти порушенню прав і свобод особи. Засобами охорони прав і свобод особи виступає цілеспрямована діяльність компетентних органів державної влади і різноманітних суспільних інституцій.

Забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина визна-чається як форма забезпечення прав і свобод, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень прав і сво­бод особи; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушених прав і свобод; притягнення особи, винної у скоєнні правопорушення, до юридичної відповідаль-ності. На відміну від інших форм забезпечення прав і свобод особи за­безпечення захисту порушених прав і свобод здійснюється переважно з допомогою юридичних засобів¹.

Отже, права та свободи людини і громадянина потребують забезпе­чення не лише їх охорони або захисту, а й забезпечення їх реалізації.

До елементів механізму забезпечення реалізації прав та свобод люди­ни і громадянина відносять: гаранта їх здійснення; юридичні елементи механізму реалізації (індивідуально-правові документи, юридичні факти, правові відносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх форми і методи організації здійснення); процес практичного втілення можливості та необхідності у дійсність; умови і фактори такого процесу².

¹ Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практи­ ки. — С. 7.

² Колодій А. М., Олійник А. О. Цит. праця. — С. 221.

56

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

В «Юридичній енциклопедії» гарантії прав та свобод людини і гро-мадянина визначаються як умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі й усебічну охорону прав та свобод особи. Поняття «гарантії» охоплює усю сукупність об'єктивних і суб'єктив-них чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або неналежного здійснення¹.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина взаємозумовлені й взаємопов'язані, а також складають відповідну систему й у сукупності забезпечують їх фактичну реалізацію, всебічну охорону та надійний захист.

У вітчизняній юридичній науці на сьогодні не існує єдиної думки про систематизацію гарантій прав та свобод людини і громадянина.

Гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадя­нина прийнято поділяти на загальні (загальносоціальні) та спеціальні (власне правові, юридичні).

Під загальними гарантіями розуміють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, захист прав від можливих порушень².

Спеціальні (власне правові, юридичні) гарантії визначають як надан-ня державою формально!' (юридичної) загальнообов'язковості умо-вам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні (спеціальні) гарантії встановлюються державою в Конституции нор­мах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Тобто спеціальні (юридичні) гарантії — це правові засоби і способи, за допомогою яких реалізу-ються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усува-ються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права³.

¹ Лисенков С. Л., Таранов А. П. Гарантії прав та свобод людини і громадянина // Юри- дична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 1998. —Т. 1: А-Г. — С. 555.

² Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. 2-е вид. — К., 2000. — С. 207.

³ Там само. — С. 207-208.

57

Розділ 11

До загальних гарантій в конституційно-правовій літературі тра-диційно відносять: економічні, політичні, організаційні. М. Хавро-нюк додає ще ідеологічні та власне соціальні гаранта'¹.

Економічні гарантії — це сукупність економічних факторів життя суспільства. Вони знайшли закріплення у статтях 13, 41, 42, 95 та інших Конституції України. Для економічної системи України харак­терна ринкова економіка, яка грунтується на принципах вільного підприємництва, різноманітних форм власності на засоби вироб-ництва, договірних відносин між господарюючими суб'єктами, обме-женого втручання держави в господарську діяльність.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання і гарантує їм рівність перед законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Причому право приватно!" власності є непорушним. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності та право володіти, користуватися і розпоряджатися своею власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. За допомогою бюджетної системи держава здійснює справедливий і неупереджений розподіл суспільного багатства.

Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя. Вони знайшли закріплення у стат­тях 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 та інших Конституції України. До них відносять: суверенітет держави; суворе дотримання її демократичних засад; ре-альне визнання народу носієм суверенітету та единим джерелом вла-ди; здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; політичний плюралізм і свобода не забороненої законами політичної діяльності; обмеження діяльності ультраради-кальних політичних партій та громадських організацій; суворе забез-печення законності і неможливості зловживань політичною владою; інші ознаки правової держави в їх сукупності.

Організаційні гарантії визначають як систематичну організаторсь-ку діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, об'єднань громадян по створенню сприятливих умов для реального користуван-ня громадянами своїми правами й свободами.

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 246, 249.

58

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Ідеологічні гаранта переважно розуміють як ідеологічну багато-манітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов'язковою, заборону цензури; забезпечення вільного розвитку мов; сприяння держави консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а та-кож розвитку етнічної, культурно!', мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України; заборона релігійної, расової ворожнечі; демократична громадська думка; на-лежний освітній рівень; загальна культура суспільства та його членів; система духовних цінностей та ін. До ідеологічних гарантій, на думку М. Хавронюка, належить також ліберальна концепція прав людини, наякій грунтується правова система держави, що визнає права люди­ни як природні і передбачає їх пріоритет щодо права колективу, дер­жави, суспільства¹.

Соціальні гарантії — це комплекс взаємовідносин громадянського суспільства, що демонструє принципово нову форму співвідношення суспільства й особи, її ставлення до інших осіб та до самої себе². Це зумовлено конституційним принципом, згідно з яким Україна є соціальною державою, політика якої спрямована на створення систе-ми соціального забезпечення та охорони здоров'я, працевлаштування населення, підтримку малоімущих громадян, недопущення соціаль-них конфліктів і потрясінь у суспільстві тощо.

До соціальних гарантій відносять відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств на­селення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій морально! та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними людьми чи групами людей стає можливим лише за рахунок нехтування правами і свободами інших³.

Головним призначбнням юридичних (правових) гарантій прав та свобод людини і громадянина є надання всім і кожному рівних юридичних можливостей для фактичної реалізації прав та свобод, їх охорони від протиправних посягань і захисту від незаконних пору-

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 247.

² Сравнительное конституционное право / Под ред. А. И. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А. Юдина. РАН, Институт государства и права. — М., 1996. — С. 109, 311.

³ Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 249.

59

Розділ 11

шень. Тобто юридичні гаранта створюють максимально сприятливі юридичні умови для перетворення закріплених у нормативно-право-вих актах прав та свобод у реальну практику суспільних відносин. Вони встановлені Конституцією України, іншими законами, міжнародними договорами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Юридичні гаранта діють у рамках системи, де вони доповнюють одна одну. Взаємозв'язок між ними різноманітний, що дає змогу сис-тематизувати їх за різними підставами. На думку В. Погорілка, є два види юридичних гарантій: нормативно-правові та організаційно-пра-вові¹.

Нормативно-правові гарантії — це сукупність передбачених нормами права юридичних засобів забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина. До нормативно-право-вих гарантій відносять:

• норми-принципи, зокрема, ті, які забезпечують права та свобо-ди людини і громадянина (статті 21—64 Конституції України), насам-перед щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав і свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або іншого норма­тивно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, тощо;

• юридичну відповідальність;

• юридичні обов'язки².

Організаційно-правові гарантії — передбачені в нормативно-право-вих актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина³.

До організаційно-правових гарантій належать: Український народ, держава, органи державної влади — Верховна Рада України (статті 85, 92 Конституції України), Президент України (статті 102, 106), Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади

¹ Погорілко В. Ф. Гарантії правові // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — Т. 1. А-Г. — С. 555.

² Погорілко В. Ф. Гарантії конституційні // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — Т. 1. А-Г. — С. 554.

³ Волинка К.Г. Цит. праця. — С. 80-81.

60

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

(ст. 116), Конституційний Суд України (статті 147, 150), Уповноваже-ний Верховно!' Ради України з прав людини (ст. 101), органи прокура-тури (ст. 121), місцеві державні адміністрації (статті 118, 119), органи місцевого самоврядування (статті 143, 144), Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17), органи міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна (ст. 55), адвокатура (ст. 59), політичні партії і громадські організації (статті 36, 37), засоби масової інформації.

Втім, вітчизняні та зарубіжні правознавці висловлюють й інші по­гляди на класифікацію гарантій прав та свобод людини і громадяни-на. Так, на думку О. Скакун, гарантії прав, свобод і обов'язків люди­ни і громадянина за підставою правового становища особи поділя-ються на: 1) загальні; 2) спеціальні; 3) індивідуальні. До перших у свою чергу включають: соціально-економічні; політичні; ідеологічні (духовно-моральні); юридичні. Стосовно юридичних гарантій, то до них віднесені: гарантії реалізації прав; гарантії охорони прав; гарантії захисту прав¹.

Відомий російський вчений-конституціоналіст С. Авак'ян виділяє чотири групи гарантій прав та свобод людини і громадянина: ма-теріальні (економічні передумови); організаційні (інститути держав­но!' влади); духовні або ідеологічні (існуючі в суспільстві концепції прав людини, які потрібно роз'яснювати громадянам); юридичні, що поділяються на дві групи — а) процедурні та б) юридична відпо-відальність об'єднань громадян, органів влади, самоврядування та посадових осіб².

У науковій літературі наведені й інші класифікації гарантій прав та свобод людини і громадянина.

Стосовно юридичних гарантій, то до критеріїв, що є виміром їх розмежування, відносять: функціональну спрямованість; зміст; сферу дії; спосіб викладання; форму закріплення тощо.

Залежно від функціональної спрямованості юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина поділяють на:

— гарантії реалізації — це відповідні умови і засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином, закріплених у Консти-

¹ Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Шдручник / Пер. з рос. — X., 2001. — С.187-189.

² Конституционное право: Знциклопедический словарь / Отв. ред. С. А. Авакьян. — М.,2000. — С. 122-123.

61

Розділ 11

туції України, інших нормативно-правових актах, прав, свобод і обов'язків;

• гарантії охорони — це встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві; встановлення процедур, за-собів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав; встановлення засобів профілактики запобігання правопору-шенням;

• гарантії захисту — охоплюють конституційний нагляд, кон­троль, відповідальність правопорушника; встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян; вста­новлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права¹.

За критерієм змісту юридичних гарантій прав та свобод людини і гро-мадянина серед них виділяють: 1) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять ті чи інші приписи та заборони); 2) процесуальні (положення, які визначають пронес реалізації матеріальних гарантій); 3) організаційні (положення, які, зокрема, виз­начають систему судових і власне правоохоронних органів, інших ор-ганів державної влади і органів місцевого самоврядування, встанов-люють їх функції, повноваження їхніх посадових і службових осіб)².

За сферою дії юридичні гарантії прав та свобод людини і громадяни-на поділяють на дві групи: внутрішньодержавні (національні) та міжна-родно-правові. Внутрішньодержавні гарантії, на думку російського вченого С. Кашкіна, у свою чергу, включають судові та позасудові. Ними слугують передусім деякі загальні принципи і конституційні права матеріального і процесуального характеру (наприклад, право подання скарги, право петиції). Головною інституційною гарантією є незалежний суд. Необхідним елементом гарантій є відповідальність за порушення конституційних прав і свобод. Гарантами виступають органи влади. Стосовно ж міжнародно-правових гарантій, то до них відносять норми міжнародно-правових актів з прав людини, органи ООН та спеціалізовані установи цієї організації, універсальні та регіональні міжнародні організації гуманітарного профілю³.

¹ Скакун О. Ф. Цит. праця. — С. 189; Заворотченко Т. Система конституційно-право- вих гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. — 2002. — №5. — С. 113.

² Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 250.

³ Кашкин С. Ю. Гарантии конституционньіх прав и свобод // Конституционное право: Словарь. — М., 2001. — С. 83-84.

62

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

За способом викладення в нормативно-правових актах юридичні га­ранта' прав та свобод людини і громадянина поділяють на:

• прості інституційні гарантії — це система засобів і умов, пере-думов, факторів, що закріплені у правових нормах і забезпечують охорону і захист прав особистості чітко визначеного виду;

• складні інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законі та забезпечують охорону і захист прав і окремої особистості, і соціальної організації;

• змішані інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законодавстві та забезпечують охорону і захист одночасно і економічних, і політичних, і цивільних та інших прав і свобод людини і громадянина, а також їх соціальних організацій¹.

Залежно від форми закріплення юридичні гарантії прав та свобод лю­дини і громадянина прийнято поділяти на:

• конституційні гарантії — це передбачена конституцією система юридичних норм, правових засобів забезпечення реалізації, охорони та захисту прав та свобод людини і громадянина;

• галузеві гарантії — це юридичні засоби реалізації, охорони та за­хисту прав і свобод людини і громадянина, закріплені правовими нормами відповідних галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, житлового, кримінального та ін.).

Конституційні гарантії мають найвищу юридичну силу і є основою юридичних гарантій.

Конституційні гарантії складаються із принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також із конституційних норм, якими визначені повноваження відповідних органів державної влади та їхніх посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод лю­дини і громадянина, їхня відповідальність, передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а та­кож спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав людини і громадянина².

Усю сукупність юридичних гарантій, прав та свобод людини і гро­мадянина, які містяться в Конституції України (тобто конституційні гарантії), поділяють на дві групи: універсальні та специфічні.

¹ Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Маль- ко. — М., 1997. — С. 280.