конст

1. Людина, особистість, громадянин в сучасному конституціоналізмі. Сукупність властивостей, які характеризуют людини як соціальна істота, учасника заг. Відносин, охоплюється поняттям особистості. Наявність у людини певних прав і свобод свідчить про формування особистості, що володіє певним статусом у суспільстві. Таким чином, особистість, - це індивід, що володіє певним статусом у суспільстві, комплексом прав, свобод і обов'язків. Конкретна людина виступає біологічної основою особистості, яка, будучи продуктом суспільства, характерезуется в єдності соціальних і біологічних рис, і включає: -Соціальні зв'язки та відносини людини; -Досвід, знання, навички, звички, рівень; -Інстинкти, темперамент, чуства, стан здоров'я; -Особливості психіки і мислення, здатність до пізнання і творчості. Людина стає особистістю в процесі свого розвитку, під впливом як індивідуальних, так і соціальних факторів. Відносини між особистістю і державою визначаються правовим становищем особи та її правовим статусом в суспільстві і державі. Правове становище особистості включає правовий стан, спільною правосуб'єктність, політико-правові принципи, основні права, свободи та обов'язки особистості, а також юридичні гарантії їх реалізації. Основою правового положення особистості є її правовий статус, Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави. У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, свободи і обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, свобод та обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особи і держави, яка виражається у їх взаємних правах та обов'язках. Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні та ін) реалізації суб'єктивних юридичних прав, свобод та обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, яка настає у разі невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків. Правовий статус громадянина у відомій мірі відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь в референдумах, не обираються в органи державної влади і т. д. Види правового статусу громадянина: -Загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України); -Спеціальний статус, тобто закріплює особливості правового положення деяких категорій громадян (державні службовці, підприємці, учні і т.д.); -Індивідуальний статус, тобто виражає всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина (визначається, наприклад, його статтю, віком, сімейним станом, наявністю утворення, займаною посадою і т. д.)

Понятійні засоби, які визначають правове становище особи. Правове становище особистості включає: 1) громадянство, 2) загальну правоздатність, 3) політико-правові принципи, основні права і обов'язки громадян, 4) а також юридичні гарантії прав, свобод і обов'язків особистості. Громадянство - передумова елементів правового становища особистості. Об'єднання прав і обов'язків, що надаються особі державою, знаходиться в прямій залежності від громадянства, встановлюючи права та зобов ти в повному обсязі для громадян України. Громадянство України визначає постійний зв'язок особи і держави, що знаходить своє відображення в їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Загальна правоздатність - це здатність мати права і обов'язки. Вона органічно пов'язана з громадянством, служить його логічним продовженням. Система основних прав, свобод і обов'язків охоплює всі головні сфери життя і діяльності громадян. Згідно цим сферам вона містить специфічні внутрішньосистемні зв'язки між складовими її головними групами прав, свобод і обов'язків, а також між окремими правами, свободами і обов'язками. За основними сферами діяльності людей права, свободи і обов'язки громадян класифікуються за 4 групами: -Основні права, свободи і обов'язки громадян в галузі соціально-економічного життя; - Основні права, свободи і обов'язки громадян в галузі соціально-культурного життя; - Основні права, свободи і обов'язки громадян в області гос-ной і суспільно-політичного життя; - Основні права, свободи і обов'язки громадян в області особистої життя, тобто в сфері індивідуальної свободи та особистої безпеки. Гарантії здійснення основних прав і свобод та дотримання основних обов'язок полягає в тому, щоб забезпечити максимально сприятливу обстановку, в якій закріплений в законі статус громадянина ставав би юридичним і фактичним становищем кожної окремої людини. Гарантії служать сполучною ланкою, яка дає можливість здійснити необхідні у правовому статусі громадян перехід від передбаченої в законі можливості до дійсності, тобто гарантувати основні права і свободи громадян - значить забезпечувати володіння і користування ними і захищати їх від порушників. Гарантії основних обов'язків виражаються у створенні більш сприятливих умов для несення й активного виконання обов'язків та у встановленні відповідальності, застосування похідних від неї заходів до осіб, які не виконують своїх обов'язків.

2.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.

Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.

Однак найоптимальнішим, на наш погляд, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації

Співвідношення між правами людини і правами громадянина навіть у демократичній державі відрізняється і залежить від суб'єктивного вибору укладачів відповідної конституції. Так, одне і те саме право в конституції однієї держави може бути сформульоване як право людини, а в іншій - як право громадянина. Наприклад, за Конституцією Іспанії свобода пересування формулюється як право громадян Іспанії, тоді як за Конституцією Греції таку свободу визначено як право людини. Хоча є такі права та свободи, до характеристики яких демократичні конституції підходять однаково.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах.

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).

2. Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

- рівність громадян перед законом (частини 1,2 ст. 24 Конституції України), яка полягає в тому, що стосовно кожної особи закону належить мати однакову силу впливу. Іншими словами, закон не повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми2;

- рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України). На розвиток регламентування цього аспекту принципу рівноправ'я було прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 р.)1;

- рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

- рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конституції України);

- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);

- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції України) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);

- рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає рівний судовий захист прав та інтересів (причому у країнах з англосаксонською системою права цей принцип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовним, а й правотворчим органом).

Не слід плутати поняття "рівноправ'я" і "соціальна рівність", оскільки рівноправ'я - це виключно рівність прав, свобод та обов'язків. Виходячи ж з учення марксизму, соціальна рівність - це рівне ставлення до засобів виробництва. Однак така рівність є утопією, відтоді як людина почала виробляти більше, ніж споживає. Водночас досвід демократичних країн свідчить про те, що в умовах соціально-економічної нерівності рівноправ'я цілком можливе, хоча з певними застереженнями (наприклад, внесення грошової застави звільняє особу від утримання під вартою; якщо ж особа відповідної грошової суми не має, вона змушена перебувати під вартою)1.

Отже, конституційний принцип рівності людини і громадянина слід розглядати як гарантування кожному члену суспільства, незважаючи на будь-які його індивідуальні ознаки (за винятком обставин, передбачених Конституцією і законодавством), однакових можливостей для реалізації конституційних прав і свобод, покладення на осіб, які перебувають в однаковому правовому становищі, рівних обов'язків, а також забезпечення рівності всіх перед законом і судом2. Принцип рівноправ'я являє собою правило, звернене до держави, яка повинна протидіяти будь-якій дискримінації громадян з боку своїх органів3.

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України). У випадках, передбачених Конституцією України, деякі права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. 30, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції України). Перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов, встановлено в ст. 64 Конституції України.

4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб (ст. 23 Конституції України). Цей принцип потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Однак, з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цей принцип не можна зводити до формулювання проте, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позбавити активного виборчого права, тобто права обирати.

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод лютиш і громадян! г на (ч. З ст. 8 Конституції України) означає, що права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конкретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав і свобод. Цей принцип також передбачає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднується письмове закріплення прав і свобод людини і громадянина із визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитив його права та повинні ним гарантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (наприклад, у США).

7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (детально цей принцип ми охарактеризуємо у наступній главі).

3. Поняття та юридична природа конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Терміни «права», «свободи» і «обов'язки» часто вживаються в національному праві різних країн світу, в т.ч. і в українському праві. Їм приділяється велика увага в Конституції України і в інших законодавчих актах майже всіх галузей права України (Конституційне, адміністративне, сімейне право і т.д.). Права і свободи громадянина закріплені у міжнародному праві у вигляді загальновизнаних стандартів, які знаходяться в міжнародних угодах і пактах. Де б громадянин не знаходився, він знаходиться під захистом спільноти, своєї держави і держави, де він знаходиться. Держава через свої закони закріплює права і свободи громадян тому, вони є фундаментальними.

Права і свободи гр-на і людини-це забезпечені Конституцією та ін законами України можливості мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в рамках закону. Права і свободи громадянина, закріплені Конституцією (ст.22), не є вичерпаними, вони не можуть бути скасовані. Виходячи із змісту Конституції України, основні права та свободи громадянина і людини класифікуються за такими ознаками: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права і свободи. Це основні Конституційні права громадянина. Вони конкретизуються, деталізуються в законодавчих актах, якими встановлюються способи захисту таких прав.

Зміст конституційних обов'язків складають загальні вимоги суспільства і держави до людини і громадянина у сфері соціальної дійсності. Конституційні зобов'язання-це різновид юридичних зобов'язань, під якими мається на увазі продиктована законодавством міра необхідної, обов'язкової поведінки людини. Конституційні обов'язки визначають обов'язкове (бажане) для всіх громадян і суспільства поведінку людини і громадян у государсва-правової та соціальній сферах. Їх зміст складають Конституційні норми, узагальнені з позицій міжнародних документів і принципів загальнолюдської моралі.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав. Конституційні права, свободи і обов'язки, закріплені в Основному Законі України, являють собою цілісну систему, яка наочно виявляється через класифікацію на основі різних критеріїв. Класифікація - один із важливих прийомів аналітичного способу вивчення державно-правових явищ. Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі таких критеріїв. 1.По суб'єктам вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більше, ніж у тих осіб, які не є громадянами. 2. По виду суб'єкта вони поділяються на індивідуальні та колективні. 3. По генезису - на природних і похідних (сформульовані в законах, міжнародних пактах). 4. За характером утворення - на основні (конституційні) і доповнюючі (конкретизуючі). 5. За черговістю їх включення до конституцій - на права першого, другого і третього поколінь. 6. За ступенем їх абсолютизація розділяється на такі, що підлягають обмеженню, і такі, які не підлягають обмеженню. 7. За змістом - на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Законний інтерес - це відбите в об'єктивному праві або випливає з його загального змісту і певною мірою гарантоване державою просте юридичне дозвіл, що виражається в прагненнях суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів - з метою задоволення своїх потреб , не суперечать суспільним. Структура законного інтересу включають в себе два елементи: 1) прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом; 2) звертатися в деяких випадках за захистом до компетентних органів. Відмінні особливості законних інтересів: - В законних інтересах опосередковуються прагнення, які право не встигло "перевести" в суб'єктивні права в зв'язку зі швидко розвиваються суспільними відносинами і які не можна типізувати у зв'язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю; - В них відбиваються менш значущі і суттєві порівняно з суб'єктивними правами потреби; - Здебільшого формально вони в законодавстві не закріплено, не мають чіткої системи, менш конкретні, визначені; - В законних інтересах опосередковуються ті запити, які не можна ще забезпечити матеріально в тій же мірі, як суб'єктивні права; - Вони менш гарантовані, ніж суб'єктивні права. За суб'єктам розрізняють законні інтереси громадян, державних, громадських, комерційних та інших організацій. В залежності від галузевої приналежності законні інтереси можуть бути матеріально-правовими - конституційними (інтерес в покращенні системи охорони здоров'я), громадянськими (інтерес автора у високому гонорар за опубліковану книгу) і т.д. і процесуально-правовими - кримінально-процесуальними, цивільно-процесуальними (інтерес позивача в призначенні судом повторної експертизи). В залежності від їх рівня законні інтереси бувають загальними (інтерес учасника процесу у прийнятті законного і обгрунтованого рішення по справі) та приватними (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні правопорушення). За характером законні інтереси поділяються на майнові (інтерес в найбільш повному і якісному задоволенні потреб у сфері побутового обслуговування) та немайнові (інтерес обвинуваченого в наданні йому побачення з родичами). Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально (ч. 1 ст. 43 Конституції), а право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44 Конституції) - тільки колективно. Лише колективно може бути реалізовано право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації (ч. 1 ст. 39 Конституції), об'єднуватися в політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36). Індивідуальні та колективні права є тісно взаємопов'язаними, хоча вони й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи індивіда. Право індивіда - це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і в той же час мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує нормальний розвиток суспільства. Міжнародне співтовариство виробило принцип «людського виміру», яке в останній чверті XX ст. стало орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні в світі. Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, оскільки вони формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять у той чи інший співтовариство, колектив. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями та інтересами колективних утворень. Які б не були різноманітні ці права, їх правомірність повинна визначатися людським виміром - правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи обмежувати їх. Щодо цього винятком є ​​надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, мети, яка об'єднує таке співтовариство, є актуальними і протиправними. У сучасному світі не завжди є можливість чітко поєднати індивідуальні і колективні права.

4. Конституційні обов'язки людини і громадянина. Обов'язки - складова частина правового статусу особи. Вони пов'язані з правами та свободами людини і громадянина, і цим можна пояснити ту обставину, що обов'язки закріплені в розділі II Конституції України «Права, свободи, й обов'язки людини і громадянина». Важко уявити людину, яка має тільки обов'язки, як неможливим є і права особи без обов'язків. Конституційні борги законодавцем встановлюються для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов'язків. Конституція України виходить із принципу рівності обов'язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятися або ухилятися від обов'язків, вони рівномірно повинні поширюватися на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак деякі обов'язки на останні дві категорії осіб не поширюються (зокрема, захист Вітчизни). Поява в Конституції України нових основних обов'язків громадян, самостійна цінність конституційних боргів (поряд з суб'єктивними правами) в регуляції суспільних відносин як елемента конституційного статусу людини і громадянина робить можливими їх самостійну класифікацію. У літературі конституційні обов'язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями: 1) за характером зв'язку особи і держави - обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи - особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) по способом закріплення - а) прямо закріплені в Конституції України, б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) - а) дія яких спрямована на охорону та захист конституційного ладу України та його основ, б) що спрямовані на забезпечення законності та правопорядку в державі; в) що спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторам) - обов'язки щодо: а) держави; б) суспільства, інших людей, своїх близьких; у ) себе; 6) за характером здійснення - а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення - індивідуальні та колективні; 8) за часом реалізації - постійні і тимчасові; 9) за характером забезпечення - обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовної діяльності; б) не вимагається особливої ​​активності, достатньо підтримання громадського порядку та законності. Вважаємо за доцільне коротко охарактеризувати конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні. Обов'язок додержуватися Конституції України та законів України є однією з найважливіших обов'язків людини і громадянина. Він передбачений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які знаходяться на території України. Цей конституційний обов'язок не обмежується виконанням тільки Конституції і законів, а значить, що кожен повинен стримуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. У Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 Конституції передбачено заборону утворення і діяльності політичних партій та громадських об'єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Обов'язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, поважати її державні символи встановлена ​​ст. 65 Конституції України. Більш детально обов'язок захисту Вітчизни врегульовано Законом «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Порядок проходження військової служби встановлений Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. У цих та інших встановлених законом випадках громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною цивільною службою, порядок проходження якої, врегульовано Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена ​​кримінальна відповідальність. Шанування державних символів в перший раз закріплюється як конституційний обов'язок громадян України. Державні символи - прояв суверенітету нашої держави, і тому вони підлягають особливій охороні з її боку. Обов'язок не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки встановлена ​​ст. 66 Конституції України. Збереження навколишнього середовища визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов'язок не тільки кожної держави, але й кожної людини планети. Екологічні обов'язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Проблема охорони цього середовища в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важливою. У зв'язку з цим у ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу, є обов'язком держави. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, - це завдання не тільки державних інституцій, а й кожного громадянина. Обов'язок охороняти культурну спадщину, що передбачений ст. 66 Конституції України, спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його історичного надбання. Порядок здійснення цього обов'язку врегульовано Основами законодавства України про культуру, законами «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», від 21 вересня 1999 року. Обов'язок придбання повної загальної середньої освіти, встановлена ​​ст. 53 Конституції України, означає обов'язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. її придбання спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги, між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Обов'язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, що закріплений у ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, його необхідним обмеженням і фундаментальним принципом забезпечення правопорядку. Повагу до прав інших осіб потребує високого правосвідомості громадян. Реалізація своїх прав за рахунок інших є одночасно порушенням як норм права, так і моралі. Виконання цього конституційного обов'язку мінімізує конфлікти між людьми або навіть унеможливлює їх. Обов'язок піклування про дітей і непрацездатних батьків передбачена ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов'язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Більш детально ці питання регламентуються Сімейним кодексом України та нормами поточного законодавства. Обов'язок сплати податків і зборів вперше в Україні закріплюється на конституційному рівні (ст. 67). Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Платниками податку є юридичні та фізичні особи, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок сплачувати податки. Громадяни платять податок зі своїх доходів відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року та інших нормативно-правових актів. 5. Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина Конституційні гарантії - це передбачені Основним Законом України умови, засоби, методи і механізми, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина. Гарантії конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, поділяються на загальні (економічні, політичні, ідеологічні) та юридичні. До основних економічних гарантій належать розвиток економічної системи, свобода підприємницької та господарської діяльності, економічна різноманітність, соціальна спрямованість економіки тощо. Політичні гарантії - це політика держави, яка спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні ч. 2 ст. 3 Конституції, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. До ідеологічних гарантіям слід віднести ідеологічну різноманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов'язковою, заборону цензури. Юридичні гарантії втілюються в таких конституційних положеннях: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57); закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Гарантії конституційних прав і свобод містяться не тільки в статтях Конституції, а також в нормах галузевого законодавства. Частина 4 ст. 55 Конституції України встановила, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Право на самозахист встановлено в ч. 5 ст. 55 Конституції, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Органами, на які покладено повноваження щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, органи прокуратури, Конституційного Суду України, місцеві державні адміністрації. Так, згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції, Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Одним із повноважень прокуратури України є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом, і нагляд за обмеженням прав і свобод людини і громадянина, обмеженням законів, з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (п. 2 , 5 в. 121 Конституції України). Істотною гарантією прав і свобод є допомога професійного захисника (адвоката) в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі. До гарантій прав і свобод належить також юридична відповідальність за їх порушення. Мається на увазі відповідальність в першу чергу органів держави та їх посадових осіб. Сприяти реалізації конституційних прав і свобод особи повинні також органи місцевого самоврядування, проте їхні матеріально-фінансові можливості все ще залишаються недостатніми.