№ 6 ( Т 2)

У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.

Це - кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права, визначити її "обличчя".

Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права. Врахування лише одного із зазначених факторів не дає змоги відповісти на питання про те, що таке конституційне право як галузь національного права, які її структурні та функціональні особливості.

Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення кола врегульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Розгляд предмета правового регулювання передбачає розв'язання таких питань, як: сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісна відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо.

Основним предметом правового регулювання конс-ти" туційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади наро-дом України.

Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливіших джерел конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверештет України, Акта проголошення незалежності України, конституційних законів тощо.

Конституційні норми закріплюють устрій України як незалежної держави, яка цілком самостійно вирішує всі справи як в середині країни, так і за її межами.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.

Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет - це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. Держава, її органи й посадові особи у своїй діяльності керуються винятково волею та інтересами народу України і служать їх практичній реалізації. Будь-яке обмеження повноти народовладдя на рівні всієї держави чи окремих її територій не допускається. Ці ідеї знайшли втілення в найважливіших джерелах конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, конституційних законах та в інших правових актах. Свого часу висловлювалась думка про те, що для повноти правового регулювання, зміцнення суверенітету в усіх формах його прояву необхідно прийняти Закон України "Про суверенітет народу України" (Про повновладдя народу), який відповідно до Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" з метою утвердження незалежності і самоврядування народу України, проголошених Декларацією про державний суверенітет України, встановлював би конституційні гарантії повновладдя народу, що складають основний зміст Конституції України.

Сутність повновладдя народу України виявляється у визначальних засадах (основах) народовладдя, а саме в:

а) організаційно-політичних основах суспільного

життя; концентрованим виразом народовладдя тут є політичний плюралізм - багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо;

б) економічних передумовах розмаїття суспільних

відносин. Економічний плюралізм є основою розвитку

матеріального статку суспільства і передбачає свободу

підприємництва, різноманітність форм власності;

в) соціальних засадах: їх характер і зміст визначають

ся економічними умовами існування суспільства і знаходять предметне втілення в його стратифікації, під

якою, звичайно, розуміють поділ суспільства на класи,

соціальні групи відповідно до місця, яке вони займають.

Людська організація суспільства - це справа самих людей, причому грунтується вона на установлених принципах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінностей;

г) ідеологічних засадах - сукупності таких уявлень,

світоглядних думок, ідей, які визначаються умовами

життєдіяльності суспільства і які становлять духовні цінності народу. Ідеї народовладдя, їх примат над різноманітними суспільними поглядами втілюються у законодавстві і передусім у Конституції (Основному Законі) України. Це, природно, виключає панування ідеології однієї якої-небудь партії, соціальної групи, як було в період командно-адміністративної системи. Ця система, як відомо, виключала, як правило, можливість ідеологічного, політичного та економічного плюралізму й передбачала нівелювання розмаїття ідеологічних уявлень;

д) морально-етичних основах: суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення. Вона не може бути аморальною, інакше перетвориться на свою протилежність і стане антинародною, антигуманною;

є) соціально-психологічних основах народовладдя: вони зумовлені характером психіки й свідомості людини. Влада - матеріальна категорія. Вона матеріалізується у вчинках і поведінці людей, формуючи певні (відповідні) психологічні стереотипи поведінки окремих осіб, їх об'єднань. Соціальні цінності "проходять" крізь свідомість кожного із нас, формують наше ставлення до навколишньої дійсності.

2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову) держави як організації влади народу і для народу.

Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу. Однак соціальна влада не завжди ґрунтується на авторитарній команді, примусових методах здійснення. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває соціальна злагода, консенсус, а примус відступає на задній план.

Найбільш універсальною організацією влади в суспільстві є держава. Ось чому формування держави, її фукціонування, розвиток, відносини, що опосередковують ці процеси, є об'єктом конституційного регулювання.

Це відносини, які пов'язані з:

а) формою державного правління;

б) формою державного устрою, тобто як організована держава, які зв'язки між центром та іншими управлінськими, зокрема самоврядними, структурами;

в) політичним режимом, під яким, звичайно, розуміють спосіб здійснення державної влади, з огляду на те,

як вирішуються питання, чи це демократична, правова

держава, чи навпаки;

г) відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням та використанням символів держави - її зовнішніх атрибутів: прапору, герба, гімну, столиці;

д) відносини територіальної організації.

3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного кон-тролю органів влади, їх врівноваженості.

Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

4. Відносини, що визначають характер зв'язків між

державою і конкретною особою. Це:

а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв'язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні

обов'язки;

б) відносини щодо фундаментальних прав людини і

громадянина в Україні: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини щодо гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціальнокультурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це - виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України - основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей на-ціонального права України.

Специфіка предмета конституційного права визначається здебільшого характером конституційного регулювання і роллю в цьому процесі Основного Закону України. Конституційне право за своїм характером, предметом та методом правового регулювання, а також за своїм головним джерелом є конституційним (встановлюючим, закріплюючим основи), що й дає підстави ототожнювати поняття "конституційне право" і "державне право".

Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об'єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах - безпосередньої та представницької де-мократії.

Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства - Конституція України.

Конституційне право щонайтісніше пов'язане з пануючою в суспільстві ідеологією, проте його функція - перевести на мову права систему ідеологічних цінностей, закріпити у правових нормах ціннісні орієнтири. Іншими словами, провідна роль конституційного права зумовлена сукупністю матеріальних, ідеологічних та правових відносин, що виникають у процесі функціонування найрізноманітніших інституцій суспільства.

Зауважимо, що в сучасних умовах змінюється погляд на тлумачення самого поняття "конституційне право". Воно не вичерпується нормами права. Конституційне право включає ще й конституційну практику, звичаї, традиції, прецеденти

Питання №1 (т 3) Поняття, предмет і система науки конституційного права. Поняття і предмет науки конституційного права України

Наука конституційного права — це система ідей, концепцій, теорій, тобто

вчення про конституційне право як галузь національного права.

Як галузева юридична наука конституційне право своїм предметом має

насамперед державний лад країни як суверенної демократичної правової

держави, головним завданням якої є побудова цивілізованого суспільства.

Іншими словами об'єктом наукового дослідження цієї галузі є

конституційні (державно-правові) відносини, відповідні правові норми та

інститути, державно-політичні, соціально-економічні й інші інституції,

зумовлені природою та змістом влади народу України, а також політичні і

правові погляди й уявлення.

Проникнення в суть і зміст науки конституційного права передбачає

усвідомлення насамперед таких її визначальних понять, як предмет,

методологія, завдання, функції, система, джерела, взаємозв'язок з іншими

науками, її роль у розбудові державності незалежної України.

Система науки конституційного права

Система науки конституційного права визначається її предметом, а також

певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. Однак

система галузі й система науки — поняття не тотожні: остання значно

ширша й різноманітніша.

Система науки конституційного права складається з таких підрозділів:

— загальні питання науки: про її предмет, методологію, про предмет

конституційного права як галузі права, сутність і особливість

ійного права як галузі права, сутність і особливість

конституційних норм та інститутів, конституційно-правових відносин; про

систему конституційного права як галузі права, методи правового

регулювання, джерела та місце галузі в системі національного права

України;

— вчення про Конституцію України. Тут принципово важливими є питання

конституціоналізму, теорії Конституції України, її сутності,

найважливіших структурних та функціональних характеристик, механізму її

реалізації й окремих інститутів і конституційних норм. Принципове

значення має вивчення проблем, пов'язаних з охороною Конституції;

— загальні засади конституційного ладу України. В цьому розділі

досліджуються фундаментальні основи організації й діяльності

українського суспільства і держави, причому головними із них є положення

про те, що Україна є суверенною, демократичною, правовою і соціальною

державою, яка відповідає перед людиною та суспільством за свою

діяльність; конституційний лад України ґрунтується на принципі

пріоритету прав і свобод людини й громадянина; Україна є

парламентсько-президентською республікою, де вся повнота влади належить

народові, який є єдиним джерелом державної влади, здійснюваної за

принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

— конституційно-правовий статус особи. Цей розділ науки — найважливіший.

Він стосується сутності правового статусу особи, основою якого є

громадянство, конституційні права й свободи громадян України. Завдання

науки тут полягає в тому, щоб з теоретичних позицій віднайти найкращі

механізми закріплення і реалізації громадянських, політичних,

економічних, соціальних, культурних та екологічних прав і свобод людини

й громадянина в Україні. Причому найголовнішим елементом таких

механізмів є гарантії прав і свобод громадян;

— форми безпосередньої демократії. Цей розділ охоплює проблеми виборчого

права, референдумів та інших форм безпосереднього народовладдя;

— організація державної влади. Це — найоб'ємніше завдання, воно

передбачає дослідження інститутів державної влади — законодавчої,

виконавчої та судової влади, інституту президентства, їх організації й

діяльності;

— територіальний устрій. Дослідження цього розділу передбачає аналіз

принципів територіального поділу, статусу адміністративно-територіальних

одиниць, зокрема Автономної Республіки Крим;

— місцеве самоврядування. Дослідження цього напряму стосується проблеми

статусу територіальних громад, органів та інших суб'єктів місцевого

самоврядування.