6.Концепція реформування прокуратури України.

Як відомо, концепція — це певний спосіб розуміння, голов¬ний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності. Розробка концепції прокурорського нагляду передбачає насам¬перед визначення цілей нагляду. Це, у свою чергу, пов'язано з оцінкою ролі прокурорського нагляду серед інших державних структур. Саме за цільовим призначенням прокурорський на¬гляд повинен відрізнятись від інших видів діяльності. Цю відмінність досить складно провести в сучасних умовах стосов¬но одного з основних напрямів діяльності — загального нагля¬ду. Реформування організації і діяльності прокуратури є не¬від'ємною складовою частиною правової держави.

Це стосується аспектів діяльності прокуратури та інших органів, тому розробка певної концепції прокурорського на¬гляду може бути здійснена в загальному контексті судової ре-форми, кінцевого визначення завдань і функцій Конституцій¬ного Суду, вирішення проблем правового забезпечення діяль¬ності структур щодо боротьби з особливо небезпечними злочи-нами, визначення місця слідчого апарату.

Тому наукова концепція прокурорського нагляду повинна враховувати загальні тенденції розвитку судової реформи, під¬готовку законодавчих актів у всіх названих та інших сферах діяльності. Особливо це стосується напрямів, що визначають місце прокуратури в системі державних органів, її завдань, функцій і повноважень. При цьому слід виходити з єдиної концепції прокурорського нагляду.

Сучасний етап розбудови української держави обумовлює необхідність оптимізації організаційного устрою та функцій прокуратури. Відтак, її розвиток і реформування повинні мати комплексний, системний і науково обґрунтований характер, враховувати цінності демократичного суспільства та міжнародні зобов'язання України.

Водночас реформування необхідно здійснювати виважено і поступово, щоб не втратити цінного, напрацьованого десятиріччями.

На даний час за ініціативою Президента України з метою виконання обов'язків і зобов'язань України перед Радою Європи в нашій державі розпочато реалізацію комплексних демократичних реформ у контексті інтеграції до Європейського Союзу.

Зокрема, для підготовки узгоджених пропозицій щодо реформування прокуратури та адвокатури з урахуванням загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів та забезпечення виконання зобов'язань України перед Радою Європи Розпорядженням Президента держави від 22 листопада поточного року створено відповідну робочу групу, до складу якої увійшли і представники Генеральної прокуратури України.

Проводяться також судова та адміністративна реформи, триває реформування кримінального судочинства. Фахівці Генеральної прокуратури України беруть активну участь у цьому процесі, в декриміналізації та гуманізації покарань, зміцненні правозахисної діяльності.

Декілька слів про стан реформування кримінального судочинства в Україні.

Указом Президента України від 17 серпня 2010 року створено робочу групу з питань реформування кримінального судочинства. До її складу увійшли керівники державних, у тому числі правоохоронних органів, народні депутати України, судді, науковці та представники громадськості. Завдання, поставлене перед нею, полягало у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавчого регулювання кримінального процесу. Робочою групою за активною участю Генеральної прокуратури України розроблено проект Кримінального процесуального кодексу України. 19.11.2012 р. прийнято новий КПК.

Основним принципом кодексу є гуманізація кримінального судочинства.

Головним пріоритетом визначено захист прав і свобод людини. Проектом цього кодексу вводиться поняття розумних строків, спрощений порядок початку досудового провадження з одночасним запровадженням Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Удосконалено систему захисту прав потерпілого: він отримує цей статус автоматично, від початку кримінального провадження. Новелою є і те, що на рівні процесуального закону регулюється проведення негласних слідчих (розшукових) дій, чого не було передбачено попереднім кримінальним процесом. Посилено судовий контроль за розслідуванням, зокрема шляхом запровадження інституту слідчого судді. Виключено можливість повернення справи судом на додаткове розслідування. Значного розвитку зазнали

процедури примирення, медіації та укладення угоди про визнання вини. Повноваження захисту та обвинувачення для реального забезпечення змагальності сторін в судовому процесі врівноважено.

У новому кодексі за прокурором залишилось право передавати справу від одного органу другому, від одного слідчого – іншому, скасовувати незаконні рішення у справах. Лише на прокурорів покладено підтримання державного обвинувачення.

Визначено і підслідність органам прокуратури кримінальних справ протягом п’яти років після набрання чинності новим кодексом. Зокрема, стосовно посадовців високого рівня, суддів, правоохоронців, військовослужбовців та у сфері протидії корупції.

Є ще низка змін та доповнень, які суттєво вдосконалюють процесуальне законодавство.

Хотілося б зупинитися також на правозахисній функції прокуратури. У більшості країн – членів Ради Європи органи прокуратури в різних формах та межах забезпечують захист прав і свобод громадян, суспільних та державних інтересів. Це стосується колишніх

7.Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов’язковий для виконання підлеглими.

Проект наказу створюється, як правило, у відповідному структурному підрозділі (виконавцем або керівником), підписується керівником структурного підрозділу, узгоджується з іншими посадовими особами установи, в компетенції яких знаходиться повне або часткове вирішення питання, про яке йдеться в наказі (заступником керівника установи, куратором питань, про які йдеться в наказі, юристом). До проекту наказу додають документи, що мотивують його доцільність.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції.

Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі.

Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.

Накази бувають індивідуальними й нормативними:

Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).

Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).

Розрізняють два види наказів:

— за особовим складом;

— з питань основної діяльності.

Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).

Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).

8- Структура наглядових правовідносин

Теорія та практика прокурорського нагляду виробила ряд понять і термінів, що використовуються в наукової, навчальної та практичної діяльності. Не всі з них вченими і практиками сприймаються однозначно, і це певною мірою негативно позначається на ефективності прокурорського нагляду. Тому необхідною умовою міцного засвоєння навчального курсу є освоєння термінології прокурорського нагляду.

Докорінно для всіх інших є поняття прокурора. Прокурор - це фізична особа, яка перебуває на постійній чи тимчасовій службі в органах прокуратури, прийняте на роботу в порядку, встановленому Федеральним законом "Про прокуратуру Російської Федерації" (далі - Закон про прокуратуру), і виконує посадові обов'язки, передбачені тим же законом і наказом вищестоящого прокурора. Поняття "прокурор" - збірне, що узагальнює. У вузькому сенсі під ним розуміються керівники прокуратур: Генеральний прокурор Російської Федерації, прокурорсуб'єкта Федерації, прокурор міста, прокурор району, прокурор спеціалізованої прокуратури. У широкому сенсі під цим поняттям маються на увазі не тільки вищеназвані прокурори, а й заступники Генерального прокурора РФ, його радники, старші помічники, помічники, помічники з особливих доручень, заступники і помічники всіх нижчестоящих прокурорів - керівників прокуратур, помічники прокурорів з особливих доручень, старші помічники , старші прокурори і прокурори, старші прокурори-криміналісти та прокурори-криміналісти управлінь та відділів, що діють у межах своєї компетенції.

Крім прокурорів у системі прокуратури працюють прокурорські працівники. До них відносяться працівники органів і установ прокуратури, які мають класні чини (військові звання - в органах і установах військової прокуратури). Прокурорськими працівниками зазвичай є наукові та педагогічні працівники установ прокуратури і деякі інші працівники підрозділів органів та установ прокуратури.

Прокурорський нагляд - це поняття, яке, як уже зазначалося, характеризує: 1) основну функцію прокуратури як самостійний і специфічний вид державної діяльності федеральної державної служби; 2) галузь юридичної науки; 3) навчальну дисципліну.

Прокуратура як федеральний державний орган здійснює ряд функцій (нагляд, розслідування злочинів, участь у розгляді справ судами, участь у правотворчої діяльності, координацію боротьби із злочинністю та ін), найважливішим з яких є нагляд за дотриманням Конституції РФ і виконанням законів. У юридичній літературі і на практиці вживання поняття прокурорський нагляд стосовно діяльності прокурора на увазі проведення перевірокточності дотримання Конституції РФ і виконання вимог всіх законів, що діють на території РФ і кожного з них в кожному конкретному випадку.

Прокурорський нагляд як галузь юридичної науки означає суму знань про законодавство, що регулює діяльність прокурорів по здійсненню нагляду, формах, засоби й методи його здійснення, закономірності розвитку суспільних відносин у сфері здійснення нагляду, проблеми ефективності цієї діяльності і т. д. Як наука прокурорський нагляд тісно пов'язаний з такими галузями юридичної науки, як кримінальний, цивільний і арбітражний процес, криміналістика і рядом інших.

Прокурорський нагляд як навчальна дисципліна є частиною освітніх програм вищих і середніх юридичних навчальних закладів. За змістом і структурі навчальна дисципліна прокурорський нагляд ділиться на загальну і особливу частини. У загальній частині зазвичай розглядаються питання про завдання та принципи прокурорського нагляду, про систему органів прокуратури, повноваження прокурорів і т. д. Змістом особливої частини є інформація про особливості здійснення прокурорського нагляду в окремих напрямках, специфіку реагування прокурора на різні види правопорушень.

Предмет прокурорського нагляду. Прокурорський нагляд як вид державної діяльності (федеральної служби), галузь юридичної науки і навчальна дисципліна має розрізняти предмети, які в теорії нерідко плутають або необгрунтовано ототожнюють. Відповідно до завдань цього курсу нами буде розглянуто лише предмет прокурорського нагляду як виду державної діяльності. У цьому випадку під предметомпрокурорського нагляду слід розуміти сферу суспільних відносин, на регулювання якої спрямована діяльність прокурора. Із самої суті прокурорського нагляду випливає, що діяльність прокурора спрямована на регулювання суспільних відносин, пов'язаних з дотриманням Конституції РФ і виконанням вимог законів. Оскільки дотримання Конституції РФ і вимог законів обов'язкове для всіх юридичних і фізичних осіб, на яких вони поширюються, то предметом прокурорського нагляду слід вважати дотримання Конституції РФ і виконання законів юридичними та фізичними (посадовими) особами.

Перелік цих осіб визначено в п. 2 ст. 1 Закону про прокуратуру. З тексту цієї статті випливає, що в предмет прокурорського нагляду не входить виконання законів вищими органами представницької і виконавчої влади РФ. Обмежено предмет нагляду і в частині виконання законів судовими органами.

Об'єкти і суб'єкти прокурорського нагляду. Ці два понятіятесно пов'язані між собою, хоча й істотно розрізняються за змістом. На практиці, так і в юридичній літературі нерідкі випадки неправильного застосування кожного з них, коли об'єкт називають суб'єктом і - навпаки. Під об'єктом прокурорського нагляду слід розуміти підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, у яких проводяться прокурорські перевірки виконання законів. Як приклад можна назвати будь-федеральне міністерство, орган виконавчої або законодавчої влади суб'єкта РФ, орган місцевого самоврядування. Суб'єктом прокурорського нагляду слід вважати учасника прокурорсько-наглядової діяльності. Їм єпрокурор (у вузькому і широкому сенсі цього слова), що проводить перевірку виконання законів юридичною або фізичною особою (об'єктом нагляду). У прокурорсько-наглядових відносинах можуть брати участь одночасно кілька об'єктів і суб'єктів нагляду. Так, виконання законів може перевірятися одночасно на кількох об'єктах (контрольні, бухгалтерські та інші підрозділи одного міністерства) декількома прокурорами.

Повноваження прокурора - це обсяг прав і обов'язків, якими має в своєму розпорядженні прокурор для здійснення своїх наглядових функцій. Основні повноваження визначені в Законі про прокуратуру. Для здійснення нагляду в різних напрямках законом визначаються різні за обсягом та змістом повноваження прокурора. Так, для здійснення нагляду за виконанням законів і законністю видаються актів у ст. 22 Закону про прокуратуру визначені такі повноваження, як вимога від керівників та інших посадових осіб подання необхідних документів, матеріалів, статистичних та інших відомостей та ін Для здійснення нагляду за виконанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство, прокурору надано повноваження скасування незаконних рішень названих органів і ряду інших (ст. 30 Закону про прокуратуру). Ряд повноважень прокурора визначається не тільки Законом про прокуратуру, а й кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним законодавством РФ та іншими федеральними законами.

Правові засоби прокурорського нагляду. Це поняття тісно пов'язане з попереднім поняттям повноважень прокурора. Нерідко й у літературі, і на практиці вони без достатніх підстав розуміються як рівнозначні.Різниця між ними полягає в тому, що в Законі про прокуратуру визначаються повноваження прокурора при здійсненні нагляду, проте прокурор не тільки здійснює нагляд, але і виконує інші функції. Прокурорський нагляд як вид державної діяльності здійснюється шляхом проведення різного роду дій, у числі яких є передбачені законом, але є і законом не регульовані (одержання відомостей із засобів масової інформації, бесіди, аналіз різних даних; організаційні заходи та ін.) До правовим засобам прокурорського нагляду відносяться тільки ті, які надані прокурору Законом про прокуратуру або іншим федеральним законодавством для здійснення нагляду. Вони носять процесуально значимий характер. У застосуванні цих правових засобів з метою виявлення та усунення правопорушень і полягає суть прокурорського нагляду.

Правові засоби прокурорського нагляду становлять частину наданих прокурору Законом про прокуратуру повноважень. За своїм змістом вони можуть бути розділені на кошти виявлення правопорушень та засоби усунення та попередження правопорушень.

Акт прокурорського реагування. Це - широко поширене в теорії та практиці прокурорського нагляду поняття, що означає закріплене в спеціальному документі рішення прокурора, за допомогою якого він реагує на виявлені внаслідок застосування правових засобів нагляду правопорушення. Так, виявивши незаконний правовий акт, прокурор застосовує таке правове засіб, як опротестування. Матеріальним вираженням цього правового засобу є протест, в якому вказується, який акт не відповідає закону та якомусаме, викладаються вимоги прокурора про скасування (повної або часткової) незаконного акту.

Методика прокурорського нагляду. Прокурорський нагляд, як зазначалося вище, полягає у застосуванні передбачених Законом про прокуратуру і іншим законодавством правових засобів. Закон не дає, та й не може дати, обов'язкових рекомендацій про те, які з цих засобів і в яких конкретних випадках необхідно застосовувати з метою виявлення та усунення різного виду правопорушень. Такі рекомендації виробляються в результаті наукової діяльності і в процесі практики прокурорського нагляду. Найбільш ефективні з них, апробовані на практиці, закріплюються в наказах і вказівках Генерального прокурора РФ, а також у методичних посібниках, розробках, рекомендаціях і методичних листах органів прокуратури.

Сукупність 'таких науково обгрунтованих і перевірених на практиці методів і прийомів (способів) застосування правових засобів становить методику прокурорського нагляду. Складові її методичні рекомендації мають різну ступінь конкретності. Одні з них визначають методи здійснення нагляду в цілому, методи забезпечення його ефективності і т. п. Інші носять більш приватний характер. Вони визначають методику нагляду за виконанням окремих видів законів. Відповідно до цього можна розрізняти загальну методику прокурорського нагляду і приватну методику прокурорського нагляду.

Тактика прокурорського нагляду. Завдання, що стоять перед прокуратурою завдання, в тому числі щодо виявлення та усунення порушень законів, прокурор вирішує, застосовуючи різні правові засоби. Кожне з них можебути застосоване за допомогою різних методів, прийомів і способів. Прийоми і методи застосування одного і того ж правового засобу (наприклад, отримання пояснення від посадової особи) можуть відрізнятися в залежності від виду об'єкта, характеру правопорушення, конкретної обстановки, власного досвіду роботи прокурора й від багатьох інших факторів. Більш того, прийоми, застосовувані в ході, наприклад, перевірки одного виду законів, можуть виявитися нерезультативними при проведенні перевірки іншого виду правових актів. Тому в теорії та практиці прокурорського нагляду вироблена сукупність найбільш оптимальних прийомів і способів застосування конкретних правових засобів з метою вирішення завдань прокурорського нагляду з урахуванням конкретних умов і обставин. Така сукупність прийомів та способів застосування правових засобів і називається тактикою прокурорського нагляду.

9-Завдання ПУ

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне

утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має

своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР )

незалежності республіки, суспільного та державного ладу,

політичної та економічної систем, прав національних груп і

територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та

міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних,

особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового

статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

10-Взаємодія з іншими гілкам влади

Розвиток наукових поглядів на цю проблематику свідчить про прагнення вчених і практиків «прив’язати» прокуратуру до однієї з визначених у тріаді гілок влади. Так, В. Ломовський [5, с. 34] вважає, що прокурорський нагляд є продовженням законодавчої функції держави. Він посилається на відомий вислів Ш. Монтеск’є про те, що у вільній державі влада має право і повинна розглядати, як саме виконуються створені нею закони. Таким уповноваженим повіреним влади, на думку В. Долежана, є прокурор, який не є самостійним владним органом, а діє за її дорученням та під контролем [2, с. 44]. В. Клочков та В. Рябцев стверджують, що прокуратура діє від імені вищого органу державної влади і це «має бути закріплено в Конституції та організаційно оформлено» [3, с. 41]. Проте ці погляди надалі не було підтримано.

Багато правників вважають, що прокуратура має увійти до складу судової влади, повернутися туди, звідки вона вийшла, тобто до суду. Ця ідея не нова, оскільки під час проведення судової реформи 1864 року прокуратура отримала статус, який М. Муравйов охарактеризував як «постійне державне управління, що складається з ієрархічної системи одноособово діючих посадових осіб, покликаних за службовим обов’язком бути у відведеній їм переважно судовій галузі представниками публічних інтересів та органами уряду. Діючи у такий спосіб, прокуратура займалася переслідуванням публічних злочинів...» [6, с. 2].

Важливо звернути увагу на те, що спроби віднести прокуратуру до судової влади робилися і на законодавчому рівні. Так, у проекті Конституції України, винесеному на всенародне обговорення постановою Верховної Ради  від 1 червня 1992 року, розділ про прокуратуру навіть було вже віднесено до глави 21 «Судова влада». Але згодом законодавець відмовився від такого позиціонування прокуратури.

Доцільно ознайомитися з досвідом інших країн, зокрема Російської Федерації. У главі 7 Конституції 1993 року «Судова влада» вміщено статтю 129, відповідно до якої прокуратура РФ становить єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчих прокурорів вищим та Генеральному прокурору РФ.

Висловлювалися пропозиції зробити прокуратуру органом президентської влади, бо її наглядові функції дуже близькі до функцій Президента, а повноваження прокуратури мають допомагати Президенту реалізовувати свої права. Така позиція вочевидь ускладнює додержання принципу розподілу влади, спрямована на концентрацію в руках Президента, по суті, необмеженої контрольно-наглядової влади. До того ж місце Президента в системі розподілу державної влади також залишається невизначеним.

Майже не дискутується питання про приналежність прокуратури до виконавчої гілки влади. І це є безперечним, оскільки підпорядкування прокуратури виконавчій, так само як і судовій владі, може зруйнувати систему стримувань і противаг, що склалася в державі.

Існує також концепція визнання прокурорсько-наглядової діяльності самостійним видом державної діяльності, «четвертою владою». Як зазначає С. Березовська, вперше з обґрунтуванням цієї точки зору виступив 1940 року Г. Петров, який розглядав діяльність держави як єдність чотирьох самостійних форм: законодавчої, виконавчо-розпорядчої, судової та прокурорського нагляду [1, с. 15]. Отже, очевидну розбіжність у кількості форм державної діяльності та видів влади цілком можна подолати за рахунок визнання прокурорської діяльності відповідною (четвертою) гілкою державної влади. Спробуймо розібратися, наскільки переконливими є такі твердження.

У цьому контексті нині науковці виокремлюють такі ознаки гілки державної влади:

1) кожна гілка влади передбачає існування особливих спеціальних та однорідних державних органів, що мають своє місце у цілісному державному апараті та виконують певну роботу з управління державою;

2)  державні органи кожної гілки влади є самостійними, виконуючи свої специфічні завдання, вони не підпорядковуються жодним іншим органам;

3) важлива ознака гілки влади – її структурування: це не просто сукупність органів, а структура у державному механізмі;

4) гілка влади – організаційно-юридична трансформація певної функції державного апарату щодо управління в суспільстві;

5) кожній гілці влади притаманні специфічні форми, методи та процедури діяльності. У підсумкові, гілка державної влади визначається як уособлена організаційно-функціональна структура у цілісному механізмі здійснення державної влади.

Наведені ознаки притаманні прокурорській владі, яка за функціональними ознаками уособлює в собі державну владу, складається з централізованої ієрархічної системи спеціалізованих однорідних органів з підпорядкуванням Генеральному прокурору; органи прокуратури діють самостійно та незалежно від інших гілок державної влади; вони структуровані у державному механізмі і є одним із чинників забезпечення системи стримувань та противаг; прокурорська діяльність має специфічні форми, методи та процедури, визначені законом.

Важливим аспектом дослідження місця та особливостей прокуратури серед органів державної влади є проблема взаємовідносин органів прокуратури з іншими гілками влади.

Відносини прокуратури з Президентом і найвищим представницьким органом України характеризуються за критеріями підзвітності й підконтрольності прокуратури. Після внесення 12 липня 2001 року змін і доповнень до Закону «Про прокуратуру» це питання залишилося невирішеним, оскільки про можливість здійснення контролю за прокуратурою з боку парламенту не зазначено ні в нормах Конституції, ні в положеннях цього закону. Не покладено такі обов’язки й на Президента. Певний контрольний вплив на прокуратуру уможливлюється спільним рішенням Президента та Верховної Ради про призначення Генерального прокурора й можливість висловлення йому недовіри парламентом, що тягне за собою відставку Генерального прокурора. Проте запроваджене згаданим  законом інформування Генеральним прокурором Верховної Ради про стан законності не може розглядатися як вияв такої підконтрольності. Чинне законодавство виключає також будь-які форми контролю за діяльністю прокуратури з боку народних депутатів, що, зокрема, випливає з рішення Конституційного Суду від 14 квітня 2000 року. На думку М. Косюти, можливість розгляду звернень депутатів із конкретних справ залежно від важливості інформації, яка в них міститься, доцільно залишити на розсуд прокурорів.

Косюта [4] аргументує запровадження «одноканальної» системи контролю за прокуратурою та підзвітність Генерального прокурора. З огляду на унікальний правовий статус Президента як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини та громадянина саме на нього доцільно покласти цей контроль. Пропонуємо закріпити в майбутньому законі про прокуратуру таку норму: «Генеральний прокурор України є підзвітним і підконтрольним лише Президентові України. Він зобов’язаний щороку подавати Президентові України звіт про стан правопорядку та вжиті прокуратурою заходи щодо його зміцнення». У цьому сенсі необхідно підтримати наведені в юридичній літературі пропозиції про покладення на прокуратуру обов’язку здійснювати нагляд за додержанням нормативних указів Президента.

Актуальним є питання про вдосконалення порядку призначення й звільнення Генерального прокурора. Він має призначатися Президентом на строк повноважень останнього. Право дострокового звільнення також має належати Президентові, але за згодою Верховної Ради, що слугувало б додатковою гарантією незалежності Генпрокурора під час реалізації його повноважень. Верховну Раду доцільно позбавити права відправляти Генерального прокурора у відставку шляхом висловлення йому недовіри через відсутність її критеріїв. Правом порушувати щодо нього кримінальну справу доцільно наділити Вищу раду юстиції, а розслідування справи довірити призначеному нею спеціальному слідчому (або слідчим), який не працює на відповідній посаді у правоохоронних органах. Слід надати Президентові право зупиняти повноваження Генерального прокурора у зв’язку з порушенням проти нього кримінальної справи.

Водночас взаємодія прокуратури з органами виконавчої влади здійснюється шляхом участі прокурорів у пленарних засіданнях рад, засіданнях постійних комісій. Чинна редакція Закону про прокуратуру не передбачає права прокурора брати участь в опрацюванні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням і в роботі з роз’яснення законодавства. Це не треба розцінювати як заборону прокурорам займатися цією діяльністю, оскільки вона природно вписується у взаємодію з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування та сприяє реалізації прокуратурою її конституційних функцій.

Особливою формою взаємодії є координація прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, що дістала правову основу в чинній редакції (від 12 липня 2000 року) ст. 10 Закону про прокуратуру. У зв’язку з цим пропонується вилучити із закону ч. 3 ст. 29, де йдеться про узгодження прокуратурою дій правоохоронних органів. Правовідносини у цій сфері  визначаються як «організаційно-правоохоронні, багатосторонні відносини з участю прокуратури та інших правоохоронних органів, змістом яких є вироблення і реалізація спільних заходів у межах компетенції кожного з учасників, спрямованих на усунення й попередження злочинних проявів».

У відносинах між прокуратурою та судами потрібно виокремити такі напрями: 1) вплив судів на наглядову та іншу діяльність прокуратури; 2) вплив прокуратури на діяльність судів із здійснення правосуддя; 3) взаємодія прокуратури й судів під час реалізації спільних завдань зміцнення правопорядку. Стосунки судів і прокуратури мають будуватися за універсальною системою стримування й противаг.

Водночас не можуть бути предметом судового контролю процесуальні акти й дії, спрямовані на всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин правопорушень, якщо ними прямо не обмежуються законні права чи інтереси, зокрема, постанови про порушення кримінальних справ. Необґрунтованим втручанням у компетенцію прокуратури є надання суду права скасовувати постанови про відмову в порушенні й закритті кримінальних справ (статті 2361 та 2365 КПК), коли діяльність суду наближається до функції кримінального переслідування.

Особливий статус суддів як представників незалежної судової влади зумовлює певні особливості їх участі в координації діяльності правоохоронних органів. Не будучи ординарними учасниками координації, судді можуть взаємодіяти з прокуратурою та іншими правоохоронними органами у формах, що не обмежують їх незалежності, зокрема шляхом спільного обговорення актуальних проблем застосування законодавства.

Елемент упорядкованості у вирішення пов’язаних із цим питань було внесено змінами до ст. 122 Конституції відповідно до Закону України від 8 грудня 2004 року: установленням порядку, за яким Президент України не лише призначає Генерального прокурора на посаду за згодою парламенту, а й звільняє з посади в такому само порядку.

Ситуація, коли Генеральний прокурор змушений постійно балансувати між Президентом та парламентом і, по суті, перетворюється на заручника різних політичних сил, є неприпустимою. Адже доходить до того, що посаду Генерального прокурора дехто з політиків розглядає як розмінну монету під час розподілу урядових портфелів, попри ту істину, що Генеральний прокурор ніколи не належав і не належить до виконавчої влади.

Насамперед потрібно чітко вирішити, якщо не в Конституції, то у Законі «Про прокуратуру» питання про підзвітність і підконтрольність Генерального прокурора. Таку спробу зроблено в опрацьованому в Генеральній прокуратурі проекті закону «Про прокуратуру» в новій редакції. Відповідно до ст. 15 цього проекту система контролю за діяльністю прокуратури складається з парламентського, президентського і судового контролю. Зауважмо, що про останній можна було б окремо не згадувати, оскільки сфера його застосування досить чітко визначена в спеціальному законодавстві та стосується не лише прокуратури.

Формами парламентського контролю у ст. 16 проекту закону визначено: а) надання парламентом згоди на призначення та звільнення Генпрокурора Президентом; б) висловлення йому недовіри і, як наслідок, відставка з посади; в) щорічне заслуховування інформації про діяльність прокуратури, а також г) створення тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій. А президентський контроль за діяльністю прокуратури має обмежуватися призначенням на посаду й звільненням Генерального прокурора та щорічним заслуховуванням його доповіді про діяльність прокуратури.

Слід зауважити, що призначення на посаду навряд чи можна розглядати як елемент контролю. Інша річ – звільнення Генерального прокурора з посади, в тому числі у формі його вимушеної відставки через ухвалення резолюції недовіри. Інформування парламенту і Президента про діяльність прокуратури також можна розглядати як контроль, оскільки ці процедури, пов’язані з різними формами відстежування стану справ у прокурорській системі і можуть бути підставою для певних організаційних висновків. Те саме стосується й діяльності тимчасових депутатських комісій. Та водночас неприпустимим є давання доручень і рекомендацій та висунення вимог щодо розслідування справ, прийняття наглядових та інших рішень процесуального характеру.

Конституційна доктрина деяких країн Латинської Америки (Нікарагуа, 1987 р.; Бразилії, 1988 р.; Колумбії, 1991 р. тощо) ґрунтується на існуванні чотирьох влад: додатково названо четверту владу, яка виходить від громадян і знаходить своє організаційне вираження у створенні спеціальних виборчих трибуналів (судів). Вони розглядають спори стосовно прямих виборів і діяльності особливих органів «виборчого регістру», що ведуть облік виборців. Є положення про контрольну владу (у деяких країнах Латинської Америки, Азії), за яким запроваджено посаду генерального контролера (генерального державного аудитора) й створено підпорядковані йому органи, а також  так зване публічне міністерство (на зразок прокуратури в інших країнах) тощо.

Конституція Венесуели поділяє державну владу на п’ять гілок: законодавчу, виконавчу, судову, виборчу та громадянську. До останньої належить і Публічне міністерство, яке діє на зразок прокуратури і входить до складу Моральної республіканської ради. Моральна республіканська рада та її органи відповідно до Конституції й законів запобігають, розслідують і карають у разі зазіхання на «публічну етику й адміністративну мораль».

Конституція Сполучених Штатів Америки покладає на вищий законодавчий орган – Конгрес – повноваження щодо прийняття федеральних законів, у тому числі й тих, що регулюють організацію й діяльність прокуратури на федеральному рівні.

В англійському законодавстві нині чинними є понад 60 норм, що визначають критерії злочинів, для початку переслідування за якими обов’язково необхідна згода директора Державної служби кримінального переслідування. Скарги на діяльність співробітників служби кримінального переслідування зазвичай розглядає старший співробітник відповідного офісу. Термін розгляду таких скарг має становити не більш як десять робочих днів.

Штат Державної (королівської) служби кримінального переслідування нині нараховує близько шести тисяч співробітників, які працюють у 98 офісах Англії та Уельсу. Понад дві тисячі з них мають звання баристерів та солісіторів. Щороку ця служба розглядає до 1,5 мільйона судових справ.

У Шотландії, на відміну від Англії та Уельсу, вже давно функціонує система органів публічного кримінального переслідування. Її очолюють лорд-адвокат і генеральний солісітор Шотландії, який є і його заступником, а на місцях їх представляють прокуратори-фіскали. Органи публічного кримінального переслідування на свій розсуд приймають рішення щодо доцільності направлення справи до суду й підтримання обвинувачення у справі, розслідування у якій було проведене поліцією. Найскладніші кримінальні справи розслідують прокуратори-фіскали. Обвинувачення у Верховному Суді підтримує генеральний солісітор Шотландії або помічники лорда-адвоката, а інколи в судах округів обвинувачення підтримують прокуратори-фіскали, які діють самостійно під час вирішення багатьох питань. Лорди-адвокати, генеральний солісітор та прокуратори-фіскали можуть брати участь і в процесах із цивільних справ, виступаючи на судових засіданнях.

11- 20-принципи

Варто зазначити, що жодна галузь законодавства України, тим паче прокурорсько-наглядова, не містить визначення поняття "принцип" або "засада". У спеціальній літературі, що відображає концептуальні погляди науковців-правників на ті чи інші явища, процеси, категорії містяться різні позиції також і щодо поняття прин­ципів взагалі, і щодо принципів прокуратури зокрема.

Не будемо аналізувати ці доволі чисельні наявні підходи до ро­зуміння принципів у праві, а виходячи із найбільш загальних ознак, яким вони повинні відповідати, будемо вважати, що принципи про­куратури - це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і якими узагальнюються відповідні прокурорсько-наглядові суспільні явища як відображення об'єктивної реальності та діючих у ній закономірностей.

Юридичні ознаки принципів (тобто їх спільне та відмінне від звичайних правових норм):

1. Принципи законодавчо закріплені в нормах права (в одній чи кількох).

2. Об'єктивність змісту, тобто принципи відображають об'єктивні закономірності суспільних відносин та представляють взаємообумовлений об'єктивний вираз волі держави, її політики щодо того чи іншого державно-суспільного явища.

3. Суб'єктивність форми, тобто вони виступають продуктом усві­домленої діяльності законодавця, який враховує наявні соціаль­но-історичні умови.

4. Специфічні наслідки їх недотримання або порушення, тобто наявність гарантій щодо них: юридичних, процедурних, мате­ріальних.

Система принципів організації та діяльності прокуратури України:

А. Законність.

Б. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів всіх суб'єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соці­альних та інших ознак. По-іншому цей принцип називають "Прин­ципом демократизму".

В. Гласність.

Г. Публічність, тобто обов'язкове реагування наявними у прокура­тури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб'єк­тів їх вчинення.

Ґ. Єдність і централізація прокуратури.

Д. Єдиноначальництво і колегіальність.

Е. Незалежність органів прокуратури.

Є. Принцип деполітизації.

Ж. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівни­кам органів прокуратури. Аналогічно іншим юридичним наукам принципи прокуратури

можна поділяти за певними критеріями на види.

1. За первинним джерелом закріплення принципи прокуратури по­діляються на:

А. Конституційні або загальноправові (законність, демократизм).

Б. Галузеві, тобто безпосередньо передбачені Законом "Про про­куратуру" (єдність і централізація органів прокуратури, єди­ноначальництво і колегіальність, незалежність прокуратури).

В. Міжгалузеві, тобто закріплені і в Конституції, і в Законі чи інших нормативно-правових актах, що регламентують функціону­вання органів прокуратури (гласність, публічність, деполіти­зація, принцип заборони сумісництва в трудовій діяльності працівникам прокуратури).

2. За напрямом правового регулювання або за метою:

А. Організаційні (принцип централізації прокуратури). Б. Функціональні (демократизм, публічність, єдність прокурор­ської системи, єдиноначальність і колегіальність, принцип заборони сумісництва трудової діяльності, гласність). В. Комплексні або змішані (законність, незалежність, деполіти­зація).

Видається, що принципи прокуратури можна класифікувати ще й за такими підставами, зокрема, як за об'єктом чи предметом спря­мування, за суб'єктом реалізації, за способом забезпечення (тобто залежно від виду гарантій забезпечення принципів) тощо.

Однак, найрозповсюдженішою є класифікація принципів про­куратури залежно від мети їх дії:

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ - норми щодо законодавчого закріплен­ня цієї засади містяться в Конституції України (ст. 6, ч.2) і в Законі (ст.З, ч.1 ст.4, ст.5, п.2; ст.6 та ін.). Зокрема в Конституції закріплено положення, згідно з яким органи влади (а прокуратура виступає різновидом таких) здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і у відповідності до законів України.

Цей принцип є комплексним, загальноправовим і стосовно про­куратури засвідчує той факт, що її діяльність має підзаконний ха­рактер і визначається законом.

Здійснюючи свої повноваження, функції, кожний прокурор, по­чинаючи від Генерального, застосовуючи закон до його порушників, діє на підставі закону. А це означає:

- відповідність законові приводів і підстав прокурорського на­гляду;

- відповідність закону форм, методів та актів прокурорського нагляду;

- у ході здійснення наглядових та інших функцій неприпустимо діяти, керуючись "особистим наглядом", обумовленим "інтере­сами справи", "доцільністю або недоцільністю" застосування того чи іншого закону.

Принцип законності в організації та діяльності органів проку­ратури також вимагає, щоб видання Генеральним прокурором на­казів, розпоряджень та інших нормативних актів відбувалось без жодних відступів від Конституції та законів держави.

Цей принцип є "мірою мір" всіх інших принципів, адже пору­шення будь-якого з них означає порушення принципу законності.

ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ закріплений у п.5 ст. 6 Закону. Це функ­ціональний міжгалузевий принцип, згідно з яким органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Реалізація цього принципу характерна для здійснення нагляду майже у всіх його напрямах, хіба що за винятком нагляду за додер­жанням законів органами, діяльність яких є переважно негласною. Прокурорські перевірки, їх результати, у тому числі заходи щодо усунення виявлених порушень закону і притягнення винних до відпо­відальності, як правило, стають відомими усій громадськості. У ба­гатьох випадках прокурори використовують засоби масової інфор­мації, виступаючи у них з повідомленнями про виявлення порушень закону і вжиті у зв'язку з цим заходи або, надаючи відповідні мате­ріали кореспондентам.

Принцип гласності орієнтує прокурорів на те, щоб інформувати органи державної влади та населення про стан законності, привер­тати увагу до її проблем, вирішення яких вимагає зусиль не лише від органів прокуратури, а й від всього українського суспільства.

Для реалізації принципу гласності ч.1 ст.2 Закону передбачає щорічне інформування Верховної Ради України Генеральним про­курором про стан законності та правопорядку у державі та про ви­конану роботу щодо її зміцнення.

У Генеральній прокуратурі, для більш ефективної реалізації прин­ципу гласності, наказом Генерального прокурора № 1 від 5.01.2000 р. створено на правах самостійного відділу прес-центр. А ще раніше, наказом № 6 від 6.10.1998 р. "Про заходи щодо поглиблення ділових зв'язків із засобами масової інформації1" зобов'язано прокурорів усіх рівнів періодично і систематично аналізувати та здійснювати прак­тичні заходи, спрямовані на розширення та підтримання тісних діло­вих зв'язків із засобами масової інформації, домагатись регулярного висвітлення в них питань, пов'язаних з неухильним виконанням про­куратурою обов'язків, покладених на неї Конституцією України.

Принцип гласності не є абсолютним, оскільки, як це передба­чено ч.4 ст.7 Закону, має певні обмеження. Вони пов'язані з потре­бою дотримання конституційного права громадян на особисту і сі­мейну таємницю (ст.ст.29, ЗО, 32 Конституції), а також вимог законів, що охороняють військову, комерційну, лікарську, слідчу таємницю та таємницю сповіді тощо.

ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЗМУ означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом.

Демократизм - загальноправовий принцип держави, закріпле­ний у ст.ст. 1, 24 та ін. статтях Конституції, за якими Україна є де­мократичною і правовою державою, у якій всі її громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи, які не можуть ніким обмежуватись за ознаками раси, кольору шкіри, статі, по­літичних чи релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Природно, що прокуратура України, одним із завдань діяльності якої є захист від посягань на права і свободи громадян, сприяє ре­альній реалізації згаданої демократичної рівності у повсякденному житті суспільства.

Демократизм прокурорської діяльності - це здійснення цієї діяль­ності в інтересах народу України, від його імені і на засадах рівності всіх перед законом.

ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ прокурорської діяльності є галузевим функціональним принципом. Буквально він сформульований у п. 4 ст. 6 Закону "Про прокуратуру" як принцип вжиття заходів до усу­нення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Прокуратура України як державний публічний орган, виходячи з обов'язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і не­ухильно повинна вживати усі передбачені законом, можливі за кон­кретних умов, заходи щодо виявлення і своєчасного усунення по­рушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ПРОКУРОРСЬКОЇ СИСТЕМИ І ПРОКУРОР­СЬКОГО НАГЛЯДУ. Закріплений п.1 ст.6 Закону - комплексний галу­зевий (організаційно-функціональний) принцип, сутність якого по­лягає в тому, що кожна ланка прокурорської системи, кожен прокурор діє в межах своєї компетенції, виступає як представник єдиної сис­теми прокурорських органів, зберігаючи передбачену законом са­мостійність у прийнятті рішень.

Українська прокуратура єдина, тобто не поділяється (за ана­логією до більшості державних органів) на вищі, центральні, місцеві. Наглядова діяльність кожного прокурора становить органічну час­тину діяльності всієї прокуратури.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє у всіх сферах і на всіх рівнях його організації. У відповідності з ним:

1) перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання щодо нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об'єктами і суб'єктами;

2) усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської системи, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями. Характер цих повноважень зале­жить не від рангу прокурора, а від сфери їх використання;

3) наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх органів прокуратури;

4) єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

5) єдине законодавство;

6) єдине керівництво органами прокуратури.

Із принципом єдності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ, який означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертикалі - кожен ниж­чий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори - Генеральному прокурору України. Подвійного підпорядкування, тоб­то і по горизонталі, а також місцевим чи центральним органам вла­ди, немає.

Цей принцип визначає:

1) систему органів прокуратури, їх ланок;

2) компетенцію прокурорів у здійсненні нагляду за додержанням законів;

3) верховенство Генерального прокурора стосовно підпорядкованих йому прокурорів кожної ланки прокурорської системи у здійсненні нагляду за законністю і на певній території, і щодо кола орга­нізацій та осіб;

4) порядок призначення прокурорів та дострокового їх звільнення із займаної посади. Усі прокурори (районів, міст, областей, спе­ціалізованих прокуратур тощо) призначаються і звільняються з посади Генеральним прокурором;

5) порядок притягнення прокурорських працівників до дисциплінар­ної відповідальності, присвоєння класних чинів чи військових звань (для оперативних працівників військової прокуратури) тощо.

Принцип централізації прокурорської системи дозволяє:

1) забезпечити оперативне керівництво всією законоохоронною ді­яльністю всіх ланок прокурорської системи і конкретизувати орга­нізацію роботи та відповідальність за неї підпорядкованих про­курорів;

2) всім підлеглим прокурорам звертатися в необхідних випадках до вищих за рангом прокурорів, аж до Генерального прокурора.

Окрім іншого зв'язок принципу централізації з попередньо роз­глянутим принципом єдності прокурорської системи та нагляду про­являється ще в тому, що кожен вищий за рангом прокурор має пра­во прийняти на себе прокурорські повноваження, якими наділені підлеглі йому прокурори. Підпорядкований прокурор зобов'язаний діяти в межах встановленої компетенції. Вийти за ці межі він може лише за дорученням керівництва у випадках, визначених законом.

ПРИНЦИП ЄДИНОНАЧАЛЬНОСТІ та КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в проку­рорській діяльності означає таке становище, коли прокурор: А. Одноособово вирішує всі питання прокурорської діяльності свого рівня (компетенції).

В. Коли всі одноособові накази і розпорядження вищого за рангом є обов'язковими для підпорядкованих прокурорів. С. Коли вищий за рангом може одноособово змінити і скасувати (п.1 ст.6; ст.40 Закону) відповідні рішення підпорядкованих. 0. Призначення прокурора на посаду здійснюється одноособово наказом Генерального прокурора (з певною особливістю щодо призначення прокурора Автономної Республіки Крим, оскільки там це відбувається за погодженням з Верховною Радою Ав­тономної Республіки Крим).

Оцінюючи значення цього принципу, який є відносним, доречно зазначити, що єдиноначальність в прокурорській діяльності суттєво корегується наявністю у вищих ланках прокурорської системи ко­легій (ч.З ст.14; ч.З ст.16; ст.18 Закону), судження та рішення яких не тільки мають дорадчо-інформаційний характер, але й служать, певною мірою, гарантом проти можливих помилок суб'єктивного по­рядку в діях і актах прокурора, насамперед, вищих рівнів прокурор­ської системи. Так, колегії прокуратур розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопо­рядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генераль­ного прокурора, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядко­ваних прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших пра­цівників прокуратури. Рішення колегій доводяться до відома праців­ників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний до­повісти про це Генеральному прокурору. Члени колегії можуть по­відомити свою думку Генеральному прокурору, що може бути під­ставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної про­куратури України.

Діяльність колегій прокуратур, щоденні, щотижневі планові чи позапланові оперативні наради працівників конкретних прокуратур тощо - все це становить зміст ПРИНЦИПУ КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в ді­яльності прокуратури.

ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ є галузевим функціональним прин­ципом, суть якого полягає в тому, що органи прокуратури, здійсню­ючи свої повноваження, є незалежними від будь-яких органів управ­ління, місцевих органів влади та місцевого самоврядування і суду, а також від будь-якого впливу з боку об'єднань чи окремих громадян.

Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності вільний від будь-якого стороннього впливу, і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора. У цьому полягає, так званий, зовнішній прояв прокурорської незалежності.

Внутрішня незалежність на відміну, наприклад, від внутрішньої суддівської, яка є майже абсолютною, має свою специфіку.

Прокурор у питаннях:

1) прийняття оперативних заходів забезпечення законності;

2) організації роботи прокуратури;

3) додержання строків подання звітності;

4) систематизації законодавства;

5) гласності - повинен виконувати вказівки вищого за рангом прокурора.

У деяких сферах наглядової діяльності, зокрема в процесуальній, де прокурор згідно з визначеною законом компетенцією повинен діяти на свій розсуд, закон охороняє внутрішнє переконання підпорядко­ваного прокурора, оскільки він самостійно приймає відповідні про­цесуальні рішення, керуючись виключно законом.

Із принципом незалежності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ДЕПО­ЛІТИЗАЦІЇ, тобто політичної незалежності прокурорської системи (позапартійність прокуратури та її працівників). Він сформульований у ч.2 ст. 6 Закону і передбачає, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів. Окрім цього, у відповідності із Законами "Про об'єднання громадян" (ч.2 ст.4) та "Про політичні партії" (ч.8 ст.6) створення і діяльність осередків політичних партій в органах прокуратури забороняється. Про­курори і слідчі у своїй професійній діяльності не зв'язані жодними рішеннями будь-яких політичних об'єднань.

В умовах активного політичного життя, коли керівниками ор­ганів державної влади і місцевого самоврядування часто стають представники певних політичних партій, реально виникає мож­ливість втягування прокурорських працівників у відстоювання тих чи інших партійних інтересів у сфері їх службової діяльності.

Часто прокурори і слідчі змушені вирішувати питання про пору­шення та розслідування кримінальних справ щодо депутатів Рад усіх можливих рівнів та інших виборних осіб, і власне принцип незалеж­ності слугує правовою перепоною, що захищає працівників проку­ратури від можливого тиску на них з боку "співпартійців" цих осіб, виступаючи гарантією забезпечення об'єктивності та можливості ке­руватись прокурорському працівнику виключно законом і залишатись чесним виконавцем свого державницького обов'язку.

Практично, аналогічну мету переслідує і ПРИНЦИП ЗАБОРОНИ СУМІСНИЦТВА у трудовій діяльності, який, у відповідності з ч.З ст.46

Закону, забороняє працівникам прокуратури працювати за сумісниц­твом на підприємствах, установах, організаціях, займатись будь-яким видом підприємництва, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Отже, можемо, підводячи підсумок, сформулювати значення принципів організації та діяльності прокуратури України:

1. Принципи виражають сутність прокурорського нагляду зокрема, і всієї діяльності прокуратури в Україні взагалі.

2. Вони є системою юридичних норм найбільш загального харак­теру, яка виступає основою прокурорського законодавства.

3. Порушення норм, принципів виступає безумовною підставою для визнання прокурорської діяльності або неможливою або неза­конною.

4. Чітка уява про принципи дає реальну і об'єктивно-обґрунтовану можливість зрозуміти суть демократичної діяльності органів про­куратури щодо виконання ними своїх функцій та завдань, яка служить підставою для правильного вирішення питання про перс­пективи подальшого розвитку і вдосконалення норм, які регу­люють прокурорську діяльність.

5. Принципи мають практичне значення для визначення змісту і об'є­му прав і свобод учасників прокурорсько-наглядової діяльності тощо.

21- Система органів прокуратури

1. Систему прокуратури України складають:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури.

2. Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

3. Єдність системи прокуратури України забезпечується:

1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;

2) єдиним статусом прокурорів;

3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів;

4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України;

5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

22,23- Структура ГПУ

Структура Генеральної прокуратури України затверджена Наказом Генерального прокурора України № 69 від 16 грудня 2003 р. і має такий вигляд:

Генеральний прокурор України.

Перший заступник Генерального прокурора України.

Заступник Генерального прокурора України – 4.

Заступник Генерального прокурора України – начальник головного управління військових прокуратур – 1.

Апарат Генерального прокурора України (на правах управління).

Радник Генеральної прокуратури України – 1.

Головне управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства:

• відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового слідства;

• відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання.

Управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами й іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю:

• відділ нагляду за виконанням законів спецпідрозділами й іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні досудового слідства;

• відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання.

Управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства:

• відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

• відділ нагляду за додержанням законів про державний кордон і митну справу.

Відділ нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

Організаційно-методичний відділ.

Головне управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави.

Управління захисту прав і свобод громадян:

• відділ нагляду за додержанням законів у соціальній сфері;

• відділ захисту прав і свобод неповнолітніх;

• відділ нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення.

Управління захисту інтересів держави:

• відділ захисту фінансово-економічних інтересів держави;

• відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;

• другий відділ.

Управління представництва інтересів громадян і держави в суді:

• відділ представництва інтересів громадян і держави у цивільному судочинстві;

• відділ представництва інтересів громадян і держави в господарському судочинстві;

• відділ захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень.

Організаційно-методичний відділ.

Головне управління військових прокуратур.

Слідче управління:

• відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ, додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання;

• слідчий відділ.

Відділ нагляду за додержанням законів у Збройних силах України та інших військових формуваннях.

Відділ підтримання державного обвинувачення, представництва в судах і нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах.

Організаційно-методичний відділ та контролю виконання.

Відділ роботи з кадрами.

Секретаріат (на правах відділу).

Управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури:

• відділ нагляду при проведенні слідства органами прокуратури;

• відділ криміналістики та методичної роботи.

Управління з розслідування особливо важливих справ:

• перший слідчий відділ;

• другий слідчий відділ;

• третій слідчий відділ.

Відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України.

Управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті:

• відділ захисту прав і свобод громадян та інтересів держави на транспорті;

• відділ нагляду за додержанням законів на транспорті при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

Управління підтримання державного обвинувачення в судах:

• відділ організації підтримання державного обвинувачення;

• відділ участі прокурорів у розгляді Верховним Судом України кримінальних справ;

• організаційно-методичний відділ.

Управління кадрів:

• відділ роботи з кадрами;

• відділ підготовки кадрів і роботи з навчальними закладами.

Організаційно-контрольне управління:

• відділ організації роботи і контролю виконання;

• відділ статистичної інформації та аналітичної роботи.

Міжнародно-правове управління:

• відділ міжнародного співробітництва;

• відділ правової допомоги.

Виділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відділ правового забезпечення.

Відділ прийому громадян, розгляду звернень і запитів народних депутатів України.

Перший відділ.

Прес-служба (на правах відділу).

Управління справами:

• секретаріат (на правах відділу);

• відділ програмного та технічного забезпечення;

• відділ перекладів;

• відділ матеріально-технічного забезпечення;

• відділ капітального будівництва;

• експлуатаційно-господарський відділ;

• їдальня;

• запасний пункт управління.

Відділ фінансування та бухгалтерського обліку.

Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (на правах управління).

Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором України. Генеральний прокурор має також старших помічників з особливих доручень. Генеральна прокуратура разом з Міністерством внутрішніх справ та іншими заінтересованими міністерствами й відомствами за погодженням з Міністерством статистики України розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття та розслідування злочинів (ст. 14 Закону "Про прокуратуру").

Генеральний прокурор України має широкі повноваження з керівництва органами прокуратури (ст. 15 Закону "Про прокуратуру"):

 спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

 призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

 затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

 призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора АРК;

 призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

 відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України "Про прокуратуру";

 відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

 присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3 класів.

24-. Повноваження Генерального прокурора України по керівництву органами прокуратури

. Генеральний прокурор України:

1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також із прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;

2) організовує діяльність Генеральної прокуратури України;

3) спрямовує та забезпечує здійснення Генеральною прокуратурою України організації діяльності регіональних та місцевих прокуратур;

4) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у встановленому цим Законом порядку;

5) у встановленому цим Законом порядку призначає на посади та звільняє з посад прокурорів та старших прокурорів Генеральної прокуратури України, а також радників Генерального прокурора України;

6) призначає на посади та звільняє з посад працівників Генеральної прокуратури України, які не є прокурорами;

7) повідомляє в десятиденний строк Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів України про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у Генеральній прокуратурі України;

8) здійснює розподіл обов'язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора України;

9) призначає на посади та звільняє з посад керівників та заступників керівників підрозділів Генеральної прокуратури України;

10) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності органів прокуратури;

11) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Генеральної прокуратури України;

12) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;

13) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

2. Генеральний прокурор України з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази.

3. У разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює заступник Генерального прокурора України відповідно до розподілу обов'язків.

25- Порядок призначення та звільнення ГПУ

Генеральний прокурор України призначається на посаду за

згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом

України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік

інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада

України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України,

що має наслідком його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у

разі:

закінчення строку, на який його призначено;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

порушення вимог щодо несумісності;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також з

інших підстав.

Строк повноважень Генерального прокурора України та

підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

26- Обласні прокуратури

Відповідно ст. 16 Закону «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України строком на 5 років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посаду Генеральним прокурором України, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів (в значній частині співпадаючих з управліннями і відділами Генеральної прокуратури), начальники яких призначаються на посаду і звільняються з посади прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за узгодженням з першими заступниками, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури.

При визначенні функціональних обов'язків структурних підрозділів цих прокуратур використовуються (так само як і у Генеральній прокуратурі)три принципа: галузевий, багатогалузевий, предметний.

Положення про управління, відділи, інші структурні підрозділи обласних та прирівняних до них прокуратур затверджуються керівниками цих прокуратур. Вони містять складові частини підрозділів, завдання та основні види робіт, покладених на конкретний структурний підрозділ, а також визначені обов'язки начальника, його заступника іпрокурорівуправління (відділа).

У зазначених прокуратурах є посади заступників начальників, старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих, спеціалістів і інших співробітників, які призначаються та звільняються керівником відповідної прокуратури.

Розподіл обов'язків між працівниками структурного підрозділу здійснюється на підставі зонального та предметного принципів. Зональний принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу закріплено декілька прокуратур адміністративних районів, міст. Кількість зон повинна відповідати кількості працівників управлінь, відділу. Зональний прокурор здійснює як контролюючі та інші функції управління щодо міських, районних та міжрайонних прокуратур, діючих на закріпленій за ним території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї прокуратури — наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип розподілу обов'язків означає, що за кожним прокурором управління, відділу залежно від його професійної підготовки і інших особистих якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.

На практиці розподіл обов'язків між працівниками структурних підрозділів здійснюється на підставі поєднання обох зазначених принципів: або за працівниками управління (відділу) закріплюється окреслена зона і якийсь предмет, або частина прокурорів управління (відділу) виконує обов'язки по зонах, частина — по предмету. На такий підхід орієнтує і Генеральний прокурор України: «Обов'язки між працівниками районної (міської) ланки розподіляти, як правило, за галузевим, а прокуратур вищого рівня — за зонально-предметним принципами. При цьому враховувати теоретичну підготовку і практичний досвід, індивідуальні нахили та здібності працівника. Розподіл обов'язків оформляти наказом або розпорядженням керівника прокуратури, а між працівниками управлінь (відділів)—положенням про структурний підрозділ, • затвердженим відповідним заступником прокурора»1.

До повноважень прокурорів обласнихі прирівнянихдо них прокуратур по керівництву очолюваних ними прокуратур поруч із повноваженнями по призначенню та звільненню відповідних працівників (про що було вище) віднесено внесення змін у встановлені штати своєї прокуратури в межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати. Але такі зміни призводяться лише за узгодженням з Генеральним прокурором України. Певні повноваження такого змісту має прокурор обласної та прирівняної до неї прокуратури стосовно підлеглих прокуратур (міських, районних, міжрайонних, районних в містах, іншихприрівнянихдо них прокуратур). Він призначає заступників прокурорів, старших помічників, помічників, старших слідчих та слідчих цих прокуратур.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівнянихдо них прокуратурах так само як і у Генеральній прокуратурі утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України.( п. 2 Наказа № 1 Генерального прокурора України від 4.01.95 р. «Про організацію роботи органів прокуратури».)

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованихпрокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю при розгляді найбільш важливихпроблем прокурорсько-слідчої діяльності. На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідомлення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства. Генеральний прокурор України постійно приділяє увагу підвищенню ролі колегій. Він ставить вимогу, щоб на засіданнях розглядалися питання, пов'язані з визначенням пріоритетних напрямків діяльності органів прокуратури, результати комплексного вивчення стану роботи, звіти прокурорсько-слідчих працівників, які не забезпечують належного виконання своїх обов'язків, кадрові та інші питання, що потребують колегіального вирішення. Водночас він звертає увагу на неприпустимість обговорення на засіданнях колегій питань, які можуть бути розглянуті на оперативних нарадах або вирішені керівниками прокуратур у межах їх компетенції.

Порядок роботи колегії визначається регламентом, її рішення доводяться до відома працівників органів прокуратури. Контроль за виконанням рішень колегій забезпечується прокурорами чи їх заступниками згідно з розподілом обов'язків. Копії протоколів засідань колегій обласних і прирівняних прокуратур надсилаються до Генеральної прокуратури після їх підпису, але не пізніше десятиденного терміну з дня засідання колегії.

В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення. Про такі розбіжності Генеральний прокурор доповідає Голові Верховної Ради України, а інші прокурори—Генеральному прокурору України. Члени колегії Генеральної прокуратури можуть повідомити свою особисту думку Голові Верховної Ради України, а члени колегій інших прокуратур — Генеральному прокурору України.

27- Міські міськ районні

Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури створюють основну ланку прокурорської системи, діючи на всій території України. Міські прокуратури функціонують в межах окремих міст обласного підпорядкування. Зараз їх кількість налічує 118. Кількість районних прокуратур великих міст складає 87, а найбільш чисельна група прокуратур сільських районів — 430.

Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідніх райони, або місто і прилеглий район. Таких прокуратур налічується 53.

Зі статусом міських, районних прокуратур на території України створені і функціонують прокуратури з нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, транспортні, природоохоронні і деякі інші спеціалізовані прокуратури.

Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України. В цих прокуратурах є посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами. Штатна чисельність прокуратур основної ланки неоднакова. Вона залежить від обсягу виконуваної роботи і затверджується Генеральним прокурором України. Обсяг роботи визначається рівнем злочинності у місті (районі), чисельністю населення, кількістю піднаглядових об'єктів, чисельним складом суду і іншими обставинами.

Важливим чинником організації роботи міської (районної) прокуратури є розподіл службових обов’язків між оперативними працівниками прокуратури. Чіткий, добре продуманий, він є обов’язковою умовою ефективності колективної роботи, сприяє узгодженості дій, підвищує персональну відповідальність за кінцевий результат, забезпечує раціональне використання Індивідуальних можливостей кожного працівника. Це особливо важливо в роботі міської (районної) прокуратури.

Не випадково Генеральна прокуратура України приділяє особливу увагу питанням розподілу обов’язків. Наказом №1 від 19 січня 2004 р. "Про організацію роботи та контроль виконання в органах прокуратури України" передбачено вимоги, які регламентують розподіл обов’язків між працівниками прокуратур. Розподіл обов’язків між працівниками міської (районної) прокуратури – творчий організаційно-управлінський акт, тому неможливо дати універсальні рекомендації, придатні на всі випадки. Водночас існує ряд проблем, розгляд яких може зацікавити керівників прокуратур, які займаються питаннями організації роботи. Організаційно-управлінський акт розподілу службових обов’язків між працівниками міської (районної) прокуратури умовно можна поділити на кілька етапів.

На першому етапі визначаються види роботи, які необхідно розподілити між: працівниками прокуратури, ураховуючи компетенцію міської (районної) прокуратури, яка, у свою чергу, зумовлена функціональними обов’язками прокурорів.

Розподілу підлягає така прокурорська робота:

нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство;

підтримання державного обвинувачення;

представництво інтересів громадянина або держави в суді;

координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю;

нагляд за додержанням законів щодо недоторканності особи, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, захисту їх честі й гідності, прав неповнолітніх; законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин; охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності; а також нагляд за відповідністю актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинних законів;

нагляд за додержанням законів щодо боротьби з корупцією; законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах тощо.

До особливої групи відноситься робота, пов’язана з організацією праці кожного працівника особисто, а також усього колективу. Колективна праця потребує такого керівника, який би міг організувати колектив на виконання поставлених завдань. Така робота вимагає інтелектуальних, психологічних та інших зусиль.

На другому етапі необхідно визначити приблизний обсяг людино-днів, потрібний для виконання всієї роботи прокуратури в цілому та за окремими напрямками її діяльності протягом року. При цьому слід ураховувати, що цей організаційно-управлінський процес складний, а його результати можуть бути надто невизначеними. Це пов’язано з тим, що в органах прокуратури немає науково обґрунтованих нормативів для всіх видів прокурорської роботи. У зв’язку з цим міськрадпрокурор визначає завантаженість своїх підлеглих на основі особистого досвіду й інтуїції, що не завжди збігається з фактичним обсягом роботи, яку виконують підлеглі. Показники завантаженості мають ураховуватися не лише при оцінці роботи працівників прокуратури, але й при розподілі між ними службових обов’язків. Якщо цього не враховувати, то, можливо, розподіл роботи буде проведено нерівномірно, а це негативно вплине на загальну організацію роботу прокуратури.

Третій етап пов’язаний із закріпленням за кожним оперативним працівником конкретних обов’язків. При цьому обов’язки між працівниками районних і прирівняних до них прокуратур розподіляються, як правило, за галузевим (предметним) принципом з урахуванням теоретичної підготовки, практичного досвіду, індивідуальних нахилів і здібностей працівників.

У практичній діяльності, особливо у міськпрокуратурах штатом понад 20 працівників, може також застосовуватися зонально-предметний принцип при розподілі обов’язків.

Предметний (галузевий) принцип передбачає розподіл обов’язків між працівниками за напрямами прокурорської діяльності з урахуванням визначених законом функцій прокуратури. При застосуванні предметного (галузевого) принципу за кожним закріплюється коло питань, поєднаних спільною темою. Ці питання можуть стосуватись як однієї, так і кількох галузей (напрямів) прокурорської діяльності.

У практичній діяльності головним чином застосовується предметний (галузевий) принцип розподілу службових обов’язків між працівниками міської (районної) прокуратури (п. 4 наказу Генпрокурора № 1 від 19.01.04 р.).

При розподілі конкретних обов’язків між окремими працівниками прокуратури береться до уваги ряд факторів суб’єктивного й об’єктивного характеру.

Суб’єктивний фактор – це рівень теоретичної підготовки, практичного досвіду та здібностей працівників, у тому числі й самого прокурора. Доцільно при визначенні службових обов’язків ураховувати бажання й індивідуальні нахили до виконання тих чи інших обов’язків кожним оперативним працівником.

До об’єктивних факторів необхідно віднести особливості діяльності прокуратури, її кількісний склад, рівень і структуру злочинності в регіоні, стан законності й Інші чинники. Велике значення в цьому аспекті має та обставина, що не всі оперативні працівники міськрайпрокуратури наділені однаковими повноваженнями в наглядовій діяльності. Так, помічник прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, не має права самостійно порушувати кримінальну справу, скасовувати незаконну та необґрунтовану постанову слідчого чи особи, яка проводить дізнання; давати в справі письмові вказівки; затверджувати обвинувальний висновок, здійснювати інші наглядові повноваження. Ці дії може виконувати міський, районний прокурор або заступники.

Отже, обов’язки з нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, необхідно розподіляти тільки між прокурором та його заступником. Помічникові прокурора може бути доручено нагляд на цьому напрямку тільки з окремих питань, наприклад щодо додержання законності при розгляді заяв і повідомлень про злочини, які надходять до органів внутрішніх справ, податкової міліції.

Як уже зазначалося, розподіл обов’язків між працівниками прокуратури здійснюється з урахуванням штатної чисельності. Усі міські (районні) прокуратури умовно можна класифікувати на три групи: зі штатом до чотирьох оперативних працівників (прокурор, два помічники, слідчий); зі штатом 8-10 оперативних працівників (прокурор, заступник, старший помічник, три помічники прокурора І два слідчих); зі штатом понад 10 оперативних працівників (прокурор, два заступники, кілька помічників, три І більше слідчих).

Розглянемо схему розподілу службових обов’язків у міській (районній) прокуратурі зі штатом до десяти оперативних працівників як найбільш поширену в органах прокуратури міської (районної) ланки.

Обов’язки міськранпрокурора:

загальне керівництво роботою прокуратури за всіма напрямами діяльності, визначеними Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" та наказами Генерального прокурора України;

організація прокурорського нагляду за виконанням законів, спрямованих на розкриття злочинів і запобігання їм;

нагляд за виконанням законів слідчими прокуратури при провадженні досудового слідства;

організація боротьби з корупцією;

нагляд за законністю розгляду заяв і повідомлень про злочини, що надходять до прокуратури;

проведення оперативних нарад працівників прокуратури;

організація і проведення координаційних нарад правоохоронних органів;

організація і планування роботи прокуратури; контроль за виконанням керівних документів прокуратур вищого рівня й особистих рішень;

інформаційно-аналітичне забезпечення міськрайпрокуратури;

питання навчання і виховання кадрів;

питання статистичної звітності;

питання забезпечення гласності й інформування державних органів влади, громадськості про стан законності та заходи щодо її зміцнення;

контроль за роботою канцелярії прокуратури;

організація роботи зі зверненнями громадян до прокуратури.

З урахуванням конкретних обставин прокурор може здійснювати також інші обов’язки.

Обов’язки заступника прокурора:

організація і безпосередній нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, зокрема керування роботою помічника прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів цими органами;

організація і безпосередній нагляд за законністю затримання громадян на підставі статей 106 і 115 Кримінально-процесуального кодексу України, за додержанням законності в ізоляторах тимчасового тримання; кімнатах для доставлених мїськрайвідділів міліції;

нагляд за дотриманням законності при адміністративному затриманні громадян;

нагляд за додержанням законності при виконанні покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

підготування аналітичних та інших документів про стан злочинності та законності.

При розподілі обов’язків між помічниками (старшими помічниками) прокурора необхідно додатково враховувати деякі особливості. По-перше, підтримання державного обвинувачення в суді є однією з найважливіших функцій прокуратури, яка реалізується здебільшого прокурорами міської та районної ланок. По-друге, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором – конституційна засада судочинства (п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України), а тому участь прокурора в судовому розгляді кримінальної справи є обов’язковою.

Якщо брати до уваги, що в місцевих, міських районних судах, як правило, одночасно розглядається кілька кримінальних справ, у яких забезпечується державне обвинувачення, можна дійти висновку, що підтримання державного обвинувачення в суді є службовим обов’язком кожного працівника прокуратури, крім слідчих. Цього вимагає і Наказ Генерального прокурора України N6 3 від ЗО березня 2004 р. за "Про завдання й організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ". Тож усі помічники прокурора мають в обов’язковому порядку підтримувати державне обвинувачення в суді, але для декого з помічників ця робота буде додатковою до основної, передбаченої посадовими обов’язками. Доцільно, щоб у наказі зазначалося, хто з помічників прокурора відповідає за організацію цієї роботи, її облік, складання статистичних звітів тощо.

У деяких прокуратурах створюються групи обвинувачів. Такі групи має очолювати старший помічник прокурора, який і буде організовувати роботу в прокуратурі щодо підтримання державного обвинувачення в суді, вести її облік, складати звіти, надавати методичну допомогу молодим обвинувачам. Аналогічні групи доцільно створювати й при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства. Доцільно, щоб їх очолював заступник прокурора міста, району.

Розподіл обов’язків між помічниками прокурора, які здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальнонаглядова робота), провадиться за предметним принципом.

При цьому доцільно виокремити такі предмети нагляду:

законність актів, що видаються всіма органами, установами, організаціями та посадовими особами;

додержання законів про права та свободи людини і громадянина;

додержання законів, що стосуються економічних відносин, зокрема у фінансово-банківській системі, паливно-енергетичному, агропромисловому комплексах;

додержання законів про охорону навколишнього середовиша митними та податковими органами, у зовнішньоекономічній діяльності та в міжнаціональних відносинах, а також при притягненні громадян до адміністративної відповідальності.

Зазначені обов’язки, залежно від штатної чисельності прокуратури, можна покласти на кількох помічників. Водночас доцільно виділити як самостійний предмет нагляду додержання законів, спрямованих на запобігання правопорушенням серед неповнолітніх і захист їх прав. Цю ланку варто закріпити за найбільш кваліфікованим помічником, який має досвід роботи.

Важлива ланка діяльності прокуратури пов’язана з реалізацією функцій представництва інтересів громадян або держави в судах у випадках, визначених законом. Якщо брати до уваги, що представницька діяльність тісно пов’язана з наглядом за додержанням і застосуванням законів, то цю роботу можна розподілити між помічниками прокурора, які займаються "загально-наглядовою" діяльністю, або покласти на одного з них, визначивши відповідального за організацію роботи, її облік, складання статистичних звітів тощо.

Крім зазначених напрямків діяльності, які необхідно закріпити в наказі, треба одному з помічників прокурора доручити роботу щодо систематизації законодавства, розміщення та зберігання нормативних актів, юридичної літератури, відповідних карток.

На четвертому етапі організаційно-управлінського акту готується наказ про розподіл службових обов’язків. Формулювання наказу мають викладатися юридично грамотно, точно та конкретно, щоб кожен працівник чітко знав свої функціональні обов’язки.

В окремому пункті наказу необхідно зазначити ті види прокурорської діяльності, у яких беруть участь усі оперативні працівники прокуратури. Такими є:

прийом громадян і розгляд їх звернень згідно з установленим графіком;

участь у плануванні роботи, підготування та складання статистичних звітів;

виступи в засобах масової інформації, на підприємствах, установах та в організаціях з повідомленнями про стан законності та заходи щодо її зміцнення;

інформаційно-аналітична робота.

Крім цього, окремим пунктом необхідно передбачити взаємозамінність оперативних працівників на період їх тимчасової відсутності (відпустка, хвороба, відрядження та інші поважні причини).

У наказі також необхідно визначити основні обов’язки слідчих:

розслідувати кримінальні справи особисто за дорученням прокурора або в складі слідчо-оперативної групи;

брати участь у чергуваннях, виїздах на місце події;

при розслідуванні кримінальних справ вести профілактичну роботу;

забезпечувати збереження доказів тощо.

Наказ підписується прокурором міста (району) І під розписку з ним ознайомлюються всі оперативні працівники. До підпису наказу прокурором доцільно його обговорити на оперативній нараді.

28- Спеціалізовані прокуратури

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній побудові, а також в об'єктах по здійсненню нагляду є певні особливості.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Ці прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особа-миЗбройнихСил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території . України. На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та попереднього слідства, яке здійснюється у цих установах і формуваннях. Вони також розслідують усі злочини, що скоюються військовослужбовцями та службовцями військових установ і закладів.

На органи військової прокуратури покладений обов'язок щодо підтримання державного обвинувачення у військових судах, участь у межах своїх повноважень у розгляді судами цивільних та арбітражних справ, а також внесення подань у касаційному або протестів у наглядовому порядку на вироки, рішення, постанови та ухвали військових судів.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру') і проходять службу відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та інших зако-нодавчихактівУкраїни, якими встановлено правовіта соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Транспортні прокуратури діють на правах районних і обласних прокуратур і здійснюють нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту, спрямованих на боротьбу з аварійністю, втратами вантажів, безгоспо-дарським використанням транспортних засобів, забезпечення прав пасажирів, а також соціальних прав робітників залізничного, повітряного, морського та річкового транспорту. На транспортні прокуратури покладено нагляд за додержанням законів органами транспортної міліції, органами дізнання та попереднього слідства при розслідуванні злочинів, скоєнихна залізничному, морському, річковомута повітряному транспорті, нагляд за додержанням адміністративного зако-нодавствау галузітранспортнихправопорушень. Транспортним прокурорам доручено проведення розслідування з кримінальних справпро злочини, скоєні на залізницях, вокзалах, станціях, станційних будівлях, поїздах, у смугах відведення, відокремлених від населених пунктів, метрополітенах, повітряних та водних шляхах України, портах, причалах і пристанях, лгтальнихапаратахта суднах, а також розслідування службових злочинів, скоєних працівниками залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту, співробітниками органів внутрішніх справ на транспорті.

На транспортних прокурорів Генеральним прокурором України покладено обов'язок:

— брати участь у судовому розгляді кримінальних справ, направлених транспортною прокуратурою, про крадіжки в особливо великих розмірах, порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту, правил охорони праці і техніки безпеки, умисні вбивства, зґвалтування, службові злочини працівників транспорту і органів внутрішніх справ на транспорті і справ, які мають суттєве значення для забезпечення законності на транспорті;

— приймати участь в розгляді кримінальних і цивільних

справ у касаційному порядку у випадках, коли вони підтримували обвинувачення або брали участь у суді першої інстанції, а також справ, по яких внесені касаційні чи окремі подання;

—вносити мотивовані подання відповідним прокурорам за наявності підстав для принесення протестів на рішення, вироки, ухвали чи постанови судів, які набрали законної сили.

Прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства діють на правах міжрайонних прокуратур. На них покладено:

— здійснення нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства у в'язницях, виправно-трудових та виховно-трудових колоніях, лікувально-трудових та виховно-трудових профілакторіях;

— проведення попереднього слідства по кримінальних справах про злочини, вчинені у зазначених установах, у тому числі співробітниками цих установ і військовослужбовцями внутрішніх військ;

— нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання і попереднього слідства по кримінальних справах про злочини, вчинені у вказаних установах;

— підтримання державного обвинувачення у судах по кримінальних справах зазначеної категорії залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння;

— участь у судових засіданнях при вирішенні питань, які пов'язані з виконанням вироків у піднаглядних установах;

— принесення касаційних та окремих подань на вироки, ухвали і постанови, рішення судів по справах і матеріалах, у розгляді яких вони брали участь.

Природоохоронні прокуратури створені за принципом міжрайонних прокуратур, контроль і керівництво за ними покладено на прокурорів Автономної Республіки Крим і областей.

Природоохоронні прокуратури забезпечують нагляд за додержанням і правильним застосуванням природоохоронного законодавства Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами та відомствами, іншими органами державного та господарчого управління, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, військовими частинами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особамита громадянами. Зокрема, першочерговою задачею цих прокуратур є нагляд за додержанням законодавства, спрямованого на ліквідацію наслідківЧорнобильської катастрофи, безпечну експлуатацію діючих на Україні АЕС і регулюючого утилізацію, знищення та поховання радіоактивних, токсичних, промислових та побутових відходів.