15. Джерела легітимності влади.

Легіти́мність — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.

Вебер виділив три можливих типи легітимності (панування) залежно від її джерел.

Традиційна легітимність спирається на традицію, на колись встановлений порядок. геронтократія - влада старійшин; патріархальна - влада племінних вождів; патримоніальна - влада монарха, яка в минулому знаходила підкріплення не тільки в традиції престолонаслідування, але й зверталася до релігійної легітимації - монарх як помазаник Божий; влада суверена над феодалами-васалами, яка домінувала в середньовічну епоху

Харизматична легітимність заснована на вірі в особисті якості лідера. В харизматичному лідері бачать втілення таких якостей, як мудрість, святість, героїзм. Харизматична легітимність будується на емоційному заряді, на бездумному довір'ї вождю. Зразки харизми М.Вебер бачив у Христі, Будді, Магометі.  Наполеон, М.Ганді, В.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун в очах своїх послідовників володіли особливою святістю.

Легальна (раціональна) легітимність має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони). В демократичних країнах це основний тип легітимності, що опирається на конституції і конкретні правові норми. Саме вони виступають посередниками між владою і народом, будучи обов'язковими і для народу, і для керівництва

Американський політолог Д.Істон виділив ідеологічну легітимність, яка опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою (це найбільш ефективний тип легітимності); структурну легітимність, що випливає з довір'я населення до структур і норм режиму (до законів, органів влади); персональну легітимність, що має своїм джерелом віру громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу.

Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: 1) населення; 2) уряд; 3)зовнішньополітичні структури. До того ж додатковим джерелом легітимності влади є економічна і соціальна ефективність режиму, що виражається у високому рівні життя населення.

16. Засоби боротьби з тероризмом.

Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильствашляхом захоплення заручників, підпалів, убивств,тортур, залякування населення та органів владиабо вчинення інших посягань на життя чи здоров'яні в чому не повинних людей або погрози вчиненнязлочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. . Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше — вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є бажання викликати співчуття в своїй цільовій авдиторії, тобто тому прошарку суспільства, який, як вважається, піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля.

Одним з дієвих засобів боротьби з міжнародним тероризмом є сучасне міжнародне право, що відповідно до вимог Статуту ООН покликане забезпечити безпеку життєдіяльності міжнародного співтовариства..  Женевська конвенція про відкрите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством.  26 січня 1977 року в Страсбурзіпісля детального обговорення питання в органах Ради Європи, була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом. Є значна кількість резолюцій, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН. Серед них Декларація Г. А. ООН 1994 р. про заходи для ліквідації міжнародного тероризму і Декларація Г. А. ООН 1996 р., що доповнює Декларацію 1994 р. З-поміж останніх документів можна назвати Міжнародну Конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом. З вступом у силу цієї Конвенції пакет міжнародно-правових актів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, виглядає досить солідно: у нього входить 14 універсальних і регіональних договорів.

Крім прийняття резолюцій і декларацій, спрямованих на боротьбу з міжнародним тероризмом ООН, почала і ряд організаційних заходів у цій сфері. При Організації Об'єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках: вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій; виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм; розробка заходів боротьби з тероризмом. У 1994 р. ООН створила ще один Спеціальний Комітет, перед яким було поставлене завдання розробки комплексу заходів, спрямованих на ліквідацію тероризму. Запобіжні заходи. Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує 15 держав ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури- група Треві і група Шенген