83. Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична.

Торія рис лідерства. Навіть при швидкому ознайомленні легко знайти її зв’язок з визначеними теоретичними установками. Ця теорія визнає неповторність характерних рис лідера, тому лідерство як соціально-психологічний феномен можна розглядати у вигляді сукупності видатних рис особистості, що забезпечують лідерам можливість висунутися, зайняти провідну позицію й утримувати владу в своїх руках завдяки цим унікальним рисам. Істотний недолік теорії рис лідерства — положення про те, що здатність бути лідером є природженою рисою. Лідер наділений певними рисами від народження (інакше кажучи, вони перейшли до нього генетично). Здатність керувати властива обмеженому колу людей, що визначають суспільно-історичний процес. Таким чином, виявилося, що лідер і лідерство є продукт не конкретних соціальних умов, ситуацій, відносин, а уроджений комплекс, біопсихічних властивостей, що забезпечують наділеній цими властивостями людині владу.

«Ситуаційна теорія лідерства» прийшла на зміну теорії рис. Лідером групи, відповідно до цієї теорії, стає той з її членів, хто в даній конкретній ситуації має будь-то якістю, необхідне в даній ситуації, і по цій якості цей індивід перевершує інших. В іншій ситуації лідером може стати іншою індивід, у третій – ще один і т.д. Необхідність мати лідеру якісь риси тут не відкидається, але лідер позбавляється будь-якої активності, його поява ставиться в залежність від випадковостей ситуації, а сам він уподібнюється «флюгеру». Прихильники цього підходу вивчали досить вузьке коло явищ (наприклад, різні завдання) і зовсім ігнорували активність особистості. Вони вважали, що людина є лише функцієюситуацій, діє за обставинами. Прихильники поведінкового підходу вважають, що будь-якої людини можна зробити лідером на основі засвоєння поведінки інших лідерів. Таким чином, на відміну від попереднього підходу поведінковий підхід стверджує, що лідерами не народжуються, а стають. Ефективне лідерство залежить від специфіки ситуації. Одні лідери в певних ситуаціях проявляють себе краще, ніж інші.

«Синтетична теорія лідерства» Своєрідним компромісом зазначених теорій представляється «синтетична теорія лідерства», популярна в радянській соціальній психології. Лідерство розглядається цією теорією як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер як суб'єкт управління цим процесом. Вивчати лідерство слід, починаючи з цілей і завдань групи, не скидаючи при цьому з рахунку структуру особистості лідера. Але відмінність лідера від інших членів групи проявляється при цьому не в наявності у нього особливих рис, а в наявності більш високого рівня впливу.

Лідерство розглядається як процес, що виникає зі специфічного набору факторів середовища – культурних і групових.

Концепція визначальної ролі послідовників (конституентів). Вона трактує лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані — конституентів, тобто всіх суб´єктів політики, які взаємодіють з одним лідером і впливають на нього: активістів, прихильників, виборців тошо. На перший план концепція послідовників висуває аналіз не самих лідерів чи об´єктивної ситуації, а потреб та інтересів оточення лідера, його послідовників. Вважається, шо аналіз складу послідовників багато в чому допомагає зрозуміти й передбачити політичну поведінку лідера. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають або заперечують саме лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників.