21. Легальність та легітимність політичної влади.

Легіти́мність — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами. Легітимність і авторитетність влади - явища певною мірою схожі. Легітимність означає згоду народу з владою, коли він добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися. Чим нижчий рівень легітимності, тим частіше влада буде спиратися на силовий примус. Від легітимності потрібно відрізняти легальність влади. Це юридичне поняття, яке означає відповідність влади діючим законам. Наприклад, влада президента легальна, тому що він обраний відповідно до законів і в здійсненні своїх повноважень опирається на закон; влада монарха легальна, тому що не був порушений порядок престолонаслідування.

Між легітимністю і легальністю може бути протиріччя. Не всі закони, прийняті відповідно до встановленої процедури, можуть оцінюватися населенням як справедливі, нарешті, законно обрана влада у випадку невиконання своїх зобов'язань, невдалого економічного курсу, який призвів до різкого падіння рівня життя, може втратити довір'я з боку суспільства. У цьому разі спостерігається процес делегітимації влади. У той же час нелегальна за своїм походженням влада може бути виправдана і підтримана народом. Історія знає багато подібних прикладів: повалення монархій у ході буржуазних революцій. Порушивши попередній правопорядок, нова влада в результаті забезпечила собі легітимацію.

За конституційно-демократичного ладу легальність є лише одним з елементів легітимності, що являє собою режим застосування та виконання правових законів. Легітимність у її найбільш поширеному розумінні, є фактично синонімом «законності», тобто ознакою того, що рішення ухвалене органом / посадовою особою в межах законних повноважень, у спосіб та відповідно до вимог наданих йому повноважним органом (парламентом - який ухвалив закон, урядом - який прийняв постанову, судом – який виніс рішення тощо).

22. Методи вирішення політичних конфліктів.

Політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей і поглядів.

Метод відкладання використовується на початковому, перед конфліктному етапі, коли конфліктна ситуація лише назріває. Цей метод є досить поширеним, однак малоефективним, оскільки новий конфлікт може спалахнути в будь-який час з новою силою.

Метод посередництва застосовується на будь-якому етапі конфліктної ситуації, особливо на етапі її загострення. У ролі посередників можуть виступати особи, яким певна організація доручила ввійти у контакт з конфліктуючими сторонами; установа, яка за родом своєї діяльності покликана розв’язувати конфліктні ситуації (арбітраж); держава, що має найбільше можливостей (закони матеріальну базу, авторитет) для вирішення наявних суперечностей.

Метод переговорів є найбільш результативним та надійним порівняно з іншими, оскільки він може використовуватись на всіх етапах розвитку конфлікту і завершується, як правило, прийняттям рішень, що влаштовують обидві конфліктуючі сторони.

Метод підміни конфлікту, тобто переміщення його в іншу площину;

Метод конфронтації виправданий у разі очевидної конструктивності очікуваного рішення, корисності його результатів для всіх, а головне – важливості виходу із конфлікту.

Однак набір використовуваних для цього методів вельми невеликий. Всі їх можна звести до наступних чотирьох:

1. Заперечення, замовчування наявних конфліктів.

2. Застосування репресивних заходів по відношенню до однієї або всім сторонам конфлікту. (Перші два методи досить часто вживаються, особливо на ранніх стадіяхрозвитку конфліктів. Однак у довгостроковій перспективі вони навряд чи приводятьдо позитивних результатів.)

3. Здійснення реформ, покликаних частково усунути передумови, що привели до відкритого зіткнення.

4. Спроби корінного вирішення конфліктів шляхом усунення їх безпосередніх причин. 

Найбільш найкращим методом є досягнення компромісу міжконфліктуючими сторонами. Підкреслимо, що компроміс може бути ефективнимв тому випадку, коли відносини між учасниками конфлікту носять неантагоністіческій характер, коли сторони мають якийсь спільний інтерес.