9. Генеза та еволюція поняття «геополітика»: науковий напрям та елемент політичної практики.

Стародавні мислителі нерідко розмірковували над географічним розташуванням держав, їх кліматичними умовами, структурою населення, взаємовідносинами між державами та регіонами. Однак даний об'єкт дослідження не мав власної назви. Лише в 1916 р. шведський учений Рудольф Челлен (1864—1922) ввів у науку поняття "геополітика", розуміючи під нею "доктрину, що розглядає державу як географічний організм чи просторовий феномен". Фактично, геополітика Р. Челлена розвивала давній предмет — політичну географію, не претендуючи на самодостатність. Та й сам автор не претендував на роль першовідкривача, вважаючи своїм вчителем Фрідріха Ратцеля (1844—1904). Ще в 1897 р. побачила світ книга Ф. Ратцеля "Політична географія", в якій держава розглядалася як живий організм, укорінений в ґрунті. Для фахівців російського і німецького генеральних штабів Д. Мілютіна, А. Снєсарєва, X. Мольтке-старшого і А. Шліффена геополітика була "військовою статистикою", тобто синтезом фізичної і економічної географії. Проте політичні події, на які було таке багате XX століття, швидко зробили цю молоду галузь знань надзвичайно популярною.

В Радянському Союзі геополітика була офіційно заборонена.  В післявоєнний період геополітика набула двох нових значень: 1) як синонім геостратегії у вирішенні конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань; 2) як еквівалент політичної географії в поясненні районування політичних процесів як регіонального, так і глобального рівнів.

На сьогоднішній день налічується кілька десятків, якщо не сотень, різноманітних визначень геополітики. Вперше, за всі роки паплюження, до геополітики лояльно поставився "Советскийзнциклопедическийсловарь" (1989), де визначено: геополітика — західна політологічна концепція, згідно з якою "політика держав, особливо зовнішня, в основному визначається різноманітними географічними факторами: просторовим розміщенням, наявністю або відсутністю природних ресурсів, кліматом, густотою населення і темпами його приросту". З того часу в Росії та Україні з'явилися сотні праць, в яких їх автори намагалися або запропонувати власне визначення поняття "геополітика", або модернізувати попередні.

Практична ж геополітика — це теорія позиційної гри на світовій шахівниці.. Практична геополітика вивчає все, що пов'язано з територіальними проблемами держави, його межами, з раціональним використанням і розподілом ресурсів, включаючи і людські.

Геополітика як практика може розглядатися у революційному та консервативному вимірах. У першому випадку – як велика ідея, що може здаватися комусь чудасією, але від того вона не стає менш реальною у свідомості формотворця, коли досягнення однієї мети відкриває шлях до боротьби за наступні. Адже історія має багато підтверджень того, що найнеймовірніші геополітичні міфи (як це здається на перший погляд) за відповідного збігу обставин наповнюються реальним змістом в політиці держави. В другому випадку – це збереження чинного стану речей або ж його активний захист.

Звичайно, ця конструкція є доволі умовною. Однак, при переході до геополітики  як політичної практики необхідно переплавляти їх в органічну єдність, утворюючи  з них порівняно цілісне поле, синтезувати весь спектр цих різнопланових граней на шляху до поставленої мети.

10. Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику.

Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи:

— соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

— соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв’язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

— соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

— стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо.

Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши велику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв’язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.