79. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.

Радикалізм (від лат. radikalis - докорінний) - політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не змінюючи соціально-економічних основ суспільного ладу.

Як політична теч і я радикалізм виник у XIX ст* Його представники вимагали проведення демократичних реформ при збереженні соціально-економічних основ самого ладу. Радикалізм як політичну течію характеризують: стійке надання переваги рішучим методам перетворень, динамічні зміни поглядів і дій;

 Радикалізму політики сьогодні властиві пошук простих способів розв’язання складаних проблем; прагнення твердо запрограмувати зміни; абсолютизація можливостей раціонального управління? намагання форсувати події, що призводять до розриву між засобами і цілями політичної дії (цілі можуть бути шляхетними, засоби реалізації — безчесними); стійке тяжіння до використання крайніх засобів політичної дії, що породжує імпульси до насильства, віру в ефективне розв’язання за його допомогою будь-яких політичних проблем? прояви правового нігілізму, що розглядається як вияв свободи, політичний запас та і й. Вказуючи на риси сучасного радикалізму, слід підкреслити, що його не слій плутати з екстремізмом.

У політичній ділянці радикалізм це, вцілому, кожний напрям, який змагається за ґрунтовні зміни тих чи тих державних або суспільних стосунків, як правило, вважаючи рішучі й крайні засоби за кінцеві. Звичайно радикальними вважаються крайні «ліві» течії, але радикалізм існує також серед «правих» течій, так що є Радикалізм комуністичний, але також націоналістичний, клерикальний тощо. Радикалізм в РФ. ( Если ты радикал, то значит ты настоящий патриот, ты действительно православный и борец за истину и правду, ты почти святой подвижник! Сегодня действует правило: чем радикальнее, тем истиннее! Снова, как и раньше, нынешний радикализм вновь зовет к новой, теперь уже не левой, а правой "национальной революции", как единственному пути к "спасению" России и русского народа)

80. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, індентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії).

Колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу. Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:· заперечення автономності особистості;· первинність народу у здійсненні влади;· однорідність народу за складом;· абсолютність влади більшості.

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є: · визнання особистості основним джерелом влади; · пріоритет прав людини над правами держави; · обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян; · пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням; · розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

Елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо 19о вязана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є · поділ суспільства на еліту і маси · тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя · володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості” · розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду. Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до: 1) відмові від прямої участі всіх у політичному процесі; 2) визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості; 3) значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів; 4) турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

Ідентитарні теорії демократії (від лат. Identitas – тотожність, ідентичність) виходять з того, що існує народ як певне цілісне утворення з єдиною волею, яка повинна бути виражена без опосередкованих ланок. Основний акцент переноситься на пряму демократію, а принцип представництва обмежується або заперечується взагалі. Суверенітет розуміється як здійснення загальної волі, при цьому сам індивід відчужує свої права на користь спільного

Конкурентна теорія демократії виходить з визнання можливого неспівпадання інтересів різних груп і права виражати власну думку. Визнається законність існування у суспільстві протиріч і конфліктів, завдяки чому і складається політична воля, основою для згоди вважається принцип більшості, але визнається, що меншість має право бути почутою. Ідея конкурентної демократії конкретизується в ліберальних і плюралістичних теоріях демократії.

Теорія партисипаторної демократії (демократії участі). Подібні уявлення про демократію знайшли продовження і конкретизацію в теорії партисипатрної демократії або демократії участі, сама теорія, розроблена в 60-х pp. XX ст. була досить популярною серед ідеологів лівих партій і рухів. Головні положення цієї теорії такі: 1) залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; 2) поширення принципу участі на неполітичні сфери, наприклад, в освіті (доступність отримання освіти), в економіці (самоуправління і робітничий контроль на виробництві); 3) децентралізація прийняття рішень – це означає, що з менш складних питань рішення приймаються через процедури прямої демократії; 4) спрощення процедури виборів, стосовно США ідеологи лівих наполягають на відміні інституту виборців і на перехід до прямих виборців, на відміні системи реєстрації виборців.