
- •1. Авторитаризм: визначення, суттєві риси
- •2. Базові типи політичної культури за г. Алмондом та с. Верба: патріархальний, підданства, активістський.
- •4. Виборча система сучасної України.
- •5. Виборчі технології: зміст та сучасні форми
- •6. Види політичної стабільності.
- •7. Види та напрями політики.
- •8. Визначення тоталітарного режиму, його головні характеристика.
- •9. Генеза та еволюція поняття «геополітика»: науковий напрям та елемент політичної практики.
- •11. Головні функції політичних систем.
- •12. Головні характеристика традиційних політичних систем
- •13. Громадянське суспільство: сутність і структурні компоненти.
- •14. Демократичні режими.
- •15. Джерела легітимності влади.
- •16. Засоби боротьби з тероризмом.
- •17. Зміст системного підходу до вивчення політики.
- •18. Зовнішньополітичні пріоритети України.
- •19. Інформаційне суспільство: загальна характеристика.
- •20. Критерії загального виборчого права: історія і сучасність. Голосування: пряме і непряме. Цензи.
- •21. Легальність та легітимність політичної влади.
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів.
- •23. Модернізація: поняття та теорії модернізації.
- •24. Нації як суб’єкти політики.
- •25. Об’єднання громадян: різновиди, методи впливу на владу.
- •26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи.
- •27. Основні елементи політично культури.
- •28. Основні концепції походження держави: теологічна, матріархальна, договірна, класова, психологічна, органічна, іригаційна, теорія завоювання.
- •29. Основні методологічні підходи до вивчення політики.
- •30. Основні підходи до визначення сутності держави та її ознаки
- •31. Основні суб’єкти політики.
- •32. Основні теоретичні моделі політичних систем (д. Истон. Г. Алмонд, к. Дойч)
- •33. Основні теорії виникнення тоталітаризму. ???
- •34. Основні форми правління.
- •35. Основні функції політики.
- •36. Особистість як суб’єкт політики.
- •37. Партійних спектр України. ???
- •38. Політична еліта України, політичне лідерство в Україні: стан та особливості розвитку.
- •39. Політична етика: визначення та зміст.
- •40. Політична ідеологія, поняття та типологія.
- •41. Політична поведінка особи, фактори, що її визначають.
- •42. Політична психологія, визначення, зміст, головні проблеми.
- •43. Політичний процес: зміст поняття, суб’єкти політичного процесу.
- •44. Політичний режим: визначення та сенс поняття.
- •45. Поняття «об’єднання громадян», громадська організація» та «громадське об’єднання» - їх визначення у науці та законодавстві.
- •46. Поняття володарюючої еліти, її структура
- •47. Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів.
- •48. Поняття стратегії та тактики.
- •49. Поняття та ознаки партії.
- •50. Поняття та типи політичної участі.
- •51. Предмет політології.
- •52. Принципи правової держави.
- •53. Причини та умови виникнення тероризму.
- •54. Проблеми політичної еліти в науці: внесок у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, Макіавеллі.
- •55. Ресурси політичної влади: різновиди, типологія.
- •56. Реформа, революція, переворот, трансформація: сенс понять, їх взаємовідношення.
- •57. Рівні політичної культури: загальний (культура суспільства), груповий, індивідуальний. ???
- •58. Рівні потреб суспільства за шкалою Маслоу.
- •59. Роль змі в політиці. Їх основні функції.
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі.
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика.
- •62. Соціальне партнерство: зміст та значення.
- •63. Способи рекрутування в еліту: антрепренерська система і системі гільдій.
- •64. Стилі лідерства. Визначення та типологія.
- •65. Структура політичних партій.
- •66. Структура політичної влади.
- •67. Структура та організації політичного процесу
- •68. Структурні компоненти політичної системи.
- •69. Суб’єкти політичної влади: соціальні, інституційні і функціональні.
- •70. Суб’єкти та об’єкти політики.
- •71. Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування.
- •72. Сутність демократії: цінності, інститути, процедури.
- •73. Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, теологічний, конфліктний і консенсусний).
- •74. Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери.
- •75. Сутність соціальної держави.
- •76. Сутність та співвідношення понять геополітика та зовнішня політика.
- •77. Сутність та форми авторитаризму.
- •78. Сутність, структура і рівні політичної свідомості.
- •79. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.
- •80. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, індентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії).
- •81. Теорії еліт (г. Моска, в.Парето, р. Михельс). Теорії лідерства.
- •82. Теорії конфліктів
- •83. Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична.
- •84. Теорії походження держави.
- •85.Тероризм як чинник сучасної політики.
- •86. Типи виборчих систем у світовій практиці. Переваги та недоліки.
- •87. Типи партійних систем, їх характеристика.
- •88. Типи політичної культури: фрагментарна й інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культура.
- •89. Типологія партій. Перспективи розвиту партій різних типів.
- •90. Типологія політичних конфліктів.
- •91. Типологія політичних систем.
- •92. Форми демократії: їхні сильні та слабкі сторони.
- •93. Форми державного устрою
- •94. Форми тоталітарних режимів.
- •95. Функції політичних партій.
- •96. Функції політичного лідерства.
- •97. Функції політичної влади.
- •98. Функції політичної еліти.
- •99. Характерні риси багатопартійності в Україні.
26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи.
Политический кризис – это глубокое расстройство политической системы, нарушение ее нормального функционирования, заключающееся в том, что значительная часть граждан отказывает управляющей политической организации (таким ее ключевым звеньям, как исполнительная власть и правящие партии) в своей поддержке, так или иначе выражает несогласие с осуществляемой в стране политикой, проявляет недовольство ею и тем самым не позволяет политической системе успешно осуществлять свои функции. В отличие от политического кризиса общественно-политический конфликт есть лишь одна из форм выражения политического кризиса, состоящая в открытом выступлении масс против политической организации и ее политики.
Признаки политического кризиса: 1) нарушение баланса сил, 2) неспособность государства и его органов выполнять свои функции, когда даже законы не выполняются (паралич власти), 3) нарушение вертикали власти (верхи не могут давить, а низы, наоборот, давят), 4) расположение идей, отрицающих саму политическую систему, 5) структурная и кадровая чехарда, 6) разочарование в политических идеалах, что ведет к появлению радикальных сил и справа, и слева, 7) власть теряет доверие и авторитет, делегитимизируется, 8) оппозиция начинает деятельность, направленную на ликвидацию существующего политического режима. Политический кризис можно в ряде случаев рассматривать как переход системы на новый уровень или как создание новой системы, т.е. как момент развития.
Внутриполитические кризисы бывают общенациональные и частные. К частным относятся: правительственный кризис (правительство не справляется с ситуацией, либо часть партий выходит из коалиции, парламент отправляет правительство в отставку), парламентский кризис (изменение баланса сил в парламенте, когда его решения не поддерживаются большинством избирателей, и назначаются новые выборы, а парламент распускается), кризис правящей партии, конституционный кризис (фактическое прекращение действия конституции, которая теряет легитимность). А вот общенациональный кризис – это революционная ситуация, когда «верхи не могут управлять по новому, а низы не хотят жить по старому»
Политическая напряженность – социальный феномен, формирующийся на основе высокой неудовлетворенности людей своим политическим положением, характеризующий динамику особого социального состояния части общества и функционирующий под воздействием как доминирующих тенденций развития общества, так и особых условий и обстоятельств.
Взаимодействие факторов политической напряженности: 1) влияния факторов взаимозависимы, 2) причинные связи действуют одновременно как в прямом, так и в обратном направлении, 3) факторные воздействия не линейны и 4) они динамичны.
Социально-политическая напряженность в отличие от социальной напряженности имеет ряд особенностей: прежде всего, определенный уровень протестной активности населения. Недовольство существующим политическим режимом и желание изменить существующее положение дел. И, главное, готовность принять участие в активных действиях, способствующих смене политической власти. Последнее характеризует предконфликтную ситуацию и отражает крайний системный кризис в государстве. Индикатором служит уровень протестной активности населения. Поэтому мониторинг социально-политической напряженности, выявление на ранней стадии, своевременное принятие мер по купированию эскалации деструктивных проявлений является чрезвычайно важной задачей для любого государства. Повышение уровня социально-политической напряженности создает условия для развития кризисных ситуаций и конфликта.
Многие исследователи изучают социально-политическую напряженность и конфликт. И.В. Пирогов подробно анализирует подходы в понимании взаимосвязи напряженности и конфликта. Можно выделить три подхода в определении взаимосвязи этих двух социальных феноменов: первый из них отождествляет напряженность и конфликт, другой рассматривает напряженность как подготовительный этап конфликта, а третий считает, что напряженность сопровождает конфликт.