12. Заставне право.

Заставне право є різновидом прав на чужі речі. Це один з основних способів забезпечення виконання зобов'язань, які являють собою комплекс правомочностей (повноважень) кредитора майна, виді­леного боржником як забезпечення виконання своїх зобов'язань. Кредитор як володілець заставного права на майно називається зас-таводержцем (заставодержателем), а боржник, який надає в заставу майно, що йому належить на праві власності, - заставодавцем.

Заставним правом може бути названо будь-яке право на річ, встановлене на користь кредитора, у вигляді забезпечення його на той випадок, якщо кредитор не отримає своєчасного задоволення за рахунок своєї обов'язкової вимоги. Римське заставне право пройшло три історичні форми: фідуціарна угода; ручний заклад; іпотека.

Первісною формою застави була фідуціарна угода. її суть поля­гала в тому, що боржник в забезпечення боргу передавав свою річ заставодержателю (фідуціарію) на праві власності з обумовленістю, що у випадку задоволення за зобов'язанням закладена річ має бути повернута у власність боржника. В стародавню епоху ця обумовленість мала тільки моральне значення — вірність своєму слову — fides.

Якщо боржник не зміг в строк погасити борг, то застава зали­шалася у власності кредитора. Отже, становище боржника було невигідним: у разі невиконання ним зобов'язання річ залишалася у власності фідуціарія, навіть якщо сума боргу була меншою від вартості заставної речі.

При такій формі, якручшй заклад, річ передавалася не у власність, а тільки у володіння до отримання задоволення за зобов'язанням. У разі задоволення за зобов'язанням річ обов'язково мала бути повернута назад. У цій формі ненадійним було становище кредитора: якщо річ ним втрачалася, то він не завжди міг вимагати її повернення.

У класичний період з'являється третя форма застави — іпотека, яка була запозичена з грецького права. Суть іпотеки полягала в тому, що боржник зберігав не тільки право власності на річ, а й право володіння нею. Кредитор має право вимагати видачі речі лише після того, коли настає термін сплати боргу.

При іпотеці можна було заставляти річ кільком кредиторам, відступати право вимоги іншому кредитору, продавати заставні речі, але в цьому випадку треба було отримати згоду від останнього креди­тора.

Для виникнення заставного права необхідна була наявність трьох факторів:

боргова вимога, що мала бути забезпечена шляхом застави;

об'єкт, який підлягав заставі;

установчий правовий акт.

Заставне право припинялося в разі:

а)             знищення самої речі;

б)            переходу речі у розряд речей, які вилучаються з цивільного

обігу;

в)             поєднання в одній особі заставодержця (заставодержателя) і

заставодавця;

г)             припинення зобов'язання, для забезпечення якого було вста­

новлено заставу.

11. 3Ахист прав на чужі речі.

Поняття і система цивільно-правових способів захисту права власності й інших речових прав.

Захист права власності й інших речових прав є різновидом захисту цивільних прав. Тому їхній захист здійснюється за допомогою як загальноцивільних, так і спеціальних способів, характерних для інституту права власності.

У цивільному праві також прийнято розрізняти поняття «охорона відносин власності» за допомогою всіх цивільно-правових норм, що забезпечують нормальний розвиток відносин власності, і «захист права власності» як більш вузьке, спеціальне поняття, застосоване тільки до випадків порушення зазначеного права, тобто як сукупність тих цивільно-правових способів, що застосовуються в зв'язку з порушенням права власності.

У залежності від характеру порушень права власності й інших речових прав і змісту наданого захисту в цивільному праві застосовуються різні способи, що забезпечують дотримання інтересів власника.

Варто розрізняти загальні і спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав. До числа загальних способів захисти відносяться:

1) витребування майна з чужого незаконного володіння (віндікаційні позови);

2) чи вимоги власника іншого законного власника про усунення всяких перешкод у здійсненні його права, хоча б ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння (негаторні позови);

3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав підрозділяються на:

1) способи захисту від правомірного чи неправомірного втручання державних органів й інших організацій;

2) способи захисту прав у випадках несприятливого збігу об'єктивних обставин;

3) зобов'язально-правові способи;

4) захист права довічно наслідуваного володіння земельною ділянкою.

У п.5 ст.48 Закону України «Про власність» міститься принципова вказівка про те, що положення про захист права власності поширюються також на особу, хоча і не є власнику, але володіє майном на праві повного господарського ведення, оперативного керування, чи довічно наслідуваного володіння на іншій підставі, передбаченою законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.