3. Особливості візантійського типу рецепції.

Звертаючись до питань значення й ролі римського права у Візантії, насамперед необхідно охарактеризувати економічні, політичні та духовні процеси, що обумовили необхідність звернення до надбань римського приватного права.

Складовими внутрішньої політики імператора Юстиніана І, зокрема, були: проведення адміністративних реформ; здійснення економічних заходів, спрямованих на збільшення товарообігу та пожвавлення виробництва; обмеження земельної власності; впровадження єдності віри та віросповідання тощо. Це знайшло відображення у ліквідації останніх республіканських інституцій, посиленні одноособової влади імператора в авторитарній державі, що спиралась на величезний, централізований апарат управління. Окремі законодавчі акти імператора спрямовувалися проти великих землевласників, вплив яких іноді переростав у політичну владу, що суперечило імператорським уявленням про призначення державної влади. Разом з тим, обмеження прав великих землевласників супроводжувалося заходами із заохочення розвитку дрібного землеволодіння (шляхом встановлення податкових пільг тощо).

До цього слід додати, що досить активно проводилась політика заохочення до освоєння нових земель, а також до заселення земель, що раніше були освоєні, але потім залишені. Ця політика в свою чергу спричиняла соціальну диференціацію та розклад сільської громади у візантійському селі.

Що стосується боротьби Юстиніана за єдність віри та віросповідання, то однозначної оцінки вона не дістала: деякі дослідники вважають, що піклування про справи церковні він взагалі ставив понад усе — його ортодоксальність у цьому питанні оцінюють вельми критично. Втім, тут головним для Юстиніана було те, що він розглядав релігію як підґрунтя соціальної та етнічної єдності, опору політичної влади, внаслідок чого видав значну кількість указів (декретів), спрямованих на регулювання відносин у цій сфері.

У радянській романістиці широкого поширення набув погляд, згідно з яким Юстиніан звернувся до кращих зразків римського права та провів його систематизацію з таких мотивів: намагаючись врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом створення сильного й жорсткого законодавства, здатного утримувати підвалини рабовласницької імперії, тримати в покорі рабів, що часто повставали і розхитували її; маючи на меті створення дисциплінованого й слухняного чиновництва, наведення порядку в судах й надання всій імперії єдиної та стрункої правової основи; пристосування до умов Візантії положень римського права, як найбільш досконалої системи права, що ґрунтується на приватній власності. Крім того, підкреслювалось, що за допомогою систематизації Юстиніан мріяв відтворити колишню єдину Римську імперію.

Більшість «нерадянських» романістів звичайно нехтувала згадкою про намагання класу рабовласників зберегти існуючий суспільний лад, обмежуючись такими мотивами, як необхідність впорядкування існуючих норм, узгодження положень нормативних актів, прийнятих у різний час, забезпечення правової стабільності тощо.

За такого розмаїття думок спробуємо дати відповідь на запитання: що ж дійсно було чинниками систематизаційних робіт під час правління Юстиніана, і чому останній звернувся до римського права як тезаурусу матеріалу цих робіт?

Відповідь на ці питання слід шукати, оцінюючи «надзавдання», яке ставив перед собою Юстиніан, починаючи систематизаційні роботи: через єдине право як один з феноменів суспільного життя, як елемент культури прокласти шлях до відновлення Римської імперії. Саме цим пояснюється звернення до багатств римського права, принциповий підхід до організації систематизаційних робіт.