12. Институт правопреемства в мп. Правопреемство государств. Правопреемство Украиы,в связи с распадом ссср.

Для стабільності міжнародних відносин важливе значення має по¬слідовне виконання суб'єктами міжнародного права укладених ними міжнародних договорів, їх міжнародних зобов'язань щодо території, власності, членства у міжнародних організаціях тощо.

Правонаступництво держав означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини певної території (ст. 2 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо до-говорів 1978 р.). Інститут правонаступництва у міжнародному праві є міжгалузевим інститутом: його норми містяться в праві міжнародних договорів, праві «міжнародних організацій, міжнародному економіч¬ному праві та ін.

Тривалий час основу інституту правонаступництва складали звичаєві норми міжнародного права, проте наприкінці 70-х - початку 80-х рр. у Відні були проведені міжнародні конференції з кодифікації норм про правонаступництво, результатом яких стало прийняття Ві¬денської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 р. та Віденської конвенції про правонаступництво щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 р. Вказані конвенції є обов'язковими для держав-учасниць конвенцій» для яких вони набули чинності.

Для інших держав їх положення можуть застосовуватись як зви¬чаєві норми міжнародного права. Україна ратифікувала обидві вказані конвенції та є їх учасницею.

Крім зазначених конвенцій, питання правонаступництва регулю¬ються також регіональними договорами (наприклад, Угодою з питань правонаступництва колишніх Югославських республік 2001 р., Догово¬ром про правонаступництво щодо зовнішнього боргу та активів Союзу

PCP 1991 p., а також вирішуються у двосторонніх угодах, наприклад, Угода між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу PCP 1994 p.).

Під правонаступництвом держав у міжнародному праві розумі¬ється перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення чи припинення держави або зміни її території. Таким чи¬ном, правонаступництво являє собою правовідносини, у яких беруть участь дві сторони:

- держава-попередниця, яка була змінена іншою державою в про¬цесі правонаступництва;

- держава-спадкоємниця, яка замінила іншу державу в процесі правонаступництва.

Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх держав, які перебували з ними у договірних відносинах. Моментом правонаступництва держав є дата зміни державою-спадкоємницею держави-попередниці в несенні відповідальності за міжнародні від¬носини щодо території, яка є об'єктом правонаступництва.

Найбільш поширеними підставами виникнення правонаступ¬ництва е:

а) територіальні зміни - розпад держави на дві та більше держав;об'єднання держав при входженні території ОДНОЇ держави у складіншої;

б) соціальні революції;

в) утворення нових держав у процесі деколонізації.

Питання правонаступництва держав не виникає при аміни урядів

незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним чи неконсти-туційним шляхом. Така зміна не порушує неперервності існування держави як суб'єкту міжнародного права, тому держава продовжує бути зв'язаною своїми правами та обов'язками відповідно до міжна¬родного права.

Об'єктами правонаступництва можуть бути територія, договори, державна власність та державні борги, державні архіви, а також член¬ство у міжнародних організаціях. В залежності від об'єкта правонас¬тупництва розрізняють відповідні види правонаступництва.

Науці міжнародного права відомі наступні форми правонаступ¬ництва:

- повне (універсальне) правонаступництво - за яким до держави-правонаступниці переходять усі права та обов'язки держави-по-передниці;

- неповне (часткове) правонаступництво - за яким до держави-правонаступниці переходять лише частина прав та обов'язків або лише права чи обов'язки держави-попередниці;

- відсутність правонаступництва (tabula rasa - «чиста дошка») - нова держава не пов'язана міжнародними зобов'язаннями держави-попередниці. Принцип tabula rasa отримав широке застосування ігри створенні нових незалежних держав в процесі деколонізації.

Особливим випадком правонаступництва є континуїтет. Так, Росія у 1991 р. проголосила себе «державою-продовжувачем Союзу PCP».

У випадку континуитету немає потреби у визнанні з боку інших держав у якості суб'єкта міжнародного права, достатньо визнання факту правопродовжувача держави-попередниці: континуітет означає ідентичність та неперервність суб'єкту міжнародного права. Контину¬ітет Росії щодо СРСР проявляється, зокрема, у збережені статусу по¬стійного члена Ради Безпеки ООН,статусу ядерної держави, виконанні функцій депозитарію замість уряду СРСР тощо.

У зв'язку з розпадом СРСР Україна від імені своїх вищих органів влади визначила Правонаступництво в тих випадках, коли через міжнародне право це підлягало вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладення відповідних міжнародних угод. Так. у Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. було встановлено безперервність держави, територіальне наступництво. Це виявилось, зокрема, в заяві про розвиток України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, при діяльності вищого органу державної влади — Верховної Ради УРСР, на основі верховенства Конституції. Проголошувалося встановлення українського громадянства, основаного на законі та нормах міжнародного права, територіальне верховенство, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин.

12 вересня 1991 р. вже у формі закону були вирішені питання право наступництва, у тому числі неперервності української держави 1) неперервності органів державної влади і управління, 2) дії Конституції та інших законів Української РСР, 3) встановлювалася незмінність державного кордону, який відділяє територію України від іноземних держав, а також кордонів між Україною і БРСР. Республікою Молдовою і РРФСР.

Щодо міжнародних договорів, то закон встановлював два режими:

незмінність зобов'язань за договорами, укладеними Україною і виборчий підхід до правонаступництва стосовно зобов'язань за договорами, укладеними СРСР. Останні зберігали силу для України у тому разі, якщо не суперечили Конституції України та її інтересам.

За боргами СРСР Україна брала на себе зобов'язання, якщо борги виникли до проголошення незалежності, тобто до 16 липня 1990 р., і відмовлялася від зобов'язань Союзу, що виникли до 1 липня 1991 р. без згоди України. Проголошувалось Правонаступництво громадянства: всі особи, що мешкали на території України на момент проголошення незалежності, ставали громадянами України. У подальшому питання громадянства України уточнювалось рядом додаткових нормативних актів.

6 липня 1992 р. між Україною, Вірменію, Білорусією, Казахстаном, Киргизією. Молдовою. Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменистаном і Узбекистаном була підписана угода про розподіл всієї зарубіжної власності колишнього Союзу РСР. Предметом угоди були вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, які знаходились у володінні, користуванні й розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Це майно поділялось у процентах — від 0,7 (для Туркменії) до 61,34 (для РФ). Україна отримала 16,37 %. Поділ у натурі повинен був здійснюватися на основі окремої угоди, і сторони домовились, що він буде здійснений з урахуванням забезпечення нормального функціонування об'єктів власності. У цей самий день було підписано угоду про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР з метою утворення повноцінних архівних фондів держав — учасниць СНД. Загальним принципом цієї важливої угоди було проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Визнавалось, що учасники угоди не претендують на архіви, що знаходяться за межами їхньої території, і згодні на перехід під юрисдикцію держави тих архівів, які знаходяться на їхній території. Крім того, сторони забезпечують повернення тих фондів, котрі утворились на їхній території, але опинились за її межами. Угода передбачала можливість використання державами-учасницями архівів, що знаходяться у розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або отримання копій. Стосовно правонаступництва щодо ядерної зброї, укладено. про спільні заходи щодо ядерної зброї від 21 грудня 1991 р.» в якій пе¬редбачено, зокрема, переміщення у Росію ядерних засобів колишнього СРСР з Білорусії, Казахстану і України і закріплення цими країнами свого статусу неядерних держав з приєднанням у цій якості до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.