39. Обмеження засобів та методів ведення війни в міжнародному праві.

Інші міжнародні договори присвячені забороні або обмеженню застосування певного засобу або методу ведення війни. Серед них необ¬хідно відмітити наступні: Санкт-Петербурзька декларація про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 р.; Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газш та бактеріологічних засобів 1925 р.; Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкрет¬них видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що мають можливість наносити надмірні ушкодження чи мають невибіркову дію, 1981 р.і три Протоколи до неї (Протокол про осколки,які не піддаються виявленню; Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв; Протокол про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї).

Засоби ведення військових дій - це зброя і інша військова техніка, що застосовується збройними силами воюючих для знищення живої сили і матеріальних засобів противника, придушення його сил і здат¬ності до опору. Методи ведення військових дій - це порядок, різні спо¬соби використання засобів ведення війни у вказаних цілях.

Згідно зі ст. 35 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. право сторін, що знаходяться в конфлікті, обирати методи і за¬соби ведення війни не є необмеженим. Забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення військових дій, здатні за¬подіяти зайві пошкодження або зайві страждання або такі, що роблять смерть неминучою, а також що ведуть до масового руйнування і без¬глуздого знищення матеріальних цінностей.

Сучасне міжнародне право забороняє застосування в збройних конфліктах такі види зброї масового знищення, як хімічна і бактеріо¬логічна. Юридичною основою заборони вживання даного виду зброї масового знищення є Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972 р. Ця Конвенція зобов'язує держави не тільки не розробляти, не проводити і не набувати будь-який вид бактеріо¬логічної зброї, але і знищити цю зброю. Конвенція про заборону роз¬робки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення прийнята у 1992 р., вступила в силу у 1997 р.

З приводу ядерної зброї існує декілька міжнародно-правових актів, метою яких є обмеження її кількості і подальшого якісного вдоскона¬лення, на звуження сфери її просторового розповсюдження, тоді як прямої заборони на використання ядерної зброї поки що немає.

Згідно з Додатковим протоколом І забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення військових дій, здатні заподіяти зайві пошкодження або страждання, а також обширну, дов¬готривалу і серйозну шкоду природному середовищу. Крім того, при вивченні, розробці, взятті на озброєння нових видів зброї» засобів або методів ведення війни учасник Додаткового протоколу І повинен визначити, чи підпадає їх застосування під заборону, що міститься в Протоколі або в інших нормах міжнародного права, що застосовуються до вказаного учасника (ст. 36).

Заборонені також наступні методи ведення військових дій: від-дання наказу не «залишати нікого в живих», незаконне використання емблем Червоного Хреста, ООН, а також прапорів, емблем, форменого одягу нейтральних держав або держав, що не беруть участь в конфлікті. Забороняється вбивати, заподіювати поранення або брати у полон про¬тивника, вдаючись до віроломства, під яким розуміються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного гуманітарного права.

З питань застосування нових засобів і методів ведення війни, які не заборонені міжнародними документами, міжнародне право вихо¬дить з Декларації Мартенса, сформульованої ним у 1899 р. на Гаазькій конференції: «В очікуванні того, щоб змогло бути обнародуване більш повне зведення законів війни, конференція вважає за необхідне конста¬тувати, що у випадках, не передбачених у цій угоді, населення і воюючі залишаються під охороною і дією міжнародного права, оскільки вони випливають із встановлених звичаїв між утвореними народами, із за¬конів людяності та вимог суспільної свідомості». Тобто в усіх випадках відсутності конкретних правових норм, присвячених встановленню заборон або обмежень або інших правил поведінки воюючих, у будь-якому разі до них застосовується міжнародне право.