36. Міжнародні судові процедури. Міжнародний суд оон.

До судових засобів вирішення міжнародних спорів відносять¬ся два інститути: арбітраж та міжнародне правосуддя (у вузькому значенні). їх спільною рисою є те, що вони остаточно вирішують міжнародний спір.

Згідно з І Гаазькою конвенцією про мирне вирішення міжнарод¬них зіткнень 1907 p., арбітраж, або примирення, полягає у «вирішенні спорів між державами суддями за їх вибором і на підставі поваги до права» (ст. 37). Звернення до арбітражу тягне за собою обов'язок до¬бровільно підкоритися його рішенню. Угода про арбітраж може мати форму арбітражного застереження (згода ante hoc) або спеціальної угоди, що називається компромісом (згода post hoc). В такій угоді сто¬рони спору визначають його предмет, спосіб призначення арбітрів та їх компетенцію, а також процедуру розгляду спору. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін спору.

Арбітраж відрізняється від постійного міжнародного правосуддя тим, що сторони спору мають можливість врегулювати процедурні питання, а також можуть обрати арбітрів (таку можливість не надають постійні міжнародні суди).

У міжнародній практиці найчастіше створюється арбітражний трибунал як колегіальний орган, що складається з непарної кількості осіб (трьох або п'яти), рішення якого приймаються більшістю голосів. До складу трибуналу входять представники сторін, а також нейтраль¬ний арбітр, участь якого забезпечує неупередженість рішення.

Спробою інституалізації арбітражу було створення Постійної палати третейського суду на підставі положень Гаазьких конвенцій 1899 р. і 1907 р.

Міжнародний Суд ООН є головним судовим органом ООН і най¬важливішим міжнародним судом. Організацію і функціонування Суду визначає його Статут, який є інтегральною частиною Статуту ООН. Усі держави-члени ООН ipso facto є сторонами Статуту Міжнародного СУДУ.

Міжнародний Суд складається з 15 суддів, «обраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, які від¬повідають вимогам, що пред'являються в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або які є юристами з визнаним авторитетом у еред галузі міжнародного права».Судді обираються строком на 9 років та можуть бути переобрані. Кожні три роки від-бувається переобрання 1/3 складу Суду

Для кворуму достатньо дев'яти суддів (ст. 25 Статуту). Статут Суду передбачає також можлиВ1СТЬ СТВ0Рення камер у складі трьох або більше суддів для розгляду певної категорії справ (ст. 26 Статуту). Справи заслуховуються і ви- рішуються камерами на прохання сторін. Всі питання вирішуються

більшістю голосів присутніх суддів.

Міжнародний Суд виконує дві функції: судову і консультативну.

Судова функція Міжнародного Суду полягає у розв'язанні спорів між державами. Тільки держави мають процесуальну дієздатність перед Міжнародним Судом. Суд є відкритим для держав-сторін Статуту Суду.

Юрисдикція Суду є факультативною, але держави можуть визнати її обов'язковою для себе. Таке визнання може бути виражено різними способами, а саме:

1) держави вносять на розгляд Суду вже існуючий спір шляхом спеціальної угоди (компромісу);

2) держави-сторони міжнародного договору включають до нього застереження про визнання юрисдикції Міжнародного Суду щодо ви-конання або тлумачення цього договору;

3) держави можуть у будь-який час заявити, що вони визнають на підставі взаємності ipso facto юрисдикцію Міжнародного Суду з усіх правових спорів, що стосуються: а) тлумачення договору; Ь) будь-якого питання міжнародного права; с) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являє собою порушення міжнародного зобов'язання; d) характеру та розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародного зобов'язання.

Спори, що стосуються юрисдикції Суду, вирішує сам Суд. Рішення Міжнародного Суду є остаточним і оскарженню не піддягає. Рішення є обов'язковим лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише у цій справі.

Консультативна функція Міжнародного Суду полягає у наданні консультативного висновку з питань міжнародного права. Статут ООН уповноважує Генеральну Асамблею та Раду Безпеки на звернення до Міжнародного Суду за консультативним висновком з будь-якого юридичного питання. Крім того, Генеральна Асамблея може уповноважити інші органи та спеціалізовані установи ООН на запит консультативного висновку Суду з юридичних питань, які виникають в межах сфери їх діяльності. Таке повноваження отрима¬ла, наприклад, Економічна та Соціальна Рада ООН. Держави не можуть звертатися до Суду за консультативним рішенням.

Консультативні висновки Міжнародного Суду не мають обов'язкового характеру, проте вони є значним фактором у розвитку міжнародного права і можуть також тлумачитись як доказ існування звичаєвої норми міжнародного права (opinio juris).