Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря

7.1. Міжнародно-правові основи охорони атмосферного повітря.

7.2. Правова охорона атмосферного повітря в Європейсь­кому Союзі.

7.3. Правова охорона атмосферного повітря у СІЛА.

7.4. Основи правової охорони атмосферного повітря в Ук­раїні.

7.1. Правову основу співробітництва в галузі запобігання тран­скордонному забрудненню атмосферного повітря становлять:

Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979; ратифіковано Україною 1980 р.) і про­токоли до неї (Протокол про довгострокове фінансування спіль­ної програми спостережень і оцінку поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі (Женева, 1984; ратифіковано 1985 р.); Протокол про обмеження викидів сірки принаймні на 30% (Гельсінкі, 1985; ратифіковано 1986 р.)¹

Метою Конвенції є поступове скорочення і запобігання за­брудненню повітря, включаючи його трансграничне забруднення на великі відстані.

Сторони за допомогою обміну інформацією, консультацій, нау­ково-дослідницької діяльності й моніторингу розроблять політику і стратегію як засоби боротьби з викидами забруднювачів повітря, беручи до уваги зусилля, що вже додаються на національному і міжнародному рівнях.

Згідно із ст. 1 Конвенції «Про трансграничне забруднення повітря на великі відстані»:

— «трансграничне забруднення повітря на великі відстані» означає забруднення повітря, фізичне джерело якого знахо­диться повністю або частково в межах території, що знахо­диться під національною юрисдикцією однієї держави, і нега-

Див.: Конвеншя о трансграничном загрязнении воздуха на большие рассто яния : сб. действ. договоров, соглашений и конвенцій, заключенньїх СССР. — М., 1985. - Вьш. XXXIX.

120

тивний вплив якого виявляється на території, що знаходиться під юрисдикцією іншої держави, на такій відстані, що в цілому неможливо визначити частку окремих джерел або груп джерел викидів;

— «забруднення повітря» означає введення людиною, прямо або побічно, речовин або енергії в повітряне середовище, що спричиняє за собою шкідливі наслідки такого характеру, як загро­за здоров'ю людей, завдання шкоди живим ресурсам, екосистемам і матеріальним цінностям, а також заподіяння збитку ландшафту або перешкоди іншим законним видам використання навколиш­нього середовища.

Кожна Сторона зобов'язується розробляти якнайкращу політи­ку і стратегію, включаючи системи регулювання якості повітря, і як їхню складову частину — заходи з боротьби з його забруднен­ням, сумісні із сталим розвитком, зокрема шляхом використання якнайкращої наявної і економічно прийнятної технології і мало-відходної і безвідходної технології.

Сторони здійснюють співробітництво в проведенні досліджень і/або розробок по таких питаннях:

1. наявна і пропонована технологія скорочення викидів спо­лук сірки і інших основних забруднювачів повітря, включаючи техніко-економічні обґрунтування і наслідки для навколишнього середовища;

2. апаратура й інші засоби спостереження і вимірювання рівня викидів і концентрації забруднювачів повітря в атмосфері;

3. вдосконалені моделі для поліпшення розуміння трансгра-ничного перенесення забруднювачів повітря на великі відстані;

4. дія сполук сірки й інших основних забруднювачів повітря на здоров'я людей і навколишнє середовище, маючи на увазі створення наукової основи для встановлення співвідношень «доза — ефект» у цілях охорони навколишнього середовища;

5. економічна, соціальна й екологічна оцінка альтернативних заходів для досягнення цілей у сфері охорони навколишнього середовища, включаючи скорочення трансграничного забруднення повітря на великі відстані;

6. програми навчання і підготовки кадрів, пов'язані з еколо­гічними аспектами забруднення сполуками сірки й іншими основ­ними забруднювачами повітря.

121

Передбачається обмін наявною інформацією по таких питан­нях:

1. дані про викиди забруднювачів повітря, починаючи з дво­окису сірки;

2. основні зміни в національній політиці й загалом промисло­вому розвитку, а також їхні потенційні наслідки, які могли б викликати істотні зміни в трансграничному забрудненні повітря на великі відстані;

3. техніка і технологія для скорочення забруднення повітря, що має відношення до трансграничного забруднення повітря на великі відстані;

4. передбачувані витрати на боротьбу з викидами сполук сірки й інших основних забруднювачів повітря в національному масштабі;

5. метеорологічні й фізико-хімічні дані, що стосуються про­цесів, які відбуваються в ході перенесення;

6. фізико-хімічні й біологічні дані, що стосуються наслідків трансграничного забруднення повітря на великі відстані, і ступінь збитку, який, згідно з цими даними, може заподіюватися транс-граничним забрудненням повітря на великі відстані.

Разом з тим Конвенція не містить положень про відповідаль­ність держав за заподіяний збиток.

Сторони надають важливе значення необхідності виконання існуючої «Сумісної програми спостереження й оцінки розпов­сюдження забруднювачів повітря на великі відстані в Європі» (ЕМЕП) і в тому, що стосується подальшого розвитку цієї про­грами, погоджуються підкреслити:

1. бажаність приєднання Договірних Сторін до ЕМЕП, яка на першому етапі заснована на моніторингу двоокису сірки та її похідних, та її повного здійснення;

2. необхідність використання порівняних або стандартизова­них процедур для моніторингу, коли це можливо;

3. необхідність обміну даними про викиди за тих, що підля­гають узгодженню періоди обумовлених забруднювачів повітря, починаючи з двоокису сірки, вироблюваних з площ за сіткою Узгоджених розмірів, або про потоки обумовлених забруднювачів повітря, починаючи з двоокису сірки, через відрізки національних ^М і за періоди, що підлягають узгодженню;

122

123

4. необхідність моніторингу хімічних компонентів в інших се­редовищах, таких, як вода, ґрунт і рослинність, а також анало­гічної програми моніторингу для реєстрації дії на здоров'ї людей і навколишнє середовище.

7.2. Шостою екологічною програмою ЄС передбачено щодо якості повітря, розвитку й імплементації заходів у транспортно­му, промисловому й енергетичному секторах з метою сприяння і зіставлення з поліпшенням якості повітря¹. Під якістю атмос­ферного повітря слід розуміти сукупність ресурсних властивостей атмосфери, при суспільно необхідних витратах на їх відтворення, і які перебувають у стані, здатному забезпечити виконання не­обхідних функцій².

Заходи мають за мету:

— вдосконалення моніторингу й оцінки якості повітря, вклю­чаючи зберігання забруднювачів, і положень про інформування громадськості, включаючи розвиток і використання параметрів

якості повітря;

— розробку тематичної стратегії із зміцнення сумісної та інтегрованої політики із забруднення повітря, що охоплює пріо­ритети для майбутніх дій, перегляд і оновлення, де необхідно, стандартів якості повітря і максимально допустимих меж викидів на національному рівні з позиції досягнення довгострокового за­вдання неперевищення критичного навантаження і рівня, а також розвиток поліпшення системи збору інформації, моделювання і

прогнозу;

— вживання відповідних заходів щодо низького рівня змісту

озону і конкретизації їх;

— визначення якості повітря в приміщеннях і діях на здоров'я з рекомендаціями для майбутніх заходів;

— перейняття лідируючої ролі в переговорах і імплементації Монреальського протоколу по озоноруйнуючих речовинах;

■ ' Див,: Рішення 31600/2002/ЄС щодо Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища : зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Л., 2004. — 192 с.

Див.: Теліженко О.М. Управління якістю атмосферного повітря на між-державному рівні : автореф. дис. ... д-ра екон. наук : 08.08.01 / О.М. Теліженко : НАН України. - К., 2004. - С. 19.

перейняття лідируючої ролі в переговорах із зміцнення зв'язків і взаємодії в рамках міжнародних процесів сприяння очи­щенню повітря в Європі;

— майбутній розвиток спеціальних інструментів із зниження викидів з відповідних категорій джерел.

Законодавчі акти у сфері охорони атмосферного повітря можна умовно поділити на:

1. стандарти якості навколишнього повітря (граничні показ­ники та керівні принципи);

2. вимоги до контролю якості продукції та обробки ма­теріалів;

3. моніторинг та обмін інформацією.

Стандарти якості навколишнього повітря (граничні показники та керівні принципи) встановлюють: Рамкова Директива 96/62/ ЄС «Щодо оцінки та контролю навколишньої атмосфери»; дочірня Директива 1999/30/ЄС «Щодо обмежувальних рівнів для діок-сиду сірки, діоксиду азоту й оксидів азоту, твердих частинок у навколишньому повітрі»; дочірня Директива 2002/3/ЄС «Щодо озону в навколишньому повітрі»; Директива 2001/81/ЄС «Щодо національних граничних величин викидів деяких забруднювачів атмосфери»; Директива 96/61/ЄС «Щодо всеохоплюючого за­побігання і контролю забруднень»; Директива 2008/50/ЄС «Про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи» та інші.

Правову основу щодо вимог до контролю якості продукції та обробки матеріалів становлять: Директива 98/70/ЄС (зі змінами та доповненнями 2000/7і/ЄС) щодо якості бензину та дизельного палива; Директива 94/63/ЄС щодо викидів внаслідок зберігання та реалізації бензину та моторного палива; Директива 99/94/ЄС Щодо палива та викидів вуглекислого газу СО₂ новими паса­жирськими транспортними засобами; Директива 2001/80/ЄС Щодо встановлення обмежень на викиди окремих забруднювачів У повітря великими агрегатами згоряння та інші.

Моніторинг та обмін інформацією регулюється: Рішенням 93/389/ЄЕС (змінене та доповнене Рішенням 1999/296/ЄС) щодо Моніторингу викидів вуглекислого газу СО₂ та інших парникових ^газів; Рішенням 86/277/ЄЕС щодо Протоколу про довгострокове фінансування ЕМЕР.

124

Рамкова Директива Ради 96/62/ЄС встановлює порядок екологічної стандартизації та нормування якості атмосферного

повітря¹.

Враховуючи, що з метою захисту навколишнього середовища в цілому та здоров'я людини необхідно уникати, запобігати або зменшувати концентрації шкідливих речовин, що забруднюють повітря, та встановлювати для рівнів забруднення оточуючого повітря обмежувальні рівні та критичні межі, намічено, у першу чергу, що вдосконалення нормування спрямоване, з одного боку, на скорочення витрат засобів та часу (комплексне, розрахункове, групове нормування), а з іншого — на підвищення методично­го рівня розробки гігієнічних стандартів. Обмежувальні рівні та критичні межі щодо озону можуть потребувати доповнення або заміни більш безпечними рівнями. Європейська Комісія повинна проводити дослідження дії різних забруднюючих речовин з метою аналізу впливу спільної дії джерел забруднення на зміни клімату, здоров'я людей та навколишнє середовище. Якість оточуючого повітря потребує оцінки обмежувальних рівнів або критичних меж, беручи до уваги чисельність населення та розмір екосисте­ми, що піддаються забрудненню повітря.

При вживанні країнами-членами охоронних заходів повинні братись до уваги вимоги, встановлені положеннями щодо функ­ціонування промислового устаткування відповідно до законодавс­тва Співтовариства в галузі спільного запобігання та зменшення

забруднення².

Для врахування реальних рівнів забруднюючої речовини при встановленні обмежувальних рівнів та часу, необхідного для вжиття заходів, спрямованих на покращення якості оточуючого повітря, Рада може також встановлювати тимчасову припустиму межу для обмежувального рівня.

З метою досягти цілей даної Директиви вживаються такі за­ходи: (а) врахування спільного підходу до захисту повітря, води

¹ Див.: Рамкова Директива Ради 96/62/ЄС «Щодо оцінки та контролю навко­лишньої атмосфери» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: гакоп.гас1а.§оу.иа/ср'

Ьіп/іа\у$/таіп.с£І?пге§=994_498

² Див.: Директива Ради 96/61/ЄС «Щодо всеохоплюючого запобігання і кон­тролю забруднень» : зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфер¹ охорони навколишнього середовища. — Л. : Екоправо-Львів, 2004.

125

та ґрунту; (Ь) несуперечність законодавству Співтовариства щодо забезпечення безпеки та здоров'я робітників на робочих місцях; (с) відсутність значного негативного впливу на навколишнє сере­довище інших країн-членів.

Країни-члени складають план дій, що містить заходи, які вжи­ваються в короткий термін у разі, коли з'являється ризик пере­вищення обмежувального рівня та/або критичної межі з метою зменшення зазначеного ризику та обмеження тривалості інциден­ту. Якщо критичні межі перевищені, країни-члени зобов'язуються забезпечити вживання необхідних заходів для інформування гро­мадськості.

Країни-члени надають чинності законам, нормам та адміністра­тивним положенням, які необхідні для виконання даної Директи­ви. Після схвалення країнами-членами цих заходів вони містять посилання на дану Директиву або супроводжуються таким поси­ланням під час їх офіційної публікації.

Директива Європейського парламенту і Ради 2001/81/ЄС «Щодо національних граничних величин викидів деяких забрудню­вачів атмосфери»¹ встановлює довготермінову та проміжну мету. Довгострокові екологічні цілі в рамках політики ЄС розроблені за допомогою спрямованого на отримання результатів підходу, який враховує критичні граничні значення, що визначають необ­хідний ступінь зменшення осаджень і концентрацій забруднювачів у навколишньому середовищі для збереження структури і жит­тєдіяльності екосистем.

Довготермінова мета полягає в обмеженні викидів закислю-ючих та евтрофікуючих забруднювачів і попередників озону з метою запобігання перевищенню критичних рівнів і навантажень та ефективного захисту всіх людей від визнаних ризиків для здоров'я, що має бути досягнуто 2020 року.

Проміжна мета має бути досягнута 2010 року і полягає в до­сягненні національних граничних величин викидів для покращення захисту навколишнього середовища і здоров'я людини у Співто­варистві від ризику негативного впливу закислення, евтрофікації ^гРунтів і приземного озону.

Див.: Директива Європейського парламенту і Ради 2001/81/ЄС «Щодо на­ціональних граничних величин викидів деяких забруднювачів атмосфери» [Електрон-

ний

ресурс]. — Режим доступу: пт.{р://еиг-Іех.еигора.еи/

126

127

Сфера дії Директиви поширюється на такі речовини: діоксид сірки (5О₂), оксиди азоту (ІЮх), летючі органічні сполуки (ЛОС),

аміак (ІЧНз).

Діяльність держав-членів, відповідно до даної директиви,

включає:

— Розроблення національних програм з метою досягнення про­міжних екологічних цілей, вимагаючи інформацію про прийняту і передбачену політику і заходи та кількісні оцінки їх впливу на викиди забруднювачів 2010 року.

— Створення реєстрів та прогнозів викидів на 2010 рік, вико­ристовуючи методології, погоджені конвенцією про транскордон­не забруднення повітря на великі відстані, та принципи ЕМЕР/

СОВДМАЩ.

Система екологічного моніторингу повинна накопичувати, сис­тематизувати і аналізувати інформацію: про стан навколишньо­го середовища; про причини спостережуваних і вірогідних змін стану (тобто про джерела і чинники впливу); про допустимість змін і навантажень на середовище в цілому; про існуючі резерви

біосфери¹.

Таким чином, у систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і чинниками антропогенної дії.

Відповідно до наведених визначень і покладених на систему функцій, моніторинг включає три основні напрями діяльності:

— спостереження за чинниками дії і станом середовища;

— оцінку фактичного стану середовища;

— прогноз стану навколишнього природного середовища к оцінку прогнозованого стану.

Слід взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльності з управління якістю середовища, але є джерелом необ­хідної для ухвалення екологічно значущих вирішень інформації.

Основні завдання екологічного моніторингу:

1. спостереження за джерелами антропогенної дії;

2. спостереження за чинниками антропогенної дії;

3. спостереження за станом природного середовища і його динамікою;

¹ Див.: Бичев М.А. Зкологический мониторинг [Електронний ресурс] .» М.А. Бичев. — Режим доступу: Ьпр://209.85.135.104/$еагс^=саспе

4. оцінка фактичного стану природного середовища;

5. прогноз зміни стану природного середовища під впливом чинників антропогенної дії та оцінка прогнозованого стану при­родного середовища.

Екологічний моніторинг атмосферного повітря є правовим за­собом його захисту¹.

Директива Ради 96/62/ЄС «Щодо оцінки та контролю навко­лишньої атмосфери» встановлює основні принципі спільної стра­тегії щодо оцінки якості оточуючого повітря країн-членів на основі спільних методів та критеріїв — отримання адекватної інформації щодо якості оточуючого повітря та забезпечення доступу до неї громадськості. Розробка та впровадження бази даних щодо якості атмосферного повітря та впливу на здоров'я людей є важливою та необхідною складовою в реалізації системи моніторингу, тому існує потреба створити таку базу в альянсі державних мініс­терств та відомств шляхом злиття коштів зацікавлених сторін для її розробки.

Директива 2008/50 ЄС встановлює заходи, спрямовані на:

1. визначення і встановлення цілей для захисту якості атмос­ферного повітря з метою уникнення, запобігання чи зменшення шкідливих впливів на здоров'я людини та довкілля в цілому;

2. оцінку якості атмосферного повітря в державах-членах на основі загальних методів та критеріїв;

3. отримання інформації про якість атмосферного повітря з метою допомогти боротьбі із забрудненням повітря та його нега­тивними наслідками, а також контролю довгострокових тенденцій та удосконалень, що виникають у результаті заходів, які вжива­ються на національному рівні та на рівні Співтовариства;

4. гарантування того, що така інформація стосовно якості атмосферного повітря доступна громадськості;

5. підтримку якості повітря, якщо вона на належному рівні, та її покращення в інших випадках;

6. сприяння зростанню співпраці між державами-членами Щодо зменшення рівня забруднення повітря.

Під час оцінки якості атмосферного повітря потрібно брати До уваги кількість населення та екосистем, які впливають на

Див.: Зкологическое право : учебник / под ред. гсроф. С.А. Боголюбова. ~ М., 2006. - С. 453-457.

128

забруднення повітря. Отже, доцільно класифікувати територію кожної держави-члена на зони чи агломерації, які відтворюють густоту населення. Єдиного підходу до оцінки якості атмосферно­го повітря потрібно дотримуватись згідно з єдиними критеріями

оцінки.

Для гарантування того, що зібрана інформація щодо забруд­нення повітря є достатньо показовою та порівнянною між держа­вами Співтовариства, для оцінки якості атмосферного повітря слід використовувати стандартизовані методи вимірювання та загальні критерії щодо кількості та розташування пунктів вимірювання.

У ФРН охорона атмосферного повітря охоплює сукупність заходів щодо захисту людей, тварин і рослин, ґрунтів, вод, ат­мосфери від шкідливого впливу викидів забруднюючих речовин, шуму, випромінювань і т. ін. Протягом тривалого часу в охороні атмосферного повітря існувало багато прогалин. 1974 року був прийнятий Закон про захист від емісій, а 2002 року була прийнята його нова редакція. Цей Закон є серцевиною німецького права охорони атмосферного повітря. Він вміщує норми, що стосуються чистоти повітря, захисту від чинників фізичного впливу. Закон встановлює правові вимоги щодо устаткування, котре викидає шкідливі речовини та поділяє їх на ті, що потребують дозволу (§ 4), і ті, що не потребують дозволу (§ 22).

Роботи із захисту повітря від забруднення характеризуються підведенням нових федеральних Земель до того прогресивного рівня, який вже досягнутий у нових федеральних Землях, при одночасному подальшому розвитку в напрямі зменшення там ще існуючих проблем, направленістю та гармонізацією заходів, а та­кож більш сильною орієнтованістю на цілі якості навколишнього середовища. Технічні заходи із захисту повітря від забруднення концентруються на розробці та застосуванні інтегрованих ме­тодів. До них належать розробка та застосування методів із за­побігання, зменшення та переробки залишкових речовин, а також раціональне використання енергії¹.

У країні була розроблена широка програма проти забруднення повітря. Забруднення повітря запобігається біля джерела його

Див.: Технічні інструкції щодо повітря [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр//Ьип<іе5.]игі$.сіе/Ьіт5сЬ£/ Ігкіех/Ьіті

129

виникнення. Так, наприклад, шкідливі речовини, що потрапляли в повітря від електростанцій і теплоцентралей, а також з вихлопних газів автомобілів, тепер значною мірою стримуються фільтрами, каталізаторами.

Прийняття Постанови «Про великі топкові установки» і «Тех­нічний порадник з утримування чистоти повітря» примусили про­мислові галузі швидко переобладнати свої установки у відповід­ності до новітнього рівня техніки¹.

До складу вимірювальної мережі чистоти повітря Федерально­го відомства з охорони навколишнього середовища входять вісім вимірювальних пунктів з обслуговуючим персоналом, а також 27 автоматичних пунктів. За допомогою Німецької метеорологічної служби була успішно розпочата передача даних вимірювань із станцій через супутник. Після ратифікації Федеральним урядом Загальної конвенції з клімату вимірювання та спостереження за змінами клімату та їх можливими причинами, включаючи зміни сонячного випромінювання у короткохвильовому діапазоні (УФБ-випромінювання), набувають дедалі більшого наукового та полі­тичного значення.

За дорученням Федерального уряду, Федеральне відомство з охорони навколишнього середовища бере участь у Глобальній програмі спостереження за атмосферою (GAW), ініціатором якої була Всесвітня організація з метеорології.

7.3. 1970 року у СІЛА був ухвалений Федеральний закон про чисте повітря (42 U.S.C.), який заклав основи державного ре­гулювання чистоти атмосферного повітря. У сферу дії Закону були включені різні джерела забруднення атмосферного повітря на території США, у тому числі стаціонарні й пересувні дже­рела забруднення. Закон про чисте повітря надав право феде­ральному Агентству з охорони довкілля розробляти і приймати обов'язкові федеральні стандарти — національні стандарти якості атмосферного повітря (NAAQS). Метою Закону було пошири­ти дію стандартів якості атмосферного повітря на кожен штат До 1975 року. Органи влади кожного штату США повинні були

Див.: Про великі топкові установки [Електронний ресурс] : Постанова; Технічний порадник з утримування чистоти повітря. — Режим доступу: Шр/Дшпсіез. Іиіі// /

т

130

розробити, відповідно до Закону, плани з виконання стандартів стосовно індустріальних джерел забруднення атмосферного повітря, розташованих на території штату. 1977 року були прий­няті доповнення до Закону про чисте повітря, що ставлять нові цілі для подальшого поширення дії стандартів якості атмосферно­го повітря на території штатів, оскільки багато штатів не змогли у встановлений Законом термін виконати вимоги федеральних стандартів. Поправки до Закону 1990 року включили у сферу дії Закону такі чинники, як кислотні дощі, руйнування озонового шару та ін. Агентство з охорони довкілля (ЕРА) переглянуло стандарти NAAQS у бік посилювання. Консультаційний комітет (CASAC) при Агентстві обгрунтував необхідність зниження вста­новленого 1997 року максимального допустимого річного вмісту дрібних мікрочасток у повітрі. Максимальний допустимий рівень добового вмісту дрібних мікрочасток в атмосферному повітрі був понижений майже в 2 рази¹.

У червні 1997 року Екологічна служба США опублікувала завершальний текст закону, контролюючого національний стан­дарт озонового рівня. Рівень вмісту озону контролюється різними способами, починаючи з контролю викидів заводів і закінчуючи щорічними перевірками викидів автомобілів і контролем очисних споруд і споживчих товарів.

Закон «Про чисте повітря» встановив партнерство з контролю якості повітря між штатами і федеральним урядом. ЕРА встанов­лює стандарти допустимого озонового рівня, використовуючи як критерій здоров'я і добробут жителів штатів, і несе відповідаль­ність за впровадження цих стандартів. ЕРА також надає технічне і стратегічне керівництво, допомогу і здійснює контроль за впро­вадженням цих норм штатами.

Озон і його попередник, оксид азоту, та леткі органічні спо­луки переносяться на багато миль від місця свого виникнення, забруднюючи довкілля великих територій. Коли стандарти були встановлені, ЕРА і штати використовували дані національних сис­тем контролю якості повітря, що належать до штатів з метою

¹ Див.: Петровский М.А. Административнше процедури и техническое ре-гулирование в США [Електронний ресурс] / М.А. Петровский. - Режим доступу: Н«р://гіос5.спіс1.ги/с1осигпепі/883500278.

131

контролю. У випадках, коли дані виявляються недостатніми, ре­гіони можуть визначатися як такі, що не класифікуються. Тери­торії діляться на середні, помірні, серйозні, сильні й дуже сильні (екстремальні) в залежності від рівня забруднення. Класифікацію робить ЕРА.

Для невіддалених областей штати повинні докласти серйозні зусилля, аби визначити, що необхідне для досягнення відповід­ного стандарту. Це включає контроль в базовому році й розви­ток у проектному році (як правило, наступного року) шкідливих викидів, вживання розроблених методів ЕРА і затвердження мо­делей, що справляють позитивний вплив на скорочення викиду шкідливих речовин в атмосферу і на підвищення якості повітря. ЕРА надає велику підтримку в розробці і вживанні програм з поліпшення якості повітря, але остаточна робота в цій сфері покладається на штати.

Поправки до Акта «Про чисте повітря» 1990-х років включають специфічні, обов'язкові вимоги з контролю над якістю повітря, які, як мінімум, мають бути прийняті у віддалених регіонах. Залежно від складності ситуації може бути врахована Федеральна програма з контролю транспорту, вживання мінімальних техноло­гічних вимог при перевірці й технічному огляді транспорту, конт­роль над викидами відпрацьованих газів в атмосферу і заправкою транспорту паливом.

Штати застосовують програми з оцінки результатів впровад­ження моделей з контролю якості повітря. Якщо прогноз показує, що NAAQS не приносить жодних результатів у будь-якому ре­гіоні, то уряду необхідно визначити і прийняти додаткові заходи для даного регіону.

Розробляючи стратегію і застосовуючи необхідні показники для здобуття результатів у вибраній стратегії, штат, проте, по­винен підпорядкувати їх загальній меті ЕРА, згідно з якою вони передивляються і втілюються в життя.

Хоча деякі території вживають всіх необхідних заходів, аби запобігти викиду шкідливих для озону речовин джерелами, розта­шованими на їхній території, проте досягти хоч би половини вимог стандарту виявляється скрутним із-за постійного переміщення повітряних мас з менш сприятливих регіонів. Ця проблема особ­ливо актуальна на сході США. У поправках 1990 років наголошу-

132

133

валося, що в деяких регіонах озонова проблема може виглядати як привнесена.

Оскільки жоден окремий штат не може повністю оцінити або вирішити всі проблеми, пов'язані з транспортуванням озону, ЕРА і Рада з довкілля рекомендували створити національний робочий комітет для об'єднання всіх зацікавлених штатів. Це створило можливість колективної оцінки і подальшого розвитку регіо­нальної стратегії контролю озону. Цей спільний процес (ОТАG) розглядається як приклад затвердження ЕРА «політики чистого повітря». ОТАG — це унікальний експеримент, який встановив нову модель побудови політики охорони довкілля. Це показало, що федеральний уряд і уряд штатів володіють широким спектром можливостей для співробітництва в питаннях вирішення проблем впливу довкілля на здоров'я і життя мільйонів американців. На­укові й технічні експерти височайшого рівня, як приватні, так і офіційні, виробили безпрецедентну наукову Г технічну базу даних, на основі якої можливо здійснюватиме майбутній розвиток... Учас­ники ОТАG продемонстрували професіоналізм, самовідданість і бажання досягти угоди з приводу рекомендацій, запропонованих для вирішення тривалої проблеми забруднення повітря.

Мета ОТАG — оцінка проблеми транспортування озону і створення рекомендацій для ЕРА, що стосуються регіональної стратегії. В ОТАG створено декілька підгруп і робочих груп, які включають представників штатів, ЕРА, промисловості і громад­ськості¹.

Вивчення проблем чистого повітря порушує й інші питання. Наочним прикладом є американська програма боротьби з кислот­ними дощами, яку ми розглянули раніше, у главі 5.

У США реалізується програма екологічної безпеки транс­портних засобів. Нормування відпрацьованих газів — один з ос­новних заходів зниження токсичності викидів, постійно зростаюча кількість яких робить загрозливий вплив на рівень забруднення атмосферного повітря крупних міст і на здоров'я людини².

Див.: Скаво К- Неофедерализм в США и внполнение федерального закона об очистке воздуха [Електронний ресурс] / К- Скаво, Л. Шульц. — Режим доступу: Мір://Іа^.е<іи.ги/(іос/с1осигпепі.а$р?с1осЮ=1143105

Див.: Буштуева КА О нормировании автомобильньгх вибросов / К.А. Буш-туева, Л.М. Лифлянд // Гигиена и санитария. — 1988. — № 12. — С. 40-52.

Наприкінці 50-х років XX століття в Каліфорнії, США, була почата розробка стандартів на викид забруднювачів, що містяться у вихлопних газах автомобілів, які з'явилися частиною законо­давства штату, що стосується якості атмосферного повітря. Ме­тою стандарту було встановлення максимально допустимих норм вмісту шкідливих речовин в автомобільних викидах. 1959 року в Каліфорнії були установлені гранично допустимі норми вмісту у відпрацьованих газах СО і С_1ОН_1О. 1965 року ухвалений закон про контроль за забрудненням повітря автотранспортом (Тhe Моtоr Vehicle Air Pollution Control Act), а 1966 року затверджений державний стандарт США.

Державний стандарт був, по суті, технічним завданням для автомобільної промисловості, стимулюючим розробку і вживання заходів, спрямованих на вдосконалення екобезпеки автомобілів. Одночасно це дозволяло Агентству з охорони довкілля США ре­гулярно посилювати стандарти, що знижують кількісний вміст токсичних компонентів у відпрацьованих газах¹.

Робота з нормування викидів і контроль за його реалізацією для легкових автотранспортних засобів проводиться у США з 1967 року, вантажівок і автобусів з бензиновими двигунами — з 1969 року, вантажних автомобілів і автобусів з дизелями — з 1982 року.

При цьому слід зазначити, що національні стандарти США поширюються на всі штати, окрім Каліфорнії, де діють жорсткіші стандарти, випереджаючі державні.

По правилах, введених у Каліфорнії 2008 року, всі виробники легкових автомобілів, що продаються на території штату, з 2009 року повинні забезпечити 25% скорочення викидів двоокису вуг­лецю й інших шкідливих газів. З 2016 року скорочення має бути ще радикальнішим — на 34%².

Судовій владі належить важливе місце у виробленні екологіч­ної політики. Доказом тому можуть служити рішення Верховного

¹ Див.: Ярославцев С.Ф. Зколого-автотранспортная политика некоторьіх за-рубежньїх страк: совремегаше тенденции / С.Ф. Ярославцев // Право н политика. ~ 2009. - № 2(110). — С. 335.

² Див.: Паскаль Делиль. Суверенитет, зкология и знергия [Електронний ре-сурс] / Делиль Паскаль. - Режим доступу: ЬИрУ/чпАПУ.кгеті.огд/печгз/147228391.

т

134

суду: у справах «Массачусетс проти ЕРА» і «Фонд захисту дов­кілля проти «Дьюк Енержі».

У справі Массачусетс проти Агентства з охорони довкілля було встановлено, що, відповідно до ст. 202 (а) (1) Закону «Про чисте повітря», «Адміністратор (ЕРА) повинен встановлювати стандарти, застосовні до викидів будь-яких речовин, що забруд­нюють повітря, з будь-якого класу або класів нових механічних транспортних засобів або нових двигунів для механічних транспор­тних засобів, які, на його думку, сприяють забрудненню повітря і можуть нести загрозу громадському здоров'ю і добробуту»¹. Закон визначає речовину, що забруднює повітря, як «будь-яку частку, що забруднює повітря, або комбінацію часток, включаю­чи фізичну, хімічну, біологічну, радіоактивну речовину або тіло, яке в результаті викиду або іншим чином потрапляє в довко­лишнє повітря». Агентство із захисту довкілля заявило, що не може регулювати викиди деяких видів парникових газів, оскільки: 1) Закон «Про чисте повітря» не наділяє Агентство повнова­женнями на видання обов'язкових для виконання постанов по питаннях глобальної зміни клімату; і 2) навіть якщо б Агентство мало повноваження на встановлення стандартів викиду парнико­вих газів, то їх реалізація була б недоцільною, бо регулювання викидів з механічних транспортних засобів з'явилося б лише «не­значною мірою» у справі боротьби із зміною клімату, що супере­чить «всеосяжному підходу» до проблеми. Відповідно до заяви Агентства, «всеосяжний підхід» включає цілий пакет заходів з додаткової підтримки технічної інновації, створення програм не-адміністративного регулювання для стимулювання добровільного зниження емісій парникових газів на приватних підприємствах і подальшого дослідження зміни клімату. Вочевидь, що заходи, розглянуті судом, не входили в цей пакет.

Наведені аргументи не були прийняті судом, який підкреслив, що «зміна клімату тягне за собою серйозні й добре усвідомлені наслідки». Суд також постановив, що хоча «одне лише регулюван­ня рівня викидів з механічних транспортних засобів не дозволить

' Зиргете Соигі оі ІЬе ОпііесІ Зіаіез. АргіІ 2, 2007. МаззасЬизеиз, еі зі, РеШіопегз V. ЕшігоптепіаІ Ргоіесііоп А^епсу еі аі. Оп \Угі1: ої Сегііогагі Іо ІЬе Шііесі 51а1ез Соигі оі Арреаіз Гог Ше Оізігісі оі СоіитЬіа Сігсиіі.

135

зупинити процес глобального потепління, ніщо не вказує на те, що суд не володіє достатньою юрисдикцією для ухвалення рішен­ня про те, чи зобов'язано ЕРА уповільнити або запобігти глобаль­ному потеплінню». На думку більшості суддів, ЕРА має право не робити жодних дій лише в юму разі, якщо буде визначено, що парникові гази не сприяють зміні клімату, або якщо Агентство надасть вичерпні пояснення того, що воно не може або не реалізо­вуватиме свої повноваження для проведення такого визначення».

Крім того, суд постановив, що Агентство із захисту довкілля не може «не виконувати свої статутні зобов'язання на підставі невпевненості в тому, які чинники впливають на зміну клімату. Якщо недолік наукової інформації настільки істотний, що не дає Агентству можливості прийняти обґрунтоване рішення про те, чи сприяють парникові гази глобальному потеплінню, воно повинне про це заявити. Та обставина, що Агентство не бажає регулювати рівень викиду парникових газів унаслідок якоїсь невпевненості, є недопустимою. Питання полягає в тому, чи існує досить інформа­ції для того, щоб дійти висновку про рівень небезпеки».

Агентство із захисту довкілля не надало розумних пояснень своєї відмови визначити, чи можуть парникові гази викликати або сприяти зміні клімату. Дії Агентства, таким чином, були довіль­ними, непередбачуваними, або, іншими словами, такими, що по­рушують закон.

Як і у справі «Массачусетс проти ЕРА», суд визнав незакон­ними адміністративні спроби змінити ключові положення Закону «Про чисте повітря» у своєму рішенні у справі «Фонд захисту довкілля проти «Дьюк Енержі». Суперечка зводилася до декількох технічних положень закону, включаючи питання переоснащення заводів, зміни рівня викидів, якості повітря в прилеглих районах і, найголовніше, необхідності визнання нових джерел забруднення. Згідно із законом енергетичні компанії повинні встановлювати очисне устаткування в тому разі, коли в результаті переоснащен­ня заводу підвищується рівень викидів. Головним питанням, що стояло перед судом, було визначення способу підрахунку кіль­кості викидів: на погодинній або річній основі.

Представники «Дьюк Енержі», одного з найбільших комуналь­них підприємств у країні, переконали федеральний окружний суд У тому, що масштабне переоснащення заводу не призвело до

136

підвищення забруднення, оскільки погодинний рівень викидів залишився тим самим. Переоснащення дозволило заводу лише збільшити тривалість робочого дня. Таким чином, позиція «Дьюк Енержі» полягала в тому, що хоча загальна міра забруднення підвищилася, погодинний рівень викидів залишився незмінним, а значить, не сталося жодного збільшення шкідливих викидів. Четвертий окружний суд прийняв аргументи «Дьюк Енержі», постановивши, що підприємство зобов'язане встановлювати нове очисне устаткування лише в разі приросту погодинних викидів. Факт загального зростання забруднень розглянутий не був. Адво­кати компанії також висунули аргумент про те, що одне з поло­жень закону «Про чисте повітря», а саме «Стандарти використання нового джерела» ( the New Source Performance Standarts, NSPS), суперечило статті про допустимі норми погодинних викидів, а значить, робило останню недійсною. Верховний суд відкинув цей аргумент, зробивши висновок про те, що непослідовні заяви пред­ставників компанії були неістотними і ніяк не заперечували само­го формулювання закону.

Під час розгляду справи «Дьюк Енержі» ЕРА на підставі рі­шень окружного суду намагалося пом'якшити правила модерні­зації старих ТЕЦ, що працюють на вугіллі. Надавши компанії простір для законного маневру, Верховний суд, таким чином, зро­бив крок назад, чим, як і у випадках з іншими рішеннями судів різних рівнів, може скористатися уряд. Проте, як правило, суди виносять постанови, спрямовані на захист довкілля. Серед них:

— тимчасове обмеження об'ємів вугільної промисловості там, де видобуток вугілля веде до руйнування гірських вершин і зни­щення рослинності долин;

— висновок про те, що уряд здійснював управління національ­ними лісовими ресурсами без належного екологічного аналізу і не враховував наслідків збільшення вирубки лісу для суспільства;

— висновок про те, що уряд незаконно приховував і спотворю­вав думки учених, не згідних із зниженням обмежень на вирубку лісу на тихоокеанському північному заході¹.

т

¹ Див. докладніше: Хоффман Стивен. Федерализм и разделение властей в политике США по охране окружающей средьі / Стивен Хоффман // Журн. междунар. права и междунар. откошений. - 2007. — № 3.

137

7.4. Основу Національного плану дій з гігієни довкілля¹ скла­дає Закон України «Про охорону атмосферного повітря»², спрямо­ваний на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної без­пеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на довкілля.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 року № 343 моніторинг атмосферного повітря проводиться Мінекоресурсів, МНС, державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ, їх­німи органами на місцях, а також підприємствами, установами, організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря³.

Встановлені основні пріоритети у сфері охорони атмосферного повітря:

— зменшення ступеня шкідливого впливу об'єктів — джерел забруднення повітря;

— посилення державного нагляду за дотриманням повітре-охоронного законодавства у процесі експлуатації, розміщення, будівництва нових і реконструкції промислових підприємств та інших об'єктів;

— удосконалення систем вентиляції, очищення та кондицію­вання повітря в закритих приміщеннях;

— поліпшення контролю якості атмосферного повітря і повітряного середовища в житлових та громадських приміщен­нях;

— удосконалення економічних методів управління якістю повітря.

Див.: Національний план дій з гігієни довкілля на 2000 — 2005 роки [Елек­тронний ресурс] : схвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 р. № 1556. - Режим'доступу: //Ьіір://то2сІос5.кіеу.иа/уіе%'.рЬр?ісі=2630.

Див.: Про охорону атмосферного повітря : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 50. - Ст. 678.

Див.: Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу ^в галузі охорони атмосферного повітря [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343. - Режим доступу: Ьіір://гакоп.гас1а. &//

138

Україна підписала Протокол про важкі метали до Конвенції 1979 року «Про транскордонне забруднення повітря на великі відстані»¹ та взяла на себе зобов'язання скоротити загальноріч-ний обсяг викидів важких металів, зокрема свинцю, кадмію, ртуті, шляхом вжиття ефективних заходів.

Мета Концепції полягає у створенні умов щодо скорочення викидів важких металів та запобігання їхньому несприятливому впливу на здоров'я населення, природні ресурси та довкілля.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі ос­новні завдання: 1. прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення зменшення викидів важких металів в атмосферне повітря; 2. зменшити обсяги викидів важких металів підприємс­твами та іншими об'єктами, насамперед, за рахунок вжиття ма-лозатратних заходів; 3. розробити нормативи, стандарти, вимоги щодо важких металів та продуктів, що їх містять, у викидах в ат­мосферне повітря, з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу та Протоколу до Конвенції 1979 року про транскордонне забруднення повітря на великі відстані щодо важких металів; 4. організувати вітчизняне виробництво технологічного та газо­очисного устаткування, виходячи із сучасного рівня технологій спалювання палива та очищення димових газів від пилу з метою забезпечення мінімальних викидів важких металів; 5. провести інвентаризацію викидів важких металів та створити банки даних щодо викидів таких металів.

Концепція передбачає реалізацію державної політики, що має забезпечувати: створення державної системи регулювання, спря­мованої на скорочення викидів важких металів; гармонізацію природоохоронного законодавства України із законодавством ЄС щодо скорочення викидів важких металів; організацію вітчизняно­го виробництва сучасного технологічного та газоочисного устатку­вання, яке забезпечує мінімальні обсяги викидів важких металів в атмосферне повітря.

В Україні, відповідно до Закону «Про охорону атмосферного повітря» та Закону «Про забезпечення санітарного та епідеміо-

Див.: Про транскордонне забруднення повітря на великі відстані [Елект­ронний ресурс] ; Конвенція. — Режим доступу: ШрУ//// таіп.сді?пге£=995_223

139

логічного благополуччя населення», якість атмосферного повітря регулюється гігієнічними стандартами — гранично допустимими концентраціями (ГДК). Методологія обґрунтування ГДК є уніфі­кованою і використовується всіма фахівцями, які мають дозвіл на проведення таких досліджень^ Метою цих досліджень є обгрун­тування таких концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі, які за умови дії на людину протягом життя не будуть спричиняти несприятливих змін у стані здоров'я населення та умовах його проживання. Вирішення цих питань потребує комп­лексного підходу. Якщо порівняти методологію нормування шкід­ливих факторів в атмосферному повітрі Україні з тими підходами, що використовуються для стандартизації в країнах ЄС, то можна констатувати як наявність спільного, так і чимало розбіжностей¹.

У країнах ЄС система нормування передбачає диференціацію забруднюючих речовин за ступенем небезпеки та масштабів ви­робництва, і в залежності від цього визначаються 2 групи речовин для фонового і технологічного нормування. В Україні система нормування таку диференціацію не передбачає.

З іншого боку, в Україні обґрунтування гранично допустимих стандартів для всіх речовин ведеться із застосуванням єдиної методичної схеми з визначенням в експериментальних умовах за­лежності «доза-час-ефект» реакцій організму на дію речовин, а в країнах ЄС ці показники визначаються на основі зіставлення комплексу даних щодо оцінки експериментальних та епідеміоло­гічних досліджень. Тому оцінка небезпеки нормованої речовини визначається показником ризику для здоров'я людей, у той час як в Україні показники ризику не використовуються.

Рівень гранично допустимих стандартів у країнах ЄС не є пос­тійним і переглядається кожні 5 років. При цьому вносяться корективи, що випливають з нових знань, або підтверджується попередній стандарт. В Україні встановленні гігієнічні стандарти практично не переглядаються.

Середньодобові ГДК для бензапирену, двооксиду сірки і свин­цю в Україні близькі до стандартів, що прийняті в країнах ЄС і

¹ Див.: Морозов В.В. Порівняння методологій обґрунтування ГДК в ат­мосферному повітрі з Україні та країнах €С і США [Електронний ресурс] / В.В. Морозов, Ю.Л. Попов. — Режим доступу: Шр://та5Іегз.сіоппіи.ейи.ііа/2(Х]!ЛеМ/ роІираепкоДіізз/ііЬ/соІОІ .піт

140

рекомендовані ВОЗ. Нормативи ж для двооксиду азоту й оксиду вуглецю, прийняті в Україні, збігаються із зарубіжними стандар­тами, однак їх значення в 3-6 разів нижче останніх.

Затверджена Постанова КМ України щодо Програми припи­нення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004 - 2030 роки № 56^і.

Збереження озонового шару стратосфери, який захищає все живе на Землі від згубної дії ультрафіолетового сонячного вип­ромінювання, є однією з пріоритетних глобальних екологічних проблем XXI століття. Проголошення Україною наміру стати повноправним членом ЄС зумовлює необхідність вжиття заходів щодо гармонізації національного законодавства України із зако­нодавством ЄС у відповідній сфері. У зв'язку з цим передбачені Програмою заходи повинні відповідати загальній стратегії ЄС у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами.

Аналіз показує, що запропоновані ЄС строки припинення спо­живання (за визначенням Монреальського протоколу, під «спо­живанням» слід розуміти сумарний обсяг вироблених у країні та ввезених до неї озоноруйнівних речовин, з якого відраховується обсяг вивезених озоноруйнівних речовин) найбільш поширених перехідних холодоагентів жорсткіші порівняно з передбаченими Монреальським протоколом. Тому постає завдання щодо забез­печення в Україні вже найближчими роками не тільки вилучення найбільш небезпечних хлорфторвуглеводнів, а й успішного пошу­ку речовин з нульовим озоноруйнівним потенціалом, спроможних замінити перехідні гідрохлорфторвуглеводні.

Припинення виробництва та використання озоноруйнівних ре­човин (хлорфторвуглеводні, гідрохлорфторвуглеводні, бромистий метил, чотирихлористий вуглець, метилхлороформ, галогени) по­винно базуватися як на відповідних рішеннях Монреальського протоколу, так і на правових нормах у сфері поводження з озо­норуйнівними речовинами, розроблених на виконання Україною міжнародних зобов'язань.

¹ Див.: Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівких речовин на 2004 - 2030 роки № 56 [Електронний ресурс] : Постанова КМ Ук­раїни. — Режим доступу: Мір:/А*™пу.тата-86.ог£.иа/Ше5/СпетісаІ5_тапа§етегіі.,

Шгаіпе_икг.рсіі

141

Незважаючи на відсутність вітчизняного виробництва, озоно-руйнівні речовини використовуються майже в усіх секторах еко­номіки. Винятком є бромистий метил, який виробляється на Сак-ському державному хімічному заводі для карантинних потреб.

З 1996 року Україна належала до числа країн, які не вико­нують вимоги Монреальського протоколу, оскільки як країна 2-ї статті цього Монреальського протоколу (розвинуті країни) була зобов'язана припинити використання споживання найбільш небез­печних озоноруйнівних речовин. На 7-й зустрічі сторін Монреаль­ського протоколу було отримано попередження щодо можливого вжиття світовою спільнотою санкцій стосовно України, якщо вона не припинить використання озоноруйнівних речовин. З урахуван­ням економічного становища країни сторони Монреальського протоколу рекомендували надати Україні допомогу в реалізації проектів конверсії промислових підприємств. Фінансування про­ектів передбачалося здійснювати за рахунок коштів Глобального екологічного фонду.

Ще 4 березня 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Україною та Всесвітнім банком щодо надання Україні гранту в розмірі 23,2 млн доларів (Проект вилучення речовин, шо руйнують озоновий шар). У результаті реалізації зазначеного Проекту отримано сучасне озонозберігаюче промислове облад­нання, що використовується під час виробництва різноманітної продукції (холодильна техніка, аерозолі тощо), та устаткування для збирання і відновлення відпрацьованих озоноруйнівних речо­вин. Це дало змогу припинити використання озоноруйнівних речо­вин у виробничих циклах та налагодити сервісне обслуговування холодильної техніки з дотриманням вимог екологічної безпеки. Постане реальна загроза зупинки вітчизняних підприємств-спожи-вачів озоноруйнівних речовин у разі, якщо їх не буде переведено на озонобезпечні технології. Продукцію, що містить озоноруйнівні речовини, уже нині заборонено експортувати до багатьох країн, а в найближчі роки — і до будь-якої країни світу.

Таким чином, утриматися на зовнішньому ринку вітчизняні виробники зможуть лише за умови своєчасного проведення кон­версії виробництва. Саме тому значно підвищується роль сервіс­них центрів і кваліфікації їхнього персоналу, обізнаного з мето­дологією переходу на озонобезпечні речовини. Рядом вітчизняних

^

142

підприємств уже істотно обмежено або й повністю припинено використання озоноруйнівних речовин шляхом перепрофілювання та впровадження альтернативних технічних рішень за рахунок власних ресурсів.

На виконання статті 7 Монреальського протоколу¹ Україна щороку (до ЗО вересня) надає Озоновому секретаріату узагаль­нений звіт (відомості) щодо експорту, імпорту озоноруйнівних речовин. Розроблено Порядок видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить.

Здійснюється державне регулювання ввезення і вивезення най­більш небезпечних з точки зору руйнування озонового шару но-вовироблених речовин. Це створило необхідні передумови для за­безпечення виконання Україною вимог Монреальського протоколу та отримання і в подальшому міжнародної технічної допомоги.

Основними завданнями є: подальше приведення національного законодавства у відповідність до вимог Монреальського протоколу та законодавства ЄС у сфері поводження з озоноруйнівними речо­винами; введення обмежень на поводження з озоноруйнівними ре­човинами, посилення екологічного контролю за їх використанням і запобігання нелегальному ввезенню, вивезенню озоноруйнівних речовин та продукції, що їх містить; надання науково-технічної, економічної та методичної допомоги підприємствам у впроваджен­ні озонобезпечних речовин та озонобезпечних технологій, а також здійснення нагляду за реалізацією планів і графіків їх конверсії. Припинення використання хлорфторвуглеводнів і галонів оз­начає необхідність встановлення для підприємств строків щодо заборони повторного заповнення та (або) використання холодиль­ного обладнання й устаткування для кондиціонування повітря, що працюють на хлорфторвуглеводнях, а також технічних засобів пожежогасіння, споряджених галонами. При цьому повинно бути зроблено все для екологічно безпечного зберігання видалених хлорфторвуглеводнів та галонів з метою їх відновлення і подаль­шого використання або знищення.

¹ Див.: Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр://иагакоп.согп/<іоситепі/ірагіі8/ І5х18787.Мт

143

Першочерговій заміні підлягає холодильне обладнання та устаткування для кондиціонування повітря у субсекторах (по­бут, торгівля, промисловість, переробка та зберігання продук­тів харчування, транспорт) з найбільшими щорічними обсягами споживання озоноруйнівлих речовин та найбільшою величиною середнього їх заправлення на 1 установку (агрегат). Це стосуєть­ся насамперед підприємств торгівлі та промисловості, на частку яких припадає майже 70 відсотків обсягу річних потреб в озо­норуйнівних речовинах. Вжиття заходів у зазначених субсекто­рах сприятиме не лише істотному скороченню щорічних обсягів споживання озоноруйнівних речовин, а й зведенню до мінімуму використання однієї з найбільш небезпечних для озонового шару речовини — хлорфторвуглеводню-12.

З метою забезпечення повного вилучення до 2030 року галонів з практики використання у сфері пожежної безпеки передба­чається створення організаційних, правових і технічних умов для надійного запобігання викидам зазначених речовин у навколишнє середовище під час проведення будь-яких операцій з ними на всіх стадіях життєвого циклу (перевезення, заряджання і розряджан­ня технічних засобів пожежогасіння, контроль якості, зберігання, регенерація, перероблення тощо).

У процесі забезпечення регульованого переходу підприємств на використання озонобезпечних замінників і технологій врахо­вуються світові тенденції в цій сфері, технічна та економічна доступність альтернативних речовин або технологій. Програмою передбачаються припинення використання озоноруйнівних речо­вин до 2014 року — на 100 відсотків; а також строки припинення споживання гідрохлорфторвуглеводнів: до 2015 — 90, 2030 року — на 100 відсотків. За прогнозом експертів Програми ООН з навколишнього середовища, дотримання вимог Монреальського протоколу забезпечить 2050 року відновлення озонового шару До рівня 1980 року.

144