Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції

10.1. Міжнародно-правові основи управління якістю про­дукції.

10.2. Система управління якістю продукції в Європейсько­му Союзі.

10.3. Екологічні стандарти якості продукції у США.

10.4. Законодавче забезпечення відповідності продукції українських виробників європейським стандартам якості та екологічної безпеки продукції.

10.1. У ринковій економіці проблема якості є найважливішим чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної й еко­логічної безпеки. Якість — комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організа­ція виробництва, маркетинг і ін. Найважливішою складовою всієї системи якості є якість продукції' як сукупність властивостей і характеристик продукції чи послуг, що додають їм здатність за­довольняти обумовлені чи передбачувані потреби. Цей стандарт увів такі поняття, як «забезпечення якості», «керування якіс­тю», «спіраль якості». Вимоги до якості на міжнародному рівні визначені стандартами ІСО серії 9000, які установили єдиний визнаний у світі підхід до договірних умов за оцінкою систем якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і споживачами продукції.

Стандарт І5О 9001:2000 встановлює вимоги до системи управ­ління якістю, якщо підприємство:

— має необхідність продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам споживачів та га­лузевим вимогам;

— зорієнтоване на підвищення задоволеності споживачів за­вдяки результативному застосуванню системи.

' Див.: Крьілова Г.Д. Зарубежньїй опьіт управлення качеством / Г.Д. Крьі-лова. — М. : Изд-во стандартов, 1992. — С. 15.

189

У першу чергу, стандарт 150 9001 визначає вимоги до управ­ління якістю:

1. визначення політики і цілей;

2. розробку планів;

3. аналіз їх виконання и-вимір ефективності;

4. проведення коригувальних і запобіжних дій.

Також стандарт містить вимоги до етапів життєвого циклу продукції/послуг (випуску продукції/наданню послуг):

1. проведення маркетингових досліджень;

2. розробка нових видів продукції/послуг;

3. закупівля продукції і послуг;

4. виробництво продукції/послуг і контроль її якості;

5. продаж і постачання продукції/послуг споживачам.

Крім того, визначені вимоги до забезпечення системи управлін­ня якістю різними видами ресурсів (персоналом, устаткуванням, виробничим середовищем).

У 90-і роки підсилився вплив суспільства на підприємства, а підприємства стали дедалі більше враховувати інтереси суспіль­ства. Це привело до появи стандартів ІСО 14000, що установ­люють вимоги з погляду захисту навколишнього середовища і безпеки продукції.

Система стандартів І5О 14000, на відміну від багатьох ін­ших природоохоронних стандартів, орієнтована не на кількісні параметри (об'єм викидів, концентрація речовини тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати «найкращу доступну техно­логію»). Основним предметом І5О 14000 є система екологічного менеджменту — епуігоптепіаі тапа^етепі зузіет, ЕМ5. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації мають дотримуватися певні процедури, мають бути підготовлені певні документи, має бути призначений відповідальний за певну сферу. Основний документ серії — І5О 14001 не містить жодних «абсолютних» вимог до дії організації на довкілля, за винятком того, що організація у спеціальному документі повинна оголосити про своє прагнення відповідати національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, Що 150 14000, як міжнародні стандарти, не повинні вторгатися у сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником

190

150 є «організаційні» підходи до якості продукції, (наприклад, концепція «глобального управління якістю»), згідно з якими клю­чем досягнення якості є вибудовування належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції.

Стандарти 150 14000 розробляються Технічним комітетом Міжнародної Організації Стандартизації (150). Передбачається, що система стандартів забезпечуватиме зменшення несприятли­вих дій на навколишнє середовище на трьох рівнях:

1. Організаційний — через поліпшення екологічної «поведін­ки» корпорацій.

2. Національний — через створення істотного доповнення до національної нормативної бази.

3. Міжнародний — через поліпшення умов міжнародної тор­гівлі.

Документи, що входять у систему, можна умовно розділити на три основні групи:

— принципи створення і використання систем екологічного менеджменту (ЕМ5);

— інструменти екологічного контролю й оцінки;

— стандарти, орієнтовані на продукцію.

Основні вимоги, які пред'являє до організації 150 14001, такі:

1. Організація повинна виробити екологічну політику — спе­ціальний документ про наміри організації, який повинен служити основою для дій організації і визначення екологічних цілей і за­вдань. Екологічна політика має відповідати масштабу, природі й екологічним діям, що створюються діяльністю, продуктами і пос­лугами компанії. Екологічна політика повинна містити заяви про прагнення до відповідності нормативам, а також до «постійного поліпшення» системи екологічного менеджменту і до «запобігання забрудненням». Документ має бути доступним громадськості.

2. Організація повинна виробити і дотримувати процедури для визначення значимих дій на довкілля (відзначимо, що тут і в інших місцях стандарт говорить про дії, пов'язані не лише безпосередньо з діяльністю організації, але й з її продуктами і послугами). Організація повинна також систематично врахувати всі законодавчі вимоги, пов'язані з екологічними аспектами діяль­ності, продуктів і послуг, а також вимоги іншої природи (напри­клад, галузеві кодекси).

191

3. З урахуванням значимих екологічних дій, законодавчих і інших вимог, виробляються екологічні цілі й завдання. Цілі й завдання мають бути, по можливості, кількісними. При їх форму­люванні повинні також братися до уваги погляди «зацікавлених сторін» — будь-яких груп і. громадян, чиї інтереси зачіпаються екологічними аспектами діяльності підприємства.

4. Для досягнення поставлених цілей організація повинна виробити програму екоменеджменту. Програма повинна визна­чати відповідальних, засоби і терміни для досягнення цілей і за­вдань.

5. В організації має бути визначена відповідна структура від­повідальності. Для забезпечення роботи цієї системи мають бути виділені достатні людські, технологічні й фінансові ресурси.

6. Повинен виконуватися ряд вимог з навчання персоналу, а також з підготовки до аварійних ситуацій.

7. Організація повинна здійснювати моніторинг або вимір ос­новних параметрів діяльності, що може справляти істотний вплив на довкілля.

8. Повинен проводитися періодичний аудит системи еколо­гічного менеджменту з метою з'ясування відповідності критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту 150 14001, чи упроваджена і чи працює вона належним чином. Аудит проводиться як самою компанією, так і зовнішньою стороною. Результати аудиту докладаються керівництву компанії.

9. Керівництво організації повинно періодично розглядати роботу системи екоменеджменту з точки зору її адекватності й ефективності. Обов'язково повинно розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях і інших елементах ЕМ5. При цьому повинні братися до уваги результати аудиту, обставини, що змінилися, і прагнення до «поліпшення». Взагалі, в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл «план — здій­снення — перевірка — перегляд плану». Всі процедури, їхні ре­зультати, дані моніторингу тощо повинні документуватися.

Стандарт має на увазі, що система екологічного менеджмен­ту інтегрована із загальною системою управління організацією. Стандарт не вимагає, аби особи, відповідальні за роботу ЕМ5, не мали інших обов'язків або документи, пов'язані з екоменедж-ментом, були виділені у спеціальну систему документообігу.

192

Стандарти 180 14000 є «добровільними». Вони не замінюють за­конодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином компанія впливає на довкілля і як виконуються вимоги законодавства.

10.2. З початку 70-х років Європейським Співтовариством (Со­юзом) прийнята значна кількість різноманітних стандартів у цій сфері. Рекомендацією Ради від 3.03.1975 року щодо розподілу вартості й дій публічної влади в екологічних справах дається пра­вова класифікація екологічних стандартів Європейського Союзу¹.

ЄС приймає:

— стандарти якості оточуючого середовища та його компо­нентів;

— екологічні стандарти продукції;

— екологічні стандарти виробничих процесів.

Відповідність продукції екологічним стандартам підтверджуєть­ся екологічною сертифікацією і маркуванням продукції знаком відповідності.

Директива 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції від 3.12.2001 року² застосовується до продукції незалежно від спо­собів, використовуваних для її продажу, включаючи дистанційний продаж і продаж електронним шляхом.

Дана Директива не поширюється на послуги, але, щоб забезпе­чити досягнення поставлених цілей безпеки, її положення повинні також застосовуватися до продукції, яка в рамках надання послу­ги поставляється або надається в розпорядження споживачів для використання останніми. Безпека обладнання, використовуваного самими постачальниками послуг з метою надання послуги спо­живачам, не підпадає під дію даної Директиви, оскільки повинна розглядатися у взаємозв'язку з безпекою надаваної послуги.

Всі положення даної Директиви повинні застосовуватися з ме­тою забезпечення здоров'я й безпеки споживачів, коли в рамках регламентації Співтовариства відсутні більш спеціальні положен­ня про безпеку відповідної продукції.

Див.: Рекомендація Ради від 3 березня 1975 р. щодо розподілу вартості і дій публічної влади в екологічних справах // 03 1975/1/194/.

Див.: Директива Європейського парламенту й ради 2001/95/ЄС — про загальну безпеку продукції від 3 грудня 2001 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: пир:/Лу\у^соп5итегіп[о.ог£.иа/ти5Пшо№/іе£І5Іа{іоп/(іе1аіІ

193

Якщо спеціальна регламентація Співтовариства встановлює ви­моги безпеки, які поширюються тільки на окремі ризики або ок­ремі категорії ризиків, то стосовно відповідної продукції обов'язки господарюючих суб'єктів відносно цих ризиків встановлюються положеннями спеціального законодавства, а до інших ризиків за­стосовується загальний обов'язок безпеки, передбачений даною Директивою.

Для полегшення ефективного й послідовного застосування загального обов'язку безпеки, передбаченої даною Директивою, важливе значення має встановлення добровільних європейських стандартів, що поширюються на певні види продукції й ризиків таким чином, щоб продукція, яка відповідає національному стан­дартові, що є більш суворим за європейський стандарт, вважа­лась відповідною згаданому обов'язку.

При дотриманні цілей даної Директиви європейські організації із стандартизації повинні встановлювати європейські стандарти на підставі доручень, що даються Комісією, якій сприяють від­повідні комітети. З метою гарантування, що продукція, відповідна до стандартів, задовольняє загальному обов'язку безпеки, Комісія встановлює вимоги, яким повинні відповідати стандарти. Дані ви­моги повинні міститися в дорученнях, що надаються організаціям із стандартизації.

Адекватна незалежна сертифікація, що визнається компетен­тними органами, може допомогти в підтвердженні відповідності критеріям, що використовуються у сфері безпеки продукції. Еко­логічна сертифікація розглядається як процедура перевірки на відповідність вимогам законодавчо-нормативних документів¹.

Слід доповнити загальний обов'язок безпеки іншими обов'язками, покладеними на господарюючих суб'єктів, оскільки в деяких обставинах дії останніх є необхідними для запобігання ризикам для споживачів.

З метою гарантування ефективного контролю над дотриманням обов'язків, покладених на виробників і торгових посередників, держави-члени повинні заснувати або призначити інституції із

¹ Див. докладніше: Скрипчук П. Екологічна сертифікація як інструмент ви­робництва та споживання екологічно чистої продукції / П. Скрипчук // Економіка України. — 2006. — № 3. — С. 55-63.

194

195

здійснення нагляду за безпекою продукції, наділені повноважен­нями, які дозволяють їм вживати належних заходів, включаючи накладення ефективних, відповідних санкцій, що мають запобіж­ний ефект, і забезпечити відповідну координацію між різними призначеними інституціями¹.

Необхідно, зокрема, щоб у число належних заходів входило повноваження держав-членів вимагати або організовувати ефек­тивним і негайним чином вилучення вже випущеної на ринок не­безпечної продукції та, як останній засіб, вимагати, координувати або організовувати відкликання у споживачів уже поставленої їм небезпечної продукції. Дані повноваження повинні використовува­тися в тому разі, коли виробники або торгові посередники вияв­ляються не в змозі запобігти ризикам для споживачів відповідно до їхніх обов'язків. За необхідності органи влади повинні мати у своєму розпорядженні адекватні повноваження і процедури для оперативного прийняття і вжиття будь-яких необхідних заходів.

Безпека споживачів значною мірою залежить від активного контролю над дотриманням розпоряджень Європейського Союзу у сфері безпеки продукції. Тому держави-члени повинні виробити систематичні підходи, що дозволяють гарантувати ефективність нагляду за ринком, і іншу контролюючу діяльність, а також по­винні забезпечити їх прозорість для споживачів і зацікавлених сторін.

Щоб забезпечити досягнення захисних цілей, необхідна спів­праця між контрольними органами держав-членів². Тому слід ство­рити сприятливі умови для функціонування європейської мережі контрольних органів держав-членів, щоб полегшити в координації з іншими заходами Співтовариства, зокрема із Системою Спів­товариства із швидкого обміну інформацією (РАПЕКС), більш ефективне співробітництво на оперативному рівні відносно нагля­ду за ринком і іншої контролюючої діяльності, включаючи оцінку ризиків, контрольні випробування продукції, обмін експертизою й науковими пізнаннями, здійснення спільних проектів з нагляду, відстеження, вилучення або відкликання небезпечної продукції.

¹ Див.: Шаповалова О. Міждержавна стандартизація / О. Шаповалова // Наук.-техн. вісник. — К., 2003. — Вип. 1. — С. 41-45.

² Див.: Чувило О. Регулювання стандартизації за правом Європейського Союзу (ЄС) / О. Чувило // Економіка та право. — 2004. — № 1. — С. 9-12. -

Директива передбачає встановлення орієнтирів, покликаних вказувати прості і ясні критерії та практичні правила, що до­пускають зміну, у тому числі з метою забезпечити можливість ефективного повідомлення про заходи, що обмежують випуск на ринок продукції у випадках^ зазначених у даній Директиві, — з урахуванням різноманітності ситуацій, з якими зустрічаються де­ржави-члени й господарюючі суб'єкти. Орієнтири, зокрема, повин­ні містити в собі критерії для застосування визначення серйозних ризиків, щоб полегшити послідовне впровадження в життя дореч­них положень у разі подібних ризиків.

Може виникнути необхідність у вирішенні потребуючих опе­ративного втручання серйозних проблем безпеки продукції, які торкаються або можуть торкнутися в найближчому майбутньо­му всього Співтовариства або значної його частини та, з ураху­ванням характеру проблеми безпеки, поставленої продукції, не можуть бути ефективно вирішені способом, адекватним ступеня їх невідкладності, у рамках процедур, передбачених спеціальною регламентацією Співтовариства, що застосовується до подібної продукції або категорії продукції. Тому необхідно передбачити адекватний механізм, що дозволяє, як останній засіб, вживати за­ходів, що поширюються на все Співтовариство, у формі рішення, адресованого державам-членам, з метою врегулювання ситуацій, які створені продукцією, що становить серйозний ризик.

Подібне рішення повинно містити в собі заборону на експорт відповідної продукції, крім випадків, коли в конкретній ситуації виключні обставини дозволяють запровадити часткову заборону або навіть не вводити ніякої заборони, особливо якщо встанов­лена система попередньої згоди. Крім того, заборона на експорт повинна бути вивчена з метою запобігання ризикам для здоров'я й безпеки споживачів. У зв'язку з тим, що подібне рішення не має безпосередньої дії на господарюючих суб'єктів, держави-чле­ни повинні вжити всіх необхідних заходів для його впровадження в життя. Заходи, вжиті в рамках подібної процедури, повинні носити тимчасовий характер, крім випадків, коли вони застосо­вуються до окремо визначеної продукції або окремо визначених партій продукції. Для забезпечення належної оцінки необхідності подібних заходів і кращої підготовки до них, останні повинні ухва­люватися Комісією при сприянні комітету, з оглядом на консуль-

196

тації з державами-членами і — якщо виникає наукове питання, що стосується компетенції будь-якого наукового комітету Спів­товариства, — з оглядом на консультації з науковим комітетом, компетентним відносно відповідного ризику.

Необхідні заходи повинні ухвалюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28.06.1999 року про встановлення поряд­ку здійснення виконавчих повноважень, покладених на Комісію¹. Слід забезпечити доступ громадськості до наявної в органах влади інформації щодо безпеки продукції.

Ініціативою, що викликає особливий інтерес на рівні Співто­вариства у сфері взаємодії продукції та оточуючого середовища є інтегрована політика у сфері виробництва продукції. її метою є регулювання впливу продукції на навколишнє середовище під час обігу на ринку і всього життєвого циклу.

Інтегрована політика спрямована на скорочення впливу на ото­чуюче середовище товарів та послуг в процесі їхнього життєвого циклу шляхом використання інструментів, застосування яких має-зробити ринок товарів більш екологічно дружнім за допомогою не тільки сфери їх виготовлення але й споживання. Будь-яка продук­ція певним чином викликає деградацію оточуючого середовища в процесі виробництв, використання та утилізації. Життєвий цикл продукції дуже довгий та складний. Він охоплює всі сфери від видобутку корисних копалин, їх переробки, проектування, вироб­ництва, рекламування, дистрибуції продукції до її реалізації спо­живачам, використання і утилізації відходів.

У цей процес залучено багато учасників, таких, як проекту­вальники, виробники, маркетологи, продавці та покупці. З розвит­ком суспільства виробляється дедалі більше товарів².

Можна виділити декілька складових частин інтегрованої полі­тики у сфері виробництва продукції. У галузі поводження з від­ходами продукції в багатьох державах існує поняття «розширеної відповідальності виробника», яка передбачає обов'язок виробника

Див.: Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 р. про встановлення порядку здійснення виконавчих повноважень, покладених на Комісію // СМ І* 184, 17.7.1999, с . 23.

Див.: Редникова Т.В. Современнне тенденции развития зкологической по-литики в области производства продукции в Европейском Союзе / Т.В. Редникова // Политика и общество. — 2006. — № 6. — С. 103-108.

197

з прийому продукції після закінчення терміну використання і за­безпечення ЇЇ переробки. Вперше принцип розширеної відпові­дальності виробника був використаний у Директиві ЄС щодо автомобілів із закінченим терміном служби, відповідно до якої автомобілі, термін служби^яких закінчився, мали безкоштовно транспортуватися виробником до місця їх утилізації. У Дирек­тиві ЄС про відходи електричного та електронного обладнання вміщується вимога до держав-членів ЄС: забезпечити створення виробниками системи прийому та переробки відходів; накладення на них фінансової відповідальності за переробку таких відходів; забезпечення фізичним особам можливості безкоштовно здавати ці відходи для утилізації¹.

Іншими складовими інтегрованої політики є: поставки на ри­нок екологічно дружніх товарів та послуг шляхом стимулювання екодизайну, створення відповідних ринків, розповсюдження еко­логічної інформації, а також стале споживання. Що стосується останнього, то порівняльно мало було проведено досліджень щодо методів надання споживанню більш екологічно дружнього харак­теру, ніж щодо аналогічних методів виробництва².

Правовий механізм екологічної стандартизації встановлений щодо продукції, що вміщує ГМО, яка може бути допущена на споживчий ринок тільки в разі, якщо вона відповідає стандартам Співтовариства і пройшла необхідну оцінку на предмет безпеки для здоров'я людей і навколишнього середовища³.

Завдання встановлення стандартів зазначеної продукції — сприяти забезпеченню адекватного рівня захисту у сфері безпеч­ного перевезення, поводження та використання ГМО, утворених у результаті сучасної біотехнології, що можуть мати негатив­ний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, створювати ризик людському здоров'ю, а також

¹ Див.: Директива ЄС щодо автомобілів із закінченим терміном служби. Директиви по вопросам защитьі окружающей средьі ШЕЕЕ и КоН2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Шр://**\у.ііс-е!есігопіс5.сот/пе\У5329.Мт1

² Див.: Сурілова О.О. Свідома споживча поведінка в системі цінностей права / О.О. Сурілова // Актуальні проблеми держави і права. — О., 2008. — Вип. 40. — С. 147.

³ Див.: Право Европейского Союзу : учебник / под ред. СЮ. Кашкина. — М.: Юристь, 2004. - С. 764.

198

199

забезпечити громадянам можливість інформування щодо ГМО¹. Застосовуючи принцип запобігання, Співтовариство встановило, зокрема, згідно з Директивами 90/219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів) та 90/220/ЄЕС² (щодо ГМО), механізми оцінки, регулювання, управління та контролю ризиків, пов'язаних із вико­ристанням і випуском у навколишнє середовище ГМО, отриманих за допомогою біотехнології, що можуть негативно вплинути на біорізноманіття.

Питанню регулювання використання генетично модифікованих організмів приділяється у Співтоваристві дедалі більше уваги³. Екологічні стандарти використання ГМО встановлюються в основ­ному за допомогою Регламентів, більшість з яких були прийняті останніми роками. Вони, зокрема, регулюють питання транскор­донного перевезення ГМО, використання генетично модифікова­них продуктів харчування та кормів, відстеження та маркування ГМО і продуктів харчування з ГМО, введення нових продуктів, що використовують ГМО.

На сьогодні екологічні стандарти продукції, виробленої з ви­користанням ГМО, встановлюються Директивою 90/219/ЄЕС щодо використання генетично модифікованих мікроорганіз­мів у замкнутих системах, Директивою 2001/18/ЄЕС — про умисний випуск у навколишнє середовище генетично модифі­кованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС⁴, Регламентом № 1946/2003 — про транскордонне переве­зення генетично модифікованих організмів⁵, Регламентом № 1829/2003 — про генетично модифіковані продукти харчування

' Див.: Микієвич М.М. Європейське право навколишнього середовища / М.М. Микієвич, Н.І. Андрусевич, Т.О. Будякова. — Л., 2004. — С. 181.

² Див.: Директива 90/219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів); Ди­ректива 90/220/ЄЕС (щодо ГМО) // Ої Ь 117 , 08/05/1990.

Див.: Тустановська І. Окремі аспекти міжнародно-правової регламентації поводження з генетично-модифікованими організмами / І. Тустановська // Правничий часопис Донец. ун-ту. — 2002. — № 1(7). — С. 39-43.

⁴ Див.: Директива 2001/18/ЄЕС про умисний випуск у навколишнє середо­вище генетично модифікованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС // Оі І 106 , 17/04/2001.

Див.: Регламент № 1946/2003 про транскордонне перевезення генетично модифікованих організмів // ОЛ І 287, 05/11/2003.

та корми¹, Регламентом № 1830/2003 — щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів і відстеження продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифі­кованих арганізмів, та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС², Регламентом № 258/97 — ододо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів³.

Загальною вимогою до випуску в навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО є уникнення при цьому негативного впливу на навколишнє середовище та здоров'я людини. Випуск ГМО в навколишнє середовище та розміщення їх на ринку по­винно здійснюватися лише за умови дотриманням вимог, встанов­лених у Частинах В (щодо випуску) та С (щодо розміщення на ринку) Директиви 2001/18/ЄЕС.

Важлива передумова здійснення вивільнення в навколишнє се­редовище чи розміщення на ринку ГМО — проведення оцінки ри­зику для довкілля продуктів з використанням ГМО й отримання відповідної згоди на вивільнення чи розміщення від компетентного органу держави, на території якої вони здійснюються. Значним аспектом прийняття рішення щодо погодження чи непогодження вивільнення/розміщення ГМО є консультування з громадськістю й іншими державами-членами. Директива також передбачає про­цедури моніторингу й обміну інформацією щодо ГМО, на випуск/ розміщення яких було надано згоду.

Стандарти продуктів харчування, які містять ГМО, встанов­люються Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіко­вані продукти харчування та корми, Регламентом № 1830/2003 — про відстеження та маркування ГМО і відстеження продук­тів харчування й корму, виготовлених із ГМО, та Регламентом № 258/97 — щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів. Дані продукти не повинні створювати загрози для споживачів чи

¹ Див.: Регламент № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчу­вання та корми // ОЛ І 268, 18/10/2003.

² Див.: Регламент № 1830/2003 щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів і відстеження продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифікованих організмів та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС // ОЛ І 268, 18/10/2003.

³ Див.: Регламент № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів // 03 І 43,14.02.1997.

200

201

вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для харчування порівняно з продуктами, які вони заміняють. Перед розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповід­ні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу допуску таких продуктів на ринок. Дане рішення визначає також умови використання, призначення, особливості та специфічні ви­моги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо маркування такої продукції обов'язковою є вказівка про наявність у ній ГМО. Дана продукція, у свою чергу, повинна також прохо­дити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого ризику, що можуть нею створюватись. Рішення чи положення, які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний вплив на здоров'я людини, повинні, у свою чергу, повідомлятись Науковому комітету з харчування. Стосовно такої продукції де-ржави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження.

Екологічна стандартизація охоплює всі стадії поводження з ГМО. Важливим аспектом регулювання використання ГМО є ре­гулювання їх транскордонного перевезення¹. Воно здійснюється на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезен­ня ГМО, розробленого на основі Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття. Завдання цього регламенту — створення загальної системи пові­домлення та інформації про транскордонне переміщення ГМО і забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належно­го рівня охорони у сфері безпечного перевезення, поводження та використання ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, вра­ховуючи також загрозу здоров'ю людини. Регламент встановлює вимоги щодо експорту ГМО у країни, що не є членами Співтова­риства, щодо транзиту та неумисного переміщення ГМО.

Регламент також зобов'язує держави-члени вживати необ­хідних заходів для запобігання непередбаченому та неумисному транскордонному переміщенню ГМО і передбачає механізм пові-

¹ Див.: Медведєва М.О. Міжнародні правові стандарти співробітництва держав у галузі біотехнологій : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / М.О. Медведєва ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2005.

домлення в разі такого переміщення. Такі заходи, зокрема, пе­редбачають негайне повідомлення громадськості та Комісії, усіх інших держав-членів, на які вплине чи може вплинути таке пе­реміщення, а також Інформаційний центр із біорізноманіття й відповідні міжнародні організації.

У ФРН роботи з екосертифікації почалися з 1974 року. Через декілька років був заснований екознак — прообраз теперішнього, відомого не лише в країні, «Блакитного ангела». Розвиток еко­сертифікації з привласненням знаку «Блакитний ангел» багато в чому пов'язаний з програмою ООН із захисту довкілля. Про­дукція, маркірована цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, авто­мобіль, що має екознак, обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів.

Основний стандарт ОШ 820 визначає принципи діяльності ні­мецької національної організації із стандартизації:

— добровільність, забезпечується правом будь-якої особи брати участь у створенні стандарту, а нормативні документи но­сять рекомендаційний характер;

— гласність, реалізується публікацією всіх проектів стандар­тів і бере до уваги кожне критичне зауваження;

— участь всіх зацікавлених сторін — рівноправ'я всіх юри­дичних осіб, що беруть участь у стандартизації;

— єдність і несуперечність, виражаються у встановленні пра­вил і процедур, що забезпечують єдність всієї системи стандар­тизації, і в обов'язковій перевірці знов прийнятих стандартів на їх сумісність з нормативними документами, що діють;

— конкретність, полягає в обов'язковій відповідності стан­дарту сучасному науково-технічному рівню;

— орієнтованість на загальну вигоду, визначається прави­лом: користь для всієї країни переважає над вигодою окремої сторони;

— орієнтованість на економічні реальності, полягає в тому, що у стандарт закладаються лише абсолютно необхідні вимоги, бо стандартизація — не самоціль; міжнародний характер стан­дартизації — діяльність ОШ спрямована на усунення технічних бар'єрів у торгівлі і створення єдиного ринку в Європі, на вжи­вання міжнародних і європейських стандартів.

202

Заслуговує на увагу процедура німецької екосертифікації. На початковому етапі публічно представляється продукція, що пре­тендує на екознак. Федеральне бюро з довкілля створює компе­тентну комісію, яка аналізує відгуки, дає замовлення Німецькому інституту гарантії якості й сертифікації на розгляд заявки на еко-сертифікацію. Технічні умови сертифікації розробляє Федеральне бюро з довкілля як центральний орган Системи. У розгляді заявки беруть участь Німецький інститут гарантії якості й сертифікації, Федеральне бюро з охорони довкілля, Конференція німецької про­мисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі, експерти. За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для журі. Журі враховує результати всіх етапів, докази відповідності виготівника, відгуки організацій, призначених для участі в про­цедурі.

Широко поширений екознак «Зелена точка» застосовується в системі заходів щодо запобігання забрудненню довкілля відхода­ми. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки, тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, маркіровану «Зеленою точкою», у спеціальні контейнери.

Інші екознаки інформують споживача про різні екологічні ха­рактеристики товарів, що продаються, що нерідко служить основ­ним критерієм їх вибору серед численних аналогів.

10.3. З Національним органом із стандартизації у США є Американський національний інститут стандартів і технології (N151).

№5Т — неурядова некомерційна організація, що координує роботи з добровільної стандартизації в приватному секторі еконо­міки, керує діяльністю організацій — розробників стандартів, що приймає рішення про надання стандарту статусу національного.

М5Т не розробляє стандарти, але є єдиною організацією у США, що приймає (затверджує) національні стандарти. Це від­повідає основному завданню ІМІ5Т — сприяння вирішенню про­блем, що мають загальнодержавне значення (економія енерго­ресурсів, захист довкілля, забезпечення безпеки життя людей і умов виробництва).

Інститут розробляє цільові програми. Програмно-цільове пла­нування охоплює виробництво і транспортування палива, поста­чання електроенергії, вживання ядерної, сонячної та інших видів

203

енергії. Значно менше уваги приділяється розробці стандартів на готову продукцію, оскільки в цій сфері діють фірмові нормативні документи.

Національні (федеральні) стандарти містять обов'язкові до вико­нання вимоги, що стосуються в основному аспектів безпеки. Разом з обов'язковими федеральними стандартами у США діють технічні регламенти, що затверджуються органами державного управління — Міністерством торгівлі, Міністерством оборони, Управлінням служб загального призначення, Федеральним агентством з охоро­ни довкілля, Федеральним агентством з охорони праці і здоров'я на виробництві, Федеральним управлінням з безпеки харчових продуктів і медикаментів, Комісією з безпеки споживчих товарів і деякими іншими. М5Т підтримує тісні ділові контакти з цими ор­ганізаціями, зокрема, у плані інформаційного забезпечення фірм, приватних організацій, що розробляють стандарти. Самі вказані вище органи управління нерідко беруть участь у розробці фірмо­вих стандартів і враховують їх наявність при плануванні створен­ня федерального стандарту. Нерідкі випадки, коли фірмовий стан­дарт, задовольняючий їхнім вимогам, приймається як федеральний.

Розробляють федеральні стандарти авторитетні організації, ак­редитовані Американським національним інститутом стандартів. Найбільш відомі з них: Американське товариство по випробуван­нях і матеріалах (А5ТМ); Американське товариство з контролю якості (А5<ЗС). Ці організації розробляють не лише федеральні, але і стандарти, що носять добровільний характер.

10.4. Державна політика України у сфері управління якістю повинна спрямовуватися на створення необхідних умов для впро­вадження в усіх галузях економіки систем управління якістю та довкіллям.

Державна політика України у сфері управління якістю продук­ції (товарів, робіт, послуг) має бути спрямована на підтримку зу­силь підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю¹.

Див.: Про затвердження Концепції державної політики у сфері управління стю продукції (товарів, робіт, послуг): Розпорядження Кабінету Міністрів України 17 серпня 2002 р. № 447-р // ОВУ. - 2002. - № 34. — Ст. 1620.

204

205

Стаття 5 Закону України «Про стандартизацію» одним із при­нципів державної політики у сфері стандартизації визначає пріо­ритетність впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів'.

В Україні діють добровільні державні стандарти на системи управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів 150 серії 9000 та 14000. Забезпечення поліпшення якості повин­не стати завданням загальнодержавного значення, а основним шляхом його вирішення — державна підтримка сучасних методів управління якістю та діловою досконалістю, розроблення і впро­вадження систем управління якістю відповідно до стандартів І8О серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якіс­тю, визнаних у Європі та у світі.

Метою Концепції державної політики у сфері забезпечення якості та екологічної безпеки продукції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економіч­них і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю та забезпеченням екологічної безпеки продукції.

Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки.

Ця Концепція повинна лягти в основу діяльності органів ви­конавчої влади, науково-дослідних установ і виробничих структур у сфері управління якістю та розвитку фундаментальних і при­кладних досліджень.

Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрун­туватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаро­виробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної про­дукції з дотриманням всіх вимог щодо екологічної безпеки цієї продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю по­лягають у створенні необхідних правових, економічних, організа­ційних умов для:

— виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку;

— задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;

— збереження та відновлення безпеки довкілля;

— збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня гро­мадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обо­роноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на принципах всеохоплюючого управління якістю¹, що, на нашу дум­ку, означає таке: орієнтація на споживача; провідна роль керів­ництва підприємств та організацій у вирішенні питань якості; залучення працівників підприємств та організацій до процесів управління якістю; процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств та організацій; системний підхід до управ­ління діяльністю підприємств та організацій; постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробни­чих процесів; прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів; розвиток партнерських стосунків з постачальниками.

Аналіз світового досвіду свідчить, що лише запровадження систем екологічного управління чи екологічного маркування про­дукції не забезпечить суттєві позитивні зміни у сфері охорони довкілля. Тому нині активно обговорюються питання щодо не­обхідності створення в Україні системи екологічної сертифіка­ції продукції, процесів, послуг, об'єктів як системи незалежного підтвердження відповідності об'єкта встановленим у законодавс­тві та в нормативно-правових документах екологічним вимогам. Від впровадження системи екологічної сертифікації виграють усі — працівники підприємств отримають кращі й безпечніші

¹ Див.: Про стандартизацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 31. — Ст. 145.

1 Див.: Джуран Д. Все о качестве / Д. Джуран // Зарубежньїй опит. Вьш. 2. Вьісший уровень руководства и качество. — М., 1993. — 250 с.

206

207

умови праці; населення отримає кращі екологічні умови довкілля, зменшиться кількість захворювань та негативних змін генофонду; споживач отримає більш безпечну і якісну продукцію.

Література

1. Про зміну клімату [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: ипГссс.іпі/гезоигсе/сіосз/

2. Про охорону та використання транскордонних водотоків та між­народних озер : Конвенція від 17.03.1992 р., Гельсінкі // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1999. — № 34. — Ст. 282.

3. Про захист Рейну [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: \у\у\у.салуаіег-іпк>.пеі/ііЬгагу/гиз/\уаі:ег/гпіпе.рсії

4. О трансграничном загрязнении воздуха на большие расстоя-ния [Електронний ресурс] : Конвенция. — Режим доступу: ШрУДуига. пигпапШез.есіи.ги/сіЬ/тзд/МбЗІ

5. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод лю­дини [Електронний ресурс]. — Режим доступу: /сді-Ьіп/1а\уз/таіп

6. Про заборону військового та іншого ворожого впливу на при­роду [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: \у\г\у.ип.огд/ шззіап/сіоситеп/сопуепіз/позіепу.піт

7. Про доступ до інформації, участь громадськості у процесі при­йняття рішень та правосуддя з питань, що стосуються довкілля [Елек­тронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: 2акоп.гасІа.£ОУ.иа/с§і-Ьіп/1а\У5/таіп

8. Устав Организации Обьединенньїх Наций [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ьіір://2акоп.паи.иа/гиз/сіос/?сосіе=995_010

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: гакоп.гасіа.^оу.иа/сді-Ьіп/іа'Л'з/ таіп.с§і?пгедг=995_043

10. Стокгольмська декларація [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: 5еагсЬ.1іда2акоп.иа/1_с1ос2.п5{/ііпк1 ?ОрепА§епі

11. Декларація принципів Ріо [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: гакоп.гасіа.§оу.иа/с§і-Ьіп/1а^/5/таіп.сді?пгед=995_455

12. Порядок денний 21 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ////[///

13. Хартия Европейского Союза об основньїх правах : комментарий / отв. ред. СЮ. Кашкин. — М., 2001.

14. Рекомендація ОЕСР [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

//

15. СОМ (2000) 66 їїпаі.

16. Рекомендація Ради від 3 березня 1975 року щодо розподілу затрат і дій державних органів влади з екологічних питань ОЛ* 194, 25.07.1975.

17. СОМ 2000/0001 ііпаї.

18. Регламент № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів // Оі І 43,14.02.1997.

19. Регламент № 1946/2003 про транскордонне перевезення гене­тично модифікованих організмів // Оі Ь 287, 05/11/2003.

218

186. Ьорег Озіга V. Зраіп (1995) 20 Е. Н. К. К. 277.

187. Сиегга апсі ОіЬегз V. Иаіу (1998) 26 Е. Н. К. К. 357.

188. Раііп Огапіі Оу V. УеЬтаззаіоп капзапіегуеузііоп кипіауМутап ЬаШіиз [2000] С-9/00.

189. С-292/99 Комісія проти Франції.

190. С-466/99 Комісія проти Італії.

191. С-35/00 Комісія проти Великої Британії.

192. Европейский Суд. Решение 240/83 1985 5 513.

193. Сіаизоп V. Іпсііапа 306/ 115/439 (1939).

194. РиЬ. Ь. N. 91—512, 84 5іаі. 1227.

195. 42 і]. 3. С. А. § 6943.

196. 42 11 5.С. А. § 6941 зяд.

197. 40 СЕР, Рі. 241 (1985).

198. КОДА § 3001, 42 її. 5. С. А. § 6921.

199. [1997] ЕСК 1-3561. ЕІІКОРА.ЕШМТ/ СОММ ЬА\У/ЬЕАОІШ СА5Е5.

200. [1997] ЕСК 1-7411. ЕІІКОРА.ЕШМТ/СОММ ЬАШ/ЬЕАОШО СА5ЕЗ.

201. АКСО СЬетіе Nе(^е^1апс1 Псі & Міпізіег уап УоікзЬиізуезііп^, Риіт1е1і]ке Огсіепіп^ еп МіііеиЬеЬеег (С-418/97 [2000] ЕСК 1-4477).

202. Дані Агентства з навколишнього середовища США [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу: Шр://ш\у\у.ера.доу/іаду5ге§5/

203. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: \у\у\у.ЬіозаГеіу.Ье/ОВ/ Оіг.Еиг.ОВ/ОіЬег/90

204. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ьир://зеагсЬ.1іда.пеі/ 1_с1ос2.п5і/РгатеРог5ігисіигеВос

205. ЕРА [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр://\у\у\у.ера. ^1с1.доV.аи/

206. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ШрУДакоп.гасіа.^оу. иа/с§і-Ьіп/іа\уз/таіп

219

ЗМІСТ

вступ...............г..........................з