Глава 9. Правове регулювання управління відходами

9.1. Міжнародно-правовий механізм управління відходами.

9.2. Управління відходами в Європейському Союзі.

9.3. Правове регулювання відходів у США.

9.4. Правове регулювання поводження з відходами в Ук­раїні.

9.1. Основу міжнародно-правового механізму управління від­ходами становить Базельська конвенція про контроль за транскор­донним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням'.

Конвенція встановлює правила у сфері поводження з небез­печними відходами, проголошує, що найбільш ефективним спо­собом захисту здоров'я людини і довкілля від загрози, ство­рюваної такими відходами, є скорочення до мінімуму їх вироб­ництва з точки зору кількості та їх небезпечного потенціалу. Держави повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, аби використання небезпечних і інших відходів, включа­ючи їх трансграничне перевезення і видалення, було сумісне з охороною здоров'я людини і довкілля незалежно від місця їх видалення.

Кожна Сторона вживає належних заходів з тим, аби:

— забезпечити зведення до мінімуму виробництво небезпеч­них і інших відходів у своїх межах з урахуванням соціальних, технічних і економічних аспектів;

— забезпечити наявність відповідних об'єктів з видалення для економічно обґрунтованого використання небезпечних і інших відходів незалежно від місця їх видалення. Ці об'єкти, по можли­вості, мають бути розташовані в її межах;

— забезпечити, аби особи, що беруть участь у використанні небезпечних і інших відходів у її межах, вживали таких заходів, які необхідні для запобігання забрудненню небезпечними й ін­шими відходами в результаті такого звернення та, якщо таке забруднення все ж відбувається, для зведення до мінімуму його наслідків для здоров'я людини і довкілля;

163

Див.: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьир://гакоп.гас1а.§;оу.иа/с^-/

— забезпечити, аби трансграничне перевезення небезпечних і інших відходів було зведено до мінімуму, відповідно до екологічно обгрунтованого й ефективного використання таких відходів, і здій­снювалося так, щоб здоров'я людини і довкілля були захищені від негативних наслідків, до яких може призвести таке перевезення;

— вимагати надання зацікавленим державам інформації від­носно пропонованого трансграничного перевезення небезпечних і інших відходів, ясно вказуючи на наслідки передбачуваного пере­везення для здоров'я людини і довкілля;

— не допускати імпорту небезпечних і інших відходів, якщо є підстави вважати, що використання цих відходів не здійснюва­тиметься екологічно обгрунтованим чином;

— співробітничати у вживанні заходів з іншими Сторонами і зацікавленими організаціями, безпосередньо або через Секре­таріат, у тому числі в поширенні інформації про перевезення небезпечних і інших відходів у цілях вдосконалення екологічно обґрунтованого використання таких відходів і запобігання їх не­законному звороту.

Сторони вважають незаконний зворот небезпечних або інших відходів злочинним діянням.

Міжнародне право регулює найважливіші аспекти переміщен­ня небезпечних відходів, використовуючи для цього такі правові інструменти: повідомлення і дозволи, інформаційні зобов'язання, екологічне страхування, заборони й обмеження.

Положення Базельської конвенції справляли значний вплив на національне законодавство багатьох країн та європейське право навколишнього середовища.

9.2. Стале управління відходами є однією з пріоритетних сфер діяльності Європейського Союзу в напрямі охорони навколиш­нього середовища. Зменшення обсягів виробництва відходів та усунення їх виробництва взагалі, шляхом удосконалення методів управління й розумного споживання ресурсів, є одним із пріори­тетів європейської політики в галузі навколишнього середовища. При цьому акцент робиться саме на переробці й утилізації, а не на видаленні відходів, на так званому принципі трьох R: Reduce (зменшення), Recicling (рециркуляція) та Recovery (утилізація)¹.

' Див.: Будякова Т. Деякі питання поводження з відходами: огляд законодавства ЄС / Т. Будякова // Вісник екологічної адвокатури. — 2004. — № 25. — С. 8.

164

Європейське екологічне законодавство щодо відходів базуєть­ся на концепції відповідальності виробника¹. Стаття 15 Рамкової директиви про відходи вартість видалення відходів покладає на володільців відходів, які передають їх спеціалізованим організа­ціям (державним чи приватним), що здійснюють збирання відходів чи операції з видалення відходів, передбачені в Додатку II А до Рамкової директиви про відходи, або на попередніх володільців відходів чи виробників продукції, у результаті діяльності яких виробляються відходи. Стаття 3(1) накладає на держави-члени обов'язок вживати належних заходів для запобігання виробленню відходів або зменшення обсягів їх вироблення та їх небезпеч­ності².

Стале управління відходами було і надалі залишається однією з провідних сфер діяльності Співтовариства в галузі охорони нав­колишнього середовища³.

Стаття 8 Програми встановлює завдання та пріоритетні сфери дій щодо сталого використання й управління відходами, а саме:

— досягнення суттєвого загального зменшення обсягів ви­роблених відходів за допомогою ініціатив щодо запобігання їх виникненню, кращої ефективності ресурсів і переходу до більш сталої структури виробництва та споживання;

— суттєве зменшення кількості відходів, які підлягають ви­даленню, і обсягів небезпечних відходів, які виробляються, уни­каючи збільшення викидів у повітря, воду та ґрунти;

— заохочення повторного використання;

— для відходів, які дедалі ще виробляються: рівень небезпеч­ності слід знизити, і вони повинні мати якнайменший ризик; пере­вага має надаватись утилізації, особливо рециркуляції; кількість відходів, що підлягають видаленню, повинна бути мінімальною, і вони мусять видалятися безпечним способом; відходи, які підля-

¹ Див.: Фюр М. Транснаціональний законотворческий процесе и политика ЕС в области производства продукции на примере отходов злектронного и злектричес-кого оборудования / М. Фюр // Зкологическое право. — 2006. — № 4. — С. ЗО.

² Див.: Рамкова Директива 75/442/ЄЕС про відходи СМ N Ь 194, 25/07/1975.

³ Див.: Рішення № 1600/2002/ЄС Європейського парламенту і Ради від 22 липня 2002 р. щодо Шостої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища ОЛ, І 242/1, 10.9.2002.

165

гають видаленню, мають видалятись якомога ближче до місця їх виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефектив­ності операцій із оброблення відходів.

Ці завдання виконуються шляхом оцінки потоків відходів у ЄС, включаючи імпорт і експортна розробки й імплементації заходів щодо запобігання утворенню або поводження з відходами.

Основними засобами реалізації зазначених підходів є: встанов­лення принципу «забруднювач платить»; проведення фіскальної політики, спрямованої на посилення економічних важелів витиску­вання багатовідхідних технологій, особливо пов'язаних з утворен­ням токсичних відходів; застосування економічних інструментів для сприяння максимальній утилізації відходів; упровадження на об'єктах захоронення відходів відносно простих і досить ефектив­них та економічно реальних інженерно-технічних рішень із змен­шення негативного впливу відходів на навколишнє середовище з відповідним моніторингом¹. Економічну ефективність обумовлює значний інноваційний потенціал сфери переробки та утилізації відходів. Підвищення рівня та ефективності використання від­ходів є порівняно найменш капіталомістким шляхом розвитку промисловості, який має значну енерго-, ресурсо- та екологічну ефективність, сприяє економії витрат на розширення сировинної бази, транспортування відходів та сировини, зниженню факторів ризику господарської діяльності².

Базовим правовим інструментом, який закладає основу ефек­тивного управління відходами, і напрямом подальшого регулю­вання на рівні Співтовариства є Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Після набрання нею чинності 1977 року до даної Директиви було внесено ряд змін і доповнень, зокрема. Дирек­тивою 91/156/ЄЕС³.

Див.: Виговська Г.П. Поводження з відходами в Україні: підсумки і перс­пективи [Електронний ресурс] / Г.П. Виговська, В.С. Міщенко. — Режим доступу: //////

Див.: Близнюк А.М. Стратегія формування індустрії переробки відходів в управлінні екокризовими промисловими регіонами [Електронний ресурс] : автореф. Дис. ... канд. юрид. наук з держ. упр. / А.М. Близнюк. — Донецьк, 2002. — Режим Доступу: с1І55ег.сот.иа/сопіепІ5/38200.пітІ

³ Див.: Директива 91/156/ЄЕС СМ І 78, 18.03.1991.

т

166

З урахуванням положень Рамкової директиви було прийнято ряд нормативно-правових актів, які деталізують положення даної Директиви та встановлюють більш конкретні вимоги до повод­ження з відходами. За предметом регулювання ці акти можна умовно поділити на три групи:

1) акти, які регулюють конкретні операції поводження з від­ходами. Цю групу актів складають директиви, що встановлю­ють вимоги до діяльності та дозволів на діяльність із видалення відходів (в основному спалювання чи захоронення). Основними нормативно-правовими актами цієї групи є Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів¹ і Директива 2000/76/ЄС про спалю­вання відходів²;

2) акти, які регулюють поводження з окремими видами від­ходів. Це в основному директиви, що встановлюють вимоги до поводження з небезпечними відходами та їх окремими типами, а також з відпрацьованими мастилами, пакувальними матеріалами, батареями і акумуляторами. Основними нормативно-правовими ак­тами даної групи є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відхо­ди³, Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів⁴, Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил⁵, Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування⁶;

3) акти, що регулюють переміщення відходів. Основну час­тину актів даної групи складають регламенти, які встановлюють вимоги до транзиту, експорту й імпорту відходів у межах та за межі Співтовариства. Основним нормативно-правовим актом цієї групи є Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за

¹ Див.: Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів (М Ь 182, 16/07/1999.

² Див.: Директива 2000/76/ЄС про спалювання відходів ОЛ Ь 332, 28/12/2000.

³ Див.: Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи 0^і І* 377, 31/12/1991.

⁴ Див.: Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів СМ І 365, 31/12/1994.

⁵ Див.: Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил ОЛ Ь 194, 25/07/1975.

⁶ Див.: Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування СУ Ь 365, 31/12/1994.

167

переміщенням відходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в ЄС та вивезення за його межі¹.

Таким чином, варто відмітити доволі значне розпорошення норм щодо поводження з відходами по різних правових актах. Такі документи будуються з^ схожою структурою та висвітлюють вузькопрофільні питання².

Загальні вимоги щодо поводження з відходами встановлює Рамкова директива 75/442/ЄЕС про відходи. Відповідно, дирек­тиви поводження з відходами означають збирання, переміщення, утилізацію та видалення відходів, включаючи нагляд за цими опе­раціями, та відновлення місць видалення відходів. У законодавс­тві ЄС використовується термін «управління відходами», який за своїм змістом відповідає терміну «поводження з відходами», що використовується в українському законодавстві в цій сфері³. Термін «відходи» визначається статтею 1(а) Рамкової директиви 75/442/ЄЕС як будь-яка речовина чи предмет, внесені до перелі­ку категорій відходів Додатка І даної директиви, котрих позбав­ляється, планує чи повинен позбавитись їхній власник. Власником відходів визнається виробник відходів або фізична чи юридична особа, що ними володіє. Перелік категорій відходів, передбаче­ний у Додатку І до Рамкової директиви, є базовим. Згідно зі статтею 1(а) Рамкової директиви було розроблено деталізова­ний перелік відходів за категоріями Додатка І. Цей перелік, так званий Європейський каталог відходів, міститься в Додатку до Рішення Комісії 2000/532/ЄС⁴.

Європейський каталог відходів становить собою систему кла­сифікації відходів (матеріалів), яка охоплює всі види відходів, включаючи небезпечні. Класифікація відходів за даним каталогом (віднесення до відповідних категорій) здійснюється на основі ком­бінованого підходу: враховуючи природу відходів та їх походження.

¹ Див.: Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням від­ходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в та вивезення за його межі [Електронний ресурс]. — Режим доступу: п(ір://еиг-1ех.еигора.еи/

Див.: Дубовик О.Л. Проблематика борьбьі с преступностью в научннх Исследованиях и судебной практике ЕС / О.Л. Дубовик, А.А. Иванова, В.Т. Кали-ниченко, Т.В. Редникова // Зкологическое право. — 2008. ~№1.-С. 29.

³ Див.: Про відходи : Закон України від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

⁴ Див.: Рішення Комісії 2000/532/ЄС СОМ/2003/0250 Ііпаї.

168

Каталог не є вичерпним переліком відходів. Він періодично пере­глядається та, відповідно, оновлюється.

Додаток І до Рамкової директиви 75/442/ЄЕС містить перелік категорій відходів:

1. Виробничі чи споживчі залишки, іншим чином не визначені нижче.

2. Продукти, в яких закінчився термін придатності.

3. Матеріали, забруднені внаслідок запланованих чи навмис­них дій (наприклад, залишки після операцій очищення, пакувальні матеріали).

4. Вироби, не придатні до використання (наприклад, відбра­ковані акумуляторні батареї, відпрацьований каталізатор).

5. Речовини, що вже не виконують свого призначення на­лежним чином (наприклад, забруднені кислоти, забруднені роз­чинники, відпрацьовані солі після гартування).

6" Залишки від технологічних процесів (наприклад, шлаки).

7. Залишки від процесів зниження рівня забруднення (напри­клад, шлами, пил від пиловловлювачів, відпрацьовані фільтри).

8. Продукти, що не мають подальшого застосування (напри­клад, сільськогосподарські, побутові, канцелярські, торгові відхо­ди) і т. ін.

Відходами є матеріали, речовини чи предмети, що містяться в Європейському каталозі відходів, за умови, що виробник цих речовин чи особа, що ними володіє, позбувається, планує чи по­винна позбутися даних речовин.

Слід мати на увазі, що дещо інші переліки відходів містяться в додатках до Регламенту Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщенням відходів у межах ввезення та вивезен­ня за межі Європейського Союзу. Дані переліки — Червоний та Жовтий (щодо небезпечних відходів) і Зелений (щодо відходів, які не є небезпечними) — застосовуються до переміщення відходів і відповідають перелікам у додатках до Базельської конвенції про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням¹.

т

' Див.: Регламент Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщен­ням відходів у межах ввезення в та вивезення за межі Європейського Співтовариства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕиШРА.ЕШНТ/СОММ/ЕІ\ІУІКШМЕШУ Ш5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

169

Характерною рисою визначення терміна «відходи» в праві нав­колишнього середовища ЄС є чітка ідентифікація власника. Ще однією ознакою європейського підходу необхідно назвати кон­цепцію видалення, тобто визначення дій, які необхідно вчинити, щоб матеріали, речовини, пpедмети стали відходами. Концепція видалення посідає центральне місце у визначенні відходів. Вона встановлює можливості подальшого економічного використання матеріалів, що визначає певний кінцевий результат (наприклад, переробка). Речовини, які передбачається видаляти або перероб­ляти у специфічний спосіб, є відходами. Однак необхідно звер­нути увагу, що таке визначення не встановлює обмежень ні за фізичним станом відходів, ані по компонентах навколишнього природного середовища (повітря, вода, ґрунт), куди видаляються відходи.

Виходячи з того, що визначення поняття відходів у законо­давстві було досить нечітким, необхідні роз'яснення дали судові органи.

Поняття «видалення» було розтлумачено у справі Evro Tombesy & other та Inter-Envronment Wallonie v Region Wallone² і закріп­лено як сукупність заходів з переробки відходів, коли продукту переробки повертається первинний стан або він трансформується в якусь корисну речовину або у процес, при якому виділяються корисні компоненти. Якщо відходи не підлягають переробці, то їх можна видаляти безперешкодно. Однак не всі процеси перероб­ки підпадають під визначення «видалення». Суд встановив, що будь-яка переробка матеріалів, предметів, речовин, що більше не використовуються за прямим призначенням, є відходами і підпа­дає під визначення «видалення відходів». Справи ACRO Chemie Nederland & EPON 'підтверджують, що речовина може пройти деяку операцію відновлення та залишитись відходами.

Див.: [1997] ЕСК 1-3561 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/ЕНУІ^МЕОТ/иш/[,ЕАОІш СА5Е5

Див.: [1997] ЕСК 1-7411 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕШЮРА. ОММ/Е№ІКОШЕОТ/ЬА\У/І.ЕАОІКО СА5Е5 Див.: АКСО Спетіе Иесіегіапсі Ш & Міпізіег уап Огс1епіп£ еп МіііеиЬеНеег (С-418/97 [2000] ЕСК 1-4477).

170

У рішенні у справі Огапіі' було зазначено, що якщо речо­вина може завдати шкоди навколишньому середовищу, то вона підпадає під визначення відходів. Ще однією ознакою поняття «відходи» за європейською концепцією є небезпека, тобто якщо це відходи, вони повинні бути небезпечними та відрізнятись від первинної сировини. Саме аналіз речовини взятий за основу Гру­пою Формування Політики щодо управління відходами (ОЕСО). Відходи не повинні розглядатись як такі з моменту, коли виникає потреба в їх подальшій переробці та їх можна використовувати в такий саме спосіб, як і речовину, що не ідентифікована як відходи та яка відповідає екологічним і санітарним вимогам.

Рамкова директива встановлює загальні вимоги щодо управ­ління відходами:

— здійснення утилізації чи видалення відходів без створення загрози для здоров'я людей і без використання процесів та ме­тодів, що можуть завдати шкоди довкіллю;

— здійснення діяльності з переробки, зберігання та пере­міщення відходів лише на основі дозволів відповідних компетен­тних органів держав-членів;

— здійснення нагляду за видаленням відходів компетентними органами держав-членів.

Зазначена директива встановлює чітку послідовність дій щодо управління відходами:

1. Виробленню відходів повинно запобігатися.

2. Якщо виробленню відходів неможливо запобігти, то слід зменшувати кількість вироблення та небезпечні властивості цих відходів.

3. Вироблені відходи слід утилізувати шляхом рециркуляції, повторного використання, перероблення чи іншим чином для от­римання вторинної сировини або енергії.

4. Якщо відходи не можливо утилізувати, їх слід безпечно видалити.

Операція поводження з відходами вважається видаленням чи утилізацією залежно від того, до якого переліку операцій Додат­ка II вона належить (Додаток II А до Рамкової директиви про

Т

¹ Див.: Раііп Огапіі Оу V. УеНтаззаіоп капзапіеп/еузііоп кипіауЬіутап ЬаНііиз [2000] С-9/00.

171

відходи містить перелік операцій видалення відходів, Додаток ІІВ — перелік операцій утилізації відходів).

До операцій з видалення відходів належать: поховання в землі чи скидання на землю; закачування на глибину у свердловини, природні резервуари тощ.о;""скидання в поверхневі водойми; ски­дання на спеціально обладнані звалища; фізико-хімічне і біологіч­не оброблення, яке призводить до утворення кінцевих сполук чи сумішей, які потім видаляються будь-яким способом (наприклад, випарювання, сушіння, прожарювання, нейтралізація, осаджуван­ня тощо); спалювання; постійне зберігання.

До операцій з утилізації відходів належать: використання у вигляді палива (крім безпосереднього спалювання) чи іншим чи­ном для отримання енергії; утилізація/регенерація розчинників; рециркуляція/утилізація органічних речовин, металів та їх сполук; регенерація кислот; повторна перегонка використаних нафтопро­дуктів чи інше повторне їх використання.

Законодавство ЄС у сфері поводження з відходами передба­чає, що утилізація чи видалення відходів повинні здійснюватися у Співтоваристві без створення загрози здоров'ю людей та без використання процесів і методів, які можуть спричинити шко­ду довкіллю. При цьому механізм сталого управління відходами ЄС передбачає пріоритети щодо здійснення утилізації/видалення відходів: заохочення повторного використання; надання переваги утилізації, особливо рециркуляції; мінімізація кількості відходів, що підлягають видаленню; видалення відходів безпечним спосо­бом; видалення відходів якомога ближче до місця їх виробництва, при цьому не призводячи до зменшення ефективності операцій із оброблення відходів.

Контроль за видаленням відходів здійснюється державами-чле-нами на національному рівні. Держави-члени повинні заборонити неконтрольоване скидання та захоронення відходів.

Держави-члени розроблюють плани управління відходами. Такі плани включають, зокрема, характеристику відходів (типи, кіль­кість і походження відходів), які повинні утилізуватися чи вида­лятися; належні місця видалення відходів; загальні технічні вимо­ги та спеціальні положення щодо конкретних відходів, а також організацій і підприємств (приватних або державних), що упов­новажені здійснювати діяльність у сфері управління відходами;

172

173

приблизну вартість операцій з видалення й утилізації; належ­ні заходи вдосконалення збирання, сортування та перероблення відходів тощо.

Проте, згідно зі звітами Комісії про стан імплементації законо­давства Співтовариства про відходи та рішеннями Суду Європей­ського Союзу, значна кількість держав-членів не виконала своїх зобов'язань щодо розроблення передбачених планів управління відходами¹.

Організації та підприємства, що здійснюють операції з вида­лення чи утилізації відходів, передбачені в переліках операцій Додатка II (А та В) до Рамкової директиви про відходи, повинні отримати дозвіл на проведення таких операцій від компетентних органів держав-членів. Такі організації/підприємства реєструють­ся компетентними органами держав-членів. Реєстрації також під­лягають підприємства, що здійснюють збирання чи переміщення відходів на професійній основі або забезпечують утилізацію чи видалення відходів від імені інших осіб.

На організації/підприємства, що здійснюють утилізацію й вида­лення відходів, покладається обов'язок ведення реєстрів відходів, які повинні включати облік обсягів, походження, характеристики відходів та, у відповідних випадках, призначення, частоту зби­рання, види транспорту та методів перероблення відходів. Дана інформація повинна також бути доступною для компетентних ор­ганів держав-членів і надаватися їм на їх звернення.

У ЄС був прийнятий ряд директив, що встановлюють екологіч­ні вимоги до здійснення захоронення та спалювання відходів².

Дані директиви, зокрема, встановлюють вимоги до дозволів та заяв на дозволи щодо здійснення цих операцій, вимоги до прийняття відходів у місцях видалення, вимоги щодо від­криття, розміщення та оперування такими місцями, здійснення

¹ Див.: Справи С-292/99 Комісія проти Франції; С-466/99 Комісія проти Італії; С-35/00 Комісія проти Великої Британії [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: ЕІГКОРА.ЕШМТ/СОММ/ ЕМУЩ0ШЕШ7ІА\У/ ІЕАОІШ_СА5Е5

² Див.: Директива Ради 1999/31/ЄС про захоронення відходів : зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу в сфері охорони навколишнього середовища. — Л., 2004; Директива Ради 2000/76/ЄС про спалювання відходів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //Л/М

моніторингу і контролю за діяльністю даних місць. Це Директива Ради 1999/3і/ЄС про захоронення відходів'.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює переміщен­ня відходів, є Регламент ЄЕС № 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням відходів у межах Європейського Союзу, ввезення в та вивезення за його межі².

Правове регулювання управління небезпечними відходами здій­снюється згідно із загальними вимогами, встановленими для всіх категорій відходів (передбачених Рамковою директивою про від­ходи, директивами про захоронення та спалювання відходів та регламентом про переміщення відходів), та особливими вимогами відповідних нормативно-правових актів про небезпечні відходи³.

Основними нормативно-правовими актами щодо управління не­безпечними відходами є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи і Директива Ради 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів⁴.

Правовою основою поводження з пакувальними матеріалами та відходами пакування у Співтоваристві є Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування⁵. Поводження з радіоактив­ними відходами регулює Директива Ради 92/3/Євратом «Про на­гляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами, до Співтовариства та із нього».

Система управління відходами у ФРН включає: запобігання утворенню відходів; обмеження на поховання відходів, обов'язкову попередню обробку перед розміщенням (біологічну — компосту-

¹ Див.: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ЕЩОРА.ЕШМТ/СОММ/ ЕМУЩОШЕгЯЛУАЗТЕ/іШЕХ.НТМ

Див.: Регламент № 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням від­ходів у межах Європейського Співтовариства, ввезення в та вивезення за його межі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЕиКОРА.ЕШОТ/СОММ/ЕНУЩОШЕгЯ/ ¥А5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

³ Див. докладніше: Максіменцева Н.О. Правове забезпечення поводження з небезпечними відходами : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Н.О. Мак­сіменцева ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. —- 19 с.

⁴ Див.: Директива 91 /689/ЄЕС про небезпечні відходи (ОВ Ь 377, 31.12.1991, С. 20) з останніми виправленнями, внесеними Директивою 94/31/ЄЕС ОВ І. 168, 2.7.1994, С. 28.

⁵ Див.: Директива /62/ЄС про пакування та відходи пакування ОЛ Ь 365, 31.12.1994, р. 10.

174

175

вання, термічну — спалювання для здобуття енергії); нова модель включає стимулювання виробництва, заснованого на замкнутих циклах.

У теперішній час у ФРН управління відходами регулюється Законом про замкнуті цикли і про відходи, 1994 (набрав чин­ності 1996 р.), котрим введена обов'язкова вимога із запобігання утворенню, максимальної переробки й екологічно безпечного ви­далення неутилізованих відходів всіма суб'єктами господарської діяльності. Введений особливий статус спеціалізованого підпри­ємства у сфері поводження з відходами. Здійснено перенесення відповідальності за видалення відходів на виробників і власників відходів.

Муніципальні служби отримали право передавати свої повно­важення і відповідальність у сфері поводження з відходами третім особам — спеціалізованим фірмам із поводження з відходами.

Постанова про відходи пакувальних матеріалів і про перероб­ку вторинної упаковки (1991) рекомендує розвивати виробництво багаторазової упаковки, покладає відповідальність за переробку упаковки на виробника, вводить систему спецмаркування для збо­ру коробок, пляшок, тари з-під напоїв тощо, а також заставну вартість за 1 одиницю упаковки.

Технічна інструкція з поводження з побутовими відходами (1993) і Керівництво із зберігання муніципальних відходів і по­передньої біологічної обробки (набрало чинності в березні 2001) забороняють з 2005 року розміщення на полігонах відходів без попередньої їх обробки.

Високі ставки податку на упаковку і розміщення відходів сти­мулюють підприємства до впровадження маловідхідних технологій, максимального вторинного використання відходів і їх переробки.

Для вирішення проблеми поводження з відходами 1990 року представники промисловості та торгівлі створили акціонерну ком­панію «Дуальна система Німеччини»¹.

Перед компанією стояло завдання впровадити в загально­державному масштабі програму «Зелена точка», яку розробляли

¹ Див.: Козаченко Т.П. Зарубіжний досвід використання ефективних методів поводження з твердими відходами [Електронний ресурс] / Т.П. Козаченко. — Режим доступу: ЬПр://209.85.129.132/зеагсЬ?я=сасЬе:

600 компаній і фірм з виробництва та переробки упаковки, дослід­ницьких та фінансових організацій. Суть програми полягала в про­дажі «Дуальною системою» підприємцям ліцензії на використання знаку «Оег Огипе Рипкі», яка б звільняла їх від необхідності обов'язкового прийому та утилізації своєї упаковки. Ліцензійний збір за знак «Зелена точка» стягується також, за домовленістю, з більшості європейських товарів, що імпортуються в Німеччину. Плата за ліцензію виводиться з розрахунку ваги та матеріалу упаковки.

Виробники відходів укладають контракти зі спеціалізованими фірмами зі збирання, сортування та первинної переробки сміття. Після збирання та сортування відходів відокремлюється вторинна сировина. Оскільки вторинна сировина в ряді випадків дорожча за первинну, ці підприємства «Дуальна система» дотує. Дуальна система є, за погодженням з Антимонопольним комітетом ФРН, безприбутковою організацією.

В ефективній діяльності «Дуальної системи» провідну роль відіграла громадська свідомість населення, на яку покладено за­вдання добровільно сортувати сміття. Для цього на вулицях ні­мецьких міст стоять контейнери для різних видів відходів. Як пра­вило, це цілий ряд ємностей різного кольору для чіткого розріз­нення їх призначення — окремо для паперу, полімерних відходів та органіки. Для скла призначені різнокольорові контейнери (білі, зелені та коричневі для відповідної склотари).

Слід зазначити: система заставної тари, як і система збирання макулатури та іншої сировини за плату, у Німеччині розвинена слабо. Тому паперові, скляні та полімерні відходи скидають у контейнери без оплати. Натомість у країні існує жорстка система, що не дозволяє викинути сміття в непризначене для цього місце. Особливо це стосується таких небезпечних відходів, як акумуля­тори, елементи живлення, автопокришки тощо. Система штрафів та пропаганда змушують «власників» цих відходів здавати їх у спеціальні пункти прийому. Більше того, за прийом від них ста­рої електроніки, холодильників, побутової техніки власники самі сплачують певні гроші, якими покривають витрати на неприбут­кову утилізацію.

За роки своєї діяльності товариство «Дуальна система Ні­меччини» створило 17 тисяч додаткових робочих місць та 320

176

сортувальних пунктів. Кількість зібраної та переробленої упаков­ки сягає 5 млн тонн щороку. Загальна кількість побутового сміття за роки функціонування «Дуальної системи» скоротилась у Німеч­чині на 15%'. Наприклад, у Берліні управління, яке займається розвитком міста, містобудівництвом та захистом навколишнього середовища, має відділ з управління відходами. Він займається не тільки тими відходами, які є нині, але й вивчає перспективу на 10 років вперед. Сенат проводить політику зменшення відходів. Для цього є спеціальна служба, яка займається екологічним про­світництвом.

ФРН, однією з перших у світі, налагодила збирання скла і склобою роздільно за забарвленням — білим, зеленим, коричне­вим. Таке сортування сприяє виробленню з вторинної сировини продукції відмінної якості. Упаковки із синтетики і сумішей ма­теріалів збираються в контейнерах жовтого кольору в містах і жовтих мішках у селах. Ця маса поділяється на фракції на 40 сортувальних лініях, після чого проходить механічну або терміч­ну утилізацію. Блакитний колір мають місткості, де збирається використана упаковка з вмістом металів. Магніти на сортуваль­них лініях відокремлюють залізисті фракції від алюмінієвих. До зелених контейнерів кладуть залишки дерев'яних упаковок із про­мислових підприємств і домашніх господарств.

У Німеччині сортування побутових відходів населенням ма­теріально стимулюється. Там кожну групу відходів вивозять окре­мо, за певними графіками. Мешканці будинків кладуть відходи до контейнерів або пакетів, різних за кольорами чи емблемами-поз-начками. Придатні для утилізації компоненти транспортуються до сортувальних установок, де відбувається їх доведення до конди­цій, які відповідають технічним умовам приймання на промислові підприємства як вторинна сировина².

Стаття Ь.541-1 Екологічного кодексу Франції головні цілі у сфері управління відходами формулює таким чином:

— запобігання або скорочення виробництва і негативної дії відходів, зокрема, від промислової і торгівельної діяльності;

¹ Див.: Супруненко О. Сміттєва ера: від світання до смеркання [Електронний ресурс] / О. Супруненко. — Режим доступу: \»ллг\у.сИ:.иа/3000/3320/3205і/

² Див.: Кучеренко О. Наука про сміття [Електронний ресурс] / О. Кучеренко. — Режим доступу: \у^'\у.с1ау.иа/36092/

177

— організація належного перевезення відходів;

— оцінка відходів стосовно їх вторинного використання, ре-циклінгу або здобуття з відходів багато разів використовуваних матеріалів або енергії;

— забезпечення публічності інформації про дії на довкілля і громадське здоров'я в результаті операцій, пов'язаних з ви­робництвом і видаленням відходів, за умови дотримання правил конфіденційності, передбачених законом, а також заходів, призна­чених попереджати про це або компенсувати несприятливі дії.

Відходами вважаються будь-які отримані в результаті про­цесів виробництва, трансформації або використання речовини, матеріали або продукти, залишені (викинуті) власником, або ті, які він має намір залишити (викинути) або від яких має намір позбавитися, що є аналогом відповідних положень українського законодавства.

Кінцевими відходами є відходи, отримані в тому числі й у результаті обробки відходів, які не можуть бути більше піддані обробці в поточних технічних і економічних умовах, зокрема шля­хом витягання утилізованої частини або іншим чином зменшення їх шкідливого або небезпечного характеру.

Видалення відходів включає операції збору, транспортування, зберігання, сортування і обслуговування, необхідні для рекупе­рації елементів і багато разів використовуваних матеріалів або енергії в умовах, що дозволяють уникати шкідливих дій.

Головна вимога при поводженні з відходами сформульована у Франції так: «Будь-яка особа, що виробляє відходи або що во­лодіє ними в природних умовах, які негативно позначаються на ґрунті, флорі й фауні, пошкоджують території або ландшафти, забруднюють повітря або води, породжують шуми і запахи і в цілому завдають збитку здоров'ю людини і довкіллю, зобов'язана в цьому випадку забезпечувати або заставляти забезпечувати усу­нення цього збитку в умовах, що дозволяють уникати вищезазна­чених дій» (стаття Ь.541-2).

Всі витрати з виконання необхідних аналізів, експертиз або технічних випробувань несуть залежно від конкретних обставин особи, що володіють відходами, транспортують, генерують, переда­ють, експортують або імпортують відходи. Відмітимо, що це один із аспектів реалізації відомого принципу «забруднювач платить».

178

Підприємства, які виробляють, імпортують, експортують, зни­щують або транспортують відходи, зобов'язані надавати адмініст­рації будь-яку інформацію, що стосується джерела походження, природи, характеристик, кількості, порядку і умов видалення від­ходів, які вони виробляють, передають або приймають як вантаж. Національний план видалення відходів приймається «відпові­дальним міністром довкілля для деяких категорій відходів, список яких встановлений декретом Державної Ради через їх небезпеку або особливості поводження і зберігання».

Спеціальні промислові відходи, що фігурують, зважаючи на їх небезпечні властивості, у списку, встановленому декретом Держав­ної Ради, не можуть поміщатися в установки із зберігання, в яких розміщуються інші категорії відходів. Починаючи з 1.07.2002 року в установки видалення відходів за допомогою складування (три­валого зберігання) дозволяється приймати лише кінцеві відходи.

Деталізація норм Кодексу, включаючи викладені вище, здій­снюється, перш за все, на рівні урядових актів — декретів Державної Ради, частково включених в підзаконну частину Еколо­гічного кодексу. Так, згаданий французький національний список відходів міститься сьогодні в Додатку II до Декрету № 2002-540 від 18.04.2002 року про класифікацію відходів. Він заснований на Євро­пейському Каталозі Відходів, схваленому Європейською Комісією у вигляді додатка до рішення № 2000/532/ЄС від 3.05.2000 року¹.

9.3. До середини 60-х років у США проблема відходів, і не­безпечних і звичайних, розглядалася виключно як місцева. У ба­гатьох сільських районах діяли лише невеличкі постанови, що стосуються видалення відходів. У найбільш населених районах були створені приватні служби, уповноважені видаляти сміття, збирати тверді відходи і вивозити їх на приватні або муніципальні звалища. Муніципалітети зазвичай приймали постанови, регулюю­чий збір і видалення відходів на їхніх територіях. Вклад штатів у правове регулювання стосунків у даній сфері незначний.

Перше федеральне законодавство про тверді відходи (1965 р.) передбачало виділення субсидій на дослідження відповідних про-

¹ Див. докладніше: Хохлявин С.А. Зкологический кодекс Франции и норми финансового характера, обеспечивающие его реализацию при обращении с отходами [Електронний ресурс] / С.А. Хохлявин. — Режим доступу: //

таїгесіігесі.азрРтаїГО

179

блем, а також надання фінансової допомоги муніципалітетам і штатам у здійсненні контролю за відходами. Відповідно до при­йнятих 1970 року поправок до Закону про видалення твердих відходів, на федерацію покладений обов'язок приймати плани, в яких у числі іншого повинні передбачатися обмеження з приводу відкритого спалювання і скидання. 50-75% витрат на створен­ня нових або вдосконалення старих установок з видалення від­ходів почали покриватися за рахунок федеральних фондів¹. Проте регулятивні повноваження залишилися за штатами і місцевими органами. Відзначимо, що федеральне законодавство про тверді й небезпечні відходи розвивалося паралельно законодавству про забруднення повітря і води.

1976 року Конгрес прийняв Закон про збереження і відновлен­ня ресурсів, що визначив комплексну схему залучення федераль­них, штатних і місцевих органів у процес відновлення ресурсів і видалення твердих і небезпечних відходів. Враховуючи необхід­ність проведення одноманітної національної політики, Закон пе­редбачає самостійні схеми для звичайних і небезпечних відходів.

1) Звичайні відходи. Відносно цих відходів розд. Д Закону встановлює модель міжурядової співпраці, відповідно до якої фе­деральний уряд забезпечує технічну і фінансову допомогу штат­ним і місцевим органам. Для здобуття такої допомоги штати зобов'язані подати на схвалення в Агентство з довкілля охорони плани по твердих відходах. Відповідно до ст. 4003 ЗСВР, ці плани повинні відповідати певному мінімуму вимог, включаючи заборону владнати відкриті звалища, враховувати чинники довкілля при видаленні твердих відходів. Одночасно вони встановлюють необ­хідні регулятивні повноваження штатів. Агентство зобов'язане обнародувати постанови, регулюючі надання допомоги в розвитку і вживанні планів штатів, встановлювати критерії, що дозволяють визначити, які звалища можна вважати відкритими, а які сані­тарними². Але основними повноваженнями з прийняття постанов, регулюючих збір і видалення твердих відходів, наділені штатні, місцеві й регіональні агентства. Схема контролю за твердими відходами, поміщена в розд. Д ЗСВР, нагадує схему Закону про

Див.: РиЬ. І. N. 91-512, 84 5Ш. 1227. Див.: 42 115.С.А. § 6943; 42 115.С.А. § 6941

я; 40 СРН РІ. 241 (1985).

180

чисте повітря, яке також вимагає затвердження планів штатів на федеральному рівні, обмеження ж викидів встановлюються на рівні штату або на місцевому рівні¹.

2) Небезпечні відходи. Хоча ці відходи складають лише 1% від спільного обсягу відходів, управління ними — одна з найбільш важких проблем охорони довкілля. Небезпечні відходи — ті від­ходи, які заносяться Агентством з довкілля охорони в спеціальні переліки, оскільки вони надають офіційно визнаний токсичний, канцерогенний, мутагенний або тератогенний вплив на людину й інші живі істоти². Крім того, відходи можуть бути ідентифіко­вані як небезпечні, якщо при відповідних випробуваннях вони демонструють одну з таких чотирьох характеристик: займистість, корозивність, реактивність і токсичність.

У США діє комплексна програма із зменшення кількості від­ходів, яка встановлює різні способи скорочення кількості від­ходів³.

Перший спосіб — скорочення (або заборона) використання токсичних речовин взагалі. Наприклад, в Америці згідно із зако­ном заборонено виробляти і використовувати бензин з додаван­ням свинцю.

Другий спосіб — виробляти товари і матеріали тривалого ви­користання. Наприклад, замість звичайних батарейок — акуму­лятори.

Третій підхід — збір і ізоляція (поховання) матеріалів, до скла­ду яких входять токсичні речовини.

Четвертий шлях — скорочення кількості відходів — збір і переробка вторинної сировини.

Є певні стимули і бар'єри, які допомагають скоротити кількість токсичних відходів.

Перше — це закони і позови в суді. Це найефективніша зброя, особливо громадських організацій. Друге — податки і застави. Третє — економічні або ринкові стимули. Четверте — освіта.

Див.: Юфит С.С. Альтернативньїе технологии переработки бьітовнх отходов / С.С. Юфит // ТД. — 2009. — № 3. - С. 5-13.

² Див.: КСКА § 3001, 42 ІІ.5.С.А. § 6921.

³ Див.: Плущевский М. Зарубежньїе системьі обращения с упаковочньши отходами / М. Плущевский, Т. Боравская, А. Фаюстов // ТБ. — 2009. — № 3. — С. 18-21.

181

Програма із скорочення відходів буде ефективнішою, якщо враховує різні підходи.

Що стосується скорочення використання токсичних речовин у виробництві, то основним нормативним актом тут є Закон США «ТЬе іохіс зиЬзіапсе сопігоі-асі» (Закон по токсичних речовинах). Цей Закон вимагає, щоб була вивчена токсичність усіх речо­вин, які використовуються у виробництві. Якщо бізнесмен нама­гається впровадити у виробництво нову речовину, він повинен вивчити її токсичність і довести Агентству із захисту довкілля, що вона не токсична. Після такого дослідження Агентство може заборонити, дозволити або обмежити її використання або вироб­ництво. У Законі записано, що через те, що моторне масло вва­жається шкідливим, на кожній пляшці крупними буквами мають бути слова: «Ооп'і роііиіе. Сопзег/е гезоигсез. Кеіигп изесі оіі іо соПесііоп сепіегз» («Не забруднюйте. Зберігайте ресурси. Повер­ніть використане масло у спеціальні центри»). Якщо продукт з токсичним компонентом виробляється всупереч вирішенню, то це буде порушенням Закону. Перший штраф — 25000 доларів. Якщо виробництво недозволеної речовини продовжується, то потягне кримінальну справу. Є випадки, коли компанії штрафуються на мільйон доларів'.

Другий закон, який використовується для скорочення токсич­них речовин, — це закон про відповідальність за екологічний збиток «Сотргепепзіуе епуігоптепіаі гезропзе сотрепзаііоп апсі ііаЬііііу асі». Це дуже складний закон, який стосується ліквідації забруднення в природі, компенсації тим, хто страждає від збит­ку, і відповідальності тих, хто платитиме за очищення або збір всіх токсичних речовин. Це дуже потужний закон. Наприклад, не лише працівники, які виробляють батареї, можуть подати позов до суду, щоб отримати компенсацію збитку, але також люди, які живуть поряд із звалищами, можуть подати позов, якщо дове­дуть, що страждають від звалища. Якщо підприємство виробляє акумулятори і вони потрапляють на звичайне звалище, а це під­приємство — єдине відоме населенню (хоча лише 1 % відходів —

¹ Див.: Кук Гері. Приклади вирішення проблеми токсичних відходів в США «Вахта Байкалу» (Інститут острів Земля, Сан-Франциско, США) [Електронний ресурс] / Гері Кук. — Режим доступу: \уту\у.1е£а11ехі5.па5.£оу.иа/па$/2008/ге§и1а1:іоп$/

182

його), за цим законом воно повинно платити за очищення всього звалища. Тому багато компаній шукають тепер альтернативні тех­нології без використання токсичних речовин.

9.4. Національне законодавство України містить ряд базових вимог щодо поводження з відходами, що відповідають нормам єв­ропейського законодавства. Законом України «Про відходи» визна­чено основні принципи державної політики щодо відходів, правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобі­ганням утворенню відходів та їхньому негативному впливу на нав­колишнє середовище, перевезенням, утилізацією та захороненням.

Закон «Про відходи» визначає правові, організаційні та еко­номічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або змен­шенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкод­женням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України¹.

Основним напрямом державної політики України у сфері охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повер­нення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів.

Однак сьогодні розрив між обсягами накопичення відходів, їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу. Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних ас­пектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколо-го-економічну ефективність використання відходів виробництва і споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання пов'язується найближчими роками з продовженням формування ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з розробкою адміністративно-правової регламентації в цій сфері діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщен­ня відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх

¹ Див.: Про відходи : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. — Ст. 242.

183

утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю і залученням іноземного капіталу.

Вирішення проблеми відходів має здійснюватися шляхом вирі­шення таких питань:

— визначення обсягів,-розташування і темпів утворення від­ходів;

— визначення складу та властивостей відходів;

— аналіз умов і закономірностей використання первинної і вторинної сировини, стану сировинного ринку, економічна оцінка доцільності утилізації відходів;

— обґрунтування концепції пріоритетних напрямів і масшта­бів розвитку вторинного ресурсокористування, цільових програм;

— розроблення проблемно орієнтованої класифікації відходів (за ресурсними ознаками);

— розроблення нових і удосконалення діючих технологій та виробничих схем утилізації відходів;

— забезпечення селективного складування відходів за їхніми властивостями та консервація цінних ресурсних відходів (створен­ня техногенних родовищ);

— розроблення конкретних рекомендацій і обґрунтувань щодо утилізації відходів, проектування технологічних ланцюгів комплексної переробки сировини.

Основними ознаками відходів за національною концепцією є: по-перше, речовини, матеріали та предмети, що утворюються у процесі людської діяльності. Певним недоліком такого положення, на нашу думку, є виключення з категорії «відходи» речовин, ма­теріалів та предметів, що можуть утворюватись внаслідок природ­них та техногенних катастроф, і відходів, виробником яких ста­ють інші, крім людини, біологічні істоти; по-друге, такі речовини, матеріали,, предмети не можуть у подальшому використовуватись за місцем утворення чи виявлення.

Одним із позитивних факторів проведення порівняльного аналі­зу законодавства ЄС та чинного українського законодавства щодо відходів є впровадження змішаної концепції поняття «відходи».

Проаналізувавши стан законодавства щодо відходів та пробле­ми правозастосовчої практики поняття «відходів» України та ЄС, необхідно підкреслити, що європейській підхід більш цілісний, чіткий та дієвий.

184

Підходи до визначення поняття відходів в українському зако­нодавстві більш розрізнені, не дають чіткого визначення відходів, крім того, певною мірою запозичують основні положення європей­ського підходу, компілюючи його з національними особливостями не кращим чином. Існує нагальна потреба закріплення в законо­давстві про відходи єдиного визначення, яке б всебічно визначало такий особливий об'єкт правового регулювання, як відходи.

З урахуванням певних взаємозв'язків різних концепцій у на­ціональному законодавстві та досвіду інших країн доцільно зап­ропонувати концептуальне визначення поняття відходів як будь-яких матеріалів, предметів, речовин, що утворюються внаслідок людської діяльності, функціонування інших біологічних істот, при­родних та техногенних ситуацій, які не мають свого подальшого використання за місцем їх утворення, мають власника, який по­винен усіма можливими засобами запобігти їх утворенню або ж позбутися їх у встановленому законом порядку шляхом утилізації, видалення чи переробки з метою забезпечення'охорони навколиш­нього природного середовища та захисту життя і здоров'я людей. Закон України «Про відходи» визначає відповідальність власни­ків відходів щодо їх розміщення, знешкодження, утилізації та еко­логічно безпечного видалення. При цьому на власників покладено правову відповідальність за безпечне поводження з відходами, а також обов'язки з визначення складу відходів та можливостей їх утилізації з метою збереження ресурсних цінностей, пошуку технологій їх залучення в повторне виробництво. Однак реалі­зація положень цього закону наразі фінансово не забезпечена, оскільки утилізація відходів потребує значних капіталовкладень. Така невизначеність ситуації може призвести до низки негативних наслідків, а саме: гальмування з боку підприємств фінансування і проведення робіт з встановлення ресурсної цінності відходів, оскільки це пов'язано з ризиком втрати права розпорядження ними; опір проведенню цих робіт з боку інших суб'єктів під­приємництва; збереження за підприємством відповідальності за відходи (у тому числі платежів за розміщення) незалежно від втрати власності на них¹.

т

Див.: Про відходи : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

185

Питання скорочення утворення відходів у рамках комплексної стратегії сталого розвитку України має особливе національне зна­чення, виходячи з інтересів національної безпеки щодо забезпе­чення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності людини і суспільства, збереження навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, з метою забезпечення захисту навколишнього природного середови­ща і здоров'я людей від негативного впливу відходів, забезпечен­ня ощадливого використання матеріально-сировинних та енерге­тичних ресурсів, науково обгрунтованого узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів¹.

В Україні практично створено базові складники нормативно-правового забезпечення щодо поводження з відходами. Зокре­ма, це стосується лімітів на утворення й розміщення відходів; державного обліку й паспортизації відходів; реєстрів об'єктів утворення, оброблення й утилізування відходів, реєстрів місць видалення відходів; обліку безхазяйних відходів; трансграничного перевезення відходів; ліцензування діяльності поводження з від­ходами; переліку окремих видів відходів як вторинної сировини тощо. Разом з тим практична реалізація законодавчих вимог здій­снюється досить повільно, цілу низку питань ще неврегульовано. Це, перш за все, стосується ідентифікації і класифікації відходів, нормування їх утворення, обліку й паспортизації, повного збиран­ня та недопущення знищення і псування відходів, стимулювання використання відходів, зберігання відходів на території підпри­ємств тощо.

До цього слід додати і факти деформації правового поля. При­кладом цього є прийняття змін до ст. 4 Закону України «Про відходи», що дозволили вивести зі сфери його дії багатотоннажні відходи гірничо-металургійного комплексу (прирівняти їх до мета­лобрухту). Те саме стосується Закону «Про хімічні джерела стру­му», яким зі сфери Закону «Про відходи» виведено відпрацьовані батареї й акумулятори (що суперечить європейській практиці).

¹ Див.: Про стан виконання законодавства у сфері поводження з відходами в Україні та шляхи його вдосконалення : Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 49. — Ст. 525.

186

Заходи з мінімізації небезпечних відходів шляхом техніко-технологічного реконструювання виробництва, більш повного та комплексного використання сировини не проводили. Не створена також інфраструктура поводження з небезпечними відходами, не побудовано жодного полігону для знешкодження та захоронення небезпечних відходів.

Зважаючи на глобальний для суспільства характер проблеми, наша країна мусить сформувати соціально адекватну систему по­водження з відходами та розробити сучасну стратегію поводжен­ня з відходами.

Основна мета такої стратегії полягає у визначенні і створенні умов, які б забезпечували запобігання утворенню відходів або/і зменшення утворення, екологічно безпечне їх видалення, заохо­чували б до максимально можливого використання відходів як вторинної сировини. Ця стратегія має виходити з європейської послідовності пріоритетів:

1. максимальне використання всіх можливостей для запобі­гання утворенню відходів або мінімізації утворення;

2. максимально можливе технічно та економічно доцільне ви­користання відходів як вторинної сировини;

3. екологічно безпечне захоронення лише тих відходів, яких неможливо уникнути і які не можуть бути утилізовані.

Для реалізації зазначених пріоритетів необхідно впровадити дієві інструменти і механізми регулювання утворення й контролю життєвого циклу відходів, а також підвищити суспільну актив­ність щодо поводження з ними.

Реалізація стратегічних пріоритетів зумовлює вжиття конкрет­них заходів, а також їх організаційного, нормативно-правового, економічного та науково-технічного забезпечення.

Основними напрямами вдосконалення нормативної бази Ук­раїни у сфері поводження з відходами є розроблення і впро­вадження:

— засобів захисту навколишнього природного середовища і здоров'я людей від негативного впливу відходів;

— механізмів економічного регулювання у сфері поводження з відходами, розвитку прогресивних технологій і обладнання для збору, переробки і транспортування відходів;

187

— механізму економії первинних матеріальних та енергетич­них ресурсів за рахунок їх заміни відповідними вторинними ма­теріальними та енергетичними ресурсами;

— порядку забезпечення розвитку організаційно-виробничої інфраструктури ринку вторинних ресурсів, залучення в цю сферу малого і середнього бізнесу з перспективою створення на цій ос­нові галузі із збору та переробки відходів у товарну продукцію;

— номенклатури відходів, які в першочерговому порядку під­лягають використанню як вторинні матеріальні та енергетичні ресурси;

— порядку віднесення відходів до ресурсоцінних та ціноут­ворення щодо відходів, які підлягають використанню як вторинні ресурси.

188