- •Глава 1. Загальна характеристика взаємодії
- •Глава 2. Принципи міжнародного екологічного права
- •Глава 3. Організаційно-правовий механізм охорони навколишнього середовища
- •Глава 4. Екологічні права людини
- •Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі
- •Глава 6. Правова охорона водного середовища і водних ресурсів
- •Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря
- •Глава 8. Правове регулювання охорони біорізноманіття
- •Глава 9. Правове регулювання управління відходами
- •Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції
- •Глава 1. Загальна характеристика взаємодії суспільства і природи.
Глава 6. Правова охорона водного середовища і водних ресурсів
6.1. Охорона транскордонних водних об'єктів у міжнародному екологічному праві.
6.2. Політика Європейського Союзу щодо якості вод.
6.3. Правове забезпечення охорони вод у СІЛА.
6.4. Охорона вод в Україні.
6.1. Гельсінська конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер1, яка укладена в рамках Європейської економічної комісії ООН, є основним організуючим засобом співробітництва в галузі формування міжнародної політики щодо охорони та ощадливого використання водних ресурсів.
У міжнародно-правовій доктрині широко поширене поняття «транскордонний» щодо річок як різновиду водотоку. Це поняття застосовується також до забруднення та іншого негативного впливу, якщо він виходять за межі кордонів однієї держави або простягається за територію під юрисдикцією однієї держави. При визначенні транскордонного забруднення вказують на «факт перетину забруднюючими речовинами державного кордону і завдання екологічної шкоди за межами юрисдикції держави походження»2. Європейські інтеграційні процеси сприяють посиленню ролі транскордонного співробітництва.
В Європі таке співробітництво здійснюється на основі регіональних двосторонніх і багатосторонніх угод і національних законів, які посідають значне місце у правовій охороні міжнародних водних систем3.
1 Див.: Про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер : Конвенція, Гельсінкі, 17.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України.
- 1999. — № 34. - Ст. 282.
2 Див.: Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (меж-дународно-правовьіе проблеми) / А.А. Шишко. — К., 1990. — 100 с; Балушка Н. Правовий аспект поняття транскордонної річки / Н. Балушка // Юрид. журн.
— 2004. — № 4.
3 Див.: Аврамекко И.В. Международное зкологическое право / И.В. Авра-менко. — Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. — С. 28.
Головним завданням Гельсінської конвенції є налагодження двостороннього або багатостороннього співробітництва з країна-ми-сусідами для вирішення на міждержавному рівні таких питань:
— ощадливого використання водних ресурсів з метою задоволення всіх потреб водокористування;
— регулювання забруднення водних об'єктів;
— налагодження мережі моніторингу та контролю якості води;
— контролю повеневих та льодозаторних явищ;
— налагодження системи аварійного оповіщення на випадок аварійних ситуацій з метою спільного усунення наслідків аварій;
— відпрацювання нормативно-технічних (технологічних) критеріїв оцінки якості води транскордонних водних об'єктів та стічних вод.
Європейський Союз, держави-члени та Україна є членами Гельсінської конвенції.
Ряд Європейських країн та €С підписали також Конвенцію із захисту Рейну від забруднення хлоридами (1976 р.), яка передбачає щорічне скорочення скидів хлоридів у Рейн. Конвенція про захист Рейну від забруднення хімічними речовинами (1976 р.) суворо регламентує скид речовин у Рейн. Норми скидів у Рейн визначаються Міжнародною комісією з охорони Рейну від забруднення1.
6.2. Основи політики Європейського Союзу щодо якості вод впроваджує Рамкова директива 2000/60. Завданням Водної Рамкової Директиви є реалізація головних цілей водної політики ЄС2, а саме: забезпечення людей питною водою, постачання води для інших господарських потреб, охорона водного середовища й обмеження наслідків повеней і посух.
Головними цілями регулювання є: впровадження концепції інтегрованого управління басейнами рік, беручи до уваги потреби всіх споживачів; впровадження принципів творення водних регіонів; єдине визначення цілей і методів правового регулювання; визначення спеціалізованої урядової адміністрації на рівні басей-
Див.: Про захист Рейну [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: чу\у\у.са^аіег-іп{о.пеі/КЬгагу/ги5Дуаіег/гпіпе.рсіГ
Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ЄС: Основні терміни та їх визначення. - К., 2005. — 240 с.
100
101
нів рік; впровадження програм і планів як інструменту для досягнення належного стану вод; встановлення правил повернення витрат за водні послуги.
У Директиві виділені дві додаткові цілі: перша — пріоритетна, стосується обмеження викидів шкідливих речовин (зокрема, через заборону викидів небезпечних сполук); друга — протидія забрудненню підземних вод.
Першочерговим завданням Директиви, як зазначено у ст. 1, є встановлення загальних вимог до охорони всіх вод на території Спільноти (крім морських вод). У питаннях охорони морських вод Директива опирається на міжнародні умови.
Обсяг зобов'язань, що їх мають держави-члени ЄС, визначений ст. 4. Стосовно поверхневих вод поставлено вимогу досягнути їх належного стану — хімічного й екологічного. Стосовно ж підземних вод треба схилятися до належного як хімічного, так і кількісного стану. Канали та водні системи, значно модифіковані людиною, повинні досягнути належного стану. Загалом умови визначення якісних станів містяться в Додатку V до Директиви. Директива допускає перенесення термінів досягнення цілей у разі, коли ціна реалізації є непропорційно велика порівняно з досягнутим ефектом.
Стаття 7 окреслює умови забору вод у гідрографічному ареалі, ураховуючи головний пріоритет, яким є потреба мешканців у питній воді. При тому зазначено, що такі води потребують «можливо, найменш інтенсивного методу обробки».
У світлі положень Директиви впровадження водної політики потребує використання трьох інструментів дій: моніторингових програм водних систем, плати за користування водою і правових інструментів у вигляді «комплексної програми дій».
Реалізація цілей Директиви в окремому гідрографічному ареалі потребує впровадження програм дій і вжиття особливих заходів, що описані у ст. 11. Наприклад, гранично допустимі параметри для кожного викиду забруднень та контроль за забиранням водя. Рамкова директива прискорює встановлення показників викидів шкідливих речовин у водні об'єкти1.
Плани управління гідрографічними ареалами є головним інструментом водного господарства, яке впроваджує Директива. Детальний опис цього завдання міститься у ст. 13. Плани управління належать до попередньо опрацьованих елементів. До планів управління належать: аналіз-гідрографічного ареалу, реєстр територій, узятих під охорону, а також програми дій. Плани належить поновлювати кожні 6 років. їх підготовка мусить ураховувати процедуру участі громадськості у прийнятті рішень (ст. 14).
Водні директиви Європейського Союзу поділяються на три функціональні групи. У першій групі, котра стосується якості вод, найновішою є Директива 75/440/ЄЕС, що окреслює вимоги до якості поверхневих вод, призначених для забору питної води у країнах-членах ЄС. Директива містить вимоги, яким повинні відповідати поверхневі води, що їх використовують як питні.
Екологічні вимоги слід розуміти як передбачені екологічним законодавством вимоги, що виражені у встановлені до господарської діяльності обмежень, умов або їх сукупності в цілях забезпечення безпеки населення й охорони оточуючого середовища1.
Ці вимоги зобов'язують держави-члени ЄС встановити стандарти якості вод на своїх територіях. Поверхнева вода може використовуватися як питна за умови відповідності вимогам трьох класів: А1, А2, АЗ. Ці класи визначають воду різної якості, у результаті чого вона піддається процесам дезінфекції.
Специфічного характеру набуває Директива Ради 98/83 1ЛЕ про якість питної води2. Вона має за мету охорону здоров'я людей, урегулювання якості питної води, а також води, що використовується у виробництві товарів народного вжитку. Ці законодавчі акти стосуються тієї води, що є поза природним середовищем і міститься у водогінній системі. Директива також вказує на «воду, споживану в природному стані або після переробки». Однак у Деяких країнах ці Директиви зараховують до актів, пов'язаних із продовольчими товарами, а не охороною середовища.
1 Див.: Кремер Л. Зкологическоє право Европейского Союза / Л. Кремер, Г. Вннтер. — М. : Городец, 2007. — С. 91.
Див.: Даржиева Р.Ц. Зкологические требования: понятие и соотношение с Другими терминами / Р.Ц. Даржиева // Зкологическое право. — 2006. — № 5. -С. 9.
Див.: Директива Ради 98/83 ЄС про якість води, призначеної для потреб людини // АВІ ЕО 1998 №Ь330 5 32.
102
103
Якість води оцінюється на підставі 67 показників: органолептичних, фізико-хімічних, мікробіологічних, а також таких, що стосуються появи в надмірній кількості небажаних і токсичних субстанцій. Нормативи ГДК для природних об'єктів розробляються на засадах «нульової» шкоди, тобто при дотриманні ГДК природні об'єкти не справляють несприятливого впливу на здоров'я і працездатність людини теперішнього і майбутнього поколінь, а також не погіршують гігієнічні умови життя населення.
Держави-члени ЄС мають вжити заходів для досягнення цих показників. Велика Британія в судовому спорі з Комісією намагалася доказати, що Директива зобов'язує тільки к тому, щоб намагатися досягти цих показників, однак Суд постановив, що певна якість питної води має бути досягнута, тільки намагань недостатньо1.
Інша Директива з цієї групи — Директива 76/160/ЄЕС — стосується якості вод, призначених для купання2. У Директиві комплексно охоплені медичні потреби, вимоги охорони середовища, краєзнавчі та туристичні вартості. Вимоги ці конкретизовані в поясненні до Директиви у вигляді поєднання фізичних, хімічних і мікробіологічних показників якості води на курортах, крім води, що призначена на лікувальні потреби, та води, що її використовують у плавальних басейнах. Показники поділені на обов'язкові, загальні й цільові.
Для законодавчих актів стосовно викидів суттєвою є Директива 76/464/ЄЕС, яка стосується деяких небезпечних субстанцій, що їх викидають у водне середовище3. Директива охоплює континентальні поверхневі води, води прибережного моря, внутрішні прибережні, а також ґрунтові води. Директива має за мету підвищений контроль за викидами небезпечних речовин (список І) та контроль за викидами менш токсичних речовин (список II). Поділ шкідливих речовин на дві групи зроблений відповідно до
Див.: Европейский Суд, решение С 337/89; решение С340/96 1999.5 1 2023.
Див.: Директива 76/160/ЄЕС щодо якості вод, призначених для купання // АВІ ЕО 1976 131 5 І.
3 Див.: Директива Ради №76/464/ЄЕС від 4 травня 1976 р. щодо забруднення деякими небезпечними речовинами, що потрапляють до водного середовища Співтовариства (СМ І 129, 18.05.1976 р. 0023 — 0029).
ступеня їх токсичності, тривалості та біоакумуляції. У списку І перелічені речовини, викиди яких мають бути цілком вилучені. Список II містить речовини, викиди яких можна обмежити. Директива зобов'язує отримувати дозвіл на викиди та визначає умови такого дозволу. Для речовин зі списку І Директива встановлює постійні величини викидів, які не можна перевищити, маючи індивідуальний дозвіл. Стосовно речовин зі списку II ці величини встановлюються відповідно до якості вод і технічного прогресу. Норми викидів, що визначаються дозволом, повинні містити максимальну концентрацію речовин, дозволених для скидання. Якщо умови дозволу не дотримуються, то адміністрація мусить вжити заходів для дотримання норм або повністю заборонити скидання. До Директиви 76/464/ЄЕС ухвалено 5 дочірніх Директив:
1. Директива Ради 82/176/ЄЕС від 22.03.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах ртуті із сектора промисловості електролізу хлорованих лужних металів;
2. Директива Ради 83/513/ЄЕС від 26.09.1983 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах кадмію;
3. Директива Ради 84/156/ЄЕС від 8.03.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах ртуті із секторів інших, ніж промисловість електролізу, хлорованих лужних металів;
4. Директива Ради 84/491/ЄЕС від 9.10.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах хлорциклогексану;
5. Директива Ради 86/280/ЄЕС від 12.06.1986 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах деяких небезпечних речовин, зазначених у Доповненні І до Директиви 76/464/ЄЕС.
Усі ці Директиви є укладені аналогічно. У них визначені: гранично допустимі концентрації окремих речовин; час їх розкладу, визначений моніторингом та аналізом результатів; принцип дотримання величин гранично допустимих концентрацій; застосування
Див.: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: піір:/,Алту\у.с1еапига1еґ.ог§;. /
104
105
найкращої доступної технології; видача дозволу на викиди речовин на визначений термін. Директиви вимагають обов'язкового перегляду виданих дозволів щонайменше раз на 4 роки та контролю за станом чистоти вод, у які скидають небезпечні речовини.
Важливою для системи управління водним господарством і реалізації положень Водної Політики ЄС є Директива 91/27 і/ЄЕС про очищення комунальних стоків (зі змінами, впровадженими Директивою 98/15/ЄС, яка стосується не тільки комунальних, а і промислових стоків, що їх скидають у каналізацію1). Ця Директива стосується накопичень, очищення і скидання комунальних стоків із деяких промислових секторів. Директива зобов'язує будувати системи і споруджувати заклади очищення стоків; окреслює вимоги, яким повинні відповідати стоки, що подаються на очисні споруди; а також умови, на яких скидаються стоки. Адміністративні органи мають проводити моніторинг скидання комунальних стоків.
Охорона вод від забруднення продуктами сільськогосподарського походження визначається положеннями Директиви 91/676/ЄЕС про охорону вод від забруднень, спричинених нітратними викидами із сільськогосподарських джерел2.
Директива зобов'язує зазначати забруднені води та води, які можуть бути забруднені. Підставою для визначення територій, що піддаються нітратному забрудненню, є такі критерії:
1. використання води для пиття;
2. вміст нітратів більше як 50 мг/л;
3. евтрофікація вод.
Директива впроваджує обов'язок встановлення кодексів і правил позитивного сільськогосподарського досвіду, що їх повинні добровільно використовувати селяни. Рекомендація відповідної сільськогосподарської технології має опиратися на навчання і поширення інформації серед сільськогосподарських виробників.
Перелічені законодавчі водоохоронні акти підтверджують Директиви, що регулюють методичні проблеми. У них також окрес-
лені проблеми, що стосуються способів відбору проб та замірів шкідливих субстанцій і рівня забруднення. Тут можна відзначити: Директиву 79/869/ЄЕС про методи замірів і частоту відбору проб та аналіз поверхневих вод, призначених до відбору питної води в державах-членах ЄС1; Директиву 79/869/ЄЕС про методи тестування біологічного розкладу поверхнево активних речовин.
Наведений опис Директив не охоплює всієї проблеми. Проаналізовані акти становлять головний скелет системи охорони водних ресурсів країн-членів ЄС. Ці декілька документів мають реалізувати на практиці Водну Політику ЄС, яку окреслює Директива 2003/60.
На думку професорів О. Дубовик та Л. Кремера, не існує заходів ЄС, що призначені конкретно для захисту морських вод, хоча ряд директив мають опосередкований вплив на охорону моря2. Наприклад, рішенням Ради 86/85/ЄЕС від 6.03.1986 року3 створюється інформаційна система для надання компетентним органам у країнах-членах Співтовариства можливості доступу до даних, які є необхідними для контролю та зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів та інших шкідливих речовин у море або у великі водойми суходолу.
Інформаційна система повинна включати в себе:
(а) перелік національних та спільних планів боротьби із забрудненням, спричиненим виливами вуглеводнів у море, разом з коротким описом змісту планів та з назвами органів, які несуть за них відповідальність;
(Ь) реєстр ресурсів для боротьби із забрудненням моря вуглеводнями (Додаток І);
(с) компендіум властивостей вуглеводнів та їхньої поведінки, а також методів обробки та кінцевого використання сумішей
! Директива Ради № 91/271/ЄЕС від 21.05.1991 року щодо очистки стічних вод ОЛ І 135, 30.05.1991 р. 40-52.
2 Див.: Директива Ради №9і/676/ЄЕС від 12.01.1991 року про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами із сільськогосподарських джерел (XI І* 375, 31.12.1991, р. 1-8.
Див.: Директива Ради ЄЕС 79/869/ЄЕС від 9.10.1979 року щодо методів вимірювання та періодичності взяття проб та аналізу поверхневих вод, призначених Для постачання питної води у державах-членах ОВ І. 271, 29.10.1979. — С. 44.
Див.: Дубовик О.Л. Вказ. твір. — С. 218.
Див.: Про створення інформаційної системи на рівні Співтовариства з метою контролю та зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів та 'нших шкідливих речовин у море або в основні водойми суходолу [Електронний ре-СУРС] : рішення Ради 86/85/ЄЕС від 6.03.1986 року. — Режим доступу: /Д 1////
106
107
води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з поверхні моря чи вздовж узбережжя (Додаток II);
(сі) реєстр, який повинен складатися Комісією послідовно, ресурсів для втручання у випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів, у море (Додаток III);
(є) реєстр основних ресурсів для втручання, доступних компетентним органам країн-членів Співтовариства у випадку виливу вуглеводнів та інших шкідливих речовин у основні водойми суходолу та серед них у міжнародні водотоки зокрема (Додаток IV).
У додатку 1 Рішення міститься реєстр ресурсів для боротьби із забрудненням моря вуглеводнями. Метою цього реєстру є проведення попереднього визначення ресурсів, наявних у країні-члені Співтовариства, для боротьби із забрудненням моря вуглеводнями та кількох ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної ситуації та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть бути надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають бути узгоджені відповідними компетентними органами.
Країни-члени Співтовариства повинні:
— збирати та надсилати до Комісії інформацію, до якої вона має доступ і яка стосується даних, про які йдеться в розділі А;
— надавати Комісії інформацію, до якої вони мають доступ і яка є необхідною для оновлення реєстру.
Додаток II визначає компендіум властивостей вуглеводнів та їхньої поведінки, а також методів обробки і кінцевого використання сумішей води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з поверхні моря або зібраних вздовж узбережжя.
Метою цього компендіуму, що міститься в Додатку 2, є надання інформації у формі загального огляду про вуглеводні для сприяння вжиттю швидких та ефективних оперативних заходів з метою контролю наслідків виливу вуглеводнів внаслідок аварії та для обмеження значного довготермінового впливу забрудненої вуглеводневої маси.
Додаток III включає реєстр ресурсів для втручання у випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів.
Метою цього реєстру є проведення попереднього визначення ресурсів, наявних у країні-члені Співтовариства, для втручання У випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів, у море та
окремих ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної ситуації та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть бути надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають бути узгоджені відповідними компетентними органами.
Рада приймає від імені Співтовариства програми та заходи щодо скидання ртуті й кадмію в рамках Конвенції із запобігання забрудненню моря з джерел, що розташовані на суші'. Конвенція із запобігання забрудненню моря з джерел, розташованих на суші, прийнята з урахуванням того, що морське середовище, а також його фауна і флора має життєве значення для всіх націй, а екологічна рівновага і законне використання моря значно ускладнилося з його забрудненням, і узгоджені дії на національному, регіональному і глобальному рівнях є важливими для запобігання і зменшення забруднення моря2.
Сторони-учасниці зобов'язалися вживати всіх можливих заходів для запобігання забрудненню моря, яке означає привнесення людиною в морське середовище (включаючи естуарії) прямо чи опосередковано речовин чи енергії, що призводять до згубних ефектів, таких, як небезпека для життя людей, заподіяння збитків живим ресурсам і морській екосистемі, завдання моральної шкоди чи створення перешкод для інших законних видів використання моря.
З точки зору охорони і поліпшення якості морського середовища, сторони-учасниці повинні намагатись: зменшити існуюче забруднення з джерел, розташованих на суші; запобігти будь-якому новому забрудненню з джерел, розташованих на суші, включаючи й те, що походить від нових речовин.
Слід враховувати при виконанні цих заходів природу і кількість забруднюючих речовин, що розглядаються; рівень існуючого забруднення; кількість і абсорбційну здатність вод, що скидаються
Див.: Про прийняття від імені Співтовариства програм і заходів щодо скидання ртуті й кадмію на виконання Конвенції із запобігання забрудненню моря з Джерел, що розташовані на суші [Електронний ресурс]: Директива Ради 85/613/ЄЕС ВІД 20.12.1985 року. — Режим доступу: п{ір://ту\ух1еап\уаіег.ог£.иа/иа/Іе§і5Іаііогі/ еіі/
/
Див.: Запобігання забрудненню моря з джерел, розташованих на суші ІЕлектронний ресурс) : Конвенція. — Режим доступу: иУ/іі иа/иа/їе£і$1аііоп/еи-с1ігесіІУЄ5
108
109
в морську акваторію; необхідність інтегрованої послідовної політики планування з вимогами щодо охорони довкілля.
В ЄС вживаються необхідні заходи із запобігання забрудненню підземних вод. Метою Директиви Ради 80/68/ЄЕС є запобігати забрудненню підземних вод речовинами, які належать до класів та груп речовин зі списків І або II в Додатку, та, наскільки можливо, тримати під контролем або ліквідувати наслідки забруднення, яке вже трапилося1.
Підземні води — це всі води, які знаходяться під поверхнею землі в зоні насичення та в прямому контакті з ґрунтом або підґрунтом. Країни-члени Співтовариства повинні вжити всіх необхідних заходів для: запобігання внесенню в підземні води речовин зі списку І; та обмеження внесення в підземні води речовин зі списку II для запобігання забрудненню таких вод цими речовинами.
Країни-члени:
— повинні заборонити всі прямі скиди речовин зі списку І;
— повинні проводити попередні дослідження будь-якого за-хоронення чи звалювання з метою захоронення цих речовин, яке може призвести до непрямого скиду. У світлі цього дослідження країни-члени Співтовариства повинні забороняти таку діяльність або надавати дозвіл за умови вжиття всіх необхідних технічних заходів для запобігання цим непрямим скидам;
— повинні вживати всіх заходів, які вони вважають необхідними для запобігання будь-яким непрямим скидам речовин зі списку І.
В Європейському Союзі існує розвинуте законодавство щодо запобігання транскордонного впливу на довкілля. Правила щодо запобігання транскордонному впливу в Європейському Союзі встановлює Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище2.
1 Див.: Директива Ради 80/68/ЄЕС стосовно охорони підземних вод від забруднення, спричиненого окремими небезпечними речовинами [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр:/Л/ту.сІеапи'а{ег.огд.иа/иа/1Є5І5Іаілоп/еи-сіігес{ІУЄ5
2 Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року (зі змінами, внесеними Директивою 97/11/ЄС від 3.03.1997 р.) щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище : зб. нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Л. : Екоправо, 2004.
Основний закон Німеччини регулює водні правовідносини з погляду розмежування законодавчої й адміністративної компетенції між Федерацією й Землями. Згідно з п. 4 ст. 75 Основного Закону Федерації належить право прийняття рамкових приписів щодо водного господарства, -які потім наповнюються конкретним змістом на рівні Земель. Однак у Федерації, залишається можливість приймати релевантні для водного господарства правові норми шляхом використання своєї законодавчої компетенції з питань економіки, судноплавства, охорони узбережжя.
Головним федеральним законом у сфері охорони вод є Закон «Про організацію водного господарства» 1957 року. Згідно з § 1 цього Закону «води є складовою частиною природи й захищаються як життєвий простір тварин і рослин»1. Необхідно в такий спосіб поводитися з водами, щоб вони служили загальному добру й гарантували залежним від них екосистемам стійкий розвиток. Право власності на земельну ділянку не надає права на такі види водокористування, які передбачають необхідність одержання дозволу (абз. 4 § 1а). Принципом водокористування можна вважати: «заборонене те, що спеціально не дозволено». Води розділяються на поверхневі, ґрунтові й прибережні (§ 1). Принципове водокористування пов'язане з одержанням дозволів, видача яких орієнтована на важливий для німецького екологічного права показник — «задоволення вимогам стану техніки». Цей показник, у свою чергу, орієнтований на технічне оснащення водокористувача, так звані «орієнтовані на галузь гранично припустимі нормативи» (нормативи для підприємств певної галузі промисловості, що скидають у водойму стічні води), а не на стан вод (у даному прикладі загальний стан водойми).
Другим важливим федеральним законом є Закон «Про платежі за скидання стічних вод у води»2. Відповідно до цього Закону, платежі за скидання стічних вод у води — діючий на території всієї Німеччини екологічний платіж. Основою розрахунку платежу є «одиниці забруднення», установлені для кількості забруднюючих речовин, що втримуються у стічних водах. Наприклад,
Див.: Про організацію водного господарства [Електронний ресурс] : Закон ВІД 1957 р. — Режим доступу: Мір//Ьипсіе5.іигІ5.а'е/Ьіт5сИ§/ іпсіех/
Див.: Про платежі за скидання стічних вод у води [Електронний ресурс] : Заков. — Режим доступу: п(ір//Ьипсіе5.іигі5.(іе/Ьіт5сЬд/ іпсіех/
110
111
одній одиниці забруднення відповідає 3 кг фосфору. Для того щоб обчислити величину платежу за скидання стічних вод у води, потрібно просто помножити кількість одиниць забруднення на ставку платежу, що з 1.01.2002 року становить 35,79 євро. Прибуток від цих платежів надходить у бюджети Земель і витрачається на заходи зі збереження вод.
Ще один Федеральний закон «Про екологічну несумісність миючих засобів і засобів, що чистять» у редакції від 5.03.1987 року регулює не тільки внесення хімічних миючих засобів і засобів, що чистять, у води, а також сам процес виробництва цієї продукції, вживаючи тим самим превентивних заходів щодо охорони вод. З точки зору розподілу законодавчої компетенції, цей Закон ґрунтується на конкуруючій компетенції Федерації і Земель у галузі економіки1. На його підставі прийняті Розпорядження, що містять конкретні вимоги до миючих засобів і засобів, що чистять.
Подальший розвиток водного законодавства Німеччини пов'язаний з імплементацією Директиви 2000/60/ЄС, а саме: організація водного господарства за «міжземельним» і «міждержавним» басейновим принципом; створення емісійно-орієнтованих норм, тобто показників якості вод (наприклад, ріки або озера),
— ст. 4 Директиви.
Німецьке право також повинне перейняти інструменти планування, закріплені в Директиві, а саме програми заходів і плани управління2.
У зв'язку з руйнівними наслідками повені в серпні 2002 року постало питання про кращу підготовку й захист від наслідків природної катастрофи. 15.09.2002 року Федеральний уряд прийняв «Програму п'яти пунктів — етапи роботи для поліпшення превентивного захисту від повеней». У цій програмі були позначені такі етапи:
1. Визначення основних аспектів спільної програми із захисту від повеней Федерації і земель. До них належить ідея
— «дати рікам більше місця». У даному разі йдеться про будів-
1 Див.: Про екологічну несумісність миючих засобів і засобів, що чистять : Федеральний закон.
2 Див. докладніше: Гиряева В.Н. Реформирование и совершенствование водного права и охраньї вод в Германии / В.Н. Гиряева // Зкологическое право. - 2005-
— № 5. — С. 38.
ництво захисних споруджень (дамб) уздовж рік. Такі споруди хоча захищають поселення, але звужують русло. При звуженні русла автоматично підвищується рівень води і швидкість ріки. Це досить небезпечно, бо багато в чому й від швидкості течії залежить величина заподіяного яовінню збитку. Серед інших заходів
— децентралізоване стримування повеней; керування розвитком поселень; зменшення потенційного збитку. А саме: заборона житлового і промислового будівництва на затоплюваних територіях.
2. Міжземельні плани заходів. У зв'язку з тим, що ріки не визнають державних кордонів, Федеральний уряд прийняв рішення перенести заходи щодо запобігання повеням на міжземельний і міжнародний рівень.
3. Сприяння європейському співробітництву: проекти із запобігання повеням підтримує і фінансує Федерація.
4. Розвиток екологічного річкового судноплавства. Ріки дотепер надають можливість енергозберігаючого і екологічного перевезення вантажів. Однак розширення рік для судноплавства призводить до зміни стоку, що підсилює повені. У зв'язку з цим плани розширення повинні перевірятися з погляду захисту від повеней.
5. Негайні заходи для захисту від повеней. Усунення збитку від повеней вимагає негайної допомоги. Між Федерацією й Землями на підставі конституційного поділу повноважень, відповідно до якого Землі відповідають за захист від катастроф, а Федерація
— за захист цивільного населення, повинні бути розроблені нові вимоги для крайніх випадків. До них належать:
— прискорена організація координаційних пунктів і систем оповіщення для випадків великої небезпеки;
— створення академії кризового менеджменту та планування надзвичайних ситуацій і захисту цивільного населення та проведення наукової роботи для аналізу ризиків і небезпек як основи ефективного захисту від катастроф;
— запобігання й інформування населення, а саме розвиток системи оповіщення за допомогою радіо, мобільного зв'язку, Інтернету й відеотексту;
— підтримка цивільної «самодопомоги» шляхом видання інформаційних матеріалів про поведінку в надзвичайних ситуаціях 1 першу допомогу потерпілим.
112
113
У Франції 1992 року був прийнятий Закон про воду, спрямований на збереження вод як частки національного надбання. У Законі міститься ряд статей, що передбачають санкції, вживані відносно порушників. Будь-яка особа, що здійснила прямо або побічно скидання або злив в поверхневі, підземні або морські води в межах територіальних вод будь-якої речовини, дія якої призвела, навіть тимчасово, до негативних наслідків для здоров'я людей, або до збитку флорі або фауні, або до значних змін нормального режиму водопостачання, або обмеження використання зон купання, наказується позбавленням волі на термін від двох місяців до двох років. Крім того, суд може винести постанову про відновлення засудженим водного середовища.
Французький законодавець, окрім покарань за скоєні злочини, передбачає і заохочувальні заходи відносно тих осіб, котрі сприяють збереженню довкілля. Так, згідно із ст. 19 Постанови від 28.10.1975 року, прийнятої у виконання ст.ст. З, 5, 6, 10, 11 і 15 Указу від 28.10.1975 року «Про вживання положень статті 14-1 Закону «Про режим і розподіл вод і боротьбу з їх забрудненням», власник очисного пристрою, що знаходиться в нормальному експлуатаційному стані, отримує премію за очищення1.
Екологічний кодекс Франції також приділяє увагу питанням риболовлі і здобичі водних ресурсів. Окремі положення щодо охорони вод вміщуються в Кодексі громадського здоров'я і Кодексі про очистку стічних вод2.
6.3. Перший Федеральний закон, спеціально присвячений контролю за забрудненням вод, був ухвалений Конгресом США 1948 року. У Законі «Про контроль за забрудненням вод» було прямо поставлено завдання зменшити забруднення вод. Підкреслювалася необхідність співпраці федеральних органів і органів штатів та передбачалася розробка відповідних програм. Проте федеральна влада не взяла на себе регулюючу роль, поклавши її на органи влади штатів, яким були виділені кошти на проведення необхідних досліджень і розробку програм контролю за забрудненням вод.
1 Див.: Меньших А.А. Охрака окружающей среди во Франции: уголовно-пра-вовьіе аспектьі / А.А. Меньших // Журн. рос. права. — 2000. — № 10. — С.14/
2 Див.: Кромарек П. О чудо-кодексе Франции / П. Кромарек // Зкологичес-кое право. — 2002. — № 5. — С. 40.
Ці самі принципи лягли в основу двох наступних законів: «Про контроль за забрудненням вод» 1956 року та «Про якість вод» 1965 року.
Як і в раніше ухвалених законах, обов'язок забезпечення належної якості вод майже цілком покладався на штати, у компетенцію яких входило регулювання і контроль якості вод. Штатам доручалося прийняти стандарти якості вод (у тому числі щодо меж штатних вод), що закріплюють показники, які визначають можливість їх використання за тим або іншим призначенням.
До кінця 60-х років штати затвердили такі стандарти і регулярно при цьому передивлялися їх, з врахуванням нових наукових даних, вимог економіки і результатів контролю якості вод. Стандарти були диференційовані відповідно до виду водних джерел (озера, річки і т.д.) і від мети їх використання: промислове або сільськогосподарське, місце відпочинку і розваг і т.д. Стандарти затверджувалися штатами за узгодженням з федеральними органами. Це відображало тенденцію підвищення ролі федеральних органів.
Проте поставлене завдання так і не було вирішене. Система контролю за забрудненням вод, що базувалася лише на стандартах якості, виявилася неефективною з багатьох причин. Основний упор був зроблений на контролі кінцевого результату, тобто на перевірці ступеня забруднення вод, а не на превентивних заходах, що виключають або хоч би перешкоджають скиду у води забруднюючих речовин.
Сучасний етап розвитку законодавства про контроль за забрудненням вод почався 1972 року, коли Конгрес США прийняв зміни і доповнення до Закону 1948 року «Про контроль за забрудненням вод». Закон 1972 року прийнято вважати основоположним актом, що запровадив нову стратегію в боротьбі із забрудненням вод. До цього часу вже сформувалася система органів охорони довкілля — федеральне Агентство з охорони довкілля (Епуігоптепіаі Ргоксііоп Адепсу — ЕРА), створене 1970 Року, і відповідні органи штатів. Зміни і доповнення 1977 року (з того часу Закон 1948 р. був перейменований і почав називатися «Закон про чисту воду») і 1987 року остаточно визначили систему правового забезпечення чистоти вод, що діє досі1.
Див.: Закон про чистоту вод 33 и.5.С.&& 1251—1387.
114
115
Поряд з названим актом діє ряд федеральних законів, регулюючих специфічні сфери забезпечення безпеки і чистоти вод. Це закони «Про безпеку питної води» 1988 року1, «Про скидання сміття і відходів у територіальні океанські й морські води СІЛА» 1972 року2; «Про забруднення вод при витоку нафти» 1990 року3. У прийнятих 1972 року змінах і доповненнях до Закону 1948 року були два кардинальні рішення, що докорінно змінили стратегію боротьби із забрудненням вод4.
Перше — введення нового загальнодержавного механізму регулювання і контролю за скидами у води забруднюючих речовин промисловістю і муніципальними водостоками міст і інших населених пунктів. Зменшити забруднення вод стало головним завданням Закону. Підходи до його вирішення були різними. Один із них — закріплення вимог до якості вод у федеральних стандартах і покладання на штати відповідальності за розробку і реалізацію планів з провадження і дотримання цих стандартів. Такий підхід був вибраний при ухваленні Закону «Про чистоту атмосферного повітря». Проте він не підходив для Закону «Про чистоту вод», оскільки, як наголошувалося, контроль лише за дотриманням стандартів якості вод виявився неефективним. Потрібне було розробити ще і превентивний механізм. Тому законодавець визначив іншу стратегію, передбачивши затвердження ЕРА на додаток до затверджуваних штатами стандартів якості вод, обов'язкових федеральних стандартів, що нормують викид у води забруднюючих речовин промисловими підприємствами і муніципальними водостоками, з врахуванням використовуваних у практиці технологій і технічних можливостей.
Технологічні стандарти — наріжний камінь системи державного контролю, що діє в даний час. На підприємства і муніципальні служби був покладений обов'язок отримати в установленому порядку сертифікати, лімітуючи на підставі норм і вимог стандартів кількість і якість забруднюючих речовин з конкретних джерел забруднення.
1 Див.: 5аіе Огіпкіпд ^аіег Асі, 42 Ц.5.Є. && ЗООі - 300 —] —26.
2 Див.: Осеап Оитріпд Асі 33115.С. && 1401 — 1445.
3 Див.: Оіі Роііиііоп Асі, 33 О.5.С. 2701—2761.
4 Див.: Брославський Л.І. Законодавство про охорону вод в США / Л.І. Брославський // Журн. рос. права. — 2006. — № 3. — С. 131-143.
Таким чином, нині діють дві системи стандартів: перша — що закріплює нормативи викиду забруднюючих речовин потенційними джерелами забруднення; друга — що закріплює вимоги до якості вод, необхідної для їх використання за призначенням. Якщо перша система дозволяє контролювати викиди шкідливих речовин і вживати відповідних заходів, у тому числі і правової дії, спрямовані на припинення і запобігання таким викидам понад встановлені нормативи, то друга дозволяє визначити кінцевий результат, можливість використання вод за тим або іншим призначенням і, отже, ефективність чинного законодавства. Обидві ці системи зрештою мають одну мету — гарантувати безпеку вод при їх використанні.
Друге кардинальне вирішення Закону — встановлення оптимального співвідношення компетенції федеральних органів і органів штатів. Тенденція на підвищення ролі федеральних органів отримала своє логічне завершення. Відповідальність за забезпечення якості вод була покладена і на федеральні органи, і на органи штатів. Федеральні органи, а саме ЕРА, повинні здійснювати керівництво штатами з реалізації федеральних програм контролю за забрудненням і поліпшенням якості вод і в передбачених законодавством випадках здійснюють як регулюючі, так і контролюючі функції (у тому числі моніторингу і перевірки дотримання стандартів), а також застосовують правові санкції та інші заходи юридичної відповідальності за порушення законодавства про охорону вод. Кожні два роки ЕРА має видавати звіт про якість вод країни, узагальнюючи інформацію, що готується штатами.
Закон регулює стосунки, пов'язані із забезпеченням чистоти поверхневих вод, контролем за їх забрудненням у всіх водоймищах і водотоках країни, як природних, так і штучних.
У цьому законі й у інших законодавчих актах для позначення найбільш широкого, узагальненого поняття поверхневих вод уживається, як правило, термін «судноплавні води». Проте в коментарях і судових рішеннях зазвичай наголошується, що йдеться пРо всі поверхневі води, у тому числі й ті, які не придатні й не використовуються для судноплавства.
Закон 1972 року сформулював головну мету таким чином: «відновити і підтримувати хімічну, фізичну і біологічну цілісність і збереження вод країни». Були поставлені завдання: по-перше,
116
117
відновити чистоту вод країни і досягти такого рівня якості води, який є необхідним для життєдіяльності риб і інших водних живих організмів, а також використання людьми вод для купання і інших видів відпочинку і розваг; по-друге, повністю припинити викид у води забруднюючих речовин1.
При виникненні конфліктів і судових спорів сторони посилаються на судові прецеденти, як це заведено у США, де загальне право застосовується і за наявності великого масиву писаного права2. Так, громадська організація «Сієрра-клуб» пред'явила позов до вуглевидобувної компанії, що проводила роботи в штаті Алабама, недалеко від річки Даніел Крік. Вугілля знаходилося недалеко від поверхні, і при виїмці ґрунту утворювалися відвали, що піддавалися сильній ерозії. Дощові потоки і стічні води, що накопичилися в процесі видобутку вугілля, несли в річку різне сміття і відходи, що призвело до замулювання і відкладення кислотних наносів. Намагаючись запобігти скиданню забруднюючих речовин у річку, компанія спорудила в місцях, де була порожня порода, водозбірний басейн (резервуар). Це допомагало зовсім не завжди, особливо якщо сильні дощі переповнювали басейн і вода стікала через край. Обидві сторони визнали сам факт забруднення вод і головну причину цього — сильні дощі. Суть спору полягала в тому, чи несе компанія за це відповідальність і які правові підстави для покладання на неї обов'язку здійснювати контроль за забрудненням вод у результаті стоку в них дощових потоків. Суд першої інстанції знайшов, що компанія не є певним джерелом забруднення, на неї не поширюється Національна система і вона не повинна нести відповідальність, оскільки забруднення вод — результат дії сил природи, а не діяльності компанії, незважаючи на те, що видобуток вугілля безумовно цьому сприяв. Апеляційний суд відмінив це рішення і направив справу на новий розгляд. У рішенні Апеляційного суду підкреслюється, що компанія проводила роботи із збору і переміщення дощових потоків,
Див. докладніше: Брославский Л.И. Урбанизация и правовая охрана ка-чества вод в США / Л.И. Брославский // Журн. зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. — 2007. — № 1.
2 Див.: Брославский Л. Уголовная ответственность за зкологические преступ-ления в области охраньї вод в США / Л. Брославский // Журн. рос. права. — 2008. - № З
використовуючи для цього басейн як відвідний канал, створений спеціально для цих цілей на місці порожніх порід. Отже, компанія повинна розглядатися як певне джерело забруднення і нести передбачену законом відповідальність за забруднення вод1.
6.4. Враховуючи досвід управління водними ресурсами країн Євросоюзу, впровадження нових підходів у практику державного управління водними ресурсами буде проводитися поступово за детально опрацьованим перспективним планом дій. Принцип басейнового управління реалізовуватиме функції: вивчення стану водних ресурсів, ведення їх обліку, видачу дозволів на спеціальне водокористування, охорону вод, зупинку підприємств, які порушують встановлені вимоги, забезпечення захисту від шкідливої дії вод, моніторинг вод, паспортизацію, кадастр та ін.2
Сьогодні положення Директиви 2000/60/ЄС частково враховані в законодавстві України. Зокрема, це такі положення:
1. Одна політика включає в себе механізми захисту внутрішніх поверхневих вод, проточної води, прибережних та ґрунтових вод. Ці механізми призначені для: запобігання подальшому забрудненню і посилення статусу акваекосистем та систем, які залежать від аквасистем; посилення захисту та очищення водного середовища, зокрема, шляхом вживання заходів з метою зменшення викидів, у тому числі небезпечних речовин, та руйнування основних компонентів води; забезпечення послідовного зниження забруднення ґрунтових вод та запобігання їх подальшому забрудненню; запобігання та ліквідації забруднення морських вод; зменшення до нуля забруднення морських вод синтетичними речовинами (ст. 1).
2. Держави розробляють спеціальний механізм регулювання діяльності, пов'язаної з використанням води річок та їхніх басейнів (ст. 3) та спеціальні програми поводження з поверхневими водами, ґрунтовими водами, охоронюваними територіями (ст. 4).
3. Держави ведуть реєстр територій, пов'язаних з використанням води, які потребують охорони (ст. 6}. Держави-члени також стимулюють захист та покращення стану води з метою
Див.: ШІЇесі Біаіез Соигі оі Арреаїз. РЇЙЬ Сігсиіі, 1980. 620 Р.2й 41.
Див.: Директива 2000/60/ ЄС Європейського Парламенту і Ради, що встановлює рамки дій Співтовариства у сфері водної політики // О] І* 327/22/12/2000. -Р. 1.
118
119
використання якомога меншої кількості очищувальних речовин під час підготовки води для споживання (ст. 7).
4. Держави гарантують інформування громадськості про програми заходів стосовно водних ресурсів та запрошують до співробітництва у виробленні цих програм всі зацікавлені сторони (ст. 14).
5. Держави контролюють всі викиди до поверхневих вод, встановлюючи необхідні методики та процедури контролю за кількістю та складом викидів (ст. 10).