Регіональна економіка. книжка

365

70% трамваїв чеського виробництва, 26% – російського, 4% – колишньої НДР. Головним виробником трамваїв є Луганський тепловозобудівний завод.

Йому допомагають ще 50 підприємств. Розроблено 4 типи нових трамваїв.

Літакобудування. За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвинених країн світу Подібну промисловість мають

5–6 держав, які застосовують так звані “високі технології”. Деякі моделі

“АНів” випереджають аналогічні світові зразки на 3–4 роки. Літакобудування

–одна з найприбутковіших галузей машинобудування.

Вавіапромисловості України – 39 підприємств. Ще 28 виготовляють агрегати, вузли, бортове електрота радіообладнання. Абсолютна більшість

(78%) робітників авіакосмічної галузі працюють на 10 великих підприємствах, 5 з яких – авіабудівні (це київський завод “Авіант”,

Харківський авіаційний завод, запорізький “Мотор-Січ”, київський завод ім.

Артема, Харківський “Фед”). Загальні потужності виробництва дають змогу Україні ввійти в ряд великих аерокосмічних держав разом зі США,

Німеччиною, Францією, Великобританією, Росією. В минулому Харківський авіазавод щомісяця випускав по 13–18 машин Ту-134, Київський – по 15 Ан-

24і Ан-26.

ВУкраїні розроблено державну програму розвитку авіаційної промисловості, яка передбачає тісне співробітництво з країнами СНД, тому що ізольований розвиток цієї сфери практично неможливий через значну залежність її від зовнішнього постачання комплектуючих.

Україна бере участь в іноземному інвестуванні вигравши тендер на реконструкцію авіаційного заводу з виробництва АН-140 в Ісфахані (Іран).

В Україні є значні потужності для ремонту бойових літаків і вертольотів. Нині ці потужності практично не працюють. Причиною цього є конкуренція з боку Росії. Можливе перепрофілювання їх на виробництво нових літаків – вітчизняних АНТК (Ан-3, Ан-38, Ан-140, Ан-70), ліцензійних і створення СП.

366

В Україні створено стратегічний військово-транспортний літак з чотирма двигунами АН-70. У нас він віднесений до середнього класу вантажопідйомності.

Створення важких літаків ускладнюється несталим попитом на них на світовому ринку, великими витратами на їх створення, тривалим періодом розробки.

Космічний комплекс. Україна входить до сімки космічних держав світу. Вона відома виготовленням запускаючих ракетоносіїв, а також супутників. Отримавши статус без ядерної держави, вона знизила випуск військово-космічної продукції до 1–5% від рівня 1989–1991 рр. Тепер в Україні на космос працює 40 підприємств. Головними з них є КБ “Південне”, “Південмаш” з філією в Павлограді, “Моноліт” та “Комунар” (Харків),

Київський радіозавод та ВО “Київприлад”, Чернігівський завод радіоприладів та Сумський “Оріон”. Частина цих підприємств продовжує випускати продукцію для Росії. Космічний комплекс України діє в тісному зв’язку з Російським. Українські підприємства отримують з Росії до 75%

комплектуючих та матеріалів. Проте недостатне фінансування космічних програм як у Росії, так і в Україні призвело до того, що частина підприємств практично припинила випуск своєї продукції.

Військово-промисловий комплекс. Україна була і залишається відомим виробником військової техніки та зброї. На час розпаду СРСР у ВПК України було 3594 підприємства, з 3 млн. зайнятих. Науковий потенціал налічував 750 конструкторських бюро і науково-дослідних закладів.

На підприємствах України будувалася майже половина військово-

морського флоту, стартових ракет, танків та вироблялося радіоелектронне обладнання. На Україну припадала 1/3 військово-космічного потенціалу Союзу. У створенні ракет та супутників було задіяно понад 140 підприємств та інститутів і 200 тис. працівників. З 20 типів міжконтинентальних ракет 12

вироблялись і розроблялись у нашій країні, а саме випускались твердопаливні ракети “СС-24” (Павлоградський механічний завод),

367

ракетоносії “Космос”, “Циклон”, “Зеніт”, “Океан” (ВО “Південмаш”).

Готувались ракети нового типу “Аріадна” та нові космічні апарати. “Хартрон” був головним розробником систем управління і контролю над космічними програмами.

Зараз найбільш перспективними є підприємства, які виробляють авіаційні двигуни, попит на які на світовому ринку зростає. Популярні також модернізовані танки, які випускає Харківський завод ім. Малишева. Велике значення може мати продаж запасних частин до зброї і техніки, яка є в інших країнах світу. Крім того, до конкурентоспроможної продукції експертами віднесено акселерометри, датчики тиску та джерела живлення (НДІ “Ритм”),

головки самонаведення ракет класу “земля-повітря”, аварійні радіобуї Севастопольського концерну “Мусон” (система “Коспар-сарсат”) тощо.

Зміни в попиті на зброю має враховувати й Україна. Вперше вона вийшла на контакти щодо реалізації зброї з Єгиптом, Пакистаном.

Пакистану, зокрема, було продано 320 танків на суму $600 млн. Для виконання цього замовлення завод ім. Малишева створив додатково 2 тис.

робочих місць. У проекті було задіяно 200 суміжників.

На території України почало діяти нове підприємство з утилізації відпрацьованої, а також надлишкової зброї, яке створено за допомогою США в м. Ічня. Потужність підприємства 40–42 тис. т зброї за рік.

Виробництво побутової техніки в Україні значно зменшилося (табл.

11).

Таблиця 11

Виробництво побутової техніки в Україні по роках, тис. шт. [56]

368

Холодильники “Норд” донецького підприємства з виробництва холодильної техніки постачаються у 120 країн світу. В Йорданії (Аммані)

збудовано його дочірнє підприємство плановою потужністю 4,5 тис.

холодильників за рік. У Миколаєві фірма “КРИЕКО” розробила новий тип холодильників з корисним обсягом від 120 до 420 л.

Виробництво побутових швейних машин освоюють ВО “Київський радіозавод” та ВО “Львівприлад”. У перспективі обсяги цього виробництва можуть досягнути 200–250 тис. шт. за рік.

ВУкраїні потрібно створювати виробництво нових сучасних

кінескопів. Випуском нових видів телевізорів займається СП “Ніконд”

(спільно з Литвою).

Радіоелектронна промисловість. До 1991 р. в Україні практично не вироблялися технічні засоби зв’язку. В результаті конверсії ВПК налагоджено виробництво багатьох видів продукції. Зокрема, на Дніпровському машинобудівному заводі почали випускати цифрові електронні АТС, які за якістю та економічністю не поступаються світовим аналогам. На Роменському заводі АТС, ВО “Моноліт” (Харків), Львівському заводі телеграфної апаратури випускають комутаційне обладнання для сільської місцевості та невеликих міст. Виробничі потужності Черкаського заводу телеграфної апаратури, заводу “Прожектор” (Малин), ВАТу “Завод Нева” (Хмельницький) дають змогу повністю забезпечити телефонну мережу України цифровими системами передачі. ВО “Оріон” (Тернопіль) виробляє засоби мобільного зв’язку для залізничного транспорту, КБ радіозв’язку і ВАТ “Мусон” (Севастополь) – засоби радіозв’язку для морського транспорту та глобальної морської системи безпеки.

КНВО “Електронмаш” (м. Київ) на базі процесорів Pentium почало випускати нові комп’ютери. Разом з СП “Магніт” (Канів) воно виробляє комп’ютерну техніку на базі процесорів Intel 386,486,D 4. Налагоджено також випуск вітчизняних електронних контрольно-касових апаратів (до 200

369

тис. за рік). Для потреб МВС України налагоджено випуск автоматизованих робочих місць з оформлення паспортів.

Виробництво медичної техніки. Рівень розвитку цієї галузі невисокий. Це стосується передусім якості та асортименту продукції.

Медичне обладнання випускають 67 підприємств. Нині галузь переживає занепад. Особливо скрутне становище на ВО “Полярон”, Львівському заводі РЕМА, Київському радіозаводі, Київському заводі реле й автоматики,

Ізюмському оптико-механічному заводі. Зменшилися обсяги виробництва Старосамбірського заводу “Екватор”, Харківського НВО “Турбоатом”.

У перспективі потрібно розширювати асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості. Треба створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва;

створювати нові види машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів та магнітогідродинамічного генераторобудування, виробництво швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу й матеріалів, виробництво систем зв'язку, нових засобів управління, автоматизації тощо.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Визначіть роль машинобудівного комплексу в господарському розвитку України?

2.Якою є структура машинобудівного комплексу ?

3.Оцініть сучасне розміщення підприємств машинобудівного комплексу в Україні.

4.Проаналізуйте сучасний стан розвитку важкого машинобудування в Україні.

5.Охарактеризуйте сучасний стан розвитку транспортного машинобудування Україні.

370

6.Виявіть основні проблеми розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні.

7.Проаналізуйте сучасний стан розвитку радіоелектронної промисловості в Україні.

3.4. Хіміко-лісовий комплекс України

Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують сировину й конструкційні матеріали. До них передусім належать хімічна і лісова промисловість, що забезпечує господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами,

пластмасами, синтетичними волокнами, пиломатеріалами, папером,

целюлозою тощо. Особливістю комплексу є його здатність забезпечувати господарство продукцією з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в потрібній кількості. У промисловому комплексі України частка хімічної промисловості ще незначна (близько 7% вартості валової продукції).

Виробництво основних видів продукції хімічної промисловості України характеризується даними таблиці 12.

Таблиця 12

Виробництво основних видів хімічної продукції

371

Хімічна промисловість тривалий час залишалася поза полем зору українських фінансово-промислових груп (ФПГ). Якщо інша експортоорієнтована галузь – металургія – практично повністю перейшла у приватну власність ще на початку нового тисячоліття, то хімія до 2003 року,

здебільшого, залишалася під контролем держави. Та й ті підприємства, які опинилися в руках великого українського капіталу, належали швидше

«портфельним» ФПГ.

Зростання світового хімічного ринку почалося у 2003 році: ціна аміаку в чорноморських портах за рік підвищилася майже вдвічі – з $100 до $180 за тонну, і вже того самого року хімічними заводами всерйоз зацікавився великий капітал.

Коли ж у 2004 році ціни азотних добрив зросли ще на $50-60 за тонну,

хімія здобула інвестиційну привабливість (друге місце після металургії) [6, 16-19].

Хімічна промисловість, де функціонує понад 300 підприємств,

належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари); побутову хімію.

Останнім часом відокремилася фармацевтична промисловість., яка тепер не належить до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Усе, що потрібно для виробництва міндобрив, – доступ до дешевого газу і близькість до ринку збуту. Саме ці причини зумовили появу в Україні хімічної промисловості. Заводи, збудовані за радянських часів, – Рівнеазот,

Дніпроазот, «Азот» (Черкаси), «Азот» (Сєверодонецьк) – працювали переважно на аграрний сектор. Споживачами продукції хімзаводів були колгоспи й радгоспи України, а також російського Поволжя й Причорномор’я. Ще два підприємства – «Стирол» та Одеський припортовий завод – крім поставок на внутрішній ринок продавали міндобрива за кордон.

372

З цією метою за часів СРСР було збудовано аміакопровід Тольятті – Горлівка

– Одеса, що з’єднав російські «Азот» (Березняки Пермської обл.) і

Тольяттіазот з портом Південний, де й знаходиться ОПЗ. У 80-х хімічна продукція займала до 15% у структурі експорту українських підприємств, а

виручка від її продажу була однією з основних статей доходу республіки.

З розпадом СРСР ситуація змінилася. Потреби вітчизняних аграріїв у міндобривах виявилися невисокими. Навіть останніми роками поставки на внутрішній ринок становили не більш ніж 30% обсягу виробленої хіміками продукції (з понад 3,6 млн. т карбаміду, який щороку виробляється в Україні,

лише 100 тис. т продається всередині країни) [6, 16-19].

Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві й технологічні зв'язки,

широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива,

енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості. Сучасне розміщення галузі зумовлене також географічними,

економічними і технічними чинниками.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості.

Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу та нафтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів на розміщення виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів сприяє наближенню виробництва до районів споживання.

374

При обґрунтуванні розміщення конкретних хімічних виробництв ураховують і чинники, що випливають із структури витрат на одержання та споживання хімічної продукції: сировинний (частка сировини і матеріалів в 1

т готового продукту); енергетичний (витрати палива в умовних тоннах на 1 т

готового продукту); водний (об’єми водоспоживання і стічних вод, які потребують очищення); трудовий (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції); транспортний (для обґрунтування розміщення великотоннажних виробництв).

Дуже важливим чинником впливу на розміщення хімічних виробництв є утворення різних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного чинника залежить від структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні чинники, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного й енергетичного чинників. Поступово зменшується їх лімітний вплив. Впроваджуються безвідходні технології,

автоматизація виробництва.

Хімічна промисловість належить до найбільш матеріаломістких.

Характерною її ознакою є застосування допоміжних матеріалів. Частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисловості становить 22,7%, у

виробництві хімічних волокон – 59,0, синтетичних барвників – 62,6, пластмас і синтетичних смол – 72,2, лаків і фарб – 90,1, продукції основної хімії –

61,6%.

Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна

(корисні копалини, сільськогосподарська сировина, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода). При обґрунтуванні вибору джерел сировини необхідно проводити їх економічний аналіз.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості: унікальні родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздолі,