Регіональна економіка. книжка

245

У всіх 19 агломераціях України проживає понад 15 млн. осіб міського населення.

Проблемами розвитку й планування міст в державі займаються науково-дослідні та проектні інститути (у м. Києві) та їх філіали в обласних центрах.

До невеликих міст, які виконують організаційно-господарські,

промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення,

належать Жидачів, Коломия, Косів, Стрий, Кременець, Дубно, Острог,

Славута, Літин, Ніжин та ін.

Центрами рекреації й оздоровлення населення є такі міста, як Моршин,

Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта та ін.

Сільське розселення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальне.

Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо в

1913 р. його частка становила 80,7% всього населення України, то в 2006 р. –

лише 32,0%. Сільське населення ще переважає у Закарпатській (63%),

Чернівецькій (58,9%), Івано-Франківській (57,4%), Тернопільській (57%),

Вінницькій (52%) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі,

де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (14%),

Дніпропетровській (16,6%), Харківській (21%) областях та ін. Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42 229 у 1961

р. до 15051 у 2006 р., або майже в 3 раза). Більше половини сіл (54,8%)

зосереджена в західних областях України.

За кількістю жителів села поділяють на малі (I тип – до 500 осіб) – 57,7%, середні (II тип – 500–1000 осіб) – 22,4% і великі (III тип – понад 1000

осіб) – 19,9%. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим. Так, на Поліссі з його мозаїчними

246

сільськогосподарськими угіддями села переважно невеликі за людністю, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобережним Поліссям. У

Лісостепу щільність сільського населення висока і багато сільських поселень,

розміщених поблизу одне від одного; у Степу – мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків, щільність сільського населення незначна.

У Закарпатті та Прикарпатті села великі, в Криму – розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.

Сільські поселення виконують функції сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів,

лісопромислових закладів та ін.).

Найбільше інтенсивна депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській,

Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській,

Дніпропетровській та інших областях. Іншими словами, смертність тут значно перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, села знелюднюються. На постійне мешкання тут залишаються переважно люди старшого віку (35%).

Управління розселенням означає проведення заходів щодо формування систем регіонального розселення. На місцеву державну адміністрацію покладаються функції: забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку територій; розробка економічних, соціальних та екологічних програм; погодження розміщення нових підприємств та інших об’єктів на даній території. Виконання цих функцій безпосередньо пов’язане з формуванням поселень і відповідних систем розселення.

Потрібно розробити і ввести в дію стандарти умов життєдіяльності населення, відповідно до яких можна регулювати і фінансувати вирішення містобудівних проблем. Такими стандартами, що диференціюються за

247

природними та іншими регіональними умовами, є: забезпеченість населення житловою площею, культурно-побутовими та комунальними послугами.

Необхідне також визначення ресурсного забезпечення стандартів умов життєдіяльності населення. Джерелом таких даних для проведення розрахунків можуть бути баланси трудових ресурсів. Регулювання міського розселення пов’язане з формуванням груп взаємопов’язаного розселення і інтенсивними міжпоселенськими зв’язками та єдиною інфраструктурою,

удосконалення господарської основи міст, розподілом функції між поселенням, які входять до складу групових систем. А регулювання розвитку сільських поселень здійснюється з урахуванням агропромислових комплексів, які взаємодіють між собою з міськими господарськими комплексами.

Трудовий потенціал

Поняття “трудові ресурси” вперше запропонував академік С. Г. Струмилін. До них включали переважно працездатне населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16

років, а верхня – 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а

також підлітки віком 14–15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або у невиробничій сфері. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку,

які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна "трудові ресурси" вживається поняття "економічно активне населення" (ЕАН).

Серед зайнятого населення виділяють частину населення, яка є реальним активним чинником продуктивних сил, створює необхідний для проживання і відтворення національний продукт, що є основою доходу зайнятих і незайнятих в економіці. Цю категорію називають економічно активним населенням.

248

Економічно активне населення (ЕАН) – працездатне населення, зайняте суспільно - корисною діяльністю, яка приносить дохід.

Закономірною є природна незайнятість, зумовлена відсутністю місць праці, способом виробництва та іншими чинниками. Незайнятим вважають населення працездатного віку, яке готове до праці. Це безробітне населення,

яке не заробляє доходів і певний час отримує матеріальну підтримку держави.

Безробітне населення – частина населення працездатного віку,

тимчасово не зайнята в суспільно корисній діяльності, яка не заробляє доходів.

Національні, соціальні, економічні категорії населення є основою аналізу демографічних, національний, соціально-культурних та господарських процесів в Україні.

Економічна категорія населення – це група населення, об’єднана за певними якісними ознаками здатності до праці, рівня професійної підготовки, складності виконання праці, зайнятості.

ЕАН в 2006 р. становило 22245,4 тис. осіб, з них зайнятих було 20730,4

тис. осіб, а безробітних 1515 тис. осіб (за методологією Міжнародної організації праці)

ЕАН за статтю розподіляється таким чином:

 жінки – 10795,7 тис. осіб, зайняті 10099,9 тис. осіб, а безробітні

695,8 тис. осіб;

 чоловіки – 11449,7 тис. осіб, зайняті 10630,5 тис. осіб, а безробітні

819,2 тис. осіб.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж

249

працездатного віку. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.

Мета застосування різних методів прогнозування – отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик,

зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демоґрафічних,

медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних,

психофізичних, моральних та ін.

250

На сьогодні актуальним є питання визначення обсягу трудового потенціалу населення України.

Прогнозна оцінка трудового потенціалу потрібна для того, щоб забезпечити повну зайнятість працездатного населення. Правильний розподіл трудових ресурсів за регіонами та галузями господарства. Для цього визначають потребу в робочій силі, джерела забезпечення цієї потреби,

збалансовують потребу в робочій силі з джерелами її постачання на галузевому і регіональному рівнях.

Чисельність населення і трудових ресурсів регіону на перспективу визначають з урахуванням даних аналізу демографічних показників методом пересування вікових груп за коефіцієнтами народжуваності, дожиття до наступного віку та механічного приросту [21; 149]. Такі розрахунки можна здійснити таким чином:

Sn = S + S1 – S2, де

S – чисельність населення в базисному році;

S1 – передбачуване сальдо міграції населення;

S2 – передбачувана смертність населення.

Чисельність трудових ресурсів регіону можна визначити за формулою:

Т = Тп.в. – (Тн.в. + Тн. + Тп.д. + Тр.п.м.) + Тп.н. + Тс.п.м.

де Тп.в., Тн.в. – чисельність працездатного населення відповідно у працездатному і непрацездатному віці;

Тн – особи працездатного віку, що навчаються з відривом від виробництва;

Тп.д. – працездатне населення, що зайняте в індивідуальному підсобному і домашньому господарстві;

Тр.п.м. – розмір прогнозної міграції за межі регіону;

Тп.н. – працюючі в непрацездатному віці;

Тс.п.м. – сальдо прогнозної міграції [24; 150].

251

Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується через від’ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато населення займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві,

водночас збільшується у сфері послуг. Виникли нові сфери зайнятості – кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів.

Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці.

Наявність безробіття вимагає пошуку додаткових можливостей для розширення сфери зайнятості населення. Оскільки попит на товари народного споживання і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових та розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

Процес зайнятості визначають за допомогою певних категорій:

працездатне населення, людський капітал, економічно активне населення,

безробітне населення та ін.

Працездатне населення – це сукупність людей віком від 17 до 60 років,

здатних за психофізіологічними даними до участі у трудовому процесі.

252

До працездатного населення відносять також зайняте населення в національній економіці та населення старше і молодше від працездатного віку, яке має фізичний розвиток, розумові здібності та знання необхідні для праці.

Працездатне населення класифікують за якістю підготовки до праці за складністю виконуваної праці. У ринковій економіці надають перевагу підготовці працівників високої кваліфікації, оскільки цього вимагають складні технічні засоби виробництва і технології. Відповідно виокремлюють групу працездатного населення з високим інтелектом і творчим потенціалом,

яку ще називають людським, або трудовим капіталом.

Людський капітал – частина працездатного населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатна створювати нові системи знань, техніки, технологій, форм організацій праці та виробництва,

забезпечити ріст обсягів виробництва, якості і конкурентоспроможності,

продукції, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку,

які з незалежних від причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у державних адміністраціях та установах і до одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва.

За даними Державного комітету статистики України, на початок 2007

р. зареєстровано 1515 тис. безробітних, у тому числі у Дніпропетровській області – 85,4 тис. осіб, Донецькій – 129,3, Львівській – 96,8, Харківській –

253

85,5 тис. осіб. Найменше безробітних було в м. Києві – 60,6 тис. осіб та місті Севастополі 7,7 тис. осіб [22], [29].

Заслуговує на увагу питання розподілу безробітних за віком та освітою.

Так, станом на 01.01.2007 р. безробітними у віці до 29 років були 41,2%.

Жінки серед них становили 38,6%. Серед усіх безробітних повну вищу освіту мали 14,4%, професійно-технічну – 39,4%, повну загальну й середню –

39,6%, початкову – 0,65%.

На основі спільних рис домінантних тенденцій і найбільш суттєвих відмінностей регіональних ринків праці проводять їх структуризацію, яка спирається на оцінку режимів відтворення населення, в т.ч. робочої сили, а

також на інформацію про інтенсивність регіонального руху робочої сили,

співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад.

В Україні виділяють п’ять типів регіональних ринків праці:

перший тип має чітко окреслені ознаки трудодепресивноcті як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська,

Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька;

другий тип регіональних ринків близький до першого, проте ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської,

Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернігівської областей;

третій тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська з досить високо

254

мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом цієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної та важкої промисловості;

четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку,

Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, місткість ринку праці;

п’ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області – Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна

Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки [24; 155-157].

Крім галузевих, не менш важливими є регіональні проблеми раціонального використання трудових ресурсів. Їх актуальність зумовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України додаток 4. Області різняться щільністю населення, його природним приростом, рівнем економічного розвитку, спеціалізацією господарства,

рівнем урбанізації. Відтак, існують об'єктивні умови для регіональної диференціації процесів формування і використання трудового потенціалу.

Його раціональне використання вимагає насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Це стосується місцевостей з надлишком трудових ресурсів, де слід передбачати витрати на створення нових робочих місць, а

також відповідні капіталовкладення в соціальну сферу. Здійснення заходів раціонального використання трудових ресурсів – одна з найважливіших умов пропорційного розвитку економіки України. Ефективне використання трудових ресурсів значно залежить від розподілу їх за галузями господарства.

У 1990 р. в усіх галузях господарства було зайнято 25,4 млн. осіб, а в

2006 р. – 20,730 млн. осіб (або 82,0% проти рівня 1990 р.). У промисловості чисельність зайнятих зменшилася майже вдвічі (з 7,8 млн. у 1990 р. до 4,0