Регіональна економіка. книжка

355

Спеціалізація визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції (масова, дрібно- і великосерійна, індивідуальна).

Найпоширенішою в галузі є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуску напівфабрикатів – литва,

заготовок) і подетальна (випуску деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування).

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва.

Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості – хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати й вироби, потрібні у виробництві машин та устаткування.

Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються на виробництві не тільки масової, а й дрібносерійної, навіть індивідуальної продукції.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації й кооперації зумовлюють значимість транспортного чинника, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому господарстві. У зв'язку з цим втрачається визначальний вплив споживача. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо.

У десятці рейтингу підприємств за реалізацією обсягу товарної продукції, який щорічно публікує Міністерство промислової політики, є

лише одне підприємства машинобудування – АТЗТ "Запорізький автомобілебудівний завод". Даний рейтинг не включає підприємства паливно-енергетичного та агропромислового комплексів. Однак навіть при цьому підприємства машинобудування значно поступаються своїми позиціями, особливо підприємствам металургійного та хімічного

356

комплексам. Дванадцять найбільш успішних підприємств машинобудування представлено в таблиці 10.

Таблиця 10

Рейтинг підприємств сфери діяльності Мінпромполітики України, за реалізацією обсягу товарної продукції за 2005 рік [55]

За особливостями розміщення виробництва і технологічних процесів розрізняють машинобудування: важке, загальне, середнє; виробництво точних механізмів, виробництво приладів та інструментів.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійного,

гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування.

Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у цій галузі більше підприємств з

357

повним циклом (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.

Гірничо-шахтне машинобудування. Галузь об’єднує 5 НДІ, 7 заводів.

Нині від 30 до 90% виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємства забезпечуються на 30%.

Найголовніші підприємства галузі: ВО “Донецькгірмаш”, Луганський завод гірничого машинобудування, Криворізький, Дніпропетровський заводи гірничо-шахтного обладнання, Барвінківський та Ясинуватський машинобудівні заводи.

За оцінками спеціалістів, реалізація програми перебудови галузі дасть

81,2% виробництва потрібного обладнання. Частка імпортозамінної продукції у загальному обсязі виробництва становитиме 46%.

Експортне значення галузі зменшується.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування

знаходяться в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні – в Слов'янську, Золотоноші Черкаської області та Ківерцях Волинської. Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-

транспортного машинобудування України, яке випускає різні типи автонавантажувачів, є львівський завод "Автонавантажувач".

359

Серед підприємств важкого машинобудування найбільший в Україні Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-

пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє переважно устаткування для металургійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Стахановський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне й сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування стали міста Придніпров'я – Дніпропетровськ,

Кривий Ріг і Марганець.

Енергетичне машинобудування в Україні було і в минулому розвинене на належному рівні і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв’язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни.

Головним виробником енергетичного устаткування є Харківський

“Турбоатом”. Створений ще в 1934 р. за планом “ГОЕЛРО” і належить до відомих фірм світу. Експортує свою продукцію в 40 країн і випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС і ГЕС.

На “Турбоатомі” освоєно виробництво турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води в мережі, тягодувних машин, мікро- і міні-

ГЕС тощо. Миколаївське ВО “Зоря”, яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, “ТЕК” (м. Монастирище Черкаської області) – парові котли.

360

У програмі задіяні також Харківський “Електроважмаш” (виробництво генераторів), Харківський “Моноліт” (АСУ ТП), Сумський завод

“Насосенергомаш”, “Запоріжтрансформатор”, Краматорський

“Енергомашспецсталь”, Полтавський завод турбінних лопаток, Багліївський завод енергетичного обладнання (котельне обладнання).

Трансформатори в Україні випускають Запорізький та Миколаївський заводи, трансформаторні підстанції – Хмельницький, високовольтну апаратуру – Рівненський та Коломийський заводи.

Загальне машинобудування об'єднує транспортне (без автомобільного) і сільськогосподарське (без тракторного), виробництво промислового технологічного та будівельного обладнання (без легкої та харчової промисловості). Підприємства цієї галузі орієнтуються, як правило,

на споживача готової продукції, крім виробів, які відзначаються абсолютною транспортабельністю.

Дуже капіталомістким є локомотиво- й вагонобудування.

Локомотивобудування прив'язане до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську на базі паровозобудування та в Харкові на заводі транспортного машинобудування. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську.

Залізничні вагони виробляють у Кременчуці й Дніпродзержинську,

великовантажні вагони – в Стаханові (Луганська область). У Маріуполі налагоджено виробництво металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи розміщені в Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.

Суднобудування. Україна належить до країн з відносно високим рівнем розвитку суднобудування. Нині в галузі працює понад 100 тис. робітників.

Суднобудівний комплекс складається з 8 суднобудівних, 5 машинобудівних, 11 приладобудівних заводів, 27 спеціалізованих КБ і НДІ.

Найкраще фінансове становище на миколаївських, херсонських,

керченських підприємствах, які випускають танкери. Певні труднощі переживають Київський завод “Ленінська кузня”, Феодосійське “Море”.

361

Головним замовником української суднобудівної продукції є Греція,

для якої будуються рефрижератори.

Прикладом іноземного інвестування галузі може бути створення СП на базі Керченської “Затоки”. Миколаївські суднобудівники співпрацюють з американською компанією IBM.

Для вдосконалення розвитку галузі розробляється національна програма суднобудування.

Сільськогосподарське машинобудування. У розвитку цієї важливої для України галузі склалася кризова ситуація. Зменшено обсяги виробництва тракторів через високу собівартість їх виробництва та зменшення попиту на них на внутрішньому ринку. Порівняно з 1990 р. обсяги виробництва в галузі скоротилися на 85,4% при загальному рівні його падіння в машинобудуванні на 63%.

До основних виробників сільськогосподарських машин в Україні належать Кіровоградське ВАТ “Червона зірка”, Одеський завод сільськогосподарських машин, ВАТ “Херсонські комбайни”, ВАТ

“Тернопільський комбайновий завод”, ВАТ “Коломиясільмаш”, Бердянське ВАТ “Первомайський завод сільськогосподарських машин”,

Дніпропетровський комбайновий завод, ВАТ “Новоград-Волинський завод сільськогосподарського машинобудування”, Вінницький завод тракторних агрегатів.

Існуючі потужності діючих підприємств в Україні дають змогу відновити виробництво сільськогосподарської техніки на високому рівні за умови значних інвестицій для переведення галузі на нові технології.

На деяких підприємствах галузі вже впроваджується виробництво нових видів продукції. Так, Калинівський завод (Вінницька область) за допомогою Німеччини почав випускати нові сівалки.

Бердянський завод раніше спеціалізувався на виробництві запчастин для російських зернозбиральних комбайнів “Нива”. Нині ведуться роботи з

362

розробки нових моделей комбайнів. Так, у Рівному спільно з датською фірмою створено СП з виробництва комбайнів.

Львівський завод з виробництва машин для внесення пестицидів та рідких добрив є унікальним. Він виробляє не більше 10 тис. шт., 1/3 яких залишається в Україні, а решта експортується в Росію, Словаччину,

Угорщину, Фінляндію, Казахстан.

Виробництво транспортних засобів для залізничного транспорту.

Щорічна потреба України в приміському залізничному транспорті – 120

дизель-поїздів, 240 вагонів електропоїздів постійного струму та 240 змінного струму. Вони в Україні не виробляються. Розробку проекту їх виготовлення доручено Державній холдінговій компанії (ДХК) “Луганськтепловоз”.

Створено перший дизель-поїзд. Магістральні електровози почав випускати Дніпропетровський електровозобудівний завод.

Україні потрібні 11,3 тис. пасажирських вагонів. Сучасний парк їх налічує 9 тис., 1/3 з яких відпрацювали строк експлуатації. Крюківський вагонозавод (Кременчук) підписав контракт із французькою фірмою “De Ditpit” на випуск 250–300 вагонів за рік.

Середнє машинобудування охоплює найширший спектр галузей. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва. На його розміщення найбільше впливають такі чинники, як населення, трудові ресурси, наявність кваліфікованих кадрів.

Базовою галуззю середнього машинобудування є верстатобудування,

яке зорієнтоване на райони й центри з розвиненими машинобудуванням,

науково-дослідною та конструкторською базою. Виробництво верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові,

Краматорську, Житомирі.

Виробництво приладів, точних машин, інструментів і механізмів зорієнтоване тільки на райони з високою технічною культурою. Галузь відзначається мінімальною металомісткістю. Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-

363

обчислювальних машин – Київ, приладобудування та інструментів – Київ,

Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Частина приладів та інструментів, виготовлених на підприємствах України,

реалізується за кордон.

Розміщення тракторного машинобудування зорієнтоване переважно на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракторів, а й двигуни для них. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську,

тракторні агрегати – у Вінниці, комплектуючі для тракторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва. В

Україні є можливості для нарощування виробництва тракторів, забезпечення ними власних потреб та експорту в інші держави.

Автомобілебудування в Україні, як і в усьому колишньому Союзі,

ніколи не було розвинене на належному рівні. Це стосується передусім якості та асортименту продукції, що в умовах загальної економічної кризи призвело до значного занепаду галузі.

Проектні потужності дають змогу випускати в Україні 35 тис. КрАЗів

(на Кременчуцькому автозаводі), 7,5 тис. міських автобусів – ЛАЗів (на Львівському автозаводі), 300–350 тис. автомобілів на Запорізькому автозаводі (ЗАЗ) та ще 17 тис. на Луцькому автозаводі (ЛуАЗ).

У 2005 році на ЗАТ "ЗАЗ" вироблено 148 163 автомобіля. В тому числі марок "Таврія", "Таврія-Пикап", "Славута", "Сенс", "Ланос", "Опель", ВАЗ та інших.

На Луцькому автомобільному заводі виготовляють автомобілі марки ВАЗ, KIA, Hyundai. Після реалізації інвестпрограми Луцький автомобільний завод планує збільшити свої потужності з виробництва автобусів до 4 тис.

одиниць на рік, вантажівок – до 7 тис. і легкових автомобілів – до 53 тис.

Потреба в медичних автомобілях становить 5 тис. шт. На Лубенському

“Автомаші” налагоджено їх випуск на базі російської “Газелі”. За 4 останні роки налагоджено випуск “Газелей” у Симферополі.

364

У Дрогобичі освоєно випуск нових автокранів.

Автобусний парк України складається приблизно з 20 тис. машин, але реально з них можуть працювати близько половини. Потреба країни в цьому виді транспорту становить 28 тис. шт. Річна потужність ВАТ “ЛАЗ” – 16 тис.

автобусів. Завод почав освоювати виробництво нових видів транспорту – середніх, великих і надвеликих міських автобусів (відповідно на 70, 120, 180

осіб), які раніше він не випускав.

В1999 році почалось виробництво автобусів «Богдан». Особливість конструкції автобусів «Богдан» полягає у використанні єдиної агрегатної бази Isuzu (Японія). У склад Корпорації «Богдан» входять 20 компаній, серед яких: ВАТ «Луцький автомобільний завод», ВАТ «Черкаський автобус», «Хюндай Моторс Україна» і ін. За результатами 2005 року Корпорація виробила 2007 автобусів різних модифікацій. Таких результатів роботи вдалось досягти завдяки інвестиціям у розвиток виробничих потужностей.

Вцілому розвиток автомобілебудування в Україні не має значних перспектив через велику конкуренцію на світовому ринку з боку розвинених країн. Європейські виробники можуть повністю заповнити наш ринок своєю продукцією. У перспективі можливий розвиток автомобілебудування України за допомогою азіатських інвесторів.

Однією із складних проблем розвитку транспортних засобів для міст тривалий час залишалося виробництво тролейбусів. Потреба в тролейбусах нині становить до 1 тис. шт. за рік. Тому в країні було налагоджено власне їх виробництво (це один з небагатьох прикладів швидкого вирішення проблем в останні роки). Зокрема, було створено таке виробництво в Дніпропетровську.

На ЛАЗі випускають односекційні тролейбуси. Разом з Дніпропетровським заводом їх випуск може бути на рівні 800 шт. за рік. На Київському авіаційному заводі створено експериментальний зразок легкого (з алюмінію)

тролейбуса. Він вже може бути конкурентоспроможним на світовому ринку.

Крім тролейбусів, Україні потрібне виробництво трамваїв. Цей вид транспорту функціонує у 24 містах України. Трамвайний парк складається з