Регіональна економіка. книжка

375

Язові, Яворові), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі

(Артемівську, Слов'янську), Закарпатті (Солотвині) і Прикарпатті (Болехові,

Дрогобичі). Невичерпні запаси самоосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію і брому Сиваш.

Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин можуть сприяти розвитку багатьох хімічних і пов'язаних з ними виробництв.

Сировиною для хімічної промисловості України є також вугілля,

продукти коксового виробництва, горючі гази й нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання їхньої продукції.

За останні роки вартість газу зросла – до $179,5 за тис. куб. м на кордоні з Росією. За цей період жодна українська хімічна компанія не закрилася. Навпаки, підприємства нарощують обсяги виробництва і працюють з досить високою рентабельністю – 40-60%. На світовому ринку для хіміків склалася сприятлива кон’юнктура. Утім, навіть якщо світові ціни на карбамід і аміак (основну експортну продукцію хіміків) знизяться,

українські хімічні підприємства залишаться прибутковими: за рахунок модернізації, впровадження нових технологій і переорієнтації виробництва.

До різкого подорожчання газу на початку 2006 року азотна хімія була однією з найуспішніших галузей української економіки. Вартість її продукції на світових ринках – карбаміду й аміаку ($220-240 за т) – в кілька разів перевищувала ціну газу ($50 за тис. куб. м на кордоні з Росією).

Рентабельність виробництва у 2004 році перевищувала 200%: при виробництві тонни аміаку використовується приблизно 1-1,2 тис. куб. м газу,

карбаміду – 0,6-0,7 т аміаку [11, 15-17].

У хімічній промисловості використовуються різні види енергії:

електрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енергоносіями є

376

електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря,

інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомісткиx. За енергомісткістю її продукції можна вирізнити три групи підгалузей.

Хімічна промисловість споживає багато води, яку використовують у технологічних процесах і для охолодження продуктів. За витратами води на 1

т готової продукції виробництва хімічної промисловості поділяють на три групи: неводомістке (до 50 м3), середньої водомісткості (50–100 м3), великої водомісткості (100–1000 м3). До останніх належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва.

Експорт – основне джерело доходу вітчизняних хімічних компаній.

Сєвєродонецький “Азот” постачає за кордон 70% виробленої продукції, «Стирол» експортує близько 85% товару. Карбамід, приміром, на внутрішньому ринку практично не продається. Ринки збуту довелося шукати поза Україною. Зараз продукція хімпрому займає 8-10% у структурі вітчизняного експорту. Більш ніж 90% експортованої хімії – азотні добрива.

Зростанню експорту сприяла низька ціна сировини для хімічної промисловості – до 2004 року українські заводи платили за російський газ приблизно стільки само, скільки й російські підприємства – $25-50 за тис.

куб. м. Кризи світового ринку хімічної продукції в середині 90-х (коли ціни на аміак у світі знизилися з $90 до $50-60 за тонну) українські виробники практично не помітили – Росія справно постачала газ за низькими цінами. У

таких умовах найвигіднішим для хіміків видом діяльності було виробництво аміаку, а не добрив з високою доданою вартістю – карбаміду і селітри.

Однак у низької ціни сировини виявився й інший бік: керівники хімзаводів, розраховуючи на збереження тарифів, інвестували не в модернізацію виробництва, а в розширення наявних потужностей. Водночас закордонні конкуренти, яким газ обходився втричі дорожче, ще десятиліття тому замислилися над зниженням витрат і розпочали модернізацію обладнання. Багато європейських заводів увійшли до складу глобальних

377

корпорацій – власників газових свердловин або потужностей з переробки аміаку, таких як фінська Kemira, норвезькі Qatar або Yara [1, 16-19].

Наприкінці 2007-го аміак активно експортували тільки Одеський припортовий завод і концерн «Стирол» – дві компанії підключені до аміакопроводу «Тольятті – Горлівка – Одеса», що транспортує російський та український аміак у морський порт «Південний» (Одеська обл.).

Використання аміакопроводу мінімізує транспортні витрати й підвищує рентабельність виробництва. Решта хімічних підприємств використовують тепер аміак, винятково, як напівпродукт для виробництва добрив [11, 15-17].

Лісопромисловий комплекс України інтенсивно формується в умовах малого заліснення та недостатніх запасів лісової сировини. Наявні площі й запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території і різноманітним потребам господарства й населення в деревині та іншій лісовій продукції. Складовими частинами лісового комплексу України є лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси. В період економічної кризи в галузі відбулося значне зниження обсягів виробництва, проте за останні роки спостерігається їх зростання (табл. 13).

Таблиця 13

Виробництво основних видів продукції лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості по роках

378

За даними Державного комітету земельних ресурсів, станом на початок

2007 року, землі лісового фонду займали 10,4 млн. га. Заліснення України становить близько 16%. Темпи приросту покритих лісом площ досить низькі.

Ліси України поділяють на дві групи. До першої групи, яка займає 48%

загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники, національні парки й інші спеціальні ліси. Деревину тут заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52% площі лісів) складають ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відносять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід,

лікарських рослин, березового соку, меду тощо.

Повільні темпи розширення покритих лісом площ пояснюються недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів. Внаслідок орієнтації в минулому на імпорт дешевої деревини різко знизився обсяг використання відходів деревообробної промисловості (50-60%). Лісовідтворення та щорічне впродовж 10-15 років розширення покритої лісом площі мають здійснюватись на 250-280 тис. га.

Удеревообробній промисловості України 9 підгалузей, 223

підприємства (з них 196 промислових) з 141,7 тис. осіб працівників. Всього в Україні 350 підприємств, які випускають продукцію з деревини.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє близько 50%

потреби в паперово-картонній продукції, а решту імпортує з Росії. Крім того,

в Україні зовсім не виробляються або виробляються в надто малій кількості папір, попит на який у світі зростає: газетний, етикетковий, мішковий,

офсетний, пергаментний та ін. Україна спеціалізувалася переважно на виробництві малотоннажних спеціальних видів паперу та картону.

Нині підприємства України виробляють до 150 видів продукції (папір для друку, письма, електротехнічний, фільтрувальний, меблевий,

антикорозійний тощо).

379

Цінною сировиною для виробництва паперу є макулатура. Нині макулатуромісткість українського лісопромислового комплексу – одна з найбільших у Європі. Проте, крім макулатури у світі з цією метою використовують також солому хлібних злаків, конопель, льону й жита. Вихід біленої целюлози із соломи пшениці, зібраної з 1 га, удвічі вищий, ніж із соломи рису, ячменю та вівса. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу – для цигарок, малювання та креслення, а також банкнот. В

умовах України найкращими для цього є сорти конопель південних, які виведені Сумським інститутом луб’яних волокон. Вони практично не містять наркотичних речовин.

Реґіональні особливості розміщення хіміко-лісового комплексу.

Хімічна промисловість найбільше розвинена в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська,

вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди – в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Сірчанокислотне виробництво розміщене здебільшого в районах споживання сірчаної кислоти,

що відзначається низькою транспортабельністю. Підприємства галузі тяжіють до основних районів і центрів хімічної промисловості. Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

380

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих гранульованих з домішками мікроелементів) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють з привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах,

Сумському ВО "Хімпром" та Одеському суперфосфатному заводі.

Використовують також фосфорити Кролевецького (Сумська область),

Ізюмського (Харківська) та Придністровських родовищ.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку.

Кардинальні зміни в географії цієї промисловості сталися внаслідок переходу на більш економічну сировину – природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання.

Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри їх виробництва – Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк,

Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Виробництво калійних добрив зосереджене на Стебниківському

“Полімінералі” (потужність до 100 тис. т сульфатів калію), Калуському концерні “Лукор”, який виготовляє сульфатохлориди (80 тис. т),

підприємстві “Сірка” (Розділ) – понад 100 тис. т хлориду калію, Вінницькому

“Хімпромі”, а також Костянтинівському хімічному заводі, який виробляє хлорид калію (10 тис. т).

В Україні виробництвом пестицидів, займаються 7 підприємств загальною потужністю 149 тис. т. Нині Україна випускає тільки хлорид міді,

мідний купорос, ДНОК, оксихом, сірку.

Обсяги виробництва зменшуються внаслідок того, що наша продукція приблизно на 10% дорожча за імпортну. Для підприємств невигідно освоювати виробництва нових видів хімзасобів через неможливість їх реалізації споживачеві.

381

Хімія органічного синтезу. Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобутку нафти, портових містах, в Донбасі,

Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кременчука,

Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова. На потужностях цих підприємств за рік виробляють близько 4-5 млн.

т бензину, 5-6 млн. т дизельного палива, 5-7 млн. т. мазуту.

На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привізного синтетичного й натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ "Київ-Гума", Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську,

Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Розміщення полімерної промисловості залежить від достатньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підгалузей – від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах підприємств. Найбільшими виробниками синтетичних смол і пластмас

єДонецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси), Сєверодонецьк

(склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки,

синтетичні смоли), Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полістирол),

а також Калуш, Одеса, Київ, Фастів, що стали центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби.

Хімія тонкого органічного синтезу. Промисловість хімічних волокон характеризується високою матеріало-, енерго- і водомісткістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють з целюлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені у Чернігові

382

(синтетичні волокна), Києві (Дарницького шовкового комбінату), Черкасах

(штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих підприємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6%, коксу сухого, коксу пекового, коксу металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам’яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековий кокс,

сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол.

Найбільші підприємства галузі – ВАТ “Авдіївський КХЗ”,

Маріупольський КХЗ “Маркохім”, ВАТ “Запоріжкокс”, АТ “Криворіжкокс”.

Фармацевтична промисловість. У галузі працює близько 80

підприємств та організацій, які умовно ділять на 5 груп. До першої групи належать підприємства медичної промисловості, до складу якої входить хіміко-фармацевтична промисловість; до другої – мікробіологічної, яка випускає ферментні препарати, кормові добавки та антибіотики; до третьої – виробництво товарів медичного призначення (шприців тощо); до четвертої – виробництво медичного скла; до п’ятої – науково-дослідницькі організації.

Тільки близько 20-ти фармацевтичних підприємств випускають готову продукцію (понад 1000 найменувань). Головна причина відставання в розвитку галузі – нестача сировини, більше половини якої доводиться імпортувати. Є позитивні зрушення у виробництві медичних препаратів.

Якщо, раніше в Україні щороку освоювали виробництво 4–5 нових медикаментів, то тепер подібний обсяг освоюють щомісяця.

Використовуються переважно західні генерики, строк патентного захисту (7

років) яких закінчився. Новий патент коштує дорого. Наприклад, Харківська фірма “Здоров я” за 1,5 року впровадила у виробництво 35 нових препаратів.

Розробка одного нового засобу триває 10–12 років. В Україні виготовляють

1028 найменувань ліків (у 2005 році було тільки 420). Раніше українські

383

препарати виготовлялися на російських субстанціях, а сьогодні вигідніше купувати західні аналоги. Наші вчені працюють ще над 45 новими субстанціями. У перспективі планується покривати потреби в ліках за власний рахунок на 60–70% (це відповідає світовим стандартам). Для цього потрібно виробляти до 2,5 тис. найменувань ліків.

Лісогосподарський підкомплекс складається з двох підгалузей:

лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається передусім лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а

лісозаготівлею – лісгоспзаги. Останні заготовляють ліс для лісопильної,

фанерної, целюлозно-паперової, а також будівельної, гірничодобувної промисловості. Ліс в Україні заготовляють здебільшого в Івано-

Франківській, Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісозаготівлі в Україні щороку знижуються,

через це деревина завозиться з-за кордону.

У лісопильному виробництві діють 60 підприємств, потужності яких коливаються в межах від 10 до 130 тис. м3. Частка підприємств потужністю до 25 тис. м3 становить 30%, до 50–51%, понад 50–19%. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2-3 млн. м3 деревини. Головний недолік галузі – відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю.

Обладнання з випуску пиломатеріалів використовується на 19,7%, паркету –

41,2%, тари з деревини – 10,4%.

Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є

лісопильна галузь, 80% підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільшими центрами лісопиляння в Україні є Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці й

384

Берегомет у Чернівецькій, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-

Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.

Фанерна промисловість зосереджена переважно у Львові, Києві,

Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн за виробництвом пиломатеріалів і фанери з розрахунку на душу населення.

Деревно-стружкові плити виробляються в Костополі, Сваляві,

Брошневі, Києві і Тересві. Деревостружкові плити виробляють 13

підприємств потужністю 1100–1200 тис. м3. Потреба в цьому матеріалі становить 2400 тис. м3. Ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості,

тому значна кількість меблів ввозиться з інших країн. Меблева промисловість – одна з найпотужніших галузей деревообробки (у ній працюють до 50% від зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі,

Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів з дерева

(вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах, а також у великих містах з привізної деревини.

Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо,

звідси дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), на Рахівській картонній фабриці (3акарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і

Малині (Житомирська область). Целюлозу виробляє Ізмаїльський комбінат в Одеській області.

Лісохімічний підкомплекс об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін,