Регіональна економіка. книжка

275

Північно-Кримський, Дніпро – Донбас, Дніпро – Інгулець, Сіверський Донець – Донбас, Дунай – Сасик за обсягами перекидання стоку відносяться до середніх, а великим є лише Головний Каховський магістральний канал з потужністю 8,2 км3 води за рік.

За період з 1990 року водовикористання зменшилося у 2,7 рази.

Найбільші обсяги водовикористання були у Донецькій (1676 млн. м3),

Дніпропетровській ( 1624 млн. м3), Запорізькій (1342 млн. м3), Київській (948

млн. м3) областях, м. Києві (824 млн. м3). Найбільші зміни обсягів водовикористання відбулися у АРК, Вінницькій, Закарпатській, Запорізькій,

Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській,

Тернопільській, Херсонській і Хмельницькій. У цих областях скорочення перевищило середній показник по Україні.

Прогнозні ресурси підземних вод становлять 123 млрд. м3 за рік.

Запаси підземних вод, що придатні для питного водопостачання, розміщені по території країни вкрай нерівномірно, а їх величини оцінені у 22,5 млрд. м3

за рік. Водозабір підземних вод у структурі прогнозних ледве перевищує

20%, що свідчить про можливості залучення додаткових ресурсів. Найбільші обсяги підземних вод забираються у Луганській (562 млн. м3), Донецькій

(528 млн. м3) і Львівській (260 млн. м3) областях, що становить 45,2% від загального показника. Загалом водозабір з підземних горизонтів зменшився на 42,6%.

Знизився рівень використання води – з 87,9% до 72,8%. Найбільше води використовується на задоволення виробничих потреб – 53,5%. На задоволення господарсько-питних потреб витрачається 25,5%. Частка води для зрошування становить 13,1% проти 23,0% у 1990 році.

Тенденції у розвитку галузей господарства свідчать про технічні вектори нарощування обсягів валової продукції без суттєвих змін технології промислового і сільськогосподарського виробництва, ігнорування вимог раціонального і ощадного використання водних ресурсів. Через це витрати води на виробництво одиниці продукції в Україні та Світі суттєво

276

відрізняються. Співставлення аналогічних показників залишаються для нас невтішними: Франція – 2,5:1,0; ФРН – 4,3:1,0; Великобританія і Швеція –

4,2:1,0.

Інтенсивність водокористування перевищує екологічну місткість водних екосистем. У середні за водністю роки безповоротні втрати води і обсяги скидання забруднень перевищує екологічну одновідсоткову ємність місцевого водоресурсного потенціалу. Лише в Тернопільській, Івано-

Франківській, Чернігівській та Закарпатській областях водокористування не перевищує рівня екологічних норм.

За десять років чітко простежуються дві тенденції: значне скорочення загальних обсягів водозабору, використання води і зміни структури водовикористання – частка використання води на виробничі потреби залишається сталою (зміни становлять –0,5), частка використаних вод господарсько-питного призначення зросла на 10,1% (у 1990 р. – 15,4%),

зменшилися частки води для зрошування (суттєво) і (несуттєво) для сільськогосподарських потреб – з 5,6% до 3,9%.

Невпинно загострюється водно-екологічна ситуація. Найскладніша водна у басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, Західного Бугу, рік Приазов'я,

лівих притоках Дністра. Воду в цих ріках класифікують як дуже брудну.

Головними причинами такого стану є забруднення поверхневого стоку недостатньо очищеними і неочищеними комунально-побутовими і промисловими стічними водами, ерозія водозбірних площ, поверхневий змив з урбанізованих і сільськогосподарських угідь.

Поряд з недоліками системи використання водних ресурсів є ряд інших проблем, переважно організаційно-управлінського змісту. За останнє десятиріччя вкрай занедбана водогосподарська інфраструктура: частина її вийшла з ладу, частина потребує поточного обслуговування і ремонту, а

частина – залишилася взагалі напризволяще. Потребує удосконалення система обліку водовикористання, управління водним господарством за басейновим принципом.

277

Лісові і біологічні ресурси. У структурі природно-ресурсного потен-

ціалу площа лісів становила 10,8 млн. га, з них вкриті лісом землі – 9,4 млн.

га із загальним запасом деревини 1,74 млрд. м3, у тому числі 250 млн. м3

стиглих і перестиглих. Разом з економічною цінністю ліси відіграють надзвичайно важливу роль в репродукції кисню для споживання його населенням, а також для збереження довкілля і оздоровлення населення. Ліси України виконують водоохоронні захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Разом з тим ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів,

сировини для деревообробки, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості.

Лісом покрито в середньому 14% території, у тому числі на заході й півночі – 30–40%, у Карпатах – понад 40%, на Поліссі – 25,7%, у Криму – 10,

у Степу – 4%. Високопродуктивний деревостан мають 75% лісових площ.

Річний приріст деревини – 30 млн м3. Запаси хвойних порід становить 54%

деревини, у т. ч. сосни – 35% (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід – до 40% (дуб – 22%, бук – 13%, граб – 2%). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Рекреаційні ресурси. Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська,

Херсонська, Миколаївська, Донецька області і АР Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Важливим за рекреаційними ресурсами є район Карпат, з його сприятливими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. У Сваляві, Синяві, Усть-Чорній та інших місцевостях є мінеральні води. Особливо багата на них Львівська область (Трускавець,

Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів). Лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської та с. Конопківці Тернопільської областей. На межі

278

Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси

мінеральних вод типу "Нафтуся" (Сатанів, Гусятин).

Загальні проблеми охорони і раціонального використання

природних ресурсів. Сформрвана нині еколого-економічна ситуація зумовлена тривалим нехтуванням об’єктивних законів взаємовідносин суспільства і природи та процесів відтворення природно-ресурсного потенціалу нашої країни. Структурна орієнтація економіки на потреби колишньої союзної економіки призвела до формування потужного сиовинно-

добувного комплексу, екологічно небезпечного і капіталомісткого. Зміна ландшафтів, кругообігу речовин у природі, дорогі рекультивація і ліквідація наслідків гірничо-добувної діяльності – далеко не повний перелік залишених нами «шрамів» на поверхні землі.

Геологічні пошуки провадяться на всій території України. Масштаби розвитку промисловості вимагають стабільного забезпечення її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива й різних руд зумовлений зменшенням видобутку їх в давно освоєних районах, а у багатьох випадках – і вичерпанням родовищ. Тому актуальною нині є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни.

Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв’язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Це, з

одного боку, дасть змогу скоротити видобуток залізної руди, кам'яного вугілля, а з другого – забезпечить відчутний соціальний ефект. Чи не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, малота безвідходних технологій використання сировини.

279

Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється в здійсненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати випереджання темпів зростання кінцевого результату,

зменшення витрат природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скорочення втрат сировини під час видобутку,

зберігання, транспортування та використання. Максимально треба використовувати вторинні, супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.

Альтернативними джерелами забезпечення потреб господарства в природних ресурсах є комплексне їх використання, а також повсюдне впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку й переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має велике економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20

видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів,

які вилучають з руди при її виплавленні.

При комплексному використанні сировини в кольоровій металургії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організувати промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції.

Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів електроенергетики, де використовуються низькосортне вугілля. Так,

електростанція потужністю 2-2,5 млн. кВт, яка споживає вугілля зольністю

20%, щороку видає майже 100 млн м3 золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи

280

і шлаків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження матеріало-

й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції за тієї самої кількості використаних сировини й палива.

Поряд з комплексним використанням природних ресурсів і впровадженням ресурсозберігаючих технологій, важливим напрямком ресурсозбереження є залучення у виробництво вторинних ресурсів, що дає змогу мінімізувати використання первинної природної сировини.

Вторинні ресурси поділяються на вторинні матеріальні та енергетичні.

Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання ( в тому числі побутові), які використовують в господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне використання господарсько цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібрана. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вторинну сировину.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили найважливішу проблему – використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу – на 76%, а кількість відходів – на 97%. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива – в 7,4 раза менше. Повна утилізація й

281

переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити,

що вихід паперу з 1 м3 деревини в Україні у 5–7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші – відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охолодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). Їх можна використовувати для теплоподачі в будинки, обігрівання теплиць тощо.

У країні щороку утворюється майже 2 млрд. т. різних відходів, 2/3 з

яких – розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської сировини дає щороку 450 млн. т. відходів.

Наслідки екологічної кризи в Україні треба, перш за все, з'ясовувати за причинами і факторами її виникнення. Спектр антропогенних впливів на навколишнє природне середовище широкий, а його аналіз дозволяє стверджувати, що головні причини загрозливого для проживання і життєдіяльності стану довкілля такі:

вкрай застаріла технологія виробництва та фізична і моральна зношеність обладнання;

висока енергомісткість, матеріаломісткість, водомісткість і трудомісткість виробництва. За цими показниками українська промисловість і сільське господарство поступається кращим світовим зразкам у 2-4 раза;

нераціональна територіальна структура розміщення виробництва,

недоліки якої полягають у надмірних рівнях концентрації промислових об'єктів у великих містах і промислово розвинених регіонах – Донбасі,

282

Придніпров'ї, Прикарпатті і недостатньому розвитку промисловості у

центральних, північних та західних областях;

екологічно недосконала структура промислового виробництва з надзвичайно високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв – підприємств паливно-енергетичного комплексу, чорної металургії, хімічної, гірничодобувної промисловості;

низький агротехнічний рівень сільськогосподарського виробництва,

надмірне використання хімічних засобів обробки ґрунтів, підвищення родючості, боротьби зі шкідниками;

великої шкоди завдала науково не обґрунтована система гідромеліорації

– осушувальна на Поліссі та зрошувальна у степовій зоні, що призвело у першому випадку до зміни водного режиму територій, деградації ґрунтового покриву і умов проживання, а в другому – до розвитку процесів площинного змивання ґрунтів і їх засолення;

мало уваги приділялося будівництву і ефективній експлуатації природоохоронних систем, впровадженню загальних і локальних очисних споруд, систем оборотного, циклічного і послідовного водопостачання, мало - і безвідходних технологій, що відбувалося на фоні низького, з точки зору екологічності, рівня експлуатації вже наявних природоохоронних об'єктів;

нині відсутні дійові правові і економічні механізми екологічного регулювання природокористування, а наявні не стимулюють розвитку екологічно безпечних технологій, виробництва так званих "зелених" (екологобезпечних) видів продукції та природоохоронних систем;

недосконалою є на сьогодні сама система управління природокористуванням, вона надмірно громіздка, здійснюється переважно за галузевим, а не територіальним принципом і носить контролюючий характер за дотриманням вимог екологічного законодавства.

283

Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів в атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різних оксидів та радіонуклеїдів. Особливо гостро стоїть питання охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові та комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами й пестицидами.

Збільшення споживання води зумовлює її дефіцит. У зв'язку з цим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Тиса, Дніпро,

Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.

Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охорона земельних ресурсів. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне використання землі, відновлення її родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства відіграє рекультивація відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів.

Першочерговою є охорона рослинного світу, особливо лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський,

Шацький та ін.).

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і

284

регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.

Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.

Загострення цих проблем породжує необхідність вирішувати проблему дальшого співіснування людини й природи на основі раціонального використання природних ресурсів. Під раціональним природокористуванням розуміють таку його форму, коли воно дозволяє передбачити результатні наслідки функціонування системи "людина-природа". Його рівень визнається ефективністю використання природних ресурсів і станом навколишнього середовища. Воно вимагає якнайміцнішого зв'язку між НТП і реалізацією заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище і природоохоронної активізації виробничої діяльності.

Питання і завдання для самоконтролю

1.З’ясуйте середовищні функції природного середовища і роль природно-

ресурсного потенціалу для розвитку регіону.

2.З’ясуйте зміст природокористування, його ресурсні, економічні, соціальні та екологічні аспекти.

3.У чому суть концепції природного капіталу? Яка структура природного капіталу?

4.Прокласифікуйте природні ресурси і умови за їх функціональним призначенням.