Регіональна економіка. книжка

295

Важливою умовою для становлення національного господарства є ная-

вність спільних духовних рис суспільства: традиція, звичаї, моралі, культури,

панування національної ідеології.

Господарство України набуло ознак національного лише на рубежі ХХ-

ХХІ ст., із здобуттям незалежності. До цього воно було складовою госпо-

дарств інших країн, до складу яких входила територія України.

На теперішній час господарство України є національним за змістом,

проте, в значній мірі залишається осколком господарського комплексу СРСР за структурою.

Україна успадкувала деградуючу централізовано-адміністративну еко-

номіку, переобтяжену важкою індустрією з нерозвинутою соціальною сфе-

рою, незначним виробництвом товарів широкого вжитку. Неефективність та-

кого способу господарювання вилилась в економічну кризу, яка триває.

І хоча, адміністративна, фінансово-економічна інфраструктура в осно-

вному сформована, становлення національного господарства України ще по-

переду.

Розвиток господарства будь-якої країни залежить від виробничих від-

носин, які склалися між учасниками господарювання, тобто від організації виробництва. В основі виробничих відносин є відносини власності, тобто спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Сукупність вироб-

ничих відносин, що склалася між учасниками господарювання часто нази-

вають економічними системами.

Основними економічними системами в світовому господарстві є рин-

кова економіка і централізовано-командна економіка.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом і ринковим господарським механіз-

мом. Вона передбачає існування конкуренції, ринкове формування цін та ре-

гулювання господарської діяльності. Втручання держави в господарське життя мінімальне і обмежується захистом приватної власності та встанов-

ленням правових норм, в яких функціонують вільні ринки. Разом з тим, дер-

296

жава має певні можливості ( в основному економічні) впливу на господарсь-

кі процеси. Наприклад, з допомогою гнучкого оподаткування може приско-

рити або гальмувати розвиток певних видів господарської діяльності.

Зараз у світовому господарстві ринкова економіка є пануючою еконо-

мічною системою.

Централізовано-командна, або командно-адміністративна економіка ґрунтується на загально державній власності. Вона характеризується тоталь-

ним втручанням держави в економічні процеси, централізованим плануван-

ням розвитку господарства. Така економічна система характерна для СРСР та країн колишнього “соціалістичного табору”. Радянська модель командно-

адміністративної економіки була націлена на всебічне домінування в світі че-

рез пріоритетний розвиток важкої промисловості. Відбувалось це на основі застарілих технологій, що спричинило до надмірного і марнотратного вико-

ристання ресурсів, гігантського субсидування цих галузей. Через відсутність належної гнучкості та жорстку ієрархічну структуру, така економічна систе-

ма не відповідала потребам довготривалого розвитку. Така система могла мобілізувати гігантські людські і матеріальні ресурси на індустріалізацію країни (наприклад, 20-30-ті роки ХХ ст.), але була неприйнятна для розвитку постіндустріальної економіки знань та послуг. Надмірне втручання держави в економічні процеси на всіх рівнях, відсутність приватновласницької ініціати-

ви та конкуренції призвели до низької продуктивності господарювання, ни-

зької продуктивності праці, конкурентноздатності товарів на світових рин-

ках.

У даний час виділяють перехідний стан економіки. Він характеризує господарські процеси, що відбуваються у 28 країнах Центральної і Східної Європи і колишнього СРСР, які перейшли від командно-адміністративної си-

стеми до ринкової. Реформування економіки в цих країнах відбулося шля-

хом роздержавлення і приватизації господарських об’єктів, розвитку приват-

ного підприємництва, ринкової інфраструктури. Найбільших успіхів на цьо-

му шляху добилася Чехія, Польща, Словенія, Угорщина та Словаччина.

297

Україна належить до країн, де ринкової перетворення ідуть надто пові-

льно, непослідовно, часто набираючи гротескних форм. Пояснюється це як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. В Україні багато підпри-

ємств, цілих галузей промисловості, які мають застарілі технології, устатку-

вання потребують великих капіталовкладень. Власних значних капіталів у держави нема, а інвестиції з-за кордону гальмуються через недостатню захи-

щеність їх, нестабільність суспільного розвитку. Хоча в приватній власності знаходиться уже понад 60% економіки, значного підвищення ефективності не відбулося. Галузева структура господарства ще більше деформувалась на ко-

ристь важкої промисловості (понад 50% промислового виробництва припадає на чорну металургію та паливно-енергетичний комплекс, в той час, як на ма-

шинобудування – 13%). Збільшується енергомісткість одиниці ВВП, в декі-

лька раз перевищує цей показник в країнах ЄС. Продуктивність праці порів-

няно з середньосвітовим рівнем не перевищує 40%.

Аграрна реформа на селі проходить повільно, й реального власника зе-

млі ще не сформовано.

Ускладнюється ситуація й наявністю в українській економіці таких не-

гативних явищ як “тіньова” економіка, “чорний” ринок, хабарництво і кору-

пція чиновників, часто їхня некомпетентність та імітація бурхливої діяльнос-

ті на фоні боротьби за владу і переділ власності. Це стало можливим внаслі-

док маргіналізації суспільства і і відсутності національної аристократії (елі-

ти). А формування еліти – процес тривалий. Тому перехідний період в еко-

номіці України теж буде тривалим.

Слід зауважити, що реформування економіки України відбувається на фоні глобалізації, яка має суперечливий вплив на національні економіки. З

одного боку, вона розширює можливості країн щодо використання і комбіну-

вання різних ресурсів, широкої участі в міжнародному поділі праці. З іншого загострюється конкурентна боротьба, існують можливості для маніпулюван-

ня капіталами збоку транснаціональних інституцій, зростає залежність країн і регіонів. Тому створення ринкової економіки повинно відбуватися за актив-

298

ної участі держави. Вона повинна спрямовувати розвиток, опираючись на власні конкурентні переваги, враховуючи національні, історичні, культурні традиції та навики українського народу. В Україні є достатні стартові умови для того, щоб використовуючи ринкові механізми, досягнути постіндустріа-

льної стадії розвитку.

Проте, хоча ринкові механізми господарювання є панівними у світовій економіці, показники економічного розвитку окремих держав істотно відріз-

няються. А тому вирізняють національні моделі економічних систем.

Побудова ефективної економіки в Україні вимагає вивчення досвіду,

способів господарювання, або як їх ще називають – “моделей економічних систем”, передових країн світу. Серед найуспішніших ринкових моделей ви-

діляють неоліберальну економіку англосаксонського типу, соціально-

ринкове господарство, східно-азіатську модель.

Англосаксонська модель (США, Велика Британія, Нова Зеландія) хара-

ктеризується мінімальним втручанням держави в економічні процеси, домі-

нуванням приватної власності та активним приватним підприємництвом.

Країни, що розвиваються за цією моделлю, демонструють сталі і високі пока-

зники зростання економіки.

Соціально-ринкове господарство характерне для країн континентальної Європи, Канади, Ізраїлю. Основними відмінностями його від попередньої моделі є вища частка державної власності та значне втручання держави в со-

ціальну політику, менша поляризація суспільства за рівнем доходів. Така мо-

дель є, по суті, є компромісом між капіталізмом і соціалізмом. Незважаючи на недоліки, що її супроводжують (значне безробіття, неефективність держа-

вного підприємництва), така модель, на нашу думку, є найбільш прийнятною для перехідної економіки України. Європейська система соціального страху-

вання та державне регулювання з допомогою економічних важелів економіч-

них процесів, дозволили б згладити наслідки капіталізації господарства України. Сама форма співжиття європейської спільноти більш прийнятна для

299

українського суспільства, яке розвивалось в умовах громади, і в якому ще живучі ідеї рівності.

Особливостями східно-азіатської моделі (Японія, Південна Корея, Сін-

гапур, Тайвань) є відносно незначна частка державної власності в економіці,

проте значне втручання держави в господарські процеси, особливо в зовніш-

ню торгівлю. Часто у вигляді політики “протекціонізму”.

На жаль, сьогодні економіка України набула низку рис, характерних для малоефективної т. зв. “латиноамериканської моделі” розвитку, коли все національне багатство сконцентровано в незначного прошарку суспільства, а

решта населення перебуває на грані виживання. Поляризація суспільства су-

проводжується поширенням т. зв. “неформальної” (тіньової) економіки.

Цікаву змішану модель розвитку демонструє китайська економіка, в

якій ринкове господарювання успішно поєднується з провідною роллю дер-

жави і збереженням комуністичної ідеології. Видимі, на перший погляд, па-

ралелі розвитку господарств Китаю та України наштовхують на думку впро-

вадження цього досвіду в наших умовах. Впродовж майже 20-ти років в Ки-

таї спостерігається щорічний приріст ВВП у 10-12%, і за обсягом реального ВВП країна вийшла на 2-ге місце в світі після США. Проте здійснення китай-

ського досвіду на теренах України буде дуже проблематичним з огляду на людський чинник, національний характер (зокрема трудові відносини, став-

лення до праці, зрештою – світосприйняття).

Скоріше за все, реформування господарських відносин в Україні по-

винно йти шляхом конвергенції неолібералізму та соціального ринку на наці-

ональному ґрунті.

2.2. Показники розвитку національної економіки та економічного розви-

тку країн.

Щоб визначити ступінь розвитку національної економіки використо-

вують спеціальні показники. Серед них найважливішими є валовий внутріш-

ній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт,

300

товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюдже-

ту, рівень державного боргу і т.п.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні впродовж ро-

ку. Сюди ж враховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Та-

кий підхід дозволяє охопити всі види економічної діяльності та запобігти по-

вторному обрахунку продукції.

Цей показник дозволяє визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки в світовому господарстві. Так, в 2005р. ВВП України складав 82,9 млрд. $ і за цим показником вона посідає 20-е місце в Європі. В

Польщі, яка значно менша за площею та кількістю населення, ВВП становить

303,2 млрд. $, в Нідерландах – 624,2 млрд. $. Найвищі показники ВВП мають США (12,4 трлн. $), Японія (4,5 трлн. $), Німеччина (2,8 трлн. $) [1].

Такий низький показник ВВП України пояснюється не тільки об’єктивними причинами (економічна криза, скорочення виробництва та по-

слуг, малі обсяги зовнішньої торгівлі), а й суб’єктивними. Серед них “тіньо-

ва” економіка, результати якої, зрозуміло, не зараховуються у ВВП. Крім то-

го слід пам’ятати про внутрішнє споживання та внутрішні ціни в Україні.

Паритетні ціни в Україні майже в 4 рази нижчі за ринкові (світові). А тому й не дивно, що оцінки ВВП країн, які проводяться Світовим банком чи Міжна-

родним валютним фондом для міжнародних співставлень, обраховують з урахуванням паритету купівельної спроможності валют (ВВП на ПКС Украї-

ни в 2005 р. склало 322,4 млрд. $ (табл. 5).

Валовий національний продукт (ВНП) відрізняється від ВВП тим, що тут враховуються також доходи наших підприємств і громадян, одержані за кордоном, але виключаються доходи зарубіжних фірм та осіб, що одержані в нашій країні. Для таких країн, як Україна, що мало інтегровані в світові еко-

номічні стосунки, показники ВВП і ВНП відрізняються мало. В розвинутих країнах, які мають свої підприємства і філії в інших країнах і одержують ди-

віденди від вкладених капіталів, показники ВНП вищі, ніж ВВП. Країни що

301

розвиваються, в економіці яких значна частка іноземного капіталу, мають ВВП більший від ВНП.

Абсолютні показники ВВП і ВНП додають змогу визначити розміри економіки країн, їх потужність. Однак, вони недостатні для порівняння рівня розвитку національних економік. Тому широко використовуються т.зв. “ду-

шові” показники ВВП і ВНП, тобто ВВП чи ВНП в розрахунку на одного жи-

теля країни. Ці показники уже співставленні для окремих країн, незважаючи на розходження між ними в розмірах та чисельності населення.

302

Стосовно України показники ВВП на одного жителя в різних країноз-

навчих джерелах відрізняються від 750 $ до майже 7000 $. Це пояснюється різними підходами до обчислення ВВП, про що говорилося раніше. За кла-

сифікацією Світового банку країни світу за душовими показниками ВВП по-

діляються на: а) слаборозвинуті – менше 785 $ на одного жителя; б) серед-

нього рівня розвитку - від 785 $ до 9655 $ на одного жителя; в) країни високо розвинуті - вище 9655 $ на одну особу. Тому існує проблема ідентифікації економіки України в світовому господарстві та трактування її як слаборозви-

нутої.

Взагалі, використання абсолютних і відносних показників ВВП і ВНП при визначенні параметрів національних економік містить ряд недоліків.

Проте, ці показники дозволяють виявляти характерні риси економік країн,

побачити спільне і відмінне в їх розвитку.

Сучасний стан економіки країни допомагає встановити показник тем-

пів приросту ВВП за рік, що обчислюється у відсотках (в Україні з 2007 р.

він зростає в межах 4-6 % за рік).

Використовуються і інші показники, що характеризують стан економі-

ки країни:

інфляція – знецінення грошей ( в останні роки в Україні вона становить

10-15 % і є досить значною);

дефіцит бюджету – перевищення видатків над доходами (на 2008 р.

прийнято бюджет України з дефіцитом у 16,0 млрд. грн.);

рівень безробіття – співвідношення між безробітними і працездатним населенням (в Україні складає понад 6%);

сальдо торгового балансу – різниця між експортом і імпортом (в Украї-

ні в 2006р. воно від’ємне – 2,9 млрд. $). Чим більше позитивне сальдо,

тим краще, бо це основний шлях надходження валюти в країну;

рівень державного боргу (% ВВП). На 1.07.2008р. обсяг сукупного зов-

нішнього боргу України складав 59,9% ВВП або 100,06 млрд. $. При цьому майже 85% складає заборгованість приватного сектору економі-

303

ки. Згідно досліджень, проведених МВФ, максимально допустима сума зовнішнього боргу для країн з низьким і середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня можливість поши-

рення фінансових криз складає біля 70% [6].

Дедалі частіше зустрічаються спроби узагальненої оцінки стану націо-

нальних та регіональних економік, їх стійкості та тенденцій розвитку. Зокре-

ма, цікавий рейтинг конкурентноздатності країн світу, що кожного року про-

водиться міжнародним інститутом розвитку менеджменту в Лозанні. Він здійснюється на основі вісім груп чинників:

1.Характеристика національної економіки (добавлена вартість, обсяг інвестицій, рівень споживання, прогноз розвитку).

2.Рівень інтернаціоналізації господарства країни, відкритість економі-

ки.

3.Стабільність політичної системи країни.

4.Фінансова система.

5.Інфраструктура.

6.Ефективність управління економікою.

7.Розвиток науки і технологій.

8.Характеристика трудових ресурсів країни.

У результаті цього аналізу в 2007 р. Україна посіла 46 місце серед 55

економік.

У наш час зросла і зацікавленість учених в порівнянні соціально-

економічного розвитку країни і регіонів. Зокрема, поширеність оцінки гума-

нітарного (людського) розвитку окремих країн.

Постійно діюча з 1990р. програма розвитку ООН щорічно готує “Допо-

відь про розвиток людини”. Для неї, за даними ООН, Світового банку, деяких інших інститутів, обчислюються індекси людського розвитку (ІЛР) всіх кра-

їн, членів ООН. В розрахунках ІЛР враховуються середня тривалість життя

304

населення країни, рівень освіченості дорослого населення (від 15 років), рі-

вень освіти, ВВП (ПКС) в розрахунку на одного жителя. Показники ІЛР можуть коливатися від 1,000 до 0,000. Більші показники ІРЛ мають країни з вищим рівнем людського розвитку. Країни, в яких ІРЛ > 0,800 вважаються з високим людським розвитком, від 0,800 до 0,500 – з середнім <0,500 - з низьким. В

табл. 6 наведено показники ІРЛ окремих країн.

Таблиця 6

Рівень людського розвитку окремих країн (2005р.) *

*Доповідь ООН про розвиток людини 2007/2008