Регіональна економіка. книжка

325

тужності, розподільні мережі регіонів України, пов'язані між собою системоутворюючими лініями електропередачі.

У 2007 році обсяг виробництва електричної енергії електростанціями,

які входять до ОЕС України, досяг 195 130,5 млн. кВт∙г. (65% від рівня 1990

року). Найбіліше електроенергії вироблено АЕС (рис. 9).

Атомні електростанції не пов'язані з родовищами видобутку необхідного для них палива, що забезпечує широкий маневр їх розміщення.

АЕС зорієнтовані виключно на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії. Україна має достатні умови для розвитку атомної енергетики. Запасів урану вистачить більш як на 100

років. Нині річний видобуток урану становить близько 400 т на рік. За виробництвом уранового концентрату країна займає провідне місце у світі. З 1995 р виробництво уранового концентрату на єдиному в Україні уранодобувному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» підтримувалося на рівні 22-30% потреби вітчизняної ядерної енергетики

326

Рис. 9. Структура та обсяги виробництва електроенергії по ОЕС України [58].

АЕС у 2007 році виробили 47,4% електроенергії. Зараз в Україні функціонують чотири атомних електростанції: Запорізька (6000 Мвт3),

Південноукраїнська (3000) – Миколаївська область, Рівненська (2835) в м.

Кузнєцовськ, Хмельницька (2000) в м. Нетішин. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ. 15 грудня 2000р. була закрита Чорнобильська АЕС.

На чотирьох АЕС працює 15 енергоблоків, які відпрацювали 54,2%

терміну експлуатації, передбаченого вихідними проектами.

Гострою проблемою для українських АЕС є утилізація відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів. Лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьованого ядерного палива, проектна якість якого має забезпечити зберігання всього обсягу відпрацьованого ядерного палива,

накопиченого протягом терміну експлуатації. На інших АЕС цю проблему ще не вирішено, відпрацьоване ядерне паливо решти АЕС відправляється для зберігання та подальшої переробки на підприємства Російської Федерації.

Теплові електростанції. За останні 30 років потужність цих станцій зросла у 5 разів. Частка вугілля в структурі палива, яке використовують ТЕС,

велика. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвоє менший обсяг капіталовкладень у них порівняно з ГЕС. Найбільшими ТЕС в Україні є Вуглегірська (3600 МВт), Старобешівська (1750), Курахівська (1460),

Зуївська (1200), Слов'янська (980) – всі Донецька область, Криворізька

(2820), Придніпровська (1770) – обидві Дніпропетровська область, Запорізька

(3600), Бурштинська (2300) – Івано-Франківська область, Зміївська (2150) –

Харківська область, Ладижинська (1800) – Вінницька область, Трипільська

(1800) – Київська область, Луганська (1325) та ін.

3 Встановлена потужність

327

Нині понад 92% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. годин), з яких майже 64% енергоблоків перетнули визнану у світовій енергетичній практиці межу граничного ресурсу та межу фізичного зносу (відповідно 170 тис. та 200 тис. годин) і потребують модернізації або заміни. Зазначені чинники призводить до перевитрат палива при виробництві електроенергії.

Система теплопостачання в Україні досить розвинута. За останні 15

років воно скоротилося на 45%, переважно через скорочений обсягів матеріального виробництва. Структура теплоспоживання на сьогодні така:

промисловість – 35,4%, житлово-комунальний сектор – 43,7%, інші сектори економіки – 20,9%.

У країні працює, близько 250 ТЕЦ, з них понад 200 – це дрібні відомчі промислові установки, які забезпечують 23% загального виробництва тепла.

Найбільшими ТЕЦ в Україні є Київська-5 (700 МВт), Київська-6 (500),

Харківська -5 (470). Основним паливом для ТЕЦ е природний газ (76-80%). У

тепловому господарстві країни діє понад 100 тис. котелень різного призначення. Основним паливом для котелень також є природний газ (5258%). Частка рідкого паливо становить 12-15%, вугілля – 27-36%. Значний обсяг теплоти виробляють індивідуальні (поквартирні) генератори (газові,

рідинні, твердо-поп«ані котли, побудові печі тощо).

Гідроелектростанції (ГЕС) – одне з найефективніших джерел електроенергії. Переваги їх полягають у тому, що вони виробляють електроенергію, яка у 5–6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу для їх обслуговування потрібно, в 15–20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80%. Однак розміщення їх повністю залежить від природних умов, а виробництво ними електроенергії має сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків, оскільки потребує затоплення великих територій під водосховища. Поки що гідроенергетика посідає незначне місце в енергетиці України – до 9,1% потужностей і 5,2% виробництва

328

електроенергії. Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі – Дніпровська (1538,2 МВт), Кременчуцька (625), Канівська (444), Каховська,

Дніпродзержинська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС–ГАЕС (702), у

Закарпатській області – Теребле-Ріцька.

Головна тенденція розвитку електроенергетики України – об'єднання електростанцій в енергосистеми, які здійснюють виробництво,

транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Це зумовлено потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, для виробництва і споживання якої характерні не тільки сезонні, а й добові коливання. Енергосистеми дають змогу маневрувати у виробництві електроенергії як у часі, так і в просторі.

Протягом 2007 року експортовано 9 200,4 млн. кВт∙г електроенергії.

Основними експортерами електроенергії є Угорщина та Молдова (рис. 10).

Основою електроенергетичної системи України в майбутньому залишатимуться теплові електростанції. Передбачається поступове зниження надлишкових потужностей з приведенням ш до оптимальної величини у

2015-2017 рр. Вирішальне значення для теплової генерації має реконструкція та модернізацій устаткування ТЕС.

329

Рис. 10. Експорт електроенергії з України [58].

Загалом в сучасних умовах першочерговими проблеми ПЕК, які потребують розв’язання, є:

недостатній рівень забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами; значна кількість імпортованих паливно-енергетичних ресурсів у паливно-енергетичному балансі України; майже монопольна залежність від одного постачальника,

необхідність диверсифікації джерел, постачання паливно-

енергетичними ресурсами та збільшення стратегічних запасів для забезпечення енергетичної незалежності країни,

високий рівень зношеності енергетичної інфраструктури то необхідність модернізації та реконструкції основних фондів,

недостатній рівень використання нетрадиційних, поновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива;

високий рівень питомих витрат енергоресурсів при їх виробництві

(видобуванні), транспортуванні та споживанні і необхідність їх зниження за рахунок раціонального використання, впровадження

330

енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації

структури суспільного виробництва з відповідним зниженням

питомої ваги енергомістких технологій.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Визначіть роль паливно-енергетичного комплексу в господарському розвитку України?

2.Якою є структура паливно-енергетичного комплексу ?

3.Оцініть сучасне розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу в Україні.

4.Проаналізуйте сучасний стан розвитку вугільної промисловості в Україні.

5.Охарактеризуйте сучасний стан розвитку нафтової та нафтопереробної промисловості Україні.

6.Виявіть основні проблеми розвитку електроенергетики в Україні.

7.Проаналізуйте сучасний стан розвитку газової промисловості в Україні.

3.2. Металургійний комплекс України

Металургійна промисловість України є основою розвитку машинобудування, металообробки та будівництва. У структурі металургійного комплексу виділяють чорну і кольорову металургію.

Сучасна чорна металургія становить матеріальну базу всього комплексу важкої індустрії України. Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей господарства, є найголовнішим споживачем палива,

електроенергії та води. Вона охоплює видобуток, збагачення та агломерацію залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинну переробку чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

331

Металургійний комплекс є основою розвитку не лише більшості галузей промисловості України, а й джерелом валютних надходжень для нашої країни, адже частка його продукції у структурі експорту складає біля

50%. Крім того, металургійний сектор України привабливий і для інвесторів.

У структурі інвестиційного портфеля більшості інвестиційних компаній питома вага цінних паперів емітованих підприємствами металургійного комплексу України складає 20-30%. Це свідчить про високу довіру інвесторів до цієї галузі та її перспектив.

Цінні папери металургійних підприємств вже багато років входять до групи так званих “блакитних фішок” Першої фондової торгівельної системи

(ПФТС), яка є головним гравцем на Українській фондовій біржі. Про високу ліквідність активів металургійних підприємств свідчить і те, що серед двадцяти цінних паперів, які входять до індексного кошика ПФТС (набір цінних паперів на базі яких формується індекс ПФТС), завжди є 6-8 цінних паперів емітованих металургійними підприємствами.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим чинником створення промислових і економічних районів. Супутніми до неї є галузі промисловості, що використовують відходи від виплавляння чавуну й коксування вугілля, відходи від теплової енергетики і металомісткого машинобудування. Потреба в раціональному використанні праці жінок у металургійних районах України зумовлює розвиток тут легкої і харчової промисловості. Зокрема, чорна металургія впливає на формування таких потужних промислових районів і підрайонів, як Донбас, Придніпров'я,

Криворіжжя.

Характерним для чорної металургії є високий рівень концентрації виробництва: 98% чавуну і 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавлянням понад 1 млн. т. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі.

Найпоширеніша форма організації виробництва в чорній металургії –

комбінати. Особливо ефективне тут комбінування металургійної переробки з

332

коксуванням вугілля. Більшість коксу випускають металургійні комбінати з

повним циклом виробництва. Сучасні металургійні комбінати за внутрішніми технологічними зв'язками належать до підприємств металургійно-

енергохімічного профілю.

Крім підприємств повного циклу в чорній металургії, є такі, що спеціалізуються на виплавленні чавуну і сталі або тільки сталі й прокату.

Підприємства, які не мають чавунного виробництва, належать до переробної металургії. Особливе місце займають підприємства, що виробляють феросплави, окремо виділяється "мала металургія", яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавленні сталі й прокату.

Металургія повного циклу, переробна й "мала металургія" значно відрізняються між собою за розміщенням.

При розміщенні металургії повного циклу визначальним чинником є сировина і паливо, які за часткою витрат на виплавлення чавуну становлять

30–85%, у тому числі 50% витрат припадає на кокс. Для виплавлення 1 т

чавуну потрібно 1,2–1,5 т коксівного вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т

флюсових вапняків і 30м3 води. Поєднання транспортно-географічного розміщення сировинних і паливних баз, джерел водопостачання та допоміжних матеріалів забезпечує ефективне функціонування металургійного підприємства.

У переробній металургії використовують переважно металевий брухт.

Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, вона тяжіє до місць споживання готової продукції. Застосування найновіших технологій у металургійних цехах машинобудівних підприємств робить їх незалежними від паливного чинника. "Мала металургія" орієнтується на винятково великі машинобудівні центри, що спеціалізуються на виробництві металургійної продукції. Однак, за останні роки відбулося значне зменшення випуску продукції “малої металургії”.

333

Специфічні риси розміщення характерні для металургійних підприємств, що виробляють феросплави (сплави заліза з легованими металами) та електросталі, котрі виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних заводах. Дешева енергія і наявність легуючих металів – основний чинник розміщення спеціалізованих заводів.

Виробництво електросталей зорієнтоване на райони з достатньою кількістю електроенергії та металевого брухту.

Частка виробництва електросталі й конверторної сталі становить 60%

від загального виплаву, тоді як у країнах "сімки" – 100%. Частка прокату у виплаві сталі за останнє десятиріччя зросла і становить понад 87%, а в Японії, Франції, ФРН - понад 90%.

Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, коксом,

іншими допоміжними матеріалами та неповністю марганцем. Загальні запаси залізних руд за категоріями А + В + С1 становлять 27,4 млрд. т і складаються з багатих залізистих кварцитів (1,9 млрд. т), бідних (24,1 млрд. т) і бурих залізняків (1,4 млрд. т). У 2006 р. в Україні видобуто 74,0 млн. т залізної і 2,5

млн. т марганцевої руди.

За рік підприємства чорної металургії України виробляють близько 33

млн. т чавуну, 30 млн. т сталі, 23 млн. т прокату, 3 млн. т труб великого і малого діаметру.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокату кольорових металів, переробку вторинної сировини і видобуток кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвинена слабше, ніж чорна, і представлена окремими галузями. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна,

феронікелева.

334

Характерними для кольорової металургії є комплексне використання рудної сировини та висока здатність її комбінуватися з іншими галузями промисловості. Для зниження собівартості виробництва алюмінію,

наприклад, доцільно поєднувати його з випуском соди, поташу, цементу, а

титаномагнієве виробництво – з випуском титанових білил, смол, соляної кислоти, хлору.

Розміщення підприємств кольорової металургії залежить від сировинного та енергетичного чинників. До джерел сировини тяжіють підприємства з виплавляння ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве,

титано-магнієве і цинкове виробництво розміщують у місцях отримання дешевої електроенергії.

Руди кольорових металів мають низку особливостей, що істотно впливають на розвиток і розміщення галузей кольорової металургії:

низький вміст корисних компонентів у руді;

виняткова багатокомпонентність сировини (наприклад, мідні колчедани містять мідь, залізо, сірку, золото, кадмій, срібло, індій, галій та ін.);

велика енергомісткість сировини (наприклад, для виробництва 1т

готової продукції нікелю потрібно 5,5т палива);

складна форма залягання.

Всі кольорові метали поділяють на кілька груп:

важкі метали, основними з них є: мідь, найбільшим споживачем якої

єелектротехнічна промисловість; цинк, використовується для захисту металоконструкцій від ерозії, одержання високоякісних цинкових білил і сплавів; свинець використовують в електротехнічній промисловості,

для виробництва акумуляторів, кабелів, фарб, в медичній промисловості; олово використовують для виробництва білої жесті,

різних сплавів, в електротехнічній промисловості. До важких металів належать, також: ртуть ( використовують в електротехнічній,

радіотехнічній, хімічній, медичній галузях, військово-промисловому комплексі); сурма (в чистому вигляді майже не використовується, а у