Регіональна економіка. книжка

255

млн. осіб у 2006 р.), у будівництві майже у 3 раза (відповідно 2,4 млн. і 0,9

млн. осіб). Підвищення зайнятості спостерігається у фінансуванні,

страхуванні, пенсійному забезпеченні та кредитуванні (з 0,1 млн. осіб у 1990

р. до 0,28 млн. у 2006 р.) та апараті органів державного й господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями (відповідно 0,4 і 1,02 млн. осіб).

Не менш важливим є питання розподілу зайнятого населення за формами власності. Більшість населення зайнята на підприємствах державної

(40,3%) і колективної (32,3%) форм власності.

У галузевому розрізі найбільше населення зайнято у формуваннях з державною формою власності, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями, в установах охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування.

На підприємствах з колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-

технічному постачанні та збуті, заготівлі, промисловості; найменше – в

апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативними та громадськими організаціями. Серед усіх форм власності дещо більше чверті (27,2%) населення зайнято у формуваннях з приватною формою власності і лише 0,2% населення зайнято у міжнародних організаціях або є юридичними особами інших держав.

Регіональні відмінності в зайнятості населення України відображає таблиця (додаток 9).

З додатку 9 видно, що в державі постійно зменшується чисельність зайнятого населення в більшості областей. Найкраща ситуація в регіонах, де наявна розширена сфера прикладання праці.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має

256

аналіз балансу трудових ресурсів. Цей документ характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами (додаток 10).

Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, в прогнозних – використання їх відповідно до завдань економічного та соціального розвитку (основні джерела й форми забезпечення господарства кадрами, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями господарства). Баланс складається з двох частин:

ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. На регіональному рівні інколи виникає невідповідність між структурними частинами балансу. У разі, якщо переважає ресурсна частина звітного балансу, в прогнозному балансі треба передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Для аналізу регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де спостерігається їх надлишок, зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у районах з дефіцитом робочої сили.

Нині надлишок трудових ресурсів є практично в усіх регіонах держави.

Аналіз ресурсної частини балансу показує, що в районах з надлишковою робочою силою переважають особи старших вікових груп. При цьому враховують також тенденції до природного приросту населення. При зниженні на перспективу природного приросту населення працездатного віку та "старінні" трудових ресурсів навіть у районах з їх надлишком доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці та досить обережно підходити до питань їх регіонального перерозподілу. Такий підхід виправданий у прогнозуванні раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості районів з їх надлишком. Практика показує, що в окремих

257

районах сільське господарство достатньо забезпечене трудовими ресурсами.

Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живої праці на виробництво сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Слід зазначити, що в господарстві України сьогодні є великі резерви робочої сили у зв’язку із зменшенням чисельності зайнятих на ручних роботах, реструктуризацією та перепрофілюванням ряду підприємств. Значні резерви трудових ресурсів є і в структурі зайнятості. Наприклад, у

господарстві України ще високою є частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожен четвертий працівник є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації та управління зумовлюють потребу в галузевому перерозподілі значної частини робочої сили. Тривалий час великі підприємства будувалися у великих містах, що призводило до надмірної концентрації в них населення. Звичайно, чинник агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий економічний та соціальний ефекти завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Проте в сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил має враховувати необхідність обмеження будівництва великих підприємств у містах, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення.

Умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. При відборі галузей виробництва для великого міста треба врахувати отримання не тільки високого економічного ефекту, а й захист довкілля, створення нешкідливих умов для населення, раціональне використання землі тощо. Нині поліпшення використання трудових ресурсів означає також повніше використання можливостей господарського розвитку малих і середніх міст. У них, як правило, є резерви робочої сили. Крім того,

тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини

258

з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується впродовж року лише частково. В малих містах і містечках зосереджені однопрофільні підприємства, особливо в регіонах, які спеціалізуються на розвитку гірничої та металургійної промисловості. На таких підприємствах зайняті переважно чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

Важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у малих і середніх містах є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості людей у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення й водночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості працездатних жінок.

Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки вимагають теоретичного й методичного переосмислення. З

розвитком індивідуальної та кооперативної трудової діяльності,

впровадженням нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові проблеми у сфері зайнятості.

Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної й кооперативної трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з другого – намагатиметься обмежитися меншою кількістю працівників з розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Загальна чисельність зайнятих при масовому розвитку цієї сфери зросте завдяки додатковому залученню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте також повторна зайнятість певної частини

259

населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів.

Імовірно, зросте конкуренція між державними і кооперативними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів є ринок праці.

Впровадження орендних форм організації сільськогосподарського виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою.

Сільське господарство зможе вивільнити певну частину робочої сили тільки за високих темпів зростання продуктивності праці. Розвиток власне агропромислової інтеграції сприятиме ефективному використанню залишкової частини робочої сили. Це саме необхідно здійснити у сфері обслуговування, яка в сільській місцевості недостатньо розвинена.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності усіх членів суспільства, особливо у сфері обслуговування, що дасть змогу залучити до праці, насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у цій сфері є не тільки резервом для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливішим чинником раціонального використання трудових ресурсів.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Визначте роль населення у розвитку і розміщенні виробництва.

2.Визначте особливості сучасного відтворення населення України та динаміки його чисельності.

3.Назвіть основні демографічні показники, розкрийте їх сутність.

Обґрунтуйте сучасні демографічні проблеми.

4.Дайте оцінку сучасній демографічній ситуації в Україні.

5.Визначте основні причини сучасної міграції населення України.

6.Оцініть рівень життя населення України, рівень його освіти.

7.Охарактеризуйте національний склад населення України.

260

8.Визначте особливості формування міського та сільського населення України.

9.Поясніть, у чому полягають регіональні особливості розміщення населення.

10.Дайте характеристику сучасному міському та сільському розселенню населення України.

11. Дайте визначення поняттям “людський капітал”, “економічно активне населення”, “трудові ресурси”, “трудовий потенціал”, охарактеризуйте їхні спільні та відмінні риси.

12.Назвіть склад трудових ресурсів, особливості їх формування в Україні. 13.Визначте, у чому полягають особливості розподілу трудових ресурсів за

видами зайнятості та галузями господарства.

14.Дайте оцінку сучасній трудоресурсній ситуації та виявіть регіональні особливості.

15.Охарактеризуйте процеси, що відбуваються на ринку праці України,

визначте проблеми забезпечення раціональної зайнятості. Назвіть та охарактеризуйте основні типи ринку праці.

16.Назвіть причини безробіття і проблеми національною використання трудових ресурсів України.

17.Обґрунтуйте регіональні особливості трудозабезпечення територій України.

1.2. Природно-ресурсний потенціал України

Класифікація природних ресурсів. Традиційним підходом до класифікації природних факторів, як зазначає Л. Г. Мельник [15; 14-15], був їх поділ на природні ресурси та природні умови. Ресурси на відміну від умов представляють собою тіла та сили природи, котрі на чинному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в соціально-економічній

261

діяльності людей. Проте, нині такий підхід не зовсім відповідає практиці господарювання, а тому й потребує перегляду. Справа у тому, що природні ресурси – поняття історичне, а самі ресурси динамічні і змінні не лише у процесі використання. Сучасний розвиток продуктивних сил стирає грані між природними ресурсами і умовами – виникає постійне переміщення одних елементів природного середовища в інші. Якщо енергія, прихована в потоках води з її здатністю перетворюватися в електроенергію – ресурс з чітко вираженими властивостями, які можна оцінити економічно, то й потоки вітру чи сонячної радіації необхідно розглядати з подібної точки зору.

Однією з таких спроб стала поява концепції "інтегрального ресурсу",

запропонована М. Ф. Реймерсом. Вона ґрунтується на уявленнях про ресурс як системне утворення, яке експлуатується різними господарськими галузями і підтримує життя на Землі. Оскільки усі природні фактори використовуються або у принципі можуть бути використані, то в цьому випадку доцільно вести мову про єдиний інтегральний ресурс і класифікувати природні фактори за виконуваними функціями. Обмеження природних факторів в рамках їхнього виробничого використання визначає їх як природні ресурси.

У структурі інтегрального природного ресурсу М. Ф. Реймерс виділяє наступні групи ресурсів: енергетичні, газово-атмосферні, водні, грунтово-

геологічні, біологічні, кліматичні, рекреаційні, антропо-екологічні,

інформаційні ресурси та ресурси простору і часу.

Запаси корисних копалин визначають за потужністю пластів або рудних тіл, їх протяжністю або глибиною залягання, вмістом корисного компонента й іншими показниками. В геології вирізняють чотири категорії запасів корисних копалин: А – детально розвідані й вивчені; В і С1 –

розвідані менш детально; С2 – оцінені попередньо й приблизно. Водночас,

коли йдеться про геологічну розвідку нових територій, розрізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за

262

категоріями А,В,С1,С2 разом з прогнозованими запасами становлять

геологічні запаси.

До промислових запасів належать вивчені й розвідані запаси, готові для експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А,В,С1.

Природні ресурси вивчають за їх природничим і економічним значеннями. Тому для проектування розміщення продуктивних сил потрібна інформація стосовно економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників ПРП окремих регіонів і країни в цілому.

Оцінка природної складової життєдіяльності. Природні умови проявляють різнобічний вплив на життєдіяльність людей і торкаються усіх сфер людського буття. Вони у кожній місцевості визначають умови життя в цілому, а зокрема й умови праці, побуту і дозвілля, здійснення господарської діяльності, окреслюють можливі рівні адаптації до незвичних або змінних умов. Сукупність природних складових формує природну комфортність певних регіонів. В. Л. Бабурін та Ю. Л. Мазуров [3; 21] виділяють 5 рівнів природної комфортності територій:

ектремальні території – полярні території, високогірні райони високих широт (характерні надзвичайно складним умовами виживання);

дискомфортні території – райони з суворими природними умовами,

малопридатними для проживання і адаптації некорінного населення

(арктичні пустелі, тундра, тайга, арідні території);

гіперкомфортні території мають обмежену сукупність сприятливих факторів для переселенців;

прекомфортні території – це райони із незначними відхиленнями від природного оптимумудля формування постійного населення;

комфортні території – райони з ідеальними умовами зовнішнього середовища для життєдіяльності населення.

263

Для території України характерні переважно прекомфортні умови на більшості територій, хоча на значних територіях чітко простежуються ознаки гіперкомфортності – гірські масиви Карпат і Кримських гір із загрозами паводків, зсувів грунту, селів, складний рельєф, надмірна зволоженість Полісся, загроза паводків у Закарпатті, посухи на півдні України тощо.

Звісна річ, що рівень комфортності життя і життєдіяльності не визначається виключно природними аспектами, тут значною мірою впливають фактори антропогенні. Останні можуть спричинити такі зміни природного середовища, що воно не зможе виконувати функції природної першооснови розвитку. Тридцятикілометрова зона радіоактивного відчуження навколо Чорнобильської АЕС і є прикладом нонкомфортних територій.

Забезпеченість України природними ресурсами. Україна характерна різноманітним і потужним природно-ресурсним потенціалом. Історичною стала зумовленість масштабного використання мінеральних і земельних ресурсів, що й зумовило формування відповідної паливно-енергетичної,

металургіної, хімічної спрямованості промислового розвитку у поєднанні з розвинутими будівельною індустрією та сільським господарством. Десятки промислових вузлів в Україні мають природно-ресурсну орієнтацію. З

іншого боку розподіл елементів природно-ресурсного потенціалу досить нерівномірний по території, що зумовлює галузеву і територіальну структуру кожного з регіонів.

Забезпеченість території України мінерально-сировинними ресурсами є однією з найвищих у світі. Нині виявлено приблизно 20 тисяч родовищ і рудопроявів 113 видів корисних копалин. З цієї кількості промислове значення мають 9143 родовища 97 видів корисних копалин, які віднесені до Державного балансу запасів. Промислово освоєні 3310 родовищ на базі котрих працює більше 2 тисяч гірничодобувних і переробних підприємств.

У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель,

запасами залізної руди і перше – за ресурсами марганцевої руди, самородної

264

сірки. Вона також одна з перших країн за запасами кам'яного вугілля,

калійної і кам'яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини. Імпортну залежність Україна відчуває у постачанні нафти,

природного газу, руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів,

бентонітових глин.

Природно-ресурсний потенціал України можна визначати сукупною продуктивністю природних ресурсів, яку обчислюють підсумуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природних багатств областей та економічних районів. Основу природно-ресурсного потенціалу формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), велике значення мають також водні та рекреаційні. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припадає на паливно-енергетичні, 17% – на металеві, 7% – на будівельні матеріали та

4,5% – на сировину нерудну для чорної металургії і гірничо-хімічну.

У територіальному розрізі за обсягом загального природно-ресурсного потенціалу виділяється Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. На їх частку припадає більше половини усього ПРП України. Найбіднішими в цьому відношенні є Волинський та Центрально-Український економічні райони, частки яких становлять відповідно 3,5% та 6,0%. Якщо в Донбасі й Придніпров'ї

переважають мінеральні ресурси (відповідно 73,3% та 44,65%), то на решті території України – земельні.

Найрізноманітніший у територіальному плані ПРП характерний для для Львіської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької областей, АР Крим. Разом з тим, компонентною одноманітністю відзначаються ПРП Тернопільської, Вінницької, Донецької, Дніпропетровської областей за рахунок різкого переважання ролі одного виду ресурсу (Тернопільщина і Вінниччина – земельні ресурси, Дніпропетровщина – залізна руда,

Донеччина – кам’яне вугілля). Досить різноманітними є ПРП Карпат і Гірського Криму, за рахунок значного перепаду висоти і зміни з цієї причини