metodichka 1KA

диз‘юнктивного зв‘язку. Імплікація як вираження умовного зв‘язку (зв‘язку між достатньою та необхідною умовою). Еквіваленція (тотожність) як двосторонній (симетричний) умовний зв‘язок.

Принципи формалізації складних суджень. Методика алгоритмічного встановлення валентності складного судження за допомогою семантичних таблиць (таблиць істинності).

Поділ суджень за модальністю. Логічна та фактична (онтологічна) модальності. Основні категорії алетичної модальності: необхідність, можливість, випадковість. Деонтична модальність та її категорії (зобов‘язування, заборона, дозвіл). Поняття епістемічної, аксіологічної, часової та інших модальностей. Урахування модальності суджень у правоохоронній діяльності. Деонтична характеристика норм права.

Логічне тлумачення норми права та його значення для кваліфікації злочинів. Інші логічні проблеми кваліфікації злочинів.

Умовивід як форма мислення. Структура умовиводу. Поняття логічного виводу та логічного слідування.

Демонстративні та недемонстративні умовиводи: принципи розрізнення та логічні характеристики. Демонстративність умовиводу як логічна підстава судового вироку. Дедукція та редукція. Повна і неповна індукція як види редуктивних умовиводів. Застосування дедуктивного та індуктивного методів у розслідуванні злочинів. Аналогія як комбінований (індуктивно-дедуктивний) вивід. Строга і нестрога аналогія у попередньому розслідуванні та при проведенні криміналістичної експертизи.

Дедуктивні умовиводи. Істинність засновків та формальна правильність міркування – гаранти істинності висновку дедуктивного виводу. Принципи формалізації дедуктивного виводу.

Виводи, що ґрунтуються на суб’єктно-предикатній структурі суджень. Безпосередні умовиводи з категоричних суджень: перетворення, обернення, протиставлення предикату, виводи за «логічним квадратом».

Простий категоричний силогізм. Склад силогізму. Фігури та модуси силогізму. Правильні (демонстративні) модуси. Відбір правильних модусів за допомогою колових схем. Принципи демонстративного виводу з двох простих суджень через визначення фігури та модусу силогізму.

Скорочений силогізм (ентимема); відновлення силогізму з ентимеми. Складні силогізми (полісилогізми) та складноскорочені силогізми (сорити та епіхейреми).

Виводи, що ґрунтуються на логічних зв’язках між судженнями.

Основні різновиди виводів зі складних суджень та їх правильні (демонстративні) модуси.

Система натурального виводу логіки висловлювань (СНВ ЛВ).

Повнота і несуперечливість СНВ. Мова логіки висловлювань: алфавіт, визначення припустимих виразів, семантика логічних сполучників. Правила виводу. Правила рівносильної заміни. Рівносильності, що задають способи визначення істиннісного значення формул.

Принципи побудови логічного виводу в СНВ (прямого та опосередкованого припущеннями). Можливості використання натурального числення висловлювань при розслідування злочинів.

181

Умовивід та логічне слідування. Способи встановлення логічного слідування між наявними підставами та передбачуваним висновком. Кон‘юнктивна нормальна форма (КНФ) як засіб встановлення логічного слідування. Огляд простих (найсильніших) наслідків шляхом приведення вихідних засновків до скороченої КНФ.

Логічний аналіз операцій мислення – умова його алгоритмізації і передачі цих операцій комп‘ютеру. Загальна характеристика правової кібернетики та її застосування в практичній діяльності органів внутрішніх справ.

Тема 3. Закони логіки висловлювань. Співвідношення логічних та юридичних законів.

Лекція – 2 години

Поняття закону в логіці та юриспруденції: спільне та специфічне.

Закон як необхідний і загальний (для певної предметної області) зв‘язок. Закони буття і закони мислення. Відображення у законах формальної логіки відносної стійкості, якісної незмінності явищ реального світу, їх еквівалентності між собою у певному плані. Співвідношення логічної та юридичної необхідності.

Формально-логічний закон як тотожно-істинна формула. Принципи диференціації основних та неосновних (похідних) законів логіки.

Основні формально-логічні закони. Пропозиційна логіка (логіка висловлювань): її предмет та принципи побудови. Закони, які визначають аксіоматичний базис логіки висловлювань.

Закон тотожності. Принципи визначеності та послідовності мислення і їх вираження у законі тотожності. Умови дотримання закону тотожності та можливі помилки, пов‘язані з їх порушенням. Вимога логічної визначеності та проблеми ідентифікації й групової належності у криміналістиці.

Межі застосування закону тотожності. Парадокси й алогізми, зумовлені позапредметним дотриманням закону тотожності.

Закон виключеного третього. Суть принципу несуперечності й особливості його реалізації в юридичній теорії та практиці. Відношення суперечності між висловлюваннями та його вираження у законі виключеного третього. Уточнення принципів визначеності та послідовності в законі виключеного третього. Закон виключеного третього та бівалентна семантика традиційної логіки: сфера застосування та причини обмеженості. Альтернативні логічні системи, що компенсують дефіцит бівалентної семантики.

Діалектика і формальна суперечливість. Онтологічні та формальнологічні суперечності. Проблема співвідношення онтологічних суперечностей та їх відображення в мисленні; принципи вирішення цієї проблеми у сучасній параконсистентній логіці.

Закон несуперечності. Різновиди відношення несумісності та їх вираження у законі несуперечності. Проблема сумісності юридичних норм. Використання закону несуперечності при побудові логічних «детекторів брехні».

182

Відображення законів виключеного третього та несуперечності у вимогах кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Визначеність, послідовність та несуперечність правотворчої та право застосовної діяльності як фактор правосуддя.

Закон достатньої підстави. Принцип обґрунтованості та його вираження у законі достатньої підстави. Закон достатньої підстави та його формальна репрезентація в про позиційній логіці.

Доказовість як вимога законності: відображення даної вимоги в юридичних нормах.

Дотримання законів логіки – необхідна умова ефективності професійної діяльності працівника органів внутрішніх справ.

Тема 4. Логічні основи теорії аргументації

Лекція – 2 години

Поняття про аргументацію. Дослідження процесу аргументації в теорії аргументації. Характерні риси аргументації. Види аргументації: емпірична та теоретична, дедуктивна та недедуктивна (правдоподібна), доказова та недоказова. Суперечка, її види, прийоми ведення.

Поняття доведення. Логічний сенс операції доведення. Особливості поняття доказування у кримінальній (цивільній) справі як нормативно регульованої діяльності. Структура логічного доведення: теза, аргументи (підстави), демонстрація. Основні різновиди доведення: пряме та непряме. Способи встановлення демонстративності безпосереднього слідування тези з наявних аргументів.

Непряме апагогічне (методом від протилежного) та непряме розділове (методом послідовного виключення) доведення; їх використання при обґрунтуванні слідчих версій.

Співвідношення теоретичних та емпіричних методів обґрунтування у процесі розслідування судової справи. Загальна характеристика комбінованого багатоступінчастого доказування.

Поняття спростування. Захист і спростування в логіці та юриспруденції; спільне і специфіка. Безпосередня та опосередкована критика тези. Встановлення хибності тези шляхом прямого та непрямого спростування.

Критика аргументів і виявлення логічної неспроможності демонстрації.

Правила доказового міркування. Правила по відношенню до тези й антитези (правила визначеності, несуперечливості та незмінності тези). Логічні помилки, пов‘язані з порушеннями даних правил.

Логічні правила та помилки, що відносяться до аргументів. Вимоги істинності, несуперечливості, достатності аргументів та автономності їх обґрунтування щодо тези, яка доводиться.

Основне правило демонстрації. Типові помилки, які призводять до недемонстративності аргументації.

Паралогізми і софізми. Логічні методи виявлення та усунення помилок та хитрощів у доведенні та спростуванні.

Логічні парадокси: причини виникнення і способи уникнення парадоксальності аргументації.

183

Місце логічної теорії аргументації в теорії доказів у кримінальному (цивільному) процесі.

СЕМІНАРСЬКІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Тема 1. Поняття як форма мислення

Семінарське заняття – 2 години

1.Визначення юридичної логіки як науки. Метод формалізації.

2.Загальна логічна характеристика поняття.

3.Відношення між поняттями.

4.Дефініція та логічний поділ поняття.

Теми рефератів, доповідей

1.Логічна культура особи та суспільства.

2.Логічний аспект проблеми юридичної термінології.

3.Дефініції юридичних понять.

4.Застосування логіки понять у юридичній науці.

5.Логічний аналіз юридичної термінології нормативно-правового

акту.

Практичне заняття – 2 години

Задачі

I.Серед кімнати стоїть чоловік і розглядає чиюсь фотографію. ―Я ріс

усім'ї один, як перст, один, – каже він. – Але все-таки батько того, хто на фотографії, син мого батька‖. Кого знято на фотографії?

ІI. Визначити зміст понять: працівник правоохоронних органів, право, злочин, логіка.

IІІ. Визначити логічний обсяг понять: юрист, правоохоронний орган, факультет Національної академії внутрішніх справ України.

ІV. Зобразити за допомогою колових схем відношення між поняттями:

1) громадянин, юридична особа, організація;

2) юрист, студент, спортсмен;

3) капітан, офіцер, службовець;

V.Дати логічний аналіз дефініції: ―Суд – орган держави, який розглядає цивільні та кримінальні справи відповідно до встановлених процесуальних правил‖.

VІ. Визначити правильність поділу поняття злочину на умисні, злочини через необачність та господарчі. Якщо поділ неправильний, вказати порушені в ньому правила.

Література:[1-4, 7, 10, 11,14, 19]

Тема 2. Судження та його роль в юриспруденції

Семінарське заняття – 2 години

1.Судження як форма мислення. Судження і речення. Норма права як

судження.

2.Прості судження, їх склад і види.

3.Способи утворення складних суджень за допомогою логічних сполучників. Семантичні таблиці (таблиці істинності).

184

Теми рефератів, доповідей

1.Роль суджень у правозастосовчій діяльності.

2.Складні судження.

Практичне заняття – 2 години

3адачі І. У наведених прикладах виберіть речення, які не виражають

судження:

1)Держава — основний інститут політичної системи класового

суспільства.

2)Тиха українська ніч! (М.В. Гоголь)

3)Пограбування – умисний злочин.

4)Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте! (Т.Г. Шевченко)

ІI. Визначити структуру і формулу атрибутивного судження.

1)Жоден злочин не повинен залишитися нерозкритим.

2)Скарби Києво-Печерської лаври є державним надбанням.

ІIІ. Визначити вид складного судження та його складові частини.

1)Виготовлення фальшивих грошей або цінних паперів відноситься до тяжких злочинів.

2)Вирок не може бути залишений в силі, якщо об'єктивність свідчень викликає сумніви.

3)До іспитів студенти допускаються лише у випадку, якщо вони складуть заліки.

ІV. Виразити у символічній формі такі складні судження.

1)Якщо сукупність доказів, що розглядається у судовому засіданні, не переконала суддів у винності або невинності підсудного, то ними може бути прийняте рішення про відправлення цієї справи на дослідування.

2)Якщо особа порушує норму, що містить кримінально-правову заборону, то вона вступає у кримінально-правові відносини з державою.

3) За карним правом помилка може бути або фактичною, або юридичною.

Література до теми [1-4, 7,14,20]

Тема 3. Умовивід як форма мислення. Система натурального виводу логіки висловлювань та її застосування у практиці розслідування злочинів

Семінарське заняття – 2 години

1.Умовивід як форма мислення, його структура.

2.Основні класифікації умовиводів.

Теми рефератів, доповідей

1.Роль умовиводів у правовій діяльності.

2.Загальна характеристика умовиводу.

Практичне заняття – 2 години

3адачі

I. Дати логічний аналіз такого умовиводу:

Всі студенти Національної академії внутрішніх справ України

повинні знати логіку. Л. —студент академії. Л. повинен знати логіку.

185

ІІ. Навести приклади умовно-категоричного та розділовокатегоричного силогізмів і визначити їх формули.

ІІІ. Якщо у рейс відправився принаймні один з автобусів А і В, то автобус С повинен залишитися у парку. Тут також повинен знаходитися хоча б один з автобусів Е і Д. Якщо у парку автобус С, то у рейс повинен відправитися автобус Е. Інспектор ДАІ зустрів на дорозі автобус Д. Чи може він визначити, які автобуси зараз у рейсі, а які — у парку?

ІV. Узагальнення даних попереднього розслідування дозволило дійти таких висновків: (1) підозрюваний А міг бути на місці злочину, тільки якщо там був С; (2) D і А ніяк не могли бути співучасниками, але обов'язково один з них брав участь у вчиненні злочину; (3) В може мати алібі, тільки якщо у вчиненні злочину брав участь С; (4) участь С є достатньою, але не необхідною умовою участі D; (5) судження про участь А і В суперечать одне одному. Хто з підозрюваних вчинив злочин, а хто невинний?

Література [7, 8, 12, 14, 20]

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

1.Предмет логіки.

2.Юридична логіка як галузь наукового знання.

3.Метод формалізації. Можливості застосування формальнологічних методів у слідчій практиці.

4.Поняття як форма мислення.

5.Дефініція (визначення) поняття. Роль визначень у праві.

6.Логічний поділ поняття (класифікація). Роль класифікації в

юриспруденції.

7.Судження як форма мислення. Роль суджень в

юриспруденції.

8.Просте судження і його структура.

9.Складне судження та його види.

10.Загальна характеристика логічного закону. Співвідношення логічних та юридичних законів.

11.Закон несуперечності та його застосування в юридичній

теорії та практиці.

12.Закон виключеного третього, його значення для практичної діяльності органів внутрішніх справ.

13.Закон достатньої підстави. Його роль у практичній діяльності органів внутрішніх справ.

14.Основні принципи логіки.

15.Умовивід як форма мислення. Роль умовиводів у правотворчій та провозастосовчій діяльності.

16.Основні класифікації умовиводів.

17.Демонстративні та недемонстративні умовиводи: відмінність та роль у практичній діяльності органів внутрішніх справ.

18.Простий категоричний силогізм як вид дедуктивного умовиводу. Його роль у правозастосовчій діяльності.

19.Індуктивні умовиводи, їх використання у слідчій практиці.

186

20.Умовивід за аналогією. Його роль у розслідуванні злочинів.

21.Чисто умовні умовиводи. Їх використання у слідчій

практиці.

22.Умовно-категоричні умовиводи. Їх роль в аналізі та оцінці

судових доказів.

23.Розділово-категоричні умовиводи. Їх використання у

судовій практиці.

24.Основні характеристики і правила виводу натурального числення висловлювань.

25.Доведення як логічна операція, його структура. Співвідношення логічного доведення та юридичного доказування.

26.Види доведення.

27.Спростування як окремий вид критики, його способи. Співвідношення спростування в логіці та в юридичній практиці.

28.Правила доведення та спростування щодо тези та демонстрації, їх практичне значення для правоохоронної діяльності.

29.Правила доведення та спростування щодо аргументів та їх застосування у практичній діяльності органів внутрішніх справ.

30.Версія як різновид гіпотези. Етапи побудови та перевірки версій у судовому дослідженні.

187

XIV. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ

Викладання курсу ―Основи психології та педагогіки‖ має на меті: засвоєння слухачами системи знань про засади психології і педагогіки; формування готовності застосування психологічних і педагогічних знань при вирішенні професійних завдань; розвиток та удосконалення професійно важливих якостей та здібностей;

формування дидактичних умінь і навичок, а також набуття досвіду організації і проведення виховної роботи з особами, що входять до кола службових інтересів.

Курс складається з двох самостійних дисциплін – психології та педагогіки. Внаслідок його вивчення слухачі повинні знати:

історичні витоки та теоретико-методологічні принципи психологічної і педагогічної науки; основні наукові напрями та сучасні погляди на природу та розвиток

особистості як об‘єкта та суб‘єкта службової діяльності; систему методів психолого-педагогічного дослідження і впливу на об‘єкти юридичної діяльності;

характеристику основних категорій психології і педагогіки, закономірності їх функціонування.

Слухачі повинні оволодіти:

уміннями здійснювати психологічний аналіз структури особистості, проводити діагностику її розвитку; напрямами формування бажаних якостей та переконань у різних категорій осіб у службовій діяльності;

уміннями здійснювати ефективний самоаналіз та визначати перспективи службового розвитку.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Психологія – наука про факти, закономірності та механізми психіки

– здатності головного мозку відображати об‘єктивну дійсність, на основі чого відбувається управління поведінкою, яка має значення для життєдіяльності особини.

Педагогіка – наука про закономірності і механізми навчання, виховання та розвитку особистості.

Об’єкт психології – жива істота як носій психічних якостей, властивостей та особливостей.

Предмет психології – факти, закономірності та механізми психіки. Структура психіки – основні складові психіки індивіда, до яких

відносяться психічні процеси, психічні стани та психічні властивості. Свідомість – вищий рівень психічного відображення, притаманний

лише людині як суспільно-історичній істоті, що є результатом її трудової діяльності та спілкування.

Особистість – активний носій свідомості, який має індивідуальнотипову структуру психологічних якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі.

188

Діяльність – вища, притаманна лише людині форма активності, в процесі якої досягається усвідомлена мета, що виникла у результаті певної потреби.

Педагогічний процес – синтезуюче поняття, у якому проявляються в органічній єдності основні категорії педагогіки (навчання, виховання, розвиток).

Навчання – організований двосторонній процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок, а також засобів керівництва і розвитку пізнавальною діяльністю осіб, що навчаються.

Виховання – цілеспрямований і систематичний вплив на розвиток особистості та формування колективу у відповідності з вимогами суспільства.

Розвиток особистості – педагогічне явище, яке розкриває процеси психофізіологічного визрівання людини та якісних змін, що з нею відбуваються під впливом педагогічного процесу та впливу оточуючого середовища.

Форми навчання – сталі організаційні і часові компоненти педагогічного процесу, у рамках яких здійснюються основні види педагогічної діяльності.

Методи навчання – сукупність засобів спільної діяльності педагога і учня, за допомогою яких відбувається оволодіння знаннями, навичками та вміннями, всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей осіб, що навчаються, формування у них різносторонніх якостей, необхідних для успішного виконання професійних завдань.

Методи виховання – сукупність засобів однорідного психологопедагогічного впливу на особу з метою формування у них необхідних якостей і властивостей.

Форма виховання – її організаційна сторона, що визначає склад і групування виховуваних, структуру та методику заходів, час і тривалість їх проведення, роль і специфіку взаємодії вихователя з виховуваними.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1.Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Наука, 1998. – 393 с.

2.Бандурка О.М. та ін. Основи психології та педагогіки. – Харків:

ІНФРА-М, 2003. – 528 с.

3.Григорович Л.А. Педагогика и психология. – М.: Гардарики, 2003.

–367 с.

4.Громкова М.Т. Психология и педагогика профессиональной деятельности: Учеб. пособие для вузов. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 319 с.

5.Еникеев М.И. Общая, социальная и юридическая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2003. – 752 с.

6.Крысько В.Г. Психология и педагогика. – М .: Издательство ЭКМОС, 2005. – 259 с.

7.Лекции по общей психологии / А.Р.Лурия. – СПб.: Питер, 2004. –

320 с.

8.Макарова Л.І., Гах Й.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Наукова думка, 2005. – 175 с.

189

9. М‘ясоїд П.А.Загальна психологія. – К.: Наукова думка, 2005. –

245 с.

10. Немов Р.С. Общая психология: Краткий курс. – СПб.: Питер, 2007. – 304 с.

11.Основи психології та педагогіки (навчально-методичні

матеріали) Укладач Н.С. Полудьонна. – К.: НАВСУ, 2002. – 84 с.

12.Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки. К.: Наукова думка, 2002. – 428 с.

13.Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. – М.: Экмос, 2006. – 524 с.

14.Загальна психологія. Практикум. Укл.В.В.Волошина та ін.. – К., Каравела,2007.

15.Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К., Еко Об, 2005.

16.Сисоєва С.О., Поясок Т.Б. Психологія та педагогіка. – К., Міленіум,2005.

17.Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – М., Академвидав, 2006.

18.Максименко С.Д. Загальна психологія. – К., ЦУЛ, 2004.

19.Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики. – К,, МАУП, 2002.

20.Юридична психологія. За ред.. Є.М.Моісеєва та Л.І.Казміренко. – К.,КНТ, 2007.

21.Юридична психологія. Альбом схем з коментарями. – К.,КНТ,

2007.

22.Юридична психологія. Словник термінів. – К.КНТ, 2008.

23.Юридична психологія. Практикум. – Івано-Франківськ, 2011.

24.Бойко А. Детермінація злочинності як вид соціальної детермінації Право України.- 2009, № 7, СС.39-44.

Тематичний план

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

190