Тема 7. Проблеми криміналогічної віктимології

Слово "віктимологія" (від латинського слова “vісtіmа”— жертва і грецького “logos” — вчення, що разом означає “вчення про жертву”).

Віктимологія – напрямок кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності.

Слід звернути увагу, що предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, ситуації, що передують злочину.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином.

Ключовою категорією віктимології виступає "жертва злочину". Жертва у віктимології — це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Слід розглянути ще один феномен, який має відношення до віктимології, – суїцидальну поведінку. Суїцид (від лат. suicidium – самогубство) — навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Термін “суїцидологія” виник у 70-ті роки ХХ ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства. За останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства у руйнівну хворобу, яка все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки.

Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю.

Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, різноманіття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності і її проявів у соціальному житті, визначають необхідність випереджального аналізу розвитку ситуації. Без цього не можна досягти точності і своєчасності у визначенні цілей і задач боротьби зі злочинністю.

Випереджальний аналіз розвитку ситуації має форму прогнозу, тобто можливого судження про тенденції, темпи, кількісних і якісних характеристиках цього розвитку, виходячи зі зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього. Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину.

Існують три основних види кримінологічного прогнозування:  прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; індивідуальний прогноз.

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями: за територіальною ознакою розрізняють прогнозування (загальнодержавне, регіональне, місцеве, у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві). Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють: поточні (оперативні), короткострокові (1-2 роки), середньострокові (3-5 роки), довгострокові(більше 5років), перспективні (більше 10 років).

Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології. Але специфічними для прогнозування методами визнаються: статистичне екстраполювання, експертні оцінки і математичне моделювання.

Кримінологічне планування (програмування) являє собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений часовий період.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.