Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця.

Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин.

Про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках ми повинні говорити про осіб, що вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу — злочинці й особи, що вчинили злочини. Воно логічно небездоганно, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці — це різновид людей, винних у злочинах. Але з такою неточністю приходиться все-таки примиритися, оскільки дотепер не вироблена відповідна термінологія, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від „закоренілих”, навіть якщо вони відбувають покарання за один і той же злочин. Одиничне одноактне діяння, вчинене по необережності, або навіть умисно (при збігу неблагоприємних обставин в житті особи) не формує особу злочинця. Деформація і десоціалізація в цих випадках відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності і спілкування в екстремальних умовах. Отже, особа злочинця — – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

При вивченні цієї теми, слід звернути увагу на те, що кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; риси правової і моральної свідомості; соціально-психологічні характеристики.

Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.