Тема 9. Теорія протидії злочинності

Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС).

Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.

В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами).

За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні;

- організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові.

 Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

 За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи.

Розкриваючи зміст цієї теми, потрібно усвідомити, що правове регулювання профілактики злочинності проявляється в нормотворчій діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших нормативно-правових актах мету і завдання профілактики злочинності, коло суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенцію, основні форми і методи цієї діяльності.

Зазначимо, що профілактика злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, що сприяло б усуненню негативних явищ громадського життя, які можуть проявитися як причини та умови злочинності. Така організація громадського життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням.

Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування і життєдіяльність особи, тим самим створюючи умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності.

Разом з тим, правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинності, порядок, форми і методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що потрапляють у сферу профілактики злочинності.

Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини та умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи передбачає:

- поліпшення законодавства, його вдосконалення;

- точну і неухильну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів;

- наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпечують таку реалізацію.

Важливо засвоїти, що належна організація попереджувальної діяльності здійснюється через кримінологічне планування (програмування), що являє собою цілеспрямований процес по виробленню плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на повний часовий період.

Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм).

Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому розроблювачі оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю. Організація цієї боротьби передбачає конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців.

Література до теми 9:

1. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року N 1835-III. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40.

2. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки.

3. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від 12 травня 1998.

4. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980.

5. Аванесов Г.А. Криминология и организация предупреждения преступлений. – М., 1995.

6. Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений. - Минск, 1980.

7. Голина В.В. Работа органов внутренних дел и прокуратуры по предупреждению преступности. Учебное пособие. – Харьков, 1981.

8. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов, 1980.

9. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков, 1975.