Визнання доказів недопустимими (Ст. 89 кпк).

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Поняття доказування та його предмет.

Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для закон­ного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу тобто пізнати ти явища, що складають подію злочину. Метою кримінально-процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. Злочин для осіб, на яких законом покладено обов'язок розслідування і розгляду справи, завжди є подією минулого, яку вони повинні пізнати.

Обов'язок доказування (Ст. 92).

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Кримінально-процесуальне доказування традиційно розгля­дають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом зби­рання, перевірки та оцінки доказів. Кожний з зазначених елементів відображає конкретну діяльність спрямовану на встановлення обставин вчинення злочину та складає систему доказування.

Тому елементами системи доказування слід назвати:

1. збирання доказів або їх подання учасниками процесу;

2. оцінку доказів (перевірку належності і достовірності);

3. визнання допустимості доказу.

Збирання доказів (Ст. 93).

Збирання доказів є одним з еле­ментів доказування та визначається як врегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове зна­чення.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом:

проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій,

витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей,

отримання висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок,

проведення інших процесуальних дій, передбачених Кодексом.

Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом:

витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей,

отримання висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;

ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій,

здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.