11. Призначення на посаду державної служби (Розділ IV – глава 3)

Стаття 25

Пункт 1 – незрозуміло, хто в державному органі здійснює призначення, оскільки посади в групі 1, здається, є найвищими керівними посадами, тому в деяких органах може не бути керівника, уповноваженого ухвалити таке рішення.

Оскільки часовий проміжок для ухвалення рішення про призначення передбачено лише у пункті 2, не цілком зрозуміло, чи правило про спеціальну перевірку кандидата, що міститься у пункті 2, також не поширюється на керівні посади державної служби з групи 1.

Частина 3 – викликає питання, чи правила внутрішнього службового розпорядку в державних органах є єдиними. Якщо це не так, то державний службовець, що призначається на посаду з іншого державного органу, також має бути з ними ознайомлений.

Стаття 26

Як зазначалося в загальних коментарях, період випробування видається надто коротким. Більше того, правило про випробування має також поширюватись на осіб, призначених на вищі керівні посади. Це відповідало б сучасній практиці в більшості державних служб країн-членів ЄС.

12. Проходження державної служби (Розділ IV – глава IV)

Стаття 27

Якщо ми правильно зрозуміли зміст цієї статті, то «ранги» є, по суті, кроками зростання окладів, які, відповідно до частини 7, присвоюються державному службовцю кожні два роки (прогресивна система окладів). Однак для жодної підгрупи не передбачено більше ніж 3 ранги, тому незрозуміло, як може виявитися достатньо рангів для їх присвоєння кожні два роки. Так само неможливо гарантувати, що кожного державного службовця переводитимуть до вищої підгрупи кожні 6 років.

Слід взяти до уваги один важливий момент, а саме фіскальний вплив такого поступу, просування по службі. Автоматичне просування може унеможливлюватись у періоди бюджетних обмежень внаслідок економічної кризи. Якщо ми чітко усвідомлюємо, як функціюватиме запланована система, то бажано було б запобігти виникненню такої проблеми.

Частина 9 – незрозуміло, навіщо робити запис про присвоєння та зміну рангу і в особовій справі, і у трудовій книжці державного службовця.

Стаття 28

Організаційні питання не повинні бути предметом регулювання закону. Закон «Про державну службу» має визначати кількість робочих годин на добу та тривалість щорічної відпустки.

Якщо існують типові правила внутрішнього службового розпорядку, постає питання, як співвідносяться такі типові правила з правилами внутрішнього службового розпорядку в окремому державному органі. Чи можуть останні суперечити першим? У будь-якому разі, якщо це можливо, краще не мати різних правил внутрішнього службового розпорядку.

Що таке «первинна» профспілкова організація? Чи цей термін означає організацію найнижчого рівня у професійній спілці?

Частина 3 – це вже було викладено у Статті 25(3).

Стаття 29

Аналізований законопроект описує завдання керівників державної служби та служби персоналу (що, насправді, не є ані необхідним, ані корисним, оскільки за сферою дії – це закон про державних службовців, а не про організацію державної служби), тому дивно, що перша згадка про планування кар’єри зустрічається лише в цій статті.

Чи зумисне не оцінюються результати діяльності державних службовців групи І? Ця група має 4 підгрупи, тож якесь оцінювання має бути можливим. До того ж, державні службовці на керівних посадах також можуть потребувати підвищення рівня професійної компетентності, а деякі з них можуть демонструвати погані результати діяльності.

Частина 3, здається, не включає керівників простих структурних підрозділів. Якщо оцінювання проводить безпосередній керівник державного службовця, то безпосередній керівник завжди повинен також надавати рекомендації (визначати заходи з удосконалення службової діяльності), незалежно від того, чи є структурний підрозділ самостійним чи ні.

Звільнення у разі повторної негативної оцінки після наступного оцінювання тим самим керівником через шість місяців не відповідає належній практиці. Кращим рішенням було б перевести державного службовця під провід іншого керівника на повторний період випробування, після чого, якщо результати оцінювання виявляться негативними, застосувати процедуру дисциплінарного стягнення (тим більше, що отримання негативної оцінки розглядається як дисциплінарне порушення). Державний службовець повинен мати право оскаржити своє звільнення.

Частина 6 – група, зазначена у частині 3 Статті 6, не повинна бути предметом регулювання цього закону, оскільки завдання посад у цій групі не є завданнями державної служби.

Статті 31 та 32

Формулювання положень цих статей є неточним (можливо, через складнощі перекладу). Зазвичай переведення використовують для забезпечення горизонтальної мобільності, коли державний службовець залишається в тій самій підгрупі, зберігає свій поточний ранг, але виконує інше завдання такого самого рівня. Термін «просування», як правило, не використовується на позначення зміни рангу, оскільки це не передбачає виконання вищих за складністю завдань.

Стаття 31, частина 2 – зміст цієї частини був би самоочевидним, якби було зазначено, що просування по службі (як і призначення) мають базуватися на заслугах кандидата.

Стаття 32, частина 2 — чи не означає це, що просування здійснюється не за результатами конкурсу, а на основі самої лише письмової заяви?

Частина 3 — бажано, щоб конкурс, у тому числі і серед працівників одного органу, був обов'язковою вимогою. Якби це було так, положення параграфу 3 було би тимчасовим і діяло, допоки призначення на всі посади не здійснювалося б за результатами конкурсу.

Частина 4 — строк для усунення обставин є закоротким. Крім того, видається малоймовірним, що державні службовці зможуть розв'язати проблему самостійно — її має вирішувати служба персоналу. В принципі, вихід із такої ситуації знайти можна. Звільнення як варіант вирішення проблеми створює можливість для необґрунтованої, довільної поведінки керівника служби персоналу.

Частина 5 — простіше було б просто написати «катастрофи», аніж перелічувати їх види (переліки, зазвичай, створюють шпарини в регулюванні).

Частина 6 — ротацію слід передбачити для всіх груп як засіб

управління людськими ресурсами.

Стаття 34

Звільнення через зміну істотних умов служби має застосовуватись дуже обережно, оскільки такий захід може призвести до зловживань і самоправства. Слід створити певні умови для досягнення належної рівноваги між захистом зайнятості на державній службі та поміркованими потребами управління. Якщо змінюється законодавство і, відповідно, змінюються умови служби внаслідок змін у законодавстві, а державний службовець відмовляється прийняти такі зміни, то звільнення можливе. Однак якщо зміни є внутрішньо-організаційними, то він може не погодитись на них, але матиме право на переведення на таку посаду, де він зможе, наприклад, продовжувати працювати на пів-ставки.

У нинішньому вигляді положення статті видаються такими, що не відповідають загальним принципам права.

Стаття 35

Назва статті, на нашу думку, не відповідає її змісту. Можливо, слід вилучити перший параграф, оскільки все, що стосується оплати праці та заохочень, винесено в окремий розділ.

Частина 2, пункти 3) та 4) — можна, щонайменше, поставити під сумнів положення про зарахування часу перебування на політичних посадах, за всіх обставин, до стажу державної служби. Це можливо лише у випадку, коли державні службовці виконують політичні функції, призупиняючи виконання функцій державної служби на час виконання політичних функцій (якщо це дозволено).

Частина 3 — видається вкрай дивним, що порядок обчислення стажу державної служби визначається Кабінетом Міністрів. Можливо, це означає, що такий порядок встановлюється у положенні, підготовленому спеціально уповноваженим органом та схваленому Кабінетом Міністрів.